Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Mini_Gos (1).doc
Скачиваний:
7
Добавлен:
09.09.2019
Размер:
500.74 Кб
Скачать

48 Педагогічна рада школи. Зміст її роботи.

До складу педради входять:учителі,дирекція,представники загальношкільного батьківського комітету й представники загальношкільного учнівського активу.Збирається педрада 4-5 разів у рік(можна частіше).

Педрада розглядає такі питання:

1)Підсумки навчально-виховної роботи за чверть,півріччя,рік; завдання на наступну чверть,півріччя,рік.

2)Шляхи вдосконалення розумового,морального,естетичного і ф/в школярів.

3)Питання організації літнього відпочинку школярів й інших питань.

4)Розглядається навчання й поводження неродивих учнів,а також питання поводження неродивих батьків.

49 Класифікація методів виховання. Характеристика методів вихованн: формування свідомості особистості, організація діяльності учнів і стимулювання та корегування їх поведінку.

Методи виховання паділяються на три групи:

I Методи організації і здійснення учбово-виховної діяльності:

1. Словесний (бесіда, лекція, семінар...)2. Наочні (демонстрація, іллюстрашї)3. Практичні(робота на ПК тренувальні заняття).4. Індуктивні і дедуктивні5. Репродуктивні і проблемно-пошукові6. Методи самостійної роботи.

II Методи стимулювання й мотивації учбової діяльності.

1. Метод формування шзновадьного інтересу.

2. Методи стимулювання обов'язку і відповідальності. III. Методи контролю і самокогггролю.

50 Внесок к. Д. Ушииского у розвиток вітчизняної педагогіки

Становлення педагогіки як науки пов’язано з імям К. Д. Ушинського, який, творчо використовувавши все позитивне, що було досягнуто педагогікою і психології до середини 19 століття, створив струнок психолого педагогічну концепцію на основі теорії виховання і навчання. Ушинскії підійшов до розуміння детермінованої виховання соціально – економічними умовами різ рішення соціального формування людської особи і вихованя як цілеспрямованій діяльності по соціальному відтворенню людини („виховання в широкому і тісному сенсі”, по термінології Ущинського) дозволило вилучити йому предмет педагогіки як науки. Комплексний розгляд людини в світлі даних всіх наук, що вивчають його самого і умови його існування, дало Ушинському можливість зукласти основи педагогічної антропології, яка дула для нього наукою про вихвання людини, що розвивалася тобто власне педагогіки. Дослідження цих фундаментальних проблем зявилося базою для серйозно обґрунтованої теорії освіти інавчання, на основі якої були створені кращі з дореволюційних підручників для нородної школи і розроблялися методи учбово – виховно\ роботи життя людей.

5I Педагогічні здібності вчителя фізичної культури. Шляхи їх доосконалення.

Для реалізації педагогічних функцій учитель повинен володіти педагогічними здібностями. Педагогічні здібності представляють собою сукупність різноманітних дій учителя. Вони виявляють індивідуальні особливості вчителя і свідчать про його предметно-професійну компетенцыю.

Всю різноманітність педагогічних здбностей можна об'єднати в дев'ять груп. До першої групи відносяться здібності:

1. формувати педагогічні завдання;

2. 0рієнтуватись на учня як на активного співучасника навчально-виховного процесу що розвивається, має власні мотиви і цілі;

З. передбачати і при потребі трансформувати педагогічні ситуації;

4. гнучко міняти педагогічні завдання відповідно до змін педагогічної ситуації;

5. З гідністю виходити із складних педагогічних ситуацій;

б.передбачати близькі і далекі результати вирішення педагогічних завдань.

Друга група педагогічних здібностей включає три підгрупи. Підгрупа "чого навчати" включає:

І.уміння формувати навчальну програму, виділяти в ній ключові ідеї навчального предмета. оновлювати його зміст;

2.здатність формувати в учнів спеціальні вміння і навички, здійснювати міжпредмеТІІі зв'язки.

Підгрупа "кого навчати" передбачає вміння:

З.вивчати індивідуальні можливості учнів;

4.виявляти зону можливого розвитку учнів, умови їх переходу з одного рівня розвитку на другий, враховувати можливі труднощі учнів;

l. плануючи й організовуючи навчально-виховний процес, 'виходити із мотивації учнів;

2.розширювати простір для самоорганізації учнів;

З.працювати з учнями, що мають різні здібності, формувати для них індивідуальні програми. Підгрупа "як навчати" включає вміння:

І.підбирати і застосовувати комплекси прийомів і форм навчання та виховання. Враховувати при цьому затрати сил І часу учнів та вчителя;

2.порівнювати й узагальнювати педагогічні ситуації та комбінувати їх;

З.здійснювати індивідуальний підхід до учнів та організовувати їхню самостійну навчальну діяльність;

4.варіативно вирішувати педагогічні завдання.

Третя група включає педагогічні здібності:

1. використовувати набуті знання та передовий педагогічний досвід;

2. хронометрувати і фіксувати процес і результати своєї праці; З.зіставляти труднощі учнів і якість своєї праці;

4. бачити сильні і слабкі сторони своєї праці, оцінити свій стиль, анашзувати свій досвід. порівнювати його з досвідом інших учителів.

Четверта група включає вміння вчителя створювати умови психологічної безпеки 13 спілкуванні і реалізації внутрішніх резервів учнів.

П'ята група включає здібності:

1.зрозуміти позицію учня, "читати" його внутрішній стан, проявити інтерес до його особи та орієнтуватись на його розвиток; володіти засобами невербального спілкування (міміка. жести тощо); стати на позиції учня; створити обстановку довіри і терпимості; використовувати переважно організаційний вплив, ане дисциплінарний; користуватись демократичним стилем керівництва; подякувати учневі, а за необхідності попрохати вибачення у нього; однаково ставитись до всіх учнів;

Шоста група - це, перш за все, здібності:

2. утримувати стійку позицію педагога, який розуміє значущість своєї професії, може дола труднощі заради гі соціальної цінності;

З. реалізувати і розвивати свої педагогічні здібності;

4. управляти своїм емоційним станом;

5. здйснювати творчий пошук.

Сьома група об'єднує здібності:

1. створювати перспективу свого професійного розвитку, визначати особливості свого індивідуального стилю, використовувати все позитивне із своїх природних даних;

2. у досконалювати свої сильні сторони й усувати слабкі, бути відкритим у пошуку нового. новаторства.

Восьма група - не здібності:

1.побачити особистість учня загалом у взаємозв'язку гого, про що він говорить, лумас які його вчинки

2. створювати умови для вдосконалення недорозвинених рис особи окремих учнів. Формування індивідуального стилю значною мірою дете'рміноване особистими якостями людини, гі здібностями. Є. Клімов вважав, що людям професійної схеми " Людина – ­Людина" (а саме до неї він відносить педагогічну професію) притаманні такі здібності:

1. керувати, вчити, виховувані, здійснювати корисні дії з обслуговування різних потреб людей;

2. слухати, вислуховувати, спостерігати і співчувати;

З. мовна (комунікативна) культура;

4. спостережливість до проявів почуттів, розуму і характеру людини, до її поведінки моделювання її внутрішнього світу;

5. 0птимістично підходити до людини з упевненістю, що вона завжди може бути кращою:

б. глибока й опти tістична переконаність у правильності ідеї служіння наролові:

7. приймати рішення в нестандартних ситуаціях;

8. високий рівень саморегуляції.

52. Структура уроку з фізичної культури. Характеристика окремих видів уроку.

У процесі побудови уроку вчитель проектує елементи його змісту. Основою для проектування є біологічні закономірності функціонування організму, що визначають його працездатність, а отже, логіка розгортання навчально-виховного процесу зумовлюється біологічною працездатністю. Як відомо, існують чотири зони працездатності: зона предстартового стану, зона впрацьовування, зона відносної стабілізації і зона тимчасової втрати працездатності. Це зумовлює і відповідну логіку розгортання нлвчально-виховного процесу, яка передбачає: 1 .послідовне залучення учнів до пізнавальної діяльності; 2.поступове досягнення необхідного рівня фізичної і психічної працездатності; розв'язання передбачених для певного заняття освітніх, оздоровчих і виховних завдань: 3.забезпечення оптимального післяробочого стану організму, котрий сприяв би успішній наступній діяльності учнів. Згідно з цією логікою, урок умовно поділяють на три частини: підготовчу (припадає па перші дві зони працездатності), основну (відповідає фазі вирішення передбачених основних завдань), заключну (покликану забезпечити перехід учнів до наступних після уроку дій). Поділ уроку на частини не означає, що він втрачає свою цілісність. Навпаки, кожна частина повинна логічно передувати наступній і випливати з попередньої. Бажано, щоби переходи від однієї частини до іншої були м'якими і непомітними. Розв'язуючи окремі (специфічні) завдання, кожна частина служить найефективнішому досягненню кінцевого результату уроку. Тому час, що витрачається на окремі частини та їхній конкретний зміст, вельми мінливий, бо залежить від безлічі факторів: завдань заняття, специфіки вправ, конкретного стану учнів на певному уроці, їхніх особливостей, зовнішніх умов тощо.

Особливо уважно слід добирати загальнорозвпваючі вправи, їх цілеспрямований добір сприяє формуванню постави, розвиткові певних груп м'язів, вихованню школи рухів, підготовці до засвоєння складних рухових дій, передбачених планом уроку. Вирішальним третім етаном побудови уроку є визначення взаємопов'язаної послідовності дій педагога й учня під час розв'язання кожного пегогічного завдання, застосування вправ, методів і методичних прийомів, використовуються у процесі уроку.

Враховуючи загальні положення теорії управління і специфічні особливості фізичного виховання, методика навчання як система управління процесом засвоєння учнями навчальної програми включає, як обов'язкові, такі компоненти: 1)мету і завдання навчання: 2)мотивацію навчальної діяльності; 3)тематичне планування: 4)засоби і методи навчання; 5)організацію навчальної роботи: 6)керівництво навчальним процесом; 7)безпечне матеріально-технічне забезпечення; 8)контроль ходу навчального процесу.

Різновиди шкільних уроків фізичної культури

Уроки фізичної культури мають багато характеристик. Кожна з них може бути покладена в основу їх класифікації. Ми розглянемо різновиди шкільних уроків, які найчастіше трапляються у практиці роботи школи.

Усі уроки за характером їхнього змісту можна розділити на дві великі групи: предметні та комплексні.

У змісті основної частини предметних уроків передбачається навчальний матеріал з одного розділу програми (легкоатлетичні, гімнастичні вправи г. ін.). Такі уроки проводяться переважно у старших класах. Методика їх доведення наближається до методики тренувальних занять із відповідного виду спорту.

У молодших і середніх класах предметні уроки проводяться тільки з лижної підготовки і плавання, оскільки матеріал цих розділів програми погано поєднується із вправами інших розділів. Не сприяють включенню в ці уроки матеріалу з інших розділів і умови їх проведення.

Комплексні уроки передбачають включення матеріалу з різних розділів програми. На жаль, ці уроки на сьогоднішній день ще не застосовуються належним чином, що пояснюється низкою причин:

1.труднощами в організації і методиці їх проведення (предметні уроки за організацією легші);

2.труднощами у доборі матеріалу, організації його взаємодії;

3.структурою діючої шкільної програми, матеріал якої викладено за видами спорту; 4.підготовкою студентів у вузі, оскільки навчальна практика зі спортивне—педагогічних дисциплін формує відповідну орієнтацію па предметні уроки (функції навчити студентів проводити комплексні уроки мусить взяти на себе методика фізичного виховання або відповідний спецкурс):

1 .пропагандою предметних уроків через методичні рекомендації, наукові дослідження; 2.підміною процесу фізичного виховання процесом вузької фізичної підготовки.

Комплексні уроки відкривають можливості для забезпечення міжпредметних ЗВ'ЯЗКІВ. Вони дозволяють уникнути традиційного '"спортивного" принципу добору та розміщення навчального матеріалу, що позитивно по-чіачається і на успішності оволодіння руховими діями, і на вдосконаленні фі пічних якостей.

Комплексний урок -- це цілісне, логічно завершене заняття, яке в системі зв'язане з попередніми і наступними уроками, на кожному з яких вирішуються конкретні іавдання в чотирьох напрямках: засвоєння знань, оволодіння руховими діями; ви­конання вмінь самостійно займатись, удосконалення фізичних якостей.

Залежно від переважного розв'язання завдань на уроці розрізняють: навчальні, тренувальні, контрольні та змішані (комбіновані) уроки.

На навчальних уроках увага вчителів та учнів зосереджується їх на техніці виконання вправ. Виявивши помилки, вживаємо заходів щодо їх усунення, забезпечуємо страховку і навчаємо дітей прийомів самостраховки. Усе цс позначається на організації і методиці уроку. Тут широко використовую 11.ся взаємонавчання, широкий арсенал прийомів активізації учнів, повідомляються теоретичні відомості тощо.

Тренувальні уроки проводяться переважно з метою вдосконалення вивченого матеріалу і розвитку фізичних якостей. Тут ширше використовується груповий метод організації діяльності підлітків. На таких уроках зростає обсяг та інтенсивність навантажень, що потребує високого рівня індивідуалізації і внутрішньої дисципліни дітей. Уроки доцільно проводити у природних умовах. Учитель створює різноманітні ситуації, що посилює інтерес до занять, робить їх ефективнішими. Рекомендуємо широко використовувати в навчальному процесі ігровий і змагальний методи.

Контрольні уроки розв'язують переважно завдання контролю за ходом засвоєння вправ, виховання фізичних якостей, а також проведення вихідних і підсумкових тестувань для вивчення рівнів фізичного розвитку і фізичної підготовленості учнів. Водночас контрольні уроки мають великий навчальний і тренувальний ефекти. Відомо, що для вдосконалення фізичних якостей необхідно висунути до учнів підвищені вимоги, тобто виконувати вправи, незважаючи на втому, докладаючи максимальних зусиль. Такі умови і створюються на контрольних уроках. "Чисті" навчальні, тренувальні або контрольні уроки у практиці фізичного виховання школярів трапляються рідко. У більшості занять присутні елементи навчання, тренування і контролю. Тому завжди пам'ятайте: під кожною конкретною назвою уроків розуміють лише переважне розв'язання завдань навчання, тренування або контролю.

Якщо на уроках однаковою мірою роз'язуються різні завдання, такі уроки називаються змішаними або комбінованими.

53. Поняття про формування особистості. Ознаки особистості за В.П.Тугаріновим.

Ознаки особистості за Тугаріновим:

1. Свободолюбів.2. Почуття долга.3. Почуття відповідальності.4. Розумність.5. Твердість поглядів і переконань.

6. Цілеспрямованість.

54. Стилі батьківського авторитету. Умови успішного сімейного виховання.

1. Авторитет пригнічення батьки постійно сердяться, бурчать з кожної дрібниці, зриваються. Цей авторитет не бажаний. Заставляє дітей подалі триматися від батьків.

2. Авторитет відстані, дистанція - батьки вважають, що потрібно по менше вникати в справи дітей, в авторитет дітей.

3. Авторитет чванства коли батьки вважають, що вони найкращі працівники, спеціалісти. Нав'язують це своїм дітям і оточуючим. Цей авторитет теж негативний і він відокремлює батьків від дітей.

4. Авторитет педантизму - такі батьки достатньо багато приділяють часу дітям, але ведуть себе як керівники бюрократи. Такий авторитет відділяє дітей від батьків.

5. Авторитет резонерства - батьки читають нотації навіть при незначній првипі дітей, де можна просто поговорити і не читати моралі.

6. Авторитет любові до дітей - хороший авторитет, позитивний, але якщо любов і не через мірна тому що при безкінечній сентиментальності діти виростають егоїстами.

7. Авторитет доброти - хороший в міру, безмірна доброта веде до негативного. Створює грунт для капризів, безмежних вимог.

8. Авторитет дружби - батьки повинні бути старшими товаришами і старшими друзями, але коли настає панібрацтво тоді треба показати дітям, що батьки старші члени сім'ї.

9. Авторитет підкупу - це дуже негативний авторитет, не можна приміняти, а треба спиратись на свідомість дітей, що вони повинні це робити.

Головний авторитет для дітей в сім'ї- це моральний, позитивний приклад батьків.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]