3. Експертне дослідження примежових психічних аномалій психопатичного кола

3.1. Загальна характеристика психічної аномалії, як об’єкта дослідження спе та ксппе.

Проблема психічних аномалій особистості злочинця є сьогодні однією з актуальних у науці та експертній практиці. Це пов’язано з тим, що у всіх країнах світу спостерігається зростання показників числа психічних хворих і осіб із примежовими психічними розладами, зокрема, психопатіями. Така несприятлива тенденція може бути пояснена, з одного боку, вдосконаленням методів діагностики раніш невиявлених форм латентних психічних аномалій, а з іншого – загостренням стресогенних чинників суспільного життя в умовах соціальних катаклізмів та інших несприятливих умов існування цивілізованого людства. При цьому примежові (пограничні) стани психіки в межах осудності нерідко служать джерелом конфліктів у міжособистісному спілкуванні, а на індивідуальному рівні можуть проявлятися в якості „каталізатора” антисуспільної поведінки, що потребує не лише медичної, але й юридичної оцінки [37; 109].

В українській правовій науці проблема врахування психічних відхилень при визначенні кримінальної відповідальності вивчалася ще у 30-х рр. ХХ ст. відомим кримінологом В.С. Трахтеровим [105], тому й у сучасній експертній практиці проблема діагностики психічних аномалій, стає самостійним об’єктом вивчення. Це пов’язане з тим, що психічна аномалія – поняття не просто біологічне або медичне, але й відповідна характеристика індивідуально-психологічних особливостей суб’єкта. Специфіка психічної аномалії полягає в її суперечливості: стабільність, з одного боку, динамізм – з іншого. Причому це вірно не лише у випадку так званих „примежових (пограничних)” станів психіки, але й у перебігу хронічних психічних захворювань (наприклад, в ініціальній стадії, у періодах ремісії, в латентній фазі тощо). Тому ми пропонуємо визначати психічну аномалію як специфічне природжене або надбане відхилення (девіація) психіки, що, відбиваючись на різних сторонах діяльності суб’єкта, впливає на зміст і характер його соціально значущої, в тому числі суспільно небезпечної поведінки.

При цьому варто розрізняти поняття психічної аномалії в широкому й вузькому сенсі слова. В широкому сенсі воно охоплює примежові (пограничні) стани й безпосередньо хвороби; у вузькому – включає як функціональні, так і ті органічні зміни діяльності головного мозку, що не виключають можливість особи усвідомлювати соціальну значимість власної поведінки, свої дії й керувати ними. Інакше кажучи, психічні аномалії у вузькому сенсі – це примежові стани, тобто такі зміни психічної діяльності, які не супроводжуються розладом відображення реальності, але внаслідок дисгармонії психічних процесів спричиняють трансформацію поведінки. Вони видозмінюють значущі зв’язки нормального розвитку, але не порушують і не деформують їх повністю.

Загалом аномалії можуть бути як функціонального, так і органічного характеру. До функціональних аномалій відносяться неврози, психопатії, акцентуації, до органічних – хронічний алкоголізм, наркоманія, олігофренія, наслідки органічного враження центральної нервової системи, віддалені наслідки черепно-мозкових травм, хронічні зміни психіки при епілепсії, шизофренії та ін. Детермінація психічної діяльності визначається тут не реальною дійсністю, як у здоровому стані, а внутрішніми уявленнями, що підмінюють дійсність. У результаті грубого порушення рефлективних здібностей свідомості спостерігається викривлення лінії розвитку особистості, виразне порушення основних значущих відносин, а в зв’язку з цим – і якісні зміни психічних процесів, що відображаються на соціальній поведінці суб’єкта.

Залежно від класифікаційних критеріїв різноманітні психічні аномалії можуть бути згруповані за різними підставами:

– за природою виникнення: вроджені (біологічні) і надбані. Останні можуть бути функціонального характеру й органічного походження;

– за характером психічних змін: а) безпосередньо аномалії або справжні (наприклад, психопатія); б) псевдоаномалії, що виникають на тлі інших хворобливих процесів психіки (наприклад, психопатоподібна поведінка в період ремісії при шизофренії);

– за домінуванням психічних розладів у певній сфері: інтелектуальні; вольові; емоційні [13].

Однак для експертної практики необхідна класифікація, яка відображала б зв’язок криміногенних психічних аномалій з суспільною небезпекою особистості злочинця або злочином. Тому, залежно від критеріїв, покладених в основу групування й цільового призначення, психічні аномалії можна поділити на наступні групи: ті, що виключають і не виключають осудність, вину й кримінальну відповідальність суб’єкта; ті, що впливають і не впливають на характер і ступінь соціальної небезпеки особистості злочинця; ті, що пов’язані та не пов’язані зі злочином.

Дана схема може бути деталізована в процесі спільного дослідження проблеми юристами, психологами, та психіатрами, адже, за даними Ю.М. Антоняна, серед дорослих злочинців носії різних видів нервово-психічних аномалій становлять 71,1%, серед неповнолітніх – 57,4%; а за даними В.В. Корольова – 53,1% [3, С. 100, 102]. Серед злочинців, підданих судово-психіатричному огляду, від 1/3 до 1/2 мали ті або інші психічні аномалії [60].

Експертне встановлення психічних аномалій дозволяє з’ясувати характер і ступінь суспільної небезпеки особистості психічно аномального злочинця, а також визначити роль психічних аномалій у механізмі причин та умов, що сприяли вчиненню конкретного злочину, тобто визначити їхню криміногенність. Проте слід враховувати, що ступінь прояву психічної аномалії пов’язаний із конкретною ситуацією, поведінковим реагуванням та актуальним психо-емоційним станом суб’єкта. Тому в кожному конкретному випадку важливий психологічний і правовий інтерес становить з’ясування питання про місце й роль психічних аномалій у генезисі суспільно небезпечної поведінки та у взаємозв’язку „особистість – ситуація – діяння”.

Тепер, після загальної характеристики психічних аномалій, слід зупинитися на найбільш криміногенній за поширеністю (після алкоголізму) психічною аномалією серед підекспертних, а саме – психопатії. У сучасній психіатрії під психопатією розуміється вроджена або надбана патологія особистості з переважною дисгармонією в емоційній і вольовій сферах. Криміногенність психопатів досить тривалий час досліджується у межах юридичної психології, причому основна увага тут приділяється їхній схильності до афективних реакцій, дратівливості, запальності, жорстокості й неприборканості, гнівливості. При цьому підкреслюється неадекватність вчинків психопатів відносно зовнішніх стимулів, часто бурхливі реакції з малозначних причин, через що ускладнюється їхня здатність пристосовуватись і наступає дезадаптація.

За словами П.Б. Ганнушкіна, психопатії – це аномалії характеру, які визначають весь психічний вигляд індивідуума, накладаючи на його душевний склад свій відбиток, заважають пристосуватися до навколишнього середовища і не піддаються скільки-небудь різким змінам протягом життя [22]. Він виділив три найважливіших критерії психопатій, які й по теперішній час лежать в основі експертного встановлення:

– виражена патологія рис особистості, порушення адаптації;

– тотальність психопатичних особливостей, які визначають весь психічний вигляд людини (мотиваційно-емоційну сферу, мислення тощо);

– їхня відносна стабільність, незмінність аномалій без інтенсивної зовнішньої допомоги.

Патологічний склад особистості при психопатіях виникає на основі взаємодії двох факторів – вродженої або рано надбаної біологічної неповноцінності нервової системи та несприятливого впливу зовнішнього середовища. При цьому одного впливу негативної соціалізації для утворення психопатії недостатньо. Для неї характерне сполучення аномальної дисгармонії емоційно-вольових властивостей і відносного збереження пізнавальних здатностей особистості. Нестійкість емоційно-вольового реагування на середовище порушує пристосувальні можливості особи, що знаходить вираження в її неадекватній поведінці.

Для психічного статусу людини при психопатії характерна: тотальність (дисгармонія охоплює всі особистісні прояви), стабільність (ознаки дисгармонії можуть бути більш-менш виражені, але вони є завжди) і порушення соціальної адаптації, коли психопатичні властивості знаходять своє вираження в зламах життєвого шляху особи. Але, виявлення в ході СПЕ або КСППЕ окремих характерологічних проявів недостатньо для постановки діагнозу, тому у ранньому віці (коли риси ще лабільні) психопатію практично не діагностують. Вона виявляється в тому випадку, якщо вже порушена адаптація особистості в середовищі, а психопатичні властивості тотальні та майже незворотні [47].

За особливостями становлення й розвитку експерти зазвичай розрізняють два основних типи психопатій: „ядерні” або конституціональні та „крайові”.

В генезі ядерних психопатій головну роль відіграють біологічні, конституціональні фактори. До цього типу психопатій відносять вроджені або рано надбані психічні аномалії, при яких виявляється дисгармонія емоційно-вольової сфери.

Становлення крайових психопатій пов’язане з порушенням розвитку особистості в постнатальному періоді. Це аномалії характеру, що з’явилися в результаті патохарактерологічного розвитку особистості під впливом несприятливих соціально-психологічних факторів. Особливе патогенетичне значення у формуванні крайових психопатій має емоційна депривація в ранньому дитячому віці (при фізичному каліцтві, сирітстві й т.п.), а також неправильне виховання за типом гіперопіки чи гіпоопіки.

При діагностуванні психопатії виділяють такі її різновиди: збудливі, гальмівні, нестійкі, істеричні та мозаїчні. Одна з найбільш розгорнутих класифікацій психопатій включає астенічних, збудливих (експлозивних), гипотимічних (конституціонально-депресивних), гипертимічних (конституціонально-збудливих), емотивно-лабільних (реактивно-лабільних), психастенічних, істеричних, паранояльних, шизоїдних, нестійких (безвладних) психопатів [101, C.241-246].

Проте місце психопатії в генезисі й механізмі злочинної поведінки залежить від її ваги, тому звернемося до систем класифікації, що виходять зі ступеня тяжкості цієї аномалії. Так, за ступенем тяжкості О.Є. Лічко розрізняє:

1) тяжку психопатію. Компенсація завжди неповна й нетривала. Компенсаторні механізми ледь намічені або відрізняються частковістю, проте досягають тут такої гіперкомпенсації, що самі вже виступають у ролі психопатичних проявів. Зриви можуть наступати у зв’язку з незначними приводами або навіть без видимих причин;

2) виражену психопатію. Компенсація нетривала. Зриви можуть виникати від незначних приводів, однак серйозні й тривалі реакції та важкі порушення поведінки є наслідком психічних травм. Соціальна адаптація буває неповною та нестійкою;

3) помірну психопатію. Компенсаторні механізми достатні для підтримки тривалих періодів компенсації. Зриви зазвичай ситуативні, їхня глибина й тривалість залежать від ваги психічної травми, і проявляються в загостренні психічних рис і порушеннях поведінки. Соціальна адаптація нестійка, знижена або обмежена [62].

При проведенні СПЕ злід враховувати, що не слід змішувати психопатію з асоціальними формами поведінки, адже психопатія не виходить за рамки психіатричної нозології. Так, серед психічно здорових злочинців у результаті негативних соціальних впливів часто виробляється „психопатичний” стиль поведінки (псевдопсихопатичний „штамп” реагування). Тому їх завжди слід диференціювати від зовні подібної поведінки психопатичних особистостей, у яких наявні аномалії лише доповнюються антисоціальними установками у випадку тривалого контактування зі злочинним середовищем [108].

Іншими словами, від нормального характеру, на який наклали відбиток дефекти виховання, педагогічна занедбаність або тривала криміналізація, психопатія відрізняється наявністю вихідної неповноцінності нервової системи. Патологічні особливості особистості значно звужують її адаптаційні можливості і тому мають велике криміногенне значення.

Що ж до вищезазначеного другого місця за розповсюдженістю психопатії відносно алкоголізму, то слід зазначити, що психопатія сама по собі тісно пов’язана з алкоголізмом, бо сприяє алкоголізації особистості, що також має криміногенне значення. Багато досліджень вказують на особливу схильність психопатичних особистостей до ускладнених та патологічних форм сп’яніння, актуалізації негативних переживань, виявлення прихованих психопатичних форм поведінки, агресивних реакцій. Агресія при гострому алкогольному сп’янінні спостерігається у збудливих і нестійких психопатичних особистостей, а також в осіб із травматизмом центральної нервової системи [26, C.160].

Для багатьох зарубіжних і вітчизняних авторів основною ознакою психопатій є асоціальність (так звана „соціопатія”). Однак злочинна поведінка психопатичних особистостей є наслідком не психічних аномалій, а антисоціальних установок. Адже за наявними в літературі даними, для осіб, що страждають на психопатію, досить характерним є стан дезадаптації, викликаного неможливістю задоволення актуальних потреб, самоактуалізацією, постійними конфліктами з оточуючими. Результатом цього є розлади, які відносяться до тривожного ряду: внутрішнє напруження звужує можливості орієнтування й адекватного реагування на ситуації, виділення головних, істотних факторів. Такий стан являє собою фрустрацію, суб’єктивно сприймається як украй неблагополучний, загрожуючий цілісності й самоідентичності суб’єкта, призводить до накопичення афекту і, як наслідок, породжує потребу звільнитися від тривоги. Таке звільнення від виснажливих тривог можливе або ж за допомогою интрапсихічної адаптації, або шляхом зміни ситуації в напрямку задоволення потреби [24].

Перший із варіантів становить собою корекцію ієрархії потреб, способів їхньої реалізації й відповідно до цього – зміну ставлення до середовища, що, зокрема, досягається шляхом включення механізмів психологічного захисту. Це для психопатичних особистостей складно, оскільки вони не мають здатності до гнучкої перебудови потреб, у тому числі заміни одних іншими, пошуку й визначення нових способів їхнього задоволення, внаслідок обмеженого набору індивідуальних засобів вирішення фрустрації та зняття тривоги. Потрібно відзначити тут і характерне для психопатичних особистостей порушення опосредкованості потреб, коли вони намагаються негайно досягти бажаного.

Другий варіантів для психопатів також винятково складний: порушена орієнтація в ситуації та її оцінці, що може бути пов’язане із внутрішнім напруженням і тривогою; вони слабко спираються на минулий досвід і погано прогнозують майбутнє. Останнє може пояснюватися тим, що психопатичні особистості його взагалі не передбачають або, навпаки, надмірно зосереджені на спробах прогнозування, внаслідок чого втрачають можливість враховувати вже існуючі обставини. Іншими словами, прогноз відірваний від реальності, оскільки психопатичні особистості перебирають всі можливі наслідки ситуації, забувши про неї саму.

Таким чином, прийнятне для суспільства розв’язання конкретних життєвих стресових ситуацій для деяких психопатичних осіб фактично блоковане, і вони знаходять вихід із них шляхом вчинення злочинних дій. Дані клініко-кримінологічних досліджень вказують, що психопатії та інші види нервово-психічних розладів можуть порушити соціальну адаптацію індивіда, сприяти вчиненню злочинів, а антисуспільний спосіб життя в криміногенному середовищі злочинців і набуття шкідливих звичок можуть суттєво погіршувати динаміку психічних розладів. При цьому підкреслюється неадекватність реагування психопатів на зовнішні стимули, часто бурхливі реакції на малозначні подразники, через що ускладнюється пристосованість і наступає дезадаптація. У зв’язку із цим завдання полягає у виявленні й оцінці тих психологічних особливостей, які детермінують протиправну поведінку психопатичних особистостей під впливом психопатії, що ускладнює засвоєння й реалізацію ними соціальних норм, регулюючих відносини людей у різних ситуаціях, у тому числі складних.

Для виявлення СПЕ психологічного механізму індивідуальної злочинної поведінки психопатичних особистостей великий інтерес становлять дані про їхні типи реакцій, адже знання цих типів є важливим для розробки вузлових положень попередження та методики кримінологічного прогнозування злочинів з боку зазначених осіб. Так, спочатку П.Б. Ганнушкін та Г.К. Ушаков, а потім і інші науковці (А.Г. Наку, Н.А. Опря, М.Г. Ревенко тощо), вважали, що загальні закономірності їх поведінки обумовлені виникненням у складних ситуаціях сенситивних надцінних переживань та афективно-вольовими розладами. Ці закономірності пов’язані з такою характерною рисою особистості психопатів, як тривожність, що в симптомокомплексі спричиняє дезадаптовність й визначає поведінкові відхилення. Зазначені автори розглядають наступні форми реакцій.

1. Реакція протесту, яка проявляється в посиленні психогенного травмування та виражається в агресії, помсті, суїцидальних спробах, втечах з дому та бродяжництві (характерним є для підлітків, що виховуються в неблагополучних родинах або в родинах, де принижується їхня особистість), крадіжках "назло", псуванні майна й т.п.

2. Зміщений афект („реакція мимо”), тобто вона не супроводжується боротьбою мотивів, усвідомленням потреби дії і ясним уявленням про цілі діяльності, а реакція зміщається та спрямовується начебто убік, тому потерпілими можуть виявитися випадкові люди, що не мали відношення до психогенного стимулу [10]. „Реакцію мимо”, коли вибух гніву спрямовується не стільки на кривдника, скільки на випадкову особу, Г.К. Ушаков відзначав у психопатів гальмівного типу в астенічному варіанті. Самолюбиві, занадто вразливі, вони постійно перебувають у стані напруги з приводу відчуття незручності та неповноцінності, яке виникає та підтримується безліччю дрібних психотравмуючих впливів. Їхнє внутрішнє напруження може проявитися в несподіваних спалахах агресії.

3. Експлозивні емоційно-вибухові реакції, при яких сильні афекти розряджаються без затримки на міркування. Типовим проявом тут є реакція „короткого замикання”, при якій афективні імпульси перетворюються в дії, минаючи усвідомлення [106, C.243-244].

4. Епілептоїдний тип реакції, коли під впливом переживання невдач і прикростей в індивіда розвивається тривалий розлад настрою, що виражається в озлобленості та дратівливості. Він проявляє всі негативні риси своєї психіки, намагаючись виявити себе як можна жорсткіше, зневажає всіма правилами й навичками співіснування в суспільстві [22, C.114-115].

Взаємодія глибинних психологічних механізмів – установок та системи ставлень формує такі соціальні установки особистості, які змінюють її поведінку, що призводить до порушення нормальної соціальної адаптації, наслідком чого є викривлення психологічних рис особистості. Арзуманян С.Д. розрізняє криміногенні та кримінальні установки. Криміногенна установка – набута за несприятливого морально-психологічного впливу внутрішня готовність особистості до неправомірної активності, що покладається в основу вибіркової мобілізації особистості у взаємодії з навколишньою дійсністю, бере активну участь у побудові конкретних протиправних актів поведінки та діяльності, а також у керуванні ними. Особистість з криміногенними установками може здійснювати різноманітні протиправні, злочинні дії, що, однак, не означає, що вона повністю усвідомлює їхні соціальні наслідки. Відповідно, кримінальні установки, на думку С.Д.Арзуманяна, виникають в процесі криміналізації криміногенних установок. Ці установки покладені в основу злочинних дій. Від криміногенних кримінальні установки відрізняються тим, що за наявності останніх особистість усвідомлює соціальні наслідки своїх дій та свідомо здійснює їх, тому таку установку має лише певна частина злочинців [7]. Психопатичні реакції поступово закріплюються на рівні поведінкової установки та реалізуються при будь-яких, навіть незначних, приводах у формі тяжких насильницьких зазіхань чи корисливих злочинів.

П.Б. Ганнушкін відзначав, що більшість психопатичних особистостей проявляють надмірну вразливість, даючи „патологічні реакції” іноді з найменшого приводу [22, C.139]. При цьому неадекватність реакції розуміється лише як об’єктивна характеристика, адже з точки зору викривленої психіки психопатичної особистості така реакція є цілком виправданою чи закономірною. Цей феномен пояснюється деформованою хибною соціалізацією, її вадами та викривленнями, в першу чергу, на початкових етапах у родині з урахуванням динаміки психопатичного розвитку. У такому аспекті розгляду, вчинення психопатом злочинних дій є вже не чимось випадковим та обумовленим лише наявністю психічної аномалії, а закономірним наслідком тісно переплетених між собою несприятливих зовнішніх соціальних впливів і психопатичних особливостей. Отже, психопатія відіграє роль каталізатора, сприяючи прояву певних психопатичних особливостей, що мають криміногенне значення.

Як показали проведені нами дослідження, для злочинців, що страждають на психопатію, досить характерним є стан дезадаптації, викликаний неможливістю задоволення актуальних потреб, самоактуалізацією, постійною конфліктністю. Вибірка цього дослідження формувалася з осіб, що відбували покарання за вчинення тяжких насильницьких злочинів, віком 18-25 років. За результатами дослідження, з використанням методик MMPI, Айзенка, тесту фрустрації С. Розенцвейга, проективних тестів “Неіснуюча тварина”, “Дім, дерево, людина”, можна визначити наступний узагальнений психологічний портрет особистості насильницьких злочинців: емоційно інертні, інтравертовані, занурені у своє бачення світу та схильні до застрявання на певних внутрішніх переживаннях; екстрапунітивні, надмірно наполегливі та вперті при вирішенні об’єктивно існуючих чи суб’єктивно оцінених як таких проблемних ситуацій, що ускладнює процес спілкування; надмірно підозрілі і, як наслідок, схильні сприймати та оцінювати проблемні ситуації як значні фрустраційні перешкоди; їхня ригідність сприяє накопиченню афекту, застряванню на негативних емоціях, самонакручуванню, а при значній вираженості перевищення цього негативного напруження та природній екстрапунітивності – виплескуванню агресії на випадково-провокуючий об’єкт. При цьому особа може усвідомлювати, у кращому випадку, лише привід теперішнього зриву, справжні ж причини залишаються неусвідомленими [2].

Загальними рисами для всіх осіб, що вивчались, виявилося максимальне перевищення норми за шкалою індивідуалістичності (до ступеня шизоїдності) і значне перевищення за шкалою імпульсивності (що досягає форми експлозивної психопатії) – відповідно восьма та четверта шкали ММРІ, а також відхилення від норми показників рівня фрустрації за методикою С. Розенцвейга. Одержані експериментальні дані дозволили пояснити соціальну дезадаптивність зазначених осіб, формування й закріплення у них антисоціальних стереотипів насильницької поведінки та порушення процесу адекватного мотивоутворення.

Наведені риси особистості насильницьких злочинців з примежовими розладами психопатичного кола визначають труднощі в реальній оцінці ситуації та загальної картини світу, а звідси – порушення адекватного емоційного реагування, вразливість, підвищену тривожність, неконтактність через підвищення напруження при необхідності спілкування з представниками незрозумілого і, можливо, агресивного навколишнього світу. Це штовхає їх на превентивну агресію (яка за силою часто не відповідає суб’єктивно сприйнятій небезпеці) та постійну готовність до неї задля звільнення від психічного перенапруження.

Зазначеній категорії осіб часто притаманне порушене функціонування мотиваційної ієрархії, захисна та контролююча функції гіпертрофуються і набувають неадекватної форми. Відбувається також трансформація особистісної тривожності та внутрішньоособистісної дисгармонійності у напрямі її проекції на ситуацію навколишньої дійсності: остання наповнюється небезпечними ознаками і, відповідно, сприймається як така, що потребує екстрених заходів по їх нейтралізації або уникненню будь-що. При цьому механізм проекції принципово неусвідомлений і завжди виступає як захист.

В процесі дослідження означеної категорії засуджених була виявлена наявність певної агресивної установки, що формувалася під впливом сукупності чинників: психофізіологічних, індивідуально-психологічних, у тому числі патохарактерологічних (зокрема, психопатичних), та несприятливих умов соціалізації особистості.

Узагальнення даних проведеної науково-дослідної роботи дає можливість сформулювати наступні висновки. Несвідоме за наявності в особи примежових розладів виявляє себе в протиправній поведінці як психологічний захист, у тому числі – через агресивність, отже, такі розлади підвищують активну роль неусвідомлених явищ і процесів у злочинній поведінці в тому значенні, що справжні мотиви такої поведінки адекватно усвідомлюються менше, ніж у осіб без зазначених відхилень. Специфіка проявляється також у тому, що відчуття оточуючого середовища як небезпечного для індивіда або такого, що несе загрозу його буттю, не усвідомлюється через його психотравмуючий характер. У той же час залежність деяких особистостей (наприклад тривожного, афективного, збудливого типу) від несприятливого середовища надто велика, оскільки вони постійно і жорстко прив’язані якраз до зовнішніх умов. При цьому злочинна поведінка регулюється, як правило, не сьогочасною актуальністю, а основною, постійно готовою до реалізації, установочною потребою.

Аутичне мислення, що виникає при високих показниках індивідуалістичності, зумовлює нездатність адекватно сприймати і оцінювати оточуючих людей. Це сприяє підвищенню тривожності, вона проецюється на оточення, наповнюючи його рисами, що потребують екстрених заходів задля нейтралізації або уникнення.

Примежові розлади виступають як каталізуючий чинник в механізмі злочинної поведінки, але не визначають соціальної спрямованості конкретних дій. Джерелом злочину є особистість, оскільки безпосередньо вона (і лише вона) приймає рішення про реалізацію певної мети та прагнень за допомогою делінквентних дій та вчинків у ситуації, що сама по собі зовсім не провокує злочинного варіанту поведінки. Іншими словами, ситуація трансформується через індивідуально-психологічні особливості суб’єкта, спричиняючи викривлене її тлумачення як такої, що вимагає застосування насильницьких дій.

Аналіз результатів за методикою ММРІ [2; 27], дозволяє зробити висновок про відмінність профілю осіб, що вивчалися, від інших категорій засуджених. Так, за результатами дослідження Ю.М. Антоняна, В.П. Голубкова, Ю.Н. Кудрякова та В.Г. Бовіна, присвяченого виявленню певних відмінностей психологічних рис особистості злочинця, яке вони проводили також за допомогою ММРІ [5, C.13-26], усі досліджувані ними категорії засуджених, незалежно від їх злочинної спрямованості, мали майже ідентичні профілі, що відрізнялися лише незначними відмінностями у балах. Основних піків було три, а не два, причому співпали високі домінуючі значення піків на восьмій (індивідуалістичності) та четвертій (імпульсивності) шкалах. Однак, другий за значенням у загальній характеристиці злочинців пік на шостій шкалі (ригідності) майже відсутній. Означені відмінності мали яскраво виражений характер, що й дозволяє стверджувати про їхню специфіку.

Окрім того, усереднені значення восьмої та четвертої шкал означеної категорії засуджених більше, ніж на десять балів перевищують аналогічні показники інших категорій засуджених; сьома та дев’ята шкали також проявляються більш інтенсивно. Ці перевищення майже всіх показників свідчать про більш виражений, на відміну від інших типів, ступінь акцентуйованості чи, навіть, психопатизованості досліджуваних осіб.

Якщо узагальнити результати різних досліджень вітчизняних та зарубіжних авторів, що проводилися з застосуванням ідентичних методик, і, зокрема, ММРІ, то можна дійти певного висновку щодо психологічних особливостей насильницьких злочинців із психічними аномаліями психопатичного кола. Так, особам даного типу притаманна зневага до прийнятих суспільних норм, що може проявлятися пасивно або набувати форми агресивних реакцій. Причому можлива раціоналізація асоціальної поведінки шляхом проголошення необов’язковості для них існуючих норм.

Таким чином, можна стверджувати, що під час вчинення асоціальних дій такі особи часто не піклуються про матеріальний зиск і не зважають на небезпечні наслідки. Але після викриття у них спостерігається тривожність, психопатичне збудження чи депресивна реакція [18, C.69]. Повторні конфлікти з оточенням обумовлені невмінням аналізувати та використовувати власний негативний досвід.

Наявність граничних показників за шкалою індивідуалістичності (шизоїдності) відображає такі властивості підекспертних як емоційна холодність і неадекватність емоцій, формальність у контактах навіть із близькими людьми, своєрідність сприйняття та суджень, що виражається в незвичайних думках і невмотивованих вчинках. Такі особи орієнтуються переважно на внутрішні критерії, їм важко, а для деяких – просто неможливо поглянути на себе зі сторони, їхня поведінка нерідко видається зверхньою або ексцентричною. Через неспроможність поставити себе на місце іншого втрачається здатність до емпатії, емоційне реагування відзначається неадекватністю. Дистанційованість, відчуженість породжують, у свою чергу, невміння адекватно оцінювати ситуацію та реагувати на неї. Повсякденні контакти, посилюючи рівень внутрішнього напруження, ускладнюються, збільшується ізоляція. Така відчуженість спонукає їх до пошуку спілкування в неформальних групах, часто з асоціальною спрямованістю [18, C.83-85].

Поєднання піків за восьмою і четвертою шкалах виявляє труднощі в міжособистісних контактах як наслідок соціальної дезадаптації. Неспроможність підпорядковувати власну поведінку віддаленим цілям в комплексі з відчуженістю призводить до непрогнозованих вчинків, зневажання наслідками своїх дій.

Комбінація підвищеного значення сьомої та піку за четвертою шкалою відображає стан тривожного напруження особи, причина якого нерідко неусвідомлена. Пошук причини часто призводить до пов’язування такого стану з певним об’єктом та прийняття заходів по його усуненню, в тому числі шляхом насильства. Слід додати, що об’єкт при цьому не завжди має будь-яке відношення до проблеми.

Нехтування соціальними нормами, що проявляється більш-менш пасивно або ж набуває форми агресивної поведінки, зумовлюється перевищенням норми за шкалою імпульсивності. Досягаючи самоствердження асоціальним шляхом, шляхом активного нехтування нормами середовища, такі особи прагнуть, що б то не було, досягти власної значущості, добитися поваги до себе. Оточуючі люди, цінності, норми суспільства сприймаються при цьому як перешкоди самоактуалізації та комфортного стану.

Очевидна і роль перевищення норми за шкалою індивідуалістичності. Порушення здатності особи реально оцінювати ситуацію спричиняє неадекватні емоційні реакції. Необхідність спілкування з оточуючими через підвищену тривожність викликає зростання напруженості, результатом якої стає неконтактність, дистанціювання від навколишнього світу. Така замкненість, у свою чергу, перешкоджає інтеріоризації соціальних норм.

Проекція особистісної тривожності на навколишню дійсність наділяє її ознаками небезпечності. Готовність до реагування на небезпеку, що може з’явитися в будь-який час звідки завгодно, викликає відчуття постійної загрози. Це штовхає особу на превентивну агресію, для якої весь час підшукується привід хоча реально загрози може і не бути.

На сучасному етапі у світовій практиці використовується класифікатор захворювань МКХ-10, де в Класі V (F) наведені діагностичні стандарти психічних розладів, до яких, в свою чергу, відносяться й примежові (пограничні) психічні аномалії психопатичного кола. Тому ми окреслимо можливість експертного встановлення окремих аномалій відповідно до даного міжнародного класифікатора, але в подальшому будемо оперувати усталеною та звичною термінологією.

Розпочинати розгляд доцільно з психопатів збудливого типу (F 60.30 за МКХ-10 „Емоційно нестійкий розлад особистості імпульсивного типу”), переважними характеристиками яких є емоційна нестійкість і відсутність контролю імпульсивності, спалахи жорстокості та загрозливої поведінки, особливо у відповідь на протиріччя з оточуючими. Тому серед насильницьких злочинців вони зустрічаються найчастіше, зокрема, за даними Ю.М. Антоняна і С.В. Бородіна, найбільшу групу серед обстежених злочинців склали психопатичні особи саме збудливого типу – 45,6% [3, C.58]. Їхні реакції проявляються зазвичай у вигляді бурхливих, частіше короткочасних афективно-емоційних розрядок, під час яких відбувається інтенсивна концентрація таких анормальних характерологічних особливостей, як збудливість, вибуховість, дратівливість, злостивість. Вони характеризуються запальністю, гнівливістю, люттю. Основна особливість збудливих психопатів – експлозивно-брутальний („вибуховий”) тип реагування на зовнішні перешкоди чи на протидію їхнім домаганням. При цьому 42% протиправних дій, вчинених ними, спрямовані проти особистості (убивства, тілесні ушкодження, зґвалтування); 35% – корисливі й корисливо-насильницькі злочини; 21% – злочини проти громадського порядку, включаючи хуліганські; 2% – інші.

В.В. Гульдан відзначає прагнення збудливих психопатів до реалізації неадекватно завищеної самооцінки або рівня домагань, нетерпимість до протидії, тенденцію до домінування, володарювання, упертість, вразливість, схильність до самонакручування для розрядки афективної напруги у формі насильства або порушення громадського порядку [24].

Для даного типу характерне зовні непомітне накопичення афекту, а потім його несподіваний прояв, часто у вигляді агресивних чи аутоагресивних дій. У період накопичення вони напружені, дратівливі, сварливі, а на апогеї реакції іноді спостерігається афективне звуження свідомості. Після розрядки наступає період депресивних розладів настрою з миттєвим накопиченням чергового афекту, готового виплеснутися з будь-якого наступного приводу. Так виникає ланцюг психопатичних реакцій, які закріплюються на рівні поведінкового стереотипу реагування, тобто психологічної установки. Це підсилює дезадаптивність та ускладнює існування психопатичної особистості у соціально адаптованому оточуючому середовищі.

Динамічні зміни життєвих ситуації нерідко виявляються неадекватними психологічним ресурсам даної особистості й тому можуть породжувати хуліганство, образи, нанесення тілесних ушкоджень тощо. Одним із найбільш криміногенних наслідків недостатньої соціалізації, як відзначає О.Є. Лічко, є вкрай слабка емпатійність та ідентифікація психопатичних особистостей збудливого кола з оточуючими їх людьми. Як відомо, ідентифікація є основою для формування емпатії, співпереживання [61, C.185-200]. Шляхом експериментальних досліджень Ю.М. Антонян та С.В. Бородін дійшли висновку, що саме відсутність цих якостей може сприяти вчиненню тяжких злочинів проти особистості з особливою жорстокістю [3, С.95.].

Даний тип криміногенної психопатії злочинців у психіатрії одержав найменування „соціопатії”, „надбаної психопатії” [41], „патохарактерологічного розвитку” [42], „психопатичного розвитку”. І хоча в українській експертній практиці термін „соціопатія” поки що недостатньо поширений, але за МКХ-10 віднесений до класу F 60.2 як складова більш загальної групи „Дисоціальний розлад особистості”.

Правопорушення психопатів збудливого кола часто розцінюються іншими як вчинені „без вигоди”. Насправді вони виступають як спосіб захисту від уявлюваної агресії оточення, а тому вигоду варто розглядати, насамперед, у психологічному плані. При цьому будь-який коригувальний вплив оточення сприймається як посягання, на яке дається захисна агресивна реакція.

Наступний за розповсюдженістю у практиці СПЕ криміногенний вид психопатій – це психопатичні розлади особистості гальмівного кола (F 60.1х – „Шизоїдні розлади особистості” за МКХ-10) (15% з числа злочинців). Загальною характеристикою для таких осіб є вираженість ситуативної та особистісної тривожності, а саме: постійне й невизначене занепокоєння, відчуття небезпеки без усвідомлення її причин. Така особа весь час перебуває в стані внутрішнього напруження, передчуває якусь загрозу і тому перебуває в постійній готовності до її відбиття, у тому числі за допомогою агресивних дій. Така тривога породжує страхи, що й зумовлює виникнення дезадаптації, яка, у свою чергу, здійснює зворотний вплив, підсилюючи тривожність. Об’єктом агресії зазвичай виступають ті люди, які сприймаються злочинцем як джерело тривоги та дискомфорту. Це характерно, наприклад, для тяжких насильницьких злочинів на ґрунті сімейних відносин.

За даними В.В. Гульдана і Ю.М. Антоняна, 35% протиправних дій у групі психопатів гальмівного кола спрямовані проти громадського порядку; 30% – це злочини проти особи, які відрізняються холоднокровною неадекватною жорстокістю, а сексуальні злочини набувають перверзного характеру; 29% – це злочини проти власності, причому некорисливого характеру, а у вигляді її знищення, необґрунтованого вандалізму чи пошкодження; 6% – інші злочини.

Відчуття дезадаптованості викликається такою рисою як імперсоналізація оточуючих, тобто наділення їх певними вигаданими рисами, безвідносно до того, що є насправді. Тому коли оточуючі починають діяти по-іншому, що не вкладається в уявлення психопатизованої особи, це породжує відчуття нерозуміння ситуації, її непередбачуваності, і, відповідно, потенційної небезпеки. Як реакція на такі виснажливі переживання може виникати агресія (як зовнішня, так і аутоагресія).

Істероїдні психопати (F 60.4х – „Істеричний розлад особистості” за МКХ-10) (18,6% із загального числа злочинців) [3, C.68] відрізняються егоцентризмом, прагненням будь-що отримати увагу та визнання навколишніх, що, в свою чергу, породжує брехливість та демонстративні вчинки. Прихильності їх нестійкі, судження поверхневі. Емоції відрізняються яскравістю та крайньою лабільністю внаслідок притаманної їм демонстративності, яка проявляється в епатажній поведінці та екстравагантному зовнішньому вигляді. Їх однотипні істеричні реакції виникають постійно та з будь-якого приводу. Але, на відміну від збудливого типу, афективні дії забарвлені не стільки гнівом, скільки демонстрацією своїх почуттів. Тому протиправні дії криміналізованих психопатичних осіб істероїдного кола виражаються в демонстративному хуліганстві, викривлених способах самоствердження, зухвалих епатажних антисуспільних вчинках.

При варіанті істероїдної психопатії з істотними вольовими порушеннями провідними виявляються розлади у формі підвищеної сугестивності, що полегшує залучення таких психопатів до злочинної діяльності більш психологічно сильними криміналізованими особами [106, C.237-238]. Більшість злочинів вчиняються у складі групи і тому носять яскраво виражений демонстративний характер.

Фантазування та брехня дають істероїдним психопатам можливість задовольняти основну потребу їхньої особистості – бути в центрі уваги за будь-яких умов, навіть на шкоду собі. З їхньою брехливістю та схильністю до витіснення з психіки всього неприйнятного пов’язані необдумані вчинки, що призводять до конфліктних ситуацій (в яких вони виступають або агресорами, або жертвами). Науковці відзначають, що деякі психопати-істерики обмовляють себе в нібито вчинених злочинах, аби тільки викликати інтерес. Це видає їхню низьку самооцінку, невпевненість, занепокоєність, несвідоме відчуття власної неповноцінності, що оточуючими часто помилково сприймається як прояв надмірної самовпевненості [10].

Також, як відзначає Г.К. Ушаков, до психологічних особливостей психопатів істероїдного типу відноситься підвищена афективність, неврівноваженість, схильність до самонакручування, нерідко зустрічаються риси підвищеної збудливості у поєднанні з загостреною дратівливістю [106, C.237-238].

Нестійкі психопати (F 60.31х „Емоційно нестійкі розлади особистості пограничного типу” за МКХ-10) (16,4% від загального числа) характеризуються неорганізованістю, легковажністю, слабкою волею, навіюваністю, нездатністю до цілеспрямованої діяльності, прагненням нових вражень і розваг. Поведінка носить ситуаційний характер та залежить від настрою. Злочини вчиняють переважно в групі заради гострих відчуттів: 74% – корисливі злочини, 12% – злочини проти громадського порядку, 8% – злочини проти особистості.

Для паранояльних психопатів (F 60.0х „Параноїдний розлад особистості” за МКХ-10), які складають 2,5%, характерна: ригідність афекту та мислення, застрявання на певних ситуаціях, емоційна напруженість переживань, вузькість інтересів і захоплень, схильність до формування некоригованих, логічно неправильних умовиводів, нетерпимість до протидії. Утворення надцінних ідей у них нерідко пов’язане з тривалою психогенною ситуацією і надалі весь спосіб життя та прагнення таких осіб починають підкорятися домінуючій ідеї – досягненню „справедливості”, що й визначає іноді неадекватні протиправні вчинки. Формується мстивість, злостивість, конфліктність, відбувається накопичення афекту, ворожості, що може розрядитися агресивним актом проти „винуватця”. Протиправні дії в 64% випадків спрямовані проти громадського порядку, в 27% – проти особи та носять тяжкий насильницький характер.