2. Експертне дослідження фізіологічного швидкоплинного та кумулятивного афекту.

2.1. Особливості та порядок проведення спе та ксппе фізіологічного афекту.

Починаючи розгляд проблеми експертного встановлення афекту, слід перш за все проаналізувати ті об’єктивні обставини, що можуть взагалі наштовхнути слідство, суд чи адвокатів на необхідність призначення такої експертизи. Це необхідно для дотримання такого головного принципу, як індивідуалізація покарання, тому афективні злочини завжди необхідно відмежовувати від навмисних. В кримінальному законодавстві України, згідно ч.ч.2 та 3 ст.12 КК злочини вчинені в стані сильного душевного хвилювання відносяться до злочинів невеликої та середньої тяжкості, адже максимальна санкція за найбільш тяжкий варіант злочину, а саме – вбивство в стані сильного душевного хвилювання передбачає покарання до п’яти років позбавлення волі (ч.2 ст. 116 КК). На думку юристів це продиктовано наступними обставинами:

1. Сильне душевне хвилювання (афект) виникає не сам по собі, а є прямим наслідком протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку самого потерпілого. В такому випадку поведінка потерпілого носить явно провокаційний характер, а відтак сам є частково винним у заподіянні йому шкоді. Іншими словами, провина за заподіяну шкоду поділяється на обидві сторони.

2. Злочини в стані афекту не містять навмисності, адже в суб’єкта умисел є спонтанним внаслідок афективного звуження свідомості через гальмування кори головного мозку і розгальмування підкіркових центрів. У цьому стані індивід нечітко усвідомлює характер вчинюваного і майже не передбачає наслідків. Ці ознаки частково виключають прямий умисел (згідно ч.2 ст. 24 КК) і набувають ознак відносно непрямого умислу. За всіх цих обставин й робиться висновок, що афективні злочини принципово не можуть бути тяжкими через відсутність свідомого посягання на право охоронювані цінності і тому не містять підвищеної суспільної небезпеки [104].

З зазначеного випливає необхідність обов’язкового проведення судових психолого-психіатричних експертиз у всіх випадках, де можна вважати, що злочин вчинений у незвичайному психічному стані. Тому наступним аспектом розгляду даної проблеми має стати аналіз організаційно-методичних особливостей організації та проведення судової психологічної та комплексної психолого-психологічної експертизи афектів.

Проведене нами вивчення та аналіз різних наукових підходів та поглядів щодо емоційних проявів особистості, дозволяє на підставі характеристики провідного психологічного чинника умовно розділити ці прояви на такі групи:

1. Загальний фон настрою, як емоційне реагування індивіда на зовнішні і внутрішні подразники.

2. Емоційні стани (у тому числі стану емоціної напруги на стадії накопичення афекту), як емоційне реагування індивіда на швидкоплинний або тривалий психотравмуючий вплив афектогенних подразників.

3. Афективна реакція, як безпосередня форма емоційне реагування (розрядки) особистості на каталізуючий подразник.

При цьому сам емоційний настрій не має особливого експертного значення і є складовим різних психічних станів у межах психічної норми, адаптаційного реагування індивіда, різних психічних розладів, в яких головною характеристикою психічного стану особи є афективний компонент. В свою чергу емоційні стани є узагальненим поняттям емоційних переживань, як наслідок реагування особистості на психотравмуючі подразники. Самі ж по собі стрес і фрустрація є підгрунтям накопичення стану емоційної (психічної) напруги у відповідь на вплив стресора чи фрустратора, а відтак виступають складовими формування афекту.

Якщо ж казати про афективні стани, то слід наголосити на узагальненому змісті цього поняття, яке може поєднувати як психотичні, так і непсихотичні розлади реагування особистості на зовнішні і внутрішні подразники. Афективні стани загалом включають обмежену здатність індивіда усвідомлювати та керувати своєю поведінкою внаслідок хворобливих і нехворобливих розладів психіки. Отже, в межах поняття афективного стану наявні хворобливі (патологічний афект) і нехворобливі (фізіологічний афект) варіанти розладів психічної діяльності. Це пояснюється тим, що психотичні та непсихотичні афективні стани мають якісні відмінності, детерміновані станом свідомості особистості, адже при непсихотичному афективному стані його свідомість не потьмарена і може варіювати від майже незміненої до афективно звуженого, натомість при психотичному стані патологічного афекту свідомість повністю потьмарена аж до синдрому сутінкового розладу. Хоча, зрозумілим є, що в обох варіантах наявна певна схожість як передумов, так і клінічних характеристик хворобливих і нехворобливих розладів психічної активності в ланцюгу «афективна реакція – афект – фізіологічний афект – патологічний афект», що потребує технологій чіткого визначення кількісних та якісних відмінностей, щодо їхньої диференціації і розмежування.

Для КСППЕ афекту подібне різноманіття емоційних проявів особистості інтерес являють у першу чергу афективні стани, актуальність дослідження яких визначається:

- частотою виникнення і соціальними наслідками афективних кримінальних дій;

- певними змінами психолого-психіатричної парадигми поняття хворобливих станів внаслідок включенням у МКХ-10 [67] так званих психічних і поведінкових розладів, які по своїй природі не є хворобливими;

- останніми тенденціями судової експертології, стосовно питань методології і методики експертних досліджень, у тому числі й КСППЕ афектів.

Серед недоліків існуючих наукових розробок проблеми фізіологічного афекту є переважно апріорне ототожнення за цілим рядом емоційних станів (емоційна напруга, емоційне порушення, стрес, фрустрація тощо) їхнього істотного впливу на здатність оособи усвідомлювати свої дії і керувати ними. Внаслідок цього виникає плутанина в розумінні природи афекту та чіткому виділенні критеріїв оцінки афективних станів. Це зумовлює складність формування дієвого для експертного застосування понятійного апарата.

В сучасній науці з поняттям предмета судових експертиз тісно пов’язане виділення їхніх об’єктів, що в теорії судової експертизи розуміють як закріплені в матеріалах справи передбачені кримінально-процесуальним і цивільно-процесуальним законодавством джерела інформації [112, С.8]. Таке визначення об’єктів експертизи повністю прийнятне і до КСППЕ афективних станів. Однак внаслідок загальної специфіки їхніх предметів – необхідності встановлення характеру психічної діяльності людини – воно не є вичерпним. У всіх випадках, за винятком посмертних експертиз, стан психіки особи підекспертного обов’язково встановлюється на підставі його безпосереднього дослідження самими експертами.

Загалом, на вирішення КСППЕ зазвичай ставляться наступні питання:

1. Чи страждає підекспартний психічним захворюванням, якщо так, то яким?

2. Чи виявляє підекспертний ознаки примежових проявів норми і психопатології, якщо так, те в чому конкретно вони виражаються?

3. З огляду на стан психічного здоров'я підекспертного і конкретні обставини справи, чи міг він цілком усвідомлювати значення своїх дій?

4. З огляду на стан психічного здоров'я підекспертного та особливості досліджуваної ситуації, якою мірою він міг керувати своїми діями?

Експертний висновок про наявність фізіологічного афекту в обвинувачуваного в момент вчинення злочину може служить підставою для відповідної юридичної кваліфікації його вчинку, тому при виникненні у слідства чи суду підозри наявності незвичайних психічних станів суб’єкта злочину, повинна призначатися відповідна експертиза для першочергового з’ясування більш звуженого кола питань діагностики можливого афекту:

1) чи страждає дана особа розладом психічної діяльності;

2) чи перебувала дана особа в момент вчинення інкримінованих дій в стані тимчасового розладу психічної діяльності;

3) чи перебувала дана особа в момент вчинення інкримінованих дій в стані фізіологічного афекту;

4) чи могла дана особа в момент вчинення інкримінованих дій повною мірою усвідомлювати суспільно небезпечний характер свого діяння та передбачати суспільно небезпечні наслідки.

У разі встановлення експертом-психіатром відсутності стійких чи тимчасових патологічних розладів психічної діяльності, перед експертом-психологом ставлять наступну низку питань:

1) наявність індивідуально-психологічних особливостей підекспертного, що сприяли виникненню афективного стану.

2) наявність в ситуації передумов, які могли спричинити виникнення такого стану.

3) ступінь впливу даної ситуації на здатність підекспертного повною мірою усвідомлювати суспільно небезпечний характер свого діяння та передбачати суспільно небезпечні наслідки.

В.Ф. Єнгаличев та С.С. Шипшин пропонують такий варіант питань в контексті з’ясування афекту:

1. Чи знаходився підекспертний у момент здійснення інкримінованого йому діяння в стані фізіологічного афекту?

2. Чи знаходився підекспертний у момент здійснення інкримінованого йому діяння в емоційному стані (психічна напруженість, фрустрація, розгубленість), яке могло істотно вплинути на його свідомість і психічну діяльність? Якщо так, то яким чином?

3. З огляду на психічний стан підекспертного, його індивідуально-психологічні особливості, а також обставини справи, чи міг він точно співвідносити свої оборонні дії об'єктивним вимогам ситуації?

4. Які індивідуально-психологічні особливості підекспертного могли істотно вплинути на його поведінку в досліджуваній ситуації? [32]

Індивідуальні особливості накопичення та стримування різних емоційних реакцій у ретроспективному дослідженні обумовлює певні ускладнення їхньої експертної оцінки. Для більш надійної психологічної діагностики кумулятивних афектів важливе значення має врахування своєрідності ситуації, динаміки особистості в цій ситуації, феноменології та характеру перебігу емоційного процесу, його результату. При цьому особливого значення набуває з’ясування:

а) індивідуальної значимості (особистісну специфіку установок ставлення та установок стримування) затяжних конфліктних ситуацій;

б) характер динаміки особистості в процесі накопичення напруги до моменту афективного вибуху з врахуванням поведінкових установок та психологічних механізмів, що лежать в основі змін особистісної реактивності.

Як відомо, кумулятивний афект має таку ж саму природу, як і класичний швидкоплинний фізіологічний афект. Йому притаманні ті ж самі фази перебігу, ознаки, раптовість та неконтрольованих характер дій. Єдиною відмінністю є розтягнутість у часі першої фази, яка під впливом стримуючих установок не дає можливість особі миттєвої розрядки, а призводить до кумуляції афекту. Сама ж афективна розрядка залишається стандартною (раптовою, експлозивною, руйнівною, неконтрольованою, емоційно забарвленою та відносно короткочасною). Тому, розпочинаючи розгляд щодо експертного визначення афекту, зупинимось на загальному описі тих поведінкових складових, які вказують саме на афективну природу інкримінованого вчинку.

Зазвичай перше що вказує на афективність вчинку є характер зазіхання. Будучи імпульсивним, воно не може мати продуманого вмотивованого та підготовленого характеру і повинно бути в прямому причинному зв’язку з неправомірними чи аморальними діями потерпілого [94]. Відсутність таких двох провідних ознак виключає стан афекту.

Дійсно, у більшості випадків афект є наслідком насильства чи образою, але викликати його може й інформація про раніше зроблені суспільно небезпечні або аморальні діяння, що і враховується в судовій практиці. Подразником, що викликає афект, може служити також усвідомлення результатів насильства. Ще афект може виникнути і від спогаду насильства, знущання чи образи. Але у будь-якому разі доказ наявності афекту завжди є така його органічна властивість, як раптовість та не контрольованість [104]

Відтак, ці первинні ознаки й мають стати приводом для проведення експертного дослідження на предмет афекту. На це можуть вказувати не лише об’єктивні обставини, але й навіть зовнішні прояви поведінкових реакцій особи та його фізіологічні зміни. Наприклад, якщо винний у момент здійснення злочину через поранення чи інакше втратив кров, біологічна експертиза може визначити кількості адреналіну, що є вірним показником переживання, сильної емоції. Так само, на афект можуть вказувати показання свідків чи потерпілого про незвичайний зовнішній вигляд суб’єкта, чи неадекватність його поведінки. Єксперту ж психологу важливо оцінити індивідуально-психологічні риси суб’єкта, його установки, темперамент, дратівливість, емоційність тощо.

В ході експертного вивчення матеріалів кримінальної справи експерту психологу необхідно установити обставини і фактори, що могли передувати чи спровокувати виникнення афекту. До них можна віднести попередню психотравматичну обстановку, конфлікти, неприязні стосунки тощо. Особливого значення ці передуючі обставини першої (підготовчої) фази афекту набувають в кумулятивних афектах, адже саме внаслідок тривалої та систематичної протиправної чи аморальної поведінки потерпілого може виникнути емоційне напруження, як передумова подальшої афективної розрядки. За таких умов відбувається кумуляція афекту, що може призвести до афективного спалаху у відповідь навіть на незначний привід. На цю обставину також необхідно звернути увагу при аналізі матеріалів кримінальної справи, коли об’єктивно не надто значний привід призводить до неадекватного агресивного спалаху, адже це може бути ознакою саме кумулятивного афекту. В таких ситуаціях безпосереднім приводом для виникнення афекту може стати чергове чи повторне насильство, знущання, образа яка зовні й не є значною, але суб’єктивно сприймається як остання крапля в черзі попередніх виснажливих конфліктів. Особливо це стосується правослухняних людей з нормальними соціальними установками, які й виступали тією силою, що тривалий час стримувало індивіда від злочинної розрядки. На думку науковців, саме такі тривалі психотравмуючі ситуації здатні вивести з ладу будь-яку цілком здорову нервову систему, у тому числі й сильного типу [77, С.71.]. У таких випадках, коли неправомірні дії потерпілого продовжувалися протягом тривалого проміжку часу, оцінка характеру і серйозності безпосереднього приводу, що викликав афективну розрядку, не може даватися у відриві від попередньої поведінки потерпілого.

На цій обставині варто наголосити, адже в правозастосовній практиці й досі прийнято вважати, що злочин у стані афекту відбувається раптово, як безпосередня реакція на ситуацію неправомірних дій потерпілого [110, С.28.]. Ще з радянських часів слідчі та судді традиційно вважають, що тривалий проміжок у часі між психотравмуючою ситуацією і сам злочин виключає його афективну природу [15]. Однак, у практиці досить часто зустрічаються й ситуації кумулятивного афекту. Відтак, слід наголосити, що сама розрядка дійсно є раптовою, а причина може бути й віддалена в часі, що й необхідно зясувати в процесі досудового слідства та судового розгляду обставин що передували злочину.

Раптовість настання другої фази афекту визначається його обмеженістю в часі, хоча тривалість афекту залежить від багатьох факторів, у тому числі від психофізичних якостей людини, гостроти конфліктної ситуації, ваги провокації з боку потерпілого. Але безперечно одне – безпосередня афективна розрядка може тривати секунди чи хвилини, але не годи, і мають закінчитися до моменту виснаження, інакше злочинне зазіхання не може бути кваліфіковане як вчинене в стані афекту.

Аналізуючи при розгляді справи таку ознаку афекту, як його раптовість виникнення, треба відзначити, що така раптовість може розглядатися лише в контексті безпосередньо другої фази, а саме – афективної розрядки. При цьому раптовість при виникненні афекту не слід розглядати тільки як негайну відповідну реакцію на конкретно ситуативний вчинок потерпілого. Нетривалий розрив у часі між виникненням афекту і моментом злочину можливий, але при неодмінній умові збереження в цей період часу стану афекту у винного, адже раптовість є ознакою афекту, а не безпосереднього початку здійснення злочинних дій. Аналіз кримінальних справ досліджуваної категорії показує, що близько 30% склали випадки, коли винний знаходячись безпосередньо під впливом афекту, робить перед убивством різні дії. Наприклад, біжить в іншу кімнату, щоб узяти знаряддя злочину, переслідує потерпілого, проникає в будинок тощо [90].

Аналогічним чином повинне розв’язуватися й питання щодо встановленого афекту на основі його раптовості або негайності. Як зазначав М.Коченов, при розумінні раптовості як негайності сильного душевного хвилювання оцінці підлягають лише зовнішні ознаки поведінки потерпілого і реакція обвинуваченого. Між іншим, афект належить до психічного стану, що виник більш або менш раптово для самого суб'єкта переживання, чим, до речі, пояснюється важкість свідомого гальмування розвитку цього стану і його зовнішнього прояву [50, С. 92]. В свою чергу негайність є миттєвою реакцію на безпосередній надпотужний афектогенний подразник у швидкоплинному варіанті фізіологічного афекту, коли перша фаза між стимулом та реакцією скорочена до мінімуму, що непритаманно кумулятивному афекту.

Окремою ознакою афекту, яка повинна привернути увагу експерта при аналізі кримінальної справи є хаотичний характер множинності нанесених травм та поранень. Так, за даними проведених статистичних досліджень, у 15% випадків афективні дії винного були пов'язані з нанесенням потерпілому безлічі ударів і поранень, що носили характер особливої жорстокості і були відображенням його надзвичайно сильного порушення і крайнього озлоблення [29; 94, С.81]. Часто суб’єкт використовує як знаряддя випадкові підручні предмети (молоток, сокиру тощо), що також може нагадувати жорстокість. Але, у таких випадках, якщо дії винного у відношенні потерпілого були зроблені з особливою жорстокістю, але безпосередньо в стані афекту, то такі дії варто розуміти вчинені в стані афекту, а не як заподіяні з особливою жорстокістю.

І останнє що повинно враховуватися експертом при аналізі матеріалів кримінальної справи це подальша поведінка суб’єкта, адже третя фаза афекту також має свої характерні особливості. Так, за даними багатьох наукових досліджень, винний незабаром після вчинення злочину, швидко переходить від гніву до глибокого каяття, жалості до потерпілого (30%), прагнє йому допомогти (26%), повідомляє про подію міліцію (29%) або, не пам'ятаючи себе від розпачу, тікає з місця події (більш 50%) [4; 36; 65; 94, С.84.]. В особливо сильних випадках афекту по завершенню злочину в особи як правило спостерігається «нестандартна» поведінка, він нерідко засинає внаслідок остаточного афективного виснаження, іноді прямо на місці злочину чи неподалік. В нього спостерігається дезорганізованість рухів та поведінкових реакцій, на що можуть звернути увагу свідки. Зі слів самого обвинувачуваного, нерідко спостерігається порушення сприйняття ним часу (об’єктивний час після злочину ним суб’єктивно сприймається скорочено чи розтягнуто). Можливі зміни й просторового сприйняття, коли об’єкти викривлюються чи затуманюються. Ці спостереження повинні привернути увагу експерта психолога.

При проведенні КСППЕ психологічна частина експертизи на підставі психічного статусу підекспертного (темпераменту, характеру тощо), наявності обставин, що впливають на виникнення сильної емоції, даних про зовнішній їхній вигляд і особливості поведінки і результатів біохімічного дослідження речовинних доказів дає висновок про те, чи переживав піддослідний афект (який саме і якого ступеня). Психіатрична ж частина експертизи, на підставі тих самих даних, а також з урахуванням патологій обстежуваного проводить диференціальну діагностику, на наявність патологічного афекту. Разом експерти роблять висновок про наявність фізіологічного афекту. Основне ж завдання КСППЕ складається зі встановлення двох основних груп обставин: характеру психічного стану та оцінки його впливу на поведінку підекспертного, що цікавить слідчого чи суд [112, С.16-17].

Варто зазначити, що обов’язковість призначення СПЕ або КСППЕ виникає коли в слідчого чи суду виникає припущення, що ці стани могли вплинути на обмеження здатності суб’єкта злочину повною мірою усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними. Отже, підставою для призначення КСППЕ в таких випадках є неадекватна поведінка обвинувачуваного в момент вчинення інкримінованих діянь, велика кількість ушкоджень у жертви, наявність тривалого конфлікту з нею або, навпаки, раптовість діяння, посилання обвинувачуваного на зміну в розумінні ситуації, неповноту осмислення та сприйняття в момент вчинення злочину, висловлювання про неможливість у той час володіти собою, витіснення з пам’яті окремих епізодів вчиненого тощо. Така необхідність зумовлена тим, що в даному випадку йдеться про юридичний критерій визнання фізіологічного афекту, як підстави подальшої кваліфікації діяння. Іншими словами, юридичний критерій афекту наявний тоді, коли здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними хоча й не була втрачена, але була послаблена [1, С. 98.].

Відтак, як зазначають І.А.Кудрявцев та Ф.С.Сафуанов, приводом для призначення СПЕ або КСППЕ повинні послужити особливості поведінки обвинувачуваного при вчиненні правопорушення: раптовість та несподіваність вчинків, поява невластивих раніше форм поведінкових реакцій, жорстокість, що не відповідає приводу, а також дані про конфліктну ситуацію перед правопорушенням (зокрема її інтенсивність та тривалість, якщо виникає підозра на кумулятивний афект). Метою комплексної експертизи є встановлення в обвинувачуваної наявності або відсутності тимчасового розладу психічної діяльності (компетенція психіатра-експерта), фізіологічного афекту або інших значущих емоційних станів (компетенція експерта-психолога) у момент здійснення правопорушення [58; 90].

Однак, складність експертної оцінки афективних реакцій і пов'язана з нею частота розбіжності експертних висновків обумовлені частим сполученням в афективному делікті нормально-психологічних і патологічних механізмів. Загалом, афективна реакція в момент здійснення правопорушення може виникнути як у психічно здорової особи, зберігаючи при цьому властивості нормальної психологічної реакції (фізіологічний афект), так і в осіб з різними психічними порушеннями, що набуває форми тимчасового розладу психічної діяльності (патологічний афект) [73]. Тому комплексна експертиза дозволяє відмежувати хворобливі форми афективних реакцій від нехворобливих. Проте, визначивши нехворобливу природу афективної реакції в плані відмежування її від патологічного афекту, психіатр-експерт не може не виходити за межі своєї компетенції, оцінюючи її вплив на поведінку індивіда при вчиненні правопорушення, адже навіть пограничні психічні стани у межах норми є компетенцією тільки психології [48, С. 86–89.].

КСППЕ істотно розширює можливості оцінки афективних станів, включаючи в неї не тільки діагностику патологічного афекту, але й визначення глибини нормальних психологічних реакцій, зокрема виразності емоційного порушення, що виникло в момент злочину. Останнє дозволяє кваліфікувати стан обвинувачуваного як «афект» [103, С.35].

Так, за результатами вивчення Л.А.Кригіною 202 експертиз афективних і емоційних станів, було з’ясовано, що в 89 випадках встановлювався тільки афект (фізіологічний — 67 випадків; аномальний — 14 випадків; патологічний — 8 випадків), а в 113 випадках крім афекту (фізіологічного, патологічного, аномального) діагностувалися ще афективної реакції, стрес, фрустрація, стан емоційної напруги та емоційне порушення [79].

В деяких випадках, коли раніше вже було проведене судово-психіатрична експертиза, однак в подальшому виникли питання щодо можливого афективного стану психічно здорового обвинувачуваного, призначається окрема судово-психологічна експертиза. В такому разу, по ознаці обсягу дослідження, вона має характер додаткової та призначається при неповноті чи неясності висновків основної експертизи. Неясність висновку може виражатися в тому, що по ньому не можна судити, про характер впливу афекту на дії психічно здорового обвинувачуваного, або ж про природу того ж самого неочевидного кумулятивного афекту. Неповною є експертиза, що полягає в дослідженні не всіх, а лише окремих аспектів обставин справи, наданій експерту, а також у розв’язанні не всіх, а лише окремих з поставлених перед експертом питань. В таких випадках, якщо після експертного дослідження деяких обставин справи виникають інші питання, що перед експертом не ставилися і які можуть бути вирішені дослідженням тих самих об'єктів, призначається не додаткова, а нова, самостійна експертиза (ст. 75 КПК України).

На відміну від окремих експертиз (психіатричної та психологічної) КСППЕ проводиться при з’ясуванні питань пов’язаних з необхідністю одночасного використання спеціальних знань з декількох суміжних наук що відносяться до компетенції двох чи більше видів експертиз. Її призначають при неможливості вирішення виниклого питання за допомогою однорідної експертизи чи декількох самостійних експертиз. Тому КСППЕ здійснюється:

а) одним експертом, який має знання в декількох суміжних галузях і базує висновок лише на власних дослідженнях;

б) експертом, що використовує при формулюванні власного висновку висновок іншого експерта, обґрунтований даними із суміжної області знання;

в) комісією експертів, кожен з який представляє одну з суміжних галузей знань. При цьому експерт, чиї висновки послужили підґрунтям для висновку іншого фахівця, несе відповідальність лише за результати своїх власних досліджень. Вони підлягають оцінці провідним експертом, однак він не несе відповідальність за їхню правильність[43, С. 38.].

Специфіку предмета КСППЕ фізіологічного афекту складає встановлення нехворобливих (вікового, ситуаційного, емоційного, особистісного) психічних чинників та визначення на основі врахування цієї системної якості найбільш точної повної міри їхнього впливу на характер психічного відображення, рефлексії й регуляції поведінки підекспертного у вчиненні афективного злочину. Отже, предмет КСППЕ афектів не лише частково містить у собі зміст предметів родових базових психологічних чи психіатричних експертиз, але й істотно відрізняється від них можливістю дослідження системних якостей психіки, що значно підвищує повноту, надійність і точність експертних висновків [55, С.19]. Особливо гостро така необхідність виникає при експертизі осіб що вчинили афективні злочини з огляду на різноманітність природи афекту, починаючи від фізіологічного, і закінчуючи патологічним.

Як демонструє експертна практика, афективній розрядці часто передують сварки, конфлікти, образи, інколи такі що мають як швидкоплинний, так і тривалий характер. Тому першим етапом експертного дослідження є аналіз афектогенної ситуації (її характеру, тривалості та впливу). До ознак афектогенної ситуації що підлягають першочерговому експертному встановленню відносяться:

1. Конфліктність. Конфліктність може породжуватися високою особистісною значимістю психотравмуючого впливу з боку потерпілого, систематичним насильством, знущанням, образами, приниженням самоповаги, честі та гідності (як самого обвинувачуваного, так і близьких йому людей). Конфліктність може розвиватися на фоні тривалих неприязних стосунків.

2. Раптовість. Тобто ситуація має новизну, динамізм, вимагає швидкості розв’язання, однак людина не готова до цього і не має адекватних дієвих варіантів дії.

3. Екстремальність. Внаслідок об’єктивних умов чи суб’єктивних чинників людина не має достатньої інформації про ситуацію та не має досвіду її розв’язання.

4. Швидкоплинність. Ситуація занадто динамічна та не містить можливості адаптації, що спричиняє дефіцит часу для прийняття рішення і його реалізації.

5. Реальність. Ситуація має об’єктивно існувати [51].

Окремою проблемою, на яку слід звертати увагу при експертному дослідженні обставин афектогенної ситуації це стан алкогольного сп’яніння. Така увага до цього феномену зумовлена тим, що саме в злочинах пов’язаних із афектом часто алкоголь, навіть у незначних дозах, виступає чинником розгальмування стримуючих психологічно-вольових сил і призводить до вибуху накопиченої напруги. Відтак, нерідкі випадки, коли обвинувачуваний вчиняє злочин у стані алкогольного сп'яніння й у той же самий час виявляє ознаки афективного стану. Тут варто наголосити, що власне фізіологічний афект у стані алкогольного сп'яніння виникнути принципово не може, оскільки алкоголь сам по собі викликає дезорганізацію психічної діяльності людини. Тобто, у “причинно-наслідковому ланцюзі”: “афектогенна ситуація - фізіологічний афект” з'являється нова ланка - алкогольне сп'яніння. З одного боку, воно полегшує виникнення афективного чи іншого емоційного стану, оскільки відбувається біохімічне порушення процесів сприйняття і мислення (що виражається у вигляді суб’єктивації сприйняття та оцінці ситуації, зміни темпу перебігу психічних процесів, зниженні їхньої продуктивності тощо). З іншого боку, алкогольна дезорганізація впливає на емоційно-вольову сферу, здатність людини контролювати свої емоції і дії, обумовлює рухове розгальмування, що, у свою чергу, посилює негативний вплив екстремальних психічних станів на свідомість і психічну діяльність. Тому, слід зазначити, що в тих випадках, коли обвинувачуваний знаходився в легкому ступені алкогольного сп'яніння й у той же час виявляв ознаки афективного стану, мова йде не про фізіологічний, а про аномальний афект [34; 36; 65].

Афект на тлі алкогольного сп'яніння, таким чином, є різновидом аномального афекту, оскільки алкогольне сп'яніння спричиняє зміни функціонування людини на біологічному та психологічному рівнях, що в цьому випадку саме і служить тим самим “аномальним підґрунтям”. Таким чином не можна казати про фізіологічний афект, тим паче, як підставу для пом’якшення покарання, і тому логічним є те, що законодавець кваліфікує вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння, як обтяжуючу вину обставину (п.13 ч.1 ст.67 КК України).

Серед провідних груп чинників що підлягають експертному вивченню в контексті встановлення афективного стану варто виокремити особистісні та емоційні, адже, не сягаючи психотичного рівня, ці чинники можуть обмежувати здатність обвинувачуваного до усвідомлення та регуляції власної поведінки.