Усереднені показники та різниця шкал діагностичних методик у представників груп під експертних із швидкоплинним та кумулятивними формами афекту

Методики	Показники	Кумулятивний афект	Швидкоплинний афект	Різниця
Опитувальник Р. Кеттелла (16 PF – 105C)	A	6,6	6,1	0,5
	B	2,8	2,8	0
	C	6,4	6,1	0,3
	E	7,9	7,8	0,1
	F	7,5	7,4	0,1
	G	7,8	6,6	1,2
	H	7,5	6,7	0,8
	I	4,2	3,9	0,3
	L	8,0	7,8	0,2
	M	5,8	6,2	-0,4
	N	7,7	6,7	1
	O	5,7	5,5	0,2
	Q1	5,1	4,7	0,4
	Q2	5,7	5,6	0,1
	Q3	8,7	5,2	2,5
	Q4	5,6	5,7	-0,1
	MD	9,4	9,7	-0,3
Кокошкарова	Л	5,9	5,7	0,2
	Ве	2,5	3,0	-0,5
	Нс	1,7	1,7	0
	Пс	2,6	2,9	-0,3
	І	1,8	2,4	-0,6
	Іх	0,2	0,2	0
	Д	0,4	0,8	-0,4
	Дрп	0,3	0,4	-0,1
Басс-Дарка	Фіз.	61,6	62,7	-1,1
	Прихов	37,4	39,6	-2,2
Узнадзе	Контрас 1	3,6	3,4	0,2
	Рів 1	1,4	1,6	-0,2
	Контр 2	8,7	6,2	2,5
	Рів 2	6,2	8,8	-2,6
	Перехід 2	0,6	1,1	-0,5
Розенцвейг	Е	7,3	7,7	-0,4
	І	9,1	7,7	1,4
	М	7,6	8,7	-1,1

Окрім названих методик дослідження, при збиранні емпіричного матеріалу застосовуються методи: опитування, бесіди, спостереження, експертних оцінок та аналіз документації по кожній справі підекспертного. З аналізу документів по кримінальній справі з’ясовується об’єктивна картину обставин афективної розрядки. Експертні ж оцінки одержуються зокрема від слідчих, які вели розслідування та могли прокоментувати певні обставини невідображені в наявних матеріалах справи. Методи опитування, бесіди та спостереження застосовуються стосовно кожного підекспертного для з’ясування суб’єктивного боку події, обставин що їй передували чи виступили безпосереднім каталізатором агресивного спалаху.

Слід зазначити, що названі методики, окрім відносно простої процедури проведення обстеження та обробки даних, мають перевагу у тому, що за їхньою допомогою отримуються наступні параметри: перший рівень — природжені особливості (темп психічної активності, сила та рухливість нервових процесів, стійкі емоційні характеристики); другий рівень характеризується сукупністю стійких якостей, що сформувалися в процесі соціалізації та проявляються як у вигляді установочних реакцій та дій, так і свідомої поведінкової активності, що є певним типом соціальної поведінки (перш за все – рівня самоконтролю); третій рівень стосується спрямованості зафіксованої установочної поведінкової активності особистості та її ієрархії.

Обробка даних дає можливість отримати наступні результати. Так, узагальнені профілі за методикою Р.Кеттелла обох груп схожі, але у представників кумулятивного афекту більшість показників мають різною мірою більші балові значення. Наведемо найбільш виражені з них по низхідній.

Максимальна відмінність профілю представників кумулятивного афекту спостерігається за фактором Q3, тобто провідною ознакою їх є високий рівень самоконтролю, на відміну від осіб схильних до швидкоплинного афекту. Другою суттєвою відмінністю став показник G, що означає притаманність їм значно більшого рівня нормативності поведінки, в порівнянні з другою групою. Наступна відмінність за показником N, що означає їхню більшу гнучкість та дипломатичність що дозволяє тривалий час уникати відкритої конфронтації зі стресором на відміну від нестриманої прямолінійності другої групи. Далі можна виділити фактор Н, який демонструє більшу соціальну сміливість та стійкість щодо життєвих ситуацій, на відміну від другої групи, представники якої схильні дратівливо реагувати миттєво на небезпеку чи стресор. Також наявна певна відмінність і за фактором А, яка вказує на більшу відкритість та лояльність щодо оточуючих, аніж відсторонену безучасність другої групи.

За методикою діагностики невротичних станів А.Кокошкарової, спостерігається також закономірна тенденція, згідно якої майже всі показники вибірки схильних до стримування, і, відповідно, до кумуляції афекту нижчі, аніж у представників вибірки схильних до миттєвого виникнення та швидкої розрядки афекту. Тобто, вони є більш адаптованими та мають меншу схильність до виникнення невротичних станів та неврозів. І навпаки, більші показники невротизму другої групи сприяють до швидкоплинних афектів. Хоча в обох групах середні значення невротичних станів входять до меж припустимої норми, все одне наявна загальна тенденція, детальний аналіз якої можна буде виявити при аналізі кореляційних зв’язків.

За методикою діагностики форм агресії Баса-Дарки, знов-таки по обох обраних формах агресії (вербальній та косвеній) у першої категорії вибірки із кумулятивним афектом показники дещо нижчі, аніж у другої групи.

В свою чергу за методикою діагностики реакції на фрустрацію Розенцвейга у представників групи підекспертних із кумулятивним афектом провідною поведінковою реакцією є інтрапунітивність, далі із суттєвим відривом йде імпунітивна поведінкова реакція, і лише останнє місце займає екстрапунітивність. З цього випливає й характерна тенденція представників цієї групи в конфліктній ситуації сперше намагатися самостійно розібратися в ситуації та спробувати усунути конфліктогенну причину в собі. Потім представники цієї групи можуть оцінювати саму ситуацію та намагатися на неї спрямувати свою розрядку. І лише у разі неуспіху цих намагань, якщо джерелом конфлікту чи стресу виступає конкретна інша особа, наступає відповідна реакція на джерело психотравмуючих переживань.

У представників групи підекспертних із швидкоплинним перебігом афекту, показники екстрапунітивності та імпунітивності більші, а показник інтрапунітивності – менший, аніж у першої групи. Відтак вони схильні більшою мірою реагувати на зовнішні подразники ситуації або іншу особу, як на джерело психотравмуючого переживання, аніж шукати витоки проблеми в собі чи брати на себе відповідальність по виходу з конфлікту.

Таким чином в якості провідної експертної ознаки виступає саме показник рівня самоконтролю, як визначальна якість що відрізняє обидві групи підекспертних. За результатами математико-статистичного аналізу, найбільш виражений кореляційний зв'язок між високим самоконтролем спостерігається з:

Фактором G за Кеттеллом (0,4509) – що означає зростання нормативності поведінки, зорієнтованість на обмеження власної поведінки припустимими нормами, що й зумовлює установку на стримування афективних спалахів.

Фактором N за Кеттеллом (0,3440) – що виявляє гнучкість та дипломатичність при вирішенні конфліктних ситуацій та намагання наскільки можливо сгладжувати чи уникати протиріч.

Істеричною невротичністю за А.Кокошкаровою (- 0,2705) – несхильність до порушень свідомості та поведінки істеричного кола на кшталт емоційної збудливості, лабільності афективними порушеннями чи демонстративності.

Вегетативними розладами за А.Кокошкаровою (- 0,2513) – означає нормальний психосоматичний стан на тлі якого могли б виникати зриви чи формуватися непродуктивні компенсаторні руйнівні установки.

Інтрапунітивністю за Розенцвейгом (0,2234) – високий взаємозв’язок із установкою самостійно розбиратися із фруструючою чи стресогенною ситуацією та брати відповідальність за виходу з неї на себе зумовлює намагання особи на скільки це можливо виходити з психотравмуючої ситуації покладаючись на власні сили, а не «вирішувати» їх руйнівним спалахом.

Імпунітивністю за Розенцвейгом (- 0,1993) – зниження імпунітивності означає несхильність перекладати відповідальність на зовнішні обставини та пускати психотравмуючу ситуацію на призволяще. Тобто особа намагається самостійно розв’язати ситуацію, не покладаючися ані на ситуацію, ані на руйнівну компенсаторну афективну каналізацію негативних переживань на зовнішній об’єкт (наскільки вистачить самоконтролю стримуватися)

Фактором Н за Кеттеллом (0,1880) – означає впевнену соціалізованість, прагнення знайти спільну мову з оточуючими для вирішення проблеми, в тому числі і з тими, хто є джерелом негативних або психотравмуючих переживань.

Показником фізичної агресії за методикою Басса-Дарки (- 0,1390) – що визначає несхильність до фізичної агресивності, як риси особистості, завдяки чому особа здатна тривалий час уникати руйнівної форми розрядки.

Фактором Q1 за Кеттеллом (0,1334) – що наділяє особу такою характеристикою, як адаптивність до нестандартних ситуацій, здатність осмислювати нові обставини та змінюватися відповідно до них.

Фактором Q4 за Кеттеллом (- 0,1237) – який проявляється у схильності спокійно реагувати на обставини, стриманості, меншій піддатності фрустрація, що також визначає стійкість до стресогенних та психотравмуючих ситуацій, а відтак і несхильність особи до швидкої фрустрації та афективного зриву.

Фактором І за Кеттеллом (0,1178) – що визначає такі риси як чуттєвість, емпатійність, схильність до співпереживання, розуміння та терплячого ставлення до соціального оточення, а відтак, дані особи здатні тривалий час вибачати образи, намагатися знайти порозуміння, не разряжаючися афективними спалахами.

Психастенією за А.Кокошкаровою (- 0,1156) – стійкість до стресогенних факторів та фрустрації, нервово-психічна система може тривалий час стримувати імпульси та протистояти зовнішнім негараздам.

Депресивністю за А.Кокошкаровою (- 0,1193) – непіддатність депресивним станам та витривалість життєвим психотравмуючим ситуаціям, що визначає здатність зберігати стійкість та не піддаватися депресивним зривам під впливом негативних емоцій.

За методикою Д.М.Узнадзе високі показники стійкості визначають тривалість затухання контрастних ілюзій (0,1330), зменшення асимілятивних (-0,1397) та зменшення порога розпізнання рівності (-0,1652). Це вказує на середню стійкість динамічних характеристик зафіксованих установок, аж до статичності на тлі все ж таки пластичності. Отже, зафіксовані поведінкові установки стримування та самоконтролю так само затухають досить повільно, навіть за несприятливих психотравмуючих умов. Особа здатна дотримуватися зафіксованих поведінкових установок в тому числі й завдяки стійкій нервово-психічній організації. Це створює бар’єр для швидкого накопичення афекту та його миттєвій агресивній розрядці. Зафіксовані поведінкові установки стримування визначають ригідність щодо відмови від такої лінії поведінки навіть за несприятливих зовнішніх обставин. Це, в свою чергу, детермінує поступове нагромадження негативних переживань, які з часом набувають афективних ознак. Отже, така характеристика фіксованої поведінкової установки зумовлює тривалість стримуючої поведінки самоконтролю і процес розгорнутої у часі першої фази кумуляції афекту. Однак з часом, стримуючі чинники поступово все ж-таки, виснажуються та особа починає відмовлятися від установки стримування як неадекватної загрозливій систематичній психотравмуючій ситуації. З цього моменту процес накопичення афекту досягає межі і, за умови загасання установки стримування, будь-який черговий подразник (конфлікт чи образа тощо) стає «останньою краплею», яка й каталізує вибухову афективну розрядку.

Цікавим підтвердженням характеристик установок є порівняння у відсотковому значенні її провідних ознак (Див. таб.2)

Таблиця 2.

Розподіл представників груп підекспртних із різними особливостями характеристик установки.

№ з/п	Характеристика установки	Група з високим самоконтролем (кумулятивний афект)	Група з низьким самоконтролем (швидкоплинний афект)
1.	Збудливість установки	53,8%	44,4%
2.	Стійка установка	23,1%	22,2%
3.	Слабка стійкість установки	33,3%	61,1%
4.	Динамічна установка	33,3%	61,1%
5.	Статична установка	20,5%	22,2%
6.	Грубість	17,9%	50%
7.	Пластичність	43,6%	27,8%

Як випливає з наведеної порівняльної таблиці, установка легше збуджується у представників першої групи, тобто фіксація й такої поведінкової установки, як стриманість відбувається швидше та глибше, аніж у представників другої групи. Показник стійкості притаманний майже однаковій кількості представників обох груп, натомість слабка стійкість установок спостерігається у вдвічі більшої кількості представників другої групи. Отже, це означає що серед осіб із слабким самоконтролем стримуючі поведінкові установки (як і будь-які інші) зникають легше і тому не можуть гальмувати швидке нагромадження та розрядку афекту. Наступна характеристика, як динамічність так само яскраво виражена майже у вдвічі більшої кількості представників другої групи із низьким самоконтролем, що визначає швидке затухання зафіксованих установок (в тому числі й стримуючих). Натомість така якість, як статичність фіксованої установки притаманна майже однаковій кількості представників обох груп, що можна тлумачити як несхильність до тривалого ригідного застрягання фіксованих установок (зокрема неадекватних дійсності). Продовжуючи аналіз порівняння перейдемо до такого важливого показника установки, як грубість, адже вона майже втричі частіше зустрічається у представників другої групи із низьким самоконтролем (притаманна половині вибірки даного контингенту), що проявляється в швидкому звільнені від фіксованих установок. Таким чином це зумовлює нетривалість й поведінкових стримуючих установок у даної групи. Повну протилежність ми спостерігаємо у першої групи із високим самоконтролем, серед яких дуже малий відсоток мають тенденцію до грубого звільнення від фіксованих установок. І навпаки, серед першої групи майже половина представників відносяться до пластичного типу, що зумовлює поступовість та тривалість загасання фіксованих поведінкових установок, що майже вдвічі перевищує аналогічний показник серед представників другої групи. Завдяки цьому загасання стримуючих поведінкових установок відбувається поступово навіть за умов несприятливої психотравмуючої конфліктогенної ситуації, що сприяє тривалому гальмуванні афективної розрядки, а відтак визначає тривалість кумуляції афекту.

З наведеного аналізу одержаних результатів можна надати узагальнену характеристику представників обох груп підекспертних, на основі якої чітко спостерігаються установочні поведінкові детермінанти як кумулятивного, так і швидкоплинного фізіологічного афекту.

Вищезазначені результати математико-статистичного аналізу одержаного матеріалу дозволяють надати наступний психологічний портрет особи із такими поведінковими установками, які сприяють тривалій кумуляції афекту.

Провідною ознакою їх є високий рівень самоконтролю. Більший рівень нормативності поведінки, гнучкість та дипломатичність що дозволяє тривалий час уникати відкритої конфронтації зі стресором. Демонструє більшу соціальну сміливість та стійкість щодо життєвих ситуацій, більшу відкритість та лояльність щодо оточуючих. Наявна тенденція до зростання нормативності поведінки, зорієнтованість на обмеження власної поведінки припустимими нормами, що й зумовлює установку на стримування афективних спалахів. Це виявляється в гнучкості та дипломатичності при вирішенні конфліктних ситуацій та намагання наскільки можливо сгладжувати чи уникати протиріч. впевнену соціалізованість, прагнення знайти спільну мову з оточуючими для вирішення проблеми, в тому числі і з тими, хто стає джерелом негативних або психотравмуючих переживань. Достатня адаптивність до нестандартних ситуацій, здатність осмислювати нові обставини та змінюватися відповідно до них. Схильності спокійно реагувати на обставини, стриманості, меншій піддатності фрустрація, що також визначає стійкість до стресогенних та психотравмуючих ситуацій, а відтак і несхильність особи до швидкої фрустрації та афективного зриву. Провідного значення набувають такі риси як чуттєвість, емпатійність, схильність до співпереживання, розуміння та терплячого ставлення до соціального оточення, а відтак, дані особи здатні тривалий час вибачати образи, намагатися знайти порозуміння, не разряжаючися афективними спалахами.

Майже всі показники невротизації нижчі, тобто, представники цієї групи є більш адаптованими та мають меншу схильність до виникнення невротичних станів та неврозів. Несхильність до порушень свідомості та поведінки істеричного кола на кшталт емоційної збудливості, лабільності афективними порушеннями чи демонстративності. Нормальний психосоматичний стан та відсутність вазомоторної лабільності на тлі яких могли б виникати зриви чи формуватися непродуктивні компенсаторні руйнівні установки. Стійкість до стресогенних факторів та фрустрації, нервово-психічна система може тривалий час стримувати імпульси та протистояти зовнішнім негараздам. Непіддатність депресивним станам та витривалість життєвим психотравмуючим ситуаціям, що визначає здатність зберігати стійкість та не піддаватися депресивним зривам під впливом негативних емоцій.

За методикою діагностики фізичної та косвеної форми агресії, їхні показники дещо нижчі. При цьому провідною поведінковою реакцією на фрустрацію є інтрапунітивність, далі із суттєвим відривом йде імпунітивна поведінкова реакція, і лише останнє місце займає екстрапунітивність. З цього випливає й характерна тенденція в конфліктній ситуації намагатися самостійно розібратися в ситуації та спробувати усунути конфліктогенну причину в собі. Потім представники цієї групи можуть оцінювати саму ситуацію та намагатися на неї спрямувати свою розрядку. І лише у разі неуспіху цих намагань, якщо джерелом конфлікту чи стресу виступає конкретна інша особа, наступає відповідна реакція на джерело психотравмуючих переживань. Отже, спостерігається високий взаємозв’язок із установкою самостійно розбиратися із фруструючою чи стресогенною ситуацією та брати відповідальність за виходу з неї на себе зумовлює намагання особи на скільки це можливо виходити з психотравмуючої ситуації покладаючись на власні сили, а не «вирішувати» їх руйнівним спалахом на об’єкт. Зниження імпунітивності означає несхильність перекладати відповідальність на зовнішні обставини та пускати психотравмуючу ситуацію напризволяще. Тобто особа намагається самостійно розв’язати ситуацію, не покладаючись ані на ситуацію, ані на руйнівну компенсаторну афективну каналізацію негативних переживань на зовнішній об’єкт (принаймні, наскільки вистачить самоконтролю стримуватися). Такий профіль визначає несхильність до фізичної агресивності, як риси особистості, завдяки чому особа здатна тривалий час уникати руйнівної форми розрядки.

Високі показники стриманості визначають середню стійкість динамічних характеристик зафіксованих установок, аж до статичності на тлі все ж таки пластичності. Отже, зафіксовані поведінкові установки стримування та самоконтролю так само затухають досить повільно, навіть за несприятливих психотравмуючих умов. Особа здатна дотримуватися зафіксованих поведінкових установок в тому числі й завдяки стійкій нервово-психічній організації. Це створює бар’єр для швидкого накопичення афекту та його миттєвій агресивній розрядці. Зафіксовані поведінкові установки стримування визначають ригідність щодо відмови від такої лінії поведінки навіть за несприятливих зовнішніх обставин. Це, в свою чергу, детермінує поступове нагромадження негативних переживань, які з часом набувають афективних ознак. Отже, така характеристика фіксованої поведінкової установки зумовлює тривалість стримуючої поведінки самоконтролю і процес розгорнутої у часі першої фази кумуляції афекту. Однак з часом, стримуючі чинники поступово все ж-таки, виснажуються та особа починає відмовлятися від установки стримування як неадекватної загрозливій систематичній психотравмуючій ситуації. З цього моменту процес накопичення афекту сягає межі і, за умови загасання установки стримування, будь-який черговий подразник (конфлікт чи образа тощо) стає «останньою краплею», яка й каталізує вибухову розрядку.

Установка легше збуджується у представників першої групи, тобто фіксація й такої поведінкової установки, як стриманість відбувається швидше та глибше. Статичність фіксованої установки можна тлумачити як несхильність до тривалого ригідного застрягання фіксованих установок (зокрема неадекватних дійсності). Завдяки пластичності загасання стримуючих поведінкових установок відбувається поступово навіть за умов несприятливої психотравмуючої конфліктогенної ситуації, що сприяє тривалому гальмуванні афективної розрядки, а відтак визначає тривалість кумуляції афекту.

В свою чергу математико-статистичний аналіз результатів дослідження осіб у яких поведінкові установки детермінують швидкоплинність перебігу афекту дозволяє надати наступний психологічний портрет:

Провідною ознакою є низький рівень самоконтролю, менший рівень нормативності поведінки, менша гнучкість та дипломатичність, через що нестримана прямолінійність не дозволяє тривалий час уникати конфліктів. Далі можна виділити схильність дратівливо реагувати миттєво на небезпеку чи стресор внаслідок відстороненої безучасності. Майже всі показники невротизації дещо вищі та сприяють швидкоплинним афектам. Показники агресії дещо виші, тому легше актуалізуються.

Показник екстрапунітивності та імпунітивності більші, а показник інтрапунітивності – менший, відтак вони схильні більшою мірою реагувати на зовнішні подразники ситуації або іншу особу, як на джерело психотравмуючого переживання, аніж шукати витоки проблеми в собі чи брати на себе відповідальність по виходу з конфлікту.

Спостерігається піддатність почуттям та впливу обставин на тлі послабленої нормативності поведінки аж до асоціальних проявів. Прямолінійність ускладнює гнучко уникати конфліктів чи непорозумінь. Досить висока сприйнятливість щодо загроз чи фрустраторів. Негнучкість та консерватизм зумовлює сприйняття нестандартних ситуацій як фруструючих та психотравмуючих. Цьому сприяє загальна напруженість, дратівливість схильність до збудження та фрустрації через активне відчуття незадоволення потягів. На фоні певної жорсткості, суворості, черствості щодо оточуючих це прискорює афективне збудження та полегшує руйнівну розрядку.

Окремі невротичне підґрунтя у напрямі схильності до порушень свідомості та поведінки істеричного кола на кшталт емоційної збудливості, лабільності афективними порушеннями чи демонстративності. Фрустрованість часто пов'язана із соматизацією тривоги, та схильністю до репресивності. Це призводить до швидкого нервово-психічного виснаження через певну психастенічність.

Фіксовані поведінкові установки стримування та самоконтролю затухають досить швидко, особливо за несприятливих психотравмуючих умов. Здатність дотримуватися зафіксованих поведінкових установок послаблена в тому числі й внаслідок нестійкої нервово-психічної організації. Як результат – відсутність реального гальмування швидкого накопичення афекту та його миттєвій агресивній розрядці. Отже, така характеристика фіксованої поведінкової установки зумовлює нетривалість та нестійкість стримуючої поведінки самоконтролю і швидкоплинність першої фази афекту. Фіксація такої поведінкової установки, як стриманість відбувається повільніше та слабше. Слабка стійкість установок означає що серед осіб із слабким самоконтролем стримуючі поведінкові установки (як і будь-які інші) зникають легше і тому не можуть гальмувати швидке нагромадження та розрядку афекту. Динамічність визначає швидке затухання зафіксованих установок (в тому числі й стримуючих). Грубість затухання проявляється в швидкому звільнені від фіксованих установок. Таким чином це зумовлює нетривалість й поведінкових стримуючих установок у даної групи.