74 Перші освітиі заклади Київської Русі

Найпершою згадкою про школи у Києві є повідомлення літопису від 988 р. про те, що київський князь Володнмир Великий «почав брати у знатних людей дітей і віддавати на вчення книжне». За тодішніми поняпями «книжне вчення» здобували ті, що були вже грамотними. Школа «була державним навчальним закладом підвищеного типу й утримувалася за рахунок князівської казни. Діти були ізольовані від домашнього впливу батьків, яю, хоч і прийняли нову віру, але у поглядах залишалися язичникамиl». Подібні школи відкривалися в Новгороді, Чернігові, Галичі та інших містах Київської Русі. Князь Ярослав Мудрий, син Володимира, заклав Софійський собор у Києві, благословив літописання, відкрив перші в Україні бібліотеки рукописних книг і стародавніх актів, збільшив кількість шкіл.

Поширення шкіл (школи «книжного вчення», монастирськ~ школи грамоти, жіночі школи) було зумовлене лотpeбами життя. Монастирські школи відкривали при монастирях Тривіум (тришляховий) і квадривіум (чотиришляховий) цикли середньовічної школи передбачали вивчення в першому випадку - граматики, риторики і діалектики; у другому - арифметики, геометрії, астрономії й музики. Школи грамоти відкривали при церквах і утримувалися світськими людьми. У них навчали дітей бояр, купців, лихварів, заможних ремісників читали, писати, лічити. "Навчання проводили за спрощеною 32-буквеною абеткою, використовуючи Євангеліє, Псалтир, Молитвослов та інші богослужебні книги, вчили практичним навичкам ведення діловодства, складання листів, договорів, цифрових рахунків тощо. Вчителями були служителі церкви. Через постійну загрозу Київсьюй Русі з боку кочівників надзвичайно важливим було патріотичне виховання, яке здійснювалося на билинах, казках, оповіданнях учасників воєнних походів, піснях та інщими засобами народної педагогіки_ Всесвітньо відомим було відкрите онукою Ярослава Мудрого Анною Всеволодівною при Андріївському монастирі (1086) перше в Європі жіноче училище для виховання жінок із шляхетних родів, яке свідчило про прогресивну педагогічну думку щодо рівноправності громодян обох статей. Більщість дітей простолюду виховувалась у сім'ях

76 Інноваційна педагогіка.

Це поки що неофіційна назва. Але спеціалісти всього світу єдині в критиці традиційної педагогіки, серйозно творять про зародження нової науки, найважливішим завданням якої є зміна існуючої теорії і реорганізація всієї навчальпо-виховної системи на основі інноваційних перетворень. На думку інноваторів, класично-педагогічна теорія безнадійно застаріла, будувати на її основі виховання нинішніх поколінь не можна.

Якщо звернутися до джерел світового розвитку педагогічної думки, то необхідно відродити методологічну основу класичної педа~тогіки - принцип природовідповідності виховання Я.А.Коменського.

Виділяють два інноваційні напрями: перший - повернення до забутих і відкинутих основ природовідповідної педагогіки Я.А.Коменського; другий - гуманізація педагогічної системи в трактуванні К. Роджерса. Обидва напрями не є новими для світової, але становлять великий інтерес для вітчизняної педагогіки. Ми змушені повертатися туди, звідки починали, - у 20-і рр. XX століття.

Гуманістична педагогіка - система наукових теорій, які утверджують вихованця у ролі активного, свідомого, рівноправного учасника педагогічного процесу і який розвивається на основі своїх можливостей. Найхарактернішими ознаками гуманістичної педагогіки є:

1) пріоритет розвитку фізичних, психічних, інтелектуальних, моральних та інших сфер особистості;

2) зосередження зусиль на формування вільної, самостійно мислячої і діючої особистості, громадянина гуманіста, здатного здійснювати обгрунтований вибір у різноманітних навчальних і життєвих ситуаціях;

3) забезпечення належних організаційних умов для успішного досягнення переорієнтації павчально-виховного процесу. Гуманістичний напрям у педагогіці сформувався у 50-х рр. XX ст. і орієнтує вчителів, перш за все, на вивчення ціннісних орієнтацій та життєвих планів учнів. Фундаментальною тезою цієї теорії є твердження про необхідність вивчення людини як загального, унікального, організованого цілого. У структурі потреб мотивація впливає на людину як на ціле, а не на окремі аспекти поведінки.