17.Мікроекономіка як структурна складова функціональної економічної теорії

Економічна теорія вивчає проблеми економії, які включають 2 моменти:

• матеріальні потреби людини безмежні (суспільні);

• засоби для їх задоволення обмежені.

Проблеми економії вивчають: політекономія (фундаментальні питання про природу і причину багатства, а також виробничі відносини суспільства), функціональна екон. теорія або економікс ― вивчає потреби індивіда і суспільства, а також можливості використання обмежених ресурсів для задоволення цих потреб (тобто більш господарські проблеми); вона вивчає екон. явища на двох рівнях: 1) макрорівні; 2) мікрорівні. Обидва рівня забезпечують більш грунтовне вивчення явищ. Відповідно відокремлюють 2 розділи у функціональній екон. теорії: макро- та мікроекономіку ― теорії функціонального аналізу.

Екон. наука вивчає питання управління обмеженими ресурсами, поведінку і відносини між людьми у цих умовах, які намагаються задовольнити свої численні й необмежені потреби. Основна екон. проблема ― проблема вибору. Вирішенням цієї проблеми займається мікроекономіка, яка є складовою екон. теорії.

Рідкісність або об’єктивна обмеженість ресурсів суспільства, а з іншого боку ― безмежність бажань і потреб людей є ключовими вихідними проблемами мікроекономіки, що вивчає обгрунтування вибору самостійними екон. одиницями. Основною її гіпотезою є раціональність намірів, рішень і дій мікросистем. Це є концептуальні основи сучасної екон. теорії.

В макроек. розглядаються проблеми економіки в цілому: держави, економічних груп; такі проблеми як: спосіб визначення ВВП, НД, зайнятість, безробіття тощо. Мікроек. вивчає поведінку людей і механізм прийняття рішень окремими екон. суб’єктами, тобто раціоналізація покупок і максимізація прибутку й задоволення потреб людини. Ці дві науки доповнюють теоретичну базу всіх інших економічних наук, оскільки вони є базовими.

18. Стратегія поведінки фірм при олігополії. Теорія ігор.

Олігополія – це галузь, в якій більша частина продажу здійснюється кількома великими фірмами, кожна з яких спроможна впливати на ринкову ціну власними діями. Олігополія відноситься до реальних ринкових структур і найбільш поширена у сучасних високотехнологічних галузях промисловості.

Стратегічні рішення олігополістичних фірм вивчаються за допомогою теорії ігор. Економічні ігри можуть бути кооперативними або некооперативними. Гра є кооперативною, якщо змова гравців можлива, і некооперативною, якщо змова між учасниками неприпустима.

Існують концепції домінуючої і недомінуючої стратегій. Домінуюча стратегія полягає у прийнятті оптимального рішення гравцем, незалежно від дій конкурента. Недомінуюча стратегія полягає у прийнятті оптимального рішення одним гравцем залежно від того, що робить суперник.

Якщо один з гравців діє в умовах недостатньої інформації або має справу з нераціональним суб’єктом, застосовується стратегія максиміну. Вона дозволяє максимізувати мінімальний прибуток.

В одноразових чи повторюваних іграх обидва гравці приймають рішення одночасно, у послідовних – по черзі, в останньому випадку ініціатор має перевагу. Дія, яка надає фірмі перевагу, називається стратегічним ходом. У ході гри фірми можуть застосовувати загрози і зобов'язання: вдаватися до закриття або виведення з виробництва деяких потужностей, або оголошувати про намір виробляти певний товар. Фірма може загрожувати зниженням ціни, – це означає, що вона розпочинає цінову війну.

На олігополістичному ринку діють дві протилежно спрямовані сили: зацікавленість фірм у максимізації сукупної маси прибутку для всієї галузі, яка породжує тягу до змови і спільних дій, та егоїстична зацікавленість кожної фірми у максимізації своїх власних прибутків шляхом зниження ціни на продукцію, що штовхає фірми до порушення угод. „Дилема олігополістів” відображає вплив цих двох сил на рішення конкурентів: чи вдатися до агресивної конкуренції, намагаючись захопити більшу частину ринку за рахунок суперників, чи пасивно співіснувати, тримаючись за свою частку ринку, призначаючи високі ціни та обмежуючи обсяги виробництва. Конкуруючи пасивно, всі одержать вищі прибутки. Водночас кожен усвідомлює, що суперники відчувають спокусу збити ціни. Тому фірми побоюються конкурувати пасивно, бо суперник може несподівано піти в наступ і захопити значну частку ринку. Жодна фірма не може довіряти своєму конкуренту і очікувати від нього високої ціни.

Тео́рія і́гор — теорія математичних моделей прийняття оптимальних рішень в умовах конфлікту. Оскільки сторони, що беруть участь в більшості конфліктів, зацікавлені в тому, щоб приховати від супротивника власні наміри, прийняття рішень в умовах конфлікту, зазвичай, відбувається в умовах невизначеності. Навпаки, фактор невизначеності можна інтерпретувати як противника суб'єкта, який приймає рішення (тим самим прийняття рішень в умовах невизначеності можна розуміти як прийняття рішень в умовах конфлікту). Зокрема, багато тверджень математичної статистики природнім чином формулюються як теоретико-ігрові.

Теорія ігор — розділ прикладної математики, який використовується в соціальних науках (найбільше в економіці), біології, політичних науках, комп’ютерних науках (головним чином для штучного інтелекту) і філософії. Теорія ігор намагається математично зафіксувати поведінку в стратегічних ситуаціях, в яких успіх суб'єкта, що робить вибір залежить від вибору інших учасників. Якщо спочатку розвивався аналіз ігор, в яких один із супротивників виграє за рахунок інших (ігри з нульовою сумою), то згодом почали розглядати широкий клас взаємодій, які були класифіковані за певними критеріями. На сьогоднішній день «теорія ігор щось на кшталт парасольки чи універсальної теорії для раціональної сторони соціальних наук, де соціальні можемо розуміти широко, включаючи як людських так не-людських гравців (комп’ютери, тварини, рослини)» (