82 Методи навчання, їх класифікація (словесні практичні наглядні)

методи навчання - це і способи передачі знань учням у готовому вигляді, і способи спільної діяльності вчителя й учнів при пізнанні суті окремих явищ, і способи організації самостійної практичної й пізнавальної діяльності учнів й одночасно - способи стимулювання цієї діяльності.

Вибір методів навчання

Вибір методу, насамперед , визначається цілями навчання. Якщо чітко продумана послідовність цілей на уроці, виходить, і методи повинні відповідати вимогам цих цілей.У не меншій мері вибір методу залежить від особливостей змісту досліджуваного матеріалу, від специфіки навчального предмета (уроки іноземної мови, або уроки фізкультури).Вибір методу навчання залежить від вікових особливостей учнів (можна запропонувати двогодинну оглядову лекцію старшокласникам, але цього не можна робити в молодших класах) і від рівня їхнього розвитку (навіть рівень розвитку трьох паралельних класів може бути різним, не говорячи вже про класи вирівнювання й т.п. ). При виборі методів навчання необхідно враховувати й особливості мислення в учнів різного віку.Вибір методу залежить від матеріальної бази навчального закладу (на уроках фізкультури - це спортзал і його устаткування, на уроках фізики - це наявність приладів, це аудіо засоби в кабінеті іноземної мови й т.п. ).При виборі методу необхідно враховувати географічні й демографічні особливості місцевості, де перебуває навчальний заклад, особливості життєвого досвіду учнів. Необхідно також ураховувати психологічні й фізіологічні особливості дітей.

Вибір методів навчання

Питання вибору найбільш адекватного в даній навчальній ситуації методу навчання, оптимального для даних умов його застосування становить найважливішу сторону діяльності вчителі. Тому педагогіка й приділяє їм особливу увагу (див роботи А.Н.Алексюка, Ю.К.Бабанского, М.И.Махмутова, Н.М.Мочаловой, И.Я.Курамшина). Розглянемо фактори від яких залежить правильний вибір методу. Які фактори впливають на вибір методу навчання? Дослідження Ю.К.Бабанского, М.И.Махмутова й ін. показали, що при виборі й сполученні методів навчання необхідно керуватися наступними критеріями:

1)відповідність цілям і завданням навчання й розвитку;

2)відповідність змісту теми уроку;

3)відповідність реальним навчальним можливостям школярів: віковим (фізичним, психічним), рівню підготовленості (навченості, розвиненості, вихованості), особливостям класу;

4)відповідність наявним умовам і відведеному часу для навчання;

5)відповідність можливостям самих учителів. Ці можливості визначаються їхнім попереднім досвідом, методичною підготовленістю, рівнем психолого-педагогічної підготовки.

Класифікація методів навчання

Оскільки методи навчання численні й мають множинну характеристику, то їх можна класифікувати по декількох підставах.

1. По джерелах передачі й характеру сприйняття інформації - система традиційних методів (Е.Я. Голант, И.Т. Городників, C.И. Перовский): словесні методи (розповідь, бесіда, лекція й ін.); наочні (показ, демонстрація й ін.); практичні ( лабораторні роботи, твори й ін.).

2. По характеру взаємної діяльності вчителі й учнів - система методів навчання И.Я. Лернера - М.Н. Скаткина: пояснювально-ілюстративний метод, репродуктивний метод, метод проблемного викладу, частково-пошуковий, або евристичний метод, дослідницький метод.

3. По основних компонентах діяльності вчителя - система методів Ю.К. Бабанского, що включає три більші групи методів навчання: а) методи організації й здійснення навчальної діяльності (словесні, наочні, практичні, репродуктивні й проблемні, індуктивні й дедуктивні, самостійної роботи й роботи під керівництвом викладача ); б) методи стимулювання й мотивації навчання (методи формування інтересу - пізнавальні ігри, аналіз життєвих ситуацій, створення ситуацій успіху; методи формування боргу й відповідальності в навчанні - роз'яснення суспільної й особистісної значимості навчання, пред'явлення педагогічних вимог); в) методи контролю й самоконтролю (усний і письмовий контроль, лабораторні й практичні роботи, машинний і безмашинний програмований контроль, фронтальний і диференційований, поточний і підсумковий).

Макаренко Антон Семенович (01.03.1888, Белополье Сумского уезда Харьковской губернии - 01.04.1939, Москва), педагог. Теоретик и практик массового перевоспитания малолетних преступников. Образование получил на кременчугских учительских курсах (1905) и в Полтавском педагогическом институте (1917). Работал учителем. Стал широко известен в начале 1920-х гг., когда предложил решение проблемы беспризорников

В 1926-1928 гг. возглавлял трудовую колонию имени М. Горького

Сухомлинский Василий Александрович - русский педагог.Родился 28 сентября 1918 в селе Васильевка, ныне Онуфриевского района Кировоградской области, в семье крестьян. В 1939 окончил Полтавский педагогический институт. В 1947-1970 - директор сельской Павлышской средней школы (Кировоградская область, Украина). 1968 - член-корреспондент АПН СССР (АПН РСФСР с 1957). 1968 - Герой Социалистического Труда. 1969 - заслуженный учитель школы УССР. Умер Сухомлинский 2 сентября 1970 в поселке Павлыш Онуфриевского района Кировоградской области.

Автор работ по теории и методике воспитания "Сердце отдаю детям" (1969; Государственная премия УССР в 1974), "Рождение гражданина" (1970), "О воспитании" (1973), в которых отстаивал право на педагогическое творчество, пропагандировал идеи советской педагогики.

БЛОНСКИЙ Павел Петрович [14(26).5.1884, Киев, - 15.2.1941, Москва] – психолог и педагог. По окончании Московского университета (1907) преподавал педагогику и психологию в средних учебных заведениях Москвы. С 1913 г. приват-доцент, с 1919 г. – профессор Московского университета. Вел научно-исследовательскую и преподавательскую работу в вузах и научных учреждениях Москвы Педагогические взгляды Блонского отражены в работе “Задачи и методы народной школы” (1916): подчеркивалась необходимость строить обучение и воспитание на основе знания закономерностей развития ребенка, уважения к его личности

Ушинский Константин Дмитриевич [19.2(2.3).1824, Тула, – 22.12.1870 (3.1. 1871), русский педагог-демократ, основоположник научной педагогики в России. В 1844 окончил юридический факультет Московского университета.

22 лет от роду он был приглашен в ярославский Демидовский лицей на кафедру энциклопедии законоведения.

В 1850 г. он покинул лицей, не желая подчиняться таким требованиям начальства, которые должны были "убить живое дело". Переехав в Петербург, он поступил в департамент иностранных исповеданий, под начальство графа Д.А. Толстого, и стал помещать статьи критического и географического содержания в "Современнике" и "Библиотеке для Чтения".

Большое значение следует признать и за трудом Ушинского: "Человек как предмет воспитания, опыт педагогической антропологии". Сочинение это выходит уже 11 изданием и пользуется вполне заслуженной известностью.

Что касается общепедагогических взглядов Ушинского, то он успел высказаться лишь по некоторым вопросам общей педагогики.