3.2. Експертне дослідження примежових психічних розладів психопатичного кола.

Як вже вказувалося, існують психічні розлади та стани, що обумовлюють обмеження здатності усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними при здійсненні суб’єктом протиправних вчинків. Однак у рамках окремої судово-психіатричної експертизи визнання цього факту в онтологічному плані до останнього часу не призводило до будь-яких значимих практичних правових наслідків: юридичне значення мали лише альтернативні експертні висновки – міг чи не міг обвинувачуваний усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок психічного розладу. Разом із тим, існують чинники, що не зводяться лише до хворобливих психічних розладів, не є в точному значенні психопатологічними (як цього вимагає медичний критерій), але в той же час можуть також обумовити в людини, що вчинила правопорушення, обмеження здатності до повноцінного довільного та усвідомленого контролю своїх дій [88]. Прикладом є ст.20 КК України «Обмежена осудність» яка може кваліфікуватися судом на підставі таких висновків комплексних експертиз.

Наявні на сьогодні клініко-психологічні та експериментальні дані дозволяють визначити основні методологічні принципи та критерії комплексної експертної оцінки психопатій. При цьому основну увагу ми зосередили на двох тісно пов’язаних між собою аспектах проблеми: особливостях КСППЕ емоційних реакцій психопатів; експертній оцінці глибини психопатичних розладів та аналізі впливу патохарактерологічних особливостей на протиправну поведінку.

Виходячи з зазначених чинників, необхідно розглянути більш детально ті, що набувають провідного значення в КСППЕ осіб із психічними примежовими аномаліями психопатичного кола. Тому далі ми зупинимося більш детально саме на особливостях КСППЕ емоційних реакцій психопатичних особистостей та особливостях КСППЕ властивостей особистостей психопатів.

А. Особливості проведення експертизи емоційних реакцій у психопатичних осіб.

Як раніше зазначалося, під клініко-психологічними залежностями розвитку аномальних психопатичних афектів розуміється виникнення на тлі характерної особистісної динаміки, в тісному зв’язку з порушеннями процесів психологічної компенсації, дезорганізації психічної діяльності. Ці особливості визначають своєрідність методичних підходів та експертних оцінок у КСППЕ емоційних реакцій психопатичних особистостей.

До відмінних рис цієї експертизи відноситься особлива важливість і необхідність спільного динамічного розгляду особистості та ситуації. Ця вимога, на думку О.В.Кебрікова випливає з того, що структурування ситуації, яка призводить до ускладненого афективного реагування, часто здійснюється самою психопатичною особистістю за законом „порочного психопатичного циклу” [41]. В його основі лежать специфічні порушення компенсаторних психологічних механізмів, що можуть бути розкриті при аналізі шляхів формування та умов функціонування особистісних рис психопатів. Згідно з даними, одержаними Н.К. Шубіною та І.М. Бобровою [113; 114], компенсація „первинних” основних психопатичних аномалій зазвичай здійснюється за рахунок розвитку „вторинних” характерологічних рис, що нівелюють та вирівнюють особистісну дисгармонію й тим самим поліпшують актуальну соціальну адаптацію. Однак компенсуючий ефект вторинних характерологічних утворень має відносне значення, нестійкий та ефективно проявляється лише в певних ситуаційних умовах. При їхній зміні спроба адаптації за рахунок посиленого функціонування раніше вироблених компенсаторних властивостей характеру призводить спочатку до гіперкомпенсації, а потім і до псевдокомпенсації. Це ще більше впливає на загальну дисгармонію аномальної особистості, поглиблює її дезадаптацію, ускладнює стиль її афективного реагування. Афективні реакції в цьому випадку відрізняються більшою глибиною, ступенем психічної дезорганізації, нерідко й брутальністю.

Так, з характеристики психопатичних особистостей, наведеної нами раніше, чітко видно, що, наприклад, основними аномальними рисами збудливих психопатів були вибуховість, конфліктність, підвищена дратівливість, нестриманість, нетерплячість. Як компенсаторні утворення в них формувалася здатність до затримки афективних імпульсів, приховування афективних проявів, розвивалися певні навички планування. При гіперкомпенсаторному посиленні ці риси переростали в афективну ригідність, мстивість, схильність до кумуляції афекту, застрявання на образах. Психотравмуючими ситуаціями, що стають каталізатором первинних психопатичних загострень і тому особливо важко стерпними психопатами збудливого типу, були фруструючі обставини невизначеного очікування, вимушеної відмови від зайнятої позиції, різкої зміни звичного стереотипу діяльності, обстановка складних міжособистісних відносин. Ці ситуації особливо легко призводили до зриву компенсаторних механізмів, внаслідок чого мали для них підвищену значимість та афектогенність.

Зовсім іншими є первинні патохарактерологічні порушення психопатичних особистостей гальмівного кола, зокрема, боязкість, вразливість, сензитивність (чутливість), виснажливість. Компенсація відбувалася шляхом обмеження сфери контактів, значного зниження рівня домагань, чіткої регламентації діяльності, неухильного дотримання стереотипу з уникненням всього нового, невідомого, що асоціюється такими особами як потенційно небезпечне, напружене або конфліктне за змістом. При гіперкомпенсації ці властивості трансформуються у відгородженість, пасивність, скрупульозність, острах будь-яких змін у поєднанні з ригідною впертістю. За наявності таких рис найбільш важко переносилися гальмівними психопатами ситуації переоцінки цінностей з ламанням звичних поглядів і стереотипів, будь-який відступ від традицій, а також зміни звичної діяльності, вимушене розширення міжособистісних контактів з необхідністю відстоювати свої позиції, підтверджувати свій престиж тощо. Ці ситуації найбільшою мірою порушували процеси психічної компенсації, викликаючи психопатичні реакції, у яких первинні та вторинні особистісні аномалії проявлялися особливо дисгармонійно. Саме тому такі ситуації були для психопатів гальмівного кола особливо травмуючими та афектогенними.

Цей приклад свідчить, що аналіз, спрямований на з’ясування характеру структурування конфлікту, співвідношення типу ситуації та специфіки особистісних аномалій, особливостей їхньої компенсації й декомпенсації, має важливе експертне значення. Він дозволяє зрозуміти парадоксальність емоційного реагування психопата та оцінити його вагу, показуючи, за рахунок яких особистісних ресурсів й утворень здійснюється актуальне реагування на емоційний стрес. Визначальна роль у розвитку реакції вторинних особистісних рис відображає більш викривлений, патологічний та соціально небезпечний спосіб особистісного реагування, свідчить про більше порушення (викривлення) регулятивних процесів аномальної особистості.

З’ясування відзначених основних моментів динамічної взаємодії особистості та певної ситуації, що цікавить слідчого чи суд, дає можливість скласти вірне уявлення про справжній психотравмуючий ефект зовні незначного приводу, дозволяє виділити додаткові критерії для встановлення глибини емоційної реакції. Тому експертна оцінка емоційних реакцій у психопатичних особистостей ґрунтується саме на встановленні провідного варіанту афективного реагування.

Найбільш глибока дезорганізація психічної діяльності відбувається при аномально ускладненому психопатичному афекті. Цей варіант емоційного реагування виникав під впливом хронічних конфліктних ситуацій, що мали підвищену суб’єктивну значимість для психопатів. Обов’язковою умовою його розвитку є глибока декомпенсація особистісних аномалій, а психологічною основою кумуляції емоційної напруги стають механізми псевдо- або гіперкомпенсації в межах неоднозначного психопатичного реагування за типом психопатичного порочного кола. Сукупність відзначених характерних ознак дає підставу для експертної оцінки даного виду психопатичного афекту як особливо помітної обмеженої здатності обвинувачуваного усвідомлювати свої дії й керувати ними, хоча й не позбавляє його цієї здатності повністю.

Інше значення мали клінічні та психологічні особливості характерологічно типового («звичайного» чи «повсякденного») емоційного реагування психопатів, адже наростання емоційної напруженості тут протікало суто в межах стандартного психопатичного реагування. Картина емоційної реакції відповідала звичному особистісному типу реагування, характеризувалася менш глибоким звуженням свідомості, істотно меншими порушеннями пізнавальних процесів, невиразністю астенії після емоційного вибуху. Це визначає експертну оцінку даного варіанту як порівняно легкого (неглибокого) психопатичного емоційного реагування, зазвичай позбавленого якості раптовості.

Різноманіття емоційних реакцій у психопатичних особистостей обумовлює ускладнення їхньої експертної оцінки. Для більш надійної клініко-психологічної діагностики психопатичних афектів важливе значення має врахування своєрідності ситуації, динаміки особистості в цій ситуації, феноменології та характеру перебігу емоційного процесу, його результату. При цьому особлива увага повинна бути звернена на:

а) індивідуальну значимість (особистісну специфіку) затяжних конфліктних ситуацій;

б) характер динаміки особистості до моменту емоційного вибуху з врахуванням як клінічного поведінкового її аспекту (тип психопатичної реакції та декомпенсації), так і психологічних механізмів, що лежать в основі змін особистісної реактивності психопатів.

Зокрема, великого значення набуває підвищення чутливості до патогенного впливу конфліктної ситуації та розширення кола специфічних психотравмуючих впливів по мірі зростання емоційної напруженості.

У методичному плані особливу роль слід відводити співставленню клінічних і психологічних даних, що розкривають особистісний модус та стиль поведінки аномальної особистості. Важливим є питання про відповідність поведінки в момент вчинення злочину звичному способу психопатичного реагування у важких ситуаціях. Психологічний бік такого співвіднесення висвітлюють результати проективних й анкетних особистісних методик, що характеризують поріг розвитку стану фрустрації, домінуючого типу і спрямованості фрустраційних реакцій, рівень агресивності, особливості інтелектуальної та вольової психічної діяльності в стані фрустрації.

При проведенні КСППЕ емоційних станів до завдань експерта-психіатра входить:

– клінічна діагностика особистісних аномалій підекспертних;

– встановлення механізмів (способів) і результатів їхньої компенсації, а також оцінка їхньої ситуаційної динаміки на момент здійснення інкримінованого діяння;

– відмежування патологічного афекту від нормально-психологічного емоційного реагування;

– визначення клінічних критеріїв ступеня афективного звуження свідомості.

Завданнями експерта-психолога є:

– психологічна діагностика особистості психопата;

– встановлення модусу взаємодії особистості психопата з ситуацією, змісту та типу конфлікту й конфліктних переживань;

– визначення глибини та форм перебігу емоційного процесу;

– кваліфікація виду емоційної реакції (афект, характерологічна типова емоційна реакція);

– з’ясування характеру пізнавальної й вольової діяльності на тлі емоційної напруженості того або іншого ступеня [55, С.193-194].

Б. Особливості проведення комплексної психолого-психіатричної експертизи особистості психопатів.

Виходячи з того, що психопатії є тією формою примежових психічних аномалій, при яких порушення поведінки найбільш тісно пов’язані з характером особистісних аномалій, при оцінці впливу особистісної дисгармонії на поведінку особливу важливість становить розгляд експертами своєрідності функціонування регулюючих та контролюючих систем психопатів. Найбільше експертне значення мають структури самосвідомості, стійкі мотиваційні утворення, риси особистості й критичність.

Клініко-психологічні дані свідчать, що основною особливістю самосвідомості психопатів є нестійкість і неадекватність їхньої самооцінки. Це проявляється як в експериментально-психологічних дослідженнях, у клінічній бесіді, так і при розгляді життєвого шляху психопатичних особистостей. Особливо яскраво ця властивість виступає при дослідженні методикою семантичного диференціалу. Дані Ф.С. Сафуанова свідчать, що в стані емоційної напруженості ця властивість самооцінки психопатів ще більше підсилюється. Адже самооцінка – це не просто знання, раціональне розуміння власних якостей, але й глибинне рефлексивне ставлення до своїх рис, властивостей, до самого себе в цілому. Основою самооцінки є особистісний зміст „Я” у свідомості суб’єкта. У нормі система значеннєвих ставлень до себе є стабільною, що забезпечує однозначне співвіднесення власного „Я” із прийнятими цінностями, нормами [88].

У самосвідомості психопатичних особистостей не сформоване стійке уявлення про власне „Я”, ієрархію його взаємин з позитивними та негативними особистісними складовими, моральними цінностями. Це призводить до порушення функціонування внутрішніх еталонів оцінок вчинків, перешкоджає правильному співвіднесенню їх із соціально прийнятними нормами поведінки. Таке порушення, в свою чергу, спричиняє розлади поведінки, особливо в стані емоційної напруги, стресу, фрустрації, коли зазначені порушення регуляції з боку самосвідомості виражені найбільш загострено.

Іншими відмінними рисами самооцінки психопатів є низький рівень самоприйняття та саморозуміння. Перша якість пояснює відступ від ціннісних еталонів, знецінює їх в очах самої аномальної особистості; друга – відображає недостатню сформованість системи емоційно-значущих ставлень психопатів до самих себе, свідчить про ущербність рефлексії власних особистісних рис, вказує на неструктурованість в аномальних осіб тих оцінних шкал і категорій, у яких можливе відображення самого себе в індивідуальній свідомості.

Ступінь диференційованого, багатоаспектного образу „Я”, як зазначав І.С.Кон, пропорційна ступеню зрілості особистості та зростає в процесі дорослішання. Тому менше саморозуміння вказує на особистісну незрілість, емоційну інфантильність, що в сполученні з неправильною, недостатньою оцінкою власних якостей ускладнює регуляцію поведінки [44, C. 188-189].

Таким чином, ретельне з’ясування особливостей самосвідомості підекспертних, а саме, самоприйняття, саморозуміння та стабільності самооцінки, дозволяє не лише судити про рівень регулятивних процесів, але й оцінити глибину особистісної незрілості психопатів та їхніх поведінкових тенденцій. Оскільки ступінь виразності відхилень поведінки у цілому пропорційний аномаліям самооцінки, її особливості можуть служити критеріями експертної оцінки впливу особистісних рис на кримінальну поведінку. За інших рівних умов він тим більший, чим більша неадекватність (невідповідність реальності) і нестійкість самооцінки.

Особливості рівня домагань є важливою особистісною характеристикою психопатів, адже на думку Б.С. Братуся, зазначені особливості психопатичного цілепокладання тісно пов’язані з їхнім невмінням розмежовувати стосовно до конкретної ситуації ідеальні (бажані) і реальні (досяжні за даних умов) цілі [14]. При виражених порушеннях цілепокладання знижується соціальна адаптація, формується ряд вторинних компенсаторних особистісних рис, збільшуються розлади самооцінки. У зв’язку з цим ступінь адекватності рівня домагань може виступати критерієм глибини впливу особистісних особливостей на поведінку.

Порушення поведінки психопатичних осіб багато в чому пов’язані з дефектністю регулятивних впливів змістовних (смислових) установок на цільові установки суб’єкта діяльності. Така розрегульованість обумовлена порушенням їхніх ієрархічних відносин, які в нормі визначаються провідним, домінуючим положенням змістовних (смислових) установок. Цей факт був встановлений Ф.С. Сафуановим і дозволяє зрозуміти порушення опосередкування, яке виявлється при аналізі реальної поведінки та діяльності психопатичних осіб. Втрата змістовними (смисловими) установками регулюючого впливу на реалізацію цілей означає посилення залежності поведінки психопатів від конкретної ситуації, вимикання визначального впливу надситуаційних мотивів, моральних цінностей особистості, загальноприйнятих соціальних норм. Такі розлади опосередкування поведінки полегшують вчинення протиправних дій, адже чим менш опосередкованою і, відповідно, більш імпульсивною, ситуаційною є кримінальна поведінка психопатичних особистостей, тим більше підстав припускати істотний вплив особистісної дисгармонії психопатів на реалізацію злочинних діянь. Тому це також є важливим напрямом дослідження КСППЕ [88].

Поряд із з’ясуванням особливостей функціонування самооцінки, характеру опосередкування поведінки та рівня домагань важливе експертне значення має змістовий розгляд основних мотиваційних ліній психопатів.

Психологічна інтерпретація клінічних феноменів і результати спеціальних експериментів свідчать, що в ієрархії особистісних сенсів психопатів одне з важливих місць займає прагнення до підвищення та підтримки на високому рівні своєї ілюзорної самооцінки, а також збереження враження значимості власного „Я”. Саме ситуації, що зачіпають це центральне особистісне утворення, і особливо такі, що сприймаються аномальними особистостями як небезпечні для власного ідеального уявлення про себе, одразу ж стають патогенними, бо оцінюються психопатами як випробування, що потребує всіх доступних заходів захисту власного „Я”. У зв’язку з цим особистісний зміст їхньої діяльності та поведінки в багатьох ситуаціях, зокрема в тих, які висувають підвищені вимоги до функціонування компенсаторних рис, становить у різному ступені усвідомлюваний захист (в тому числі й протиправними діями) власного „Я”.

Реалізація зазначеної мотивації психопатичними особами різного типу здійснюється по-різному. Так, для збудливих психопатів більш прийнятним є прагнення до ще більшого підвищення самооцінки, експансивне ствердження власного „Я”; для психопатів істеричного кола типовою є тенденція до підтримки високої самооцінки шляхом завоювання визнання оточення; для психопатів гальмівного кола характерним є захист самооцінки шляхом зниження рівня домагань та уникнення неуспіху.

Формування тієї або іншої стійкої мотиваційної лінії відображається в становленні відповідних особистісних і характерологічних рис, стереотипів психопатичної поведінки. Найбільше яскраво клінічно вони проявляються у відповідних типах психопатичних реакцій. Так, у збудливих психопатичних особистостей це стенічна агресивна тенденція до реалізації актуального спонукання (потреби); в істеричних психопатів – прагнення будь-що привернути до себе увагу та справити вигідне для себе враження; у психопатів гальмівного кола – генералізація реакцій відмови та обмеження контактів.

Діагностика відповідності особливостей актуальної поведінки типовому провідному характерологічному реагуванню, поведінковим установкам психопатів та їхнім основним особистісним рисам дозволяє встановити істотний вплив зазначених особистісних утворень на поведінку. Отже, особливості функціонування розглянутих особистісних утворень психопатів дають можливість також скласти уявлення про такий найважливіший експертний критерій оцінки особистості психопатів, яким є критичність.

Дослідження, проведені М.Б. Єрохіною (Симоненковою), А.Н. Лавриновичем і Ф.С. Сафуановим, показали, що варто розрізняти, по-перше, критичність як основну властивість особистості; по-друге, акт критики як процес співвіднесення суб’єктивних і об’єктивних еталонів діяльності та поведінки; по-третє, критичні здатності, в першу чергу особистісні, що є передумовою успішності здійснення оцінного процесу.

Особливості смислових утворень у психопатичних осіб свідчать про дефектність функціонування в них системи цінностей, а, отже, і про зниження можливості її використання як критерій суб’єктивного еталону оцінки реальної поведінки. Ці порушення обмежують здатність аномальних особистостей переломлювати свої вчинки через суспільні норми та цінності, обумовлюючи тим самим особистісну некритичність психопатів, що особливо чітко проявляється в ситуаціях емоційної напруженості, тобто має типовий для психопатій „парціальний” (частковий) і динамічний характер.

Тому, виявлення серед іншого і даних особливостей в ході експертного експериментального дослідження є також важливим інформативним показником ступеня психопатизованості особи, адже виразність виявлених закономірностей відповідає глибині психопатій, що дозволяє виділити низку додаткових психологічних критеріїв експертної оцінки критичності. Порівняння двох клінічних груп – так званих „виражених” психопатій, при яких компенсація важких емоційно-вольових розладів недосконала або значно запізнюється, і звичайних відносно компенсованих випадків помірковано виражених психопатичних аномалій – дозволило встановити істотні відмінності вже в самій організації інтелектуальної діяльності.

Так, у компенсованих психопатичних особистостей характер діяльності і її продуктивність визначаються загальним ставленням підекспертного до дослідження. Їх позиція задає критерії рішень і поведінки, надаючи їм однозначної спрямованості і цілісності. При глибокій психопатії стан емоційної напруженості, що виникає при будь-якому дослідженні фахівцями таких осіб, дезорганізує їх діяльність. Вони не витримують завдань, легко втрачають мотив експертизи, відволікаються від основного змісту роботи, внаслідок чого вона набуває непослідовного, нецілеспрямованого характеру. Самостійне виконання окремих завдань демонструє зниження контролю за розумовими операціями, відсутність оцінки результатів своїх дій, недостатнє співвіднесення їх з головним суб’єктивним еталоном – ситуаційним змістом діяльності та об’єктивними нормами уявної маніпуляції матеріалом завдань. Введення зовнішніх засобів організації діяльності, зокрема, орієнтовного контролю та оцінок експертом, полегшує усвідомлення ієрархії цілей, призводить до стабілізації розумової діяльності, значно поліпшує результати.

Для визначення ступеня виразності порушень критичності при психопатіях великого значення набувають експериментально створені ситуації, що корелюють із патогенними ситуаціями в реальному житті. До них відносяться ситуації фрустрації самооцінки, „дискредитації” результатів діяльності, перевірки „розумової обдарованості”.

Так, зокрема, у збудливих психопатів декілька невдалих проміжних рішень, що не приводять до досягнення кінцевої мети, викликають бурхливі афективні реакції з наступною відмовою від подальшої роботи; у гальмівних психопатів – діяльність набуває непродуктивного циклічного характеру і виражається в стереотипному повторенні вже висунутих раніше невдалих проміжних варіантів, а необхідна оцінка з позиції кінцевої мети та умов завдання відсутня; у істеричних психопатів – вона супроводжується висуванням таких проміжних цілей, які фактично ігнорують об’єктивні умови, а кінцева мета ілюзорно досягається невідповідними, непридатними засобами. При цьому майже у всіх випадках відсутня всебічна оцінка власних дій, а вплив об’єктивного критерію практично зникає.

Інші результати спостерігаються в групі „глибоких” психопатичних особистостей. Ситуації фрустрації самооцінки при перевірці експертом „розумової обдарованості” виявилися настільки емоціогенними для них, що досліджувані фактично не можуть організувати інтелектуальну діяльність. У всіх випадках відсутнє висування проміжних цілей, яке підмінюється непродуктивними переживаннями, спрямованими на дискредитацію ситуації або на виправдання власної неспроможності зовнішніми причинами. Допомога експерта в цих випадках не приводила до істотних змін, не чинила позитивного впливу на організацію діяльності, адже виражена емоційна напруга, створена в експериментальних умовах, здійснювала глибокий дестабілізуючий вплив на діяльність (що вказує на складність психокорекції).

Такі зміни в діяльності та порушення критичності в ситуаціях, що викликають наростання емоційної напруги, можуть виступати критеріями оцінки стабільності психопатичних особистостей до психогенних впливів, легкості й глибини розвитку в них явищ некритичності в реальних життєвих умовах. Таким чином, про глибину та тотальність некритичності психопатів при психодіагностичному дослідженні свідчать порушення ієрархії проміжних оцінок вже на фоні самої експериментальної ситуації при незначному зростанні емоційної напруги на початкових етапах роботи з методиками, а також неефективність зовнішніх засобів організації діяльності у ситуаціях, що набувають високого особистісного значення при перевірці розумових здатностей, дискредитації результатів діяльності та фрустрації самооцінки. Іншими словами, психологічними критеріями експертної оцінки ступеня впливу психопатичних аномалій на поведінку, встановлення яких і є завданням та компетенцією експерта-психолога, можуть стати:

– особливості самооцінки психопатичних особистостей (насамперед, ступінь її диференційованості, відповідності дійсності, стабільності);

– властивості рівня домагань (адекватність можливостям, обґрунтованість);

– характер опосередкування діяльності;

– своєрідність типології провідних мотиваційних ліній;

– структура та виразність особистісних рис;

– якості критичності.

Сферою компетенції експерта-психіатра є оцінка впливу психопатичних аномалій на поведінку, що ґрунтується на:

– діагностиці типу та глибини особистісної дисгармонії;

– з’ясуванні виду психопатичної динаміки (реакція, декомпенсація);

– аналізі критичних здатностей психопата.

До спільної експертної компетенції в КСППЕ психопатій повинні бути віднесені:

– розгляд структури і динаміки патохарактерологічних рис;

– оцінка рівня та динаміки особистісної критичності психопатів;

– виявлення якостей та достатності функціонування в актуальній ситуації правопорушення механізмів особистості компенсації, психологічних захистів.

Вищезазначені напрями експертного дослідження зумовлюють конкретні заходи дослідження об’єктів для визначення підстав визнання обмеженої осудності за наявності психопатичних рис підекспертного. Тому судовий психолог при експертизі індивідуально-психологічних особливостей обвинувачуваного з пограничними розладами одночасно реалізує два підходи до діагностики особистості.

Перший із них припускає експериментально-психологічне дослідження із застосуванням психодіагностичних методів. Основне місце серед експериментальних методів займають тести, спрямовані на вивчення різних сторін особистості. У кожній конкретній експертизі можуть застосовуватися найрізноманітніші методики залежно від психологічного аналізу фабули кримінальної справи. Головним орієнтиром для експерта-психолога є уявлення про те, які аспекти, сторони та рівні особистості можна діагностувати тим або іншим методом. Так, значні за обсягом особистісні опитники (MMPI, 16-факторний особистісний опитник Кеттелла та ін.) використовують для визначення загальної структури побудови особистості. Для дослідження мотиваційної та вольової сфери, виявлення особливостей смислового сприйняття й оцінки різних ситуацій застосовують проективні методи (ТАТ, тест Роршаха), різні варіанти репертуарних решіток Келлі. Такі методики, як „Рівень домагань”, „Самооцінка”, „Локус контролю” надають цінну інформацію про особистісні передумови цілеутворення, цілеполагання, прийняття рішень. Особливості особистісного реагування на фрустрацію, типові способи вирішення конфліктних ситуацій досліджуються тестом Розенцвейга. Крім того, застосовується спрямована клініко-психологічна бесіда Гюседа, спостереження та експериментальне дослідження особливостей пізнавальної діяльності (мислення, уваги, пам’яті) випробуваного.

Для виявлення соціальних установок підекспертних традиційно використовуються такі методики: „Ціннісні орієнтації” М. Рокіча, методика діагностики соціально-психологічних установок особистості в мотиваційно-потребовій сфері О.Ф. Потьомкіної, методика діагностики рівня соціальної фрустрованості Л.І. Васермана. Але, на основі інтерпретації одержаних результатів, багатьма вченими був зроблений висновок про низьку ефективність виявлення установок за допомогою означених тестових методик, оскільки вони передбачають аналіз усвідомлених відповідей, які найчастіше відображають лише декларовані цінності. Крім того, результати обстеження за даними методиками не є інформативними з точки зору пояснення процесу формування глибинних (здебільшого неусвідомлених) психологічних механізмів антисоціальної поведінки [27].

Глибинні установки особистості, як показали результати попередніх дослідників, більш ефективно можуть бути досліджені опосередковано, через всебічний аналіз профілю особистості в поєднанні з методикою дослідження установок Д.М.Узнадзе. З методик, спрямованих на оцінку інтегративних особистісних та характерологічних особливостей, а також уточнення наявних симптомокомплексів, слід відзначити Мінесотський багатопрофільний опитник особистості (ММРІ). За його допомогою можливе уточнення психологічних феноменів, особистісних особливостей осіб із психічними відхиленнями. Він дозволяє аналізувати приховані від дослідника індивідуальні тенденції та можливі психопатологічні переживання [68, C.44-45].

Другий підхід ґрунтується на психологічному аналізі матеріалів кримінальних справ, а в рамках комплексної судової психолого-психіатричної експертизи – і медичної документації. Природно, останній підхід висуває особливі вимоги до джерел інформації, наданих судово-слідчими органами в розпорядження експертів. Із цих джерел психолог може одержати, як правило, чотири групи даних про особистість обвинувачуваного.

Першу з них становлять відомості про особливості розвитку підекспертної особи. Важливо в кримінальній справі відобразити весь життєвий шлях особистості, у першу чергу – особливості раннього психічного розвитку (поява мови, емоційні особливості, соціальна ситуація розвитку, стиль батьківського виховання тощо), індивідуально-психологічні особливості, рівень інтелекту, особливості соціальної взаємодії з однолітками та дорослими в підлітковому віці. Ці дані можуть міститися в показаннях батьків, близьких родичів, вихователів, шкільних вчителів, однокласників та ін.

Другу групу становлять стійкі індивідуальні особливості, що проявляються в різних ситуаціях: система відносин, основні ціннісні орієнтації, провідні мотиви, установки, особливості міжособистісної взаємодії, риси особистості, характеру й темпераменту. Для діагностики цих особливостей експерт повинен мати у своєму розпорядженні показання найближчого соціального оточення підекспертного (родичів, друзів, колег). У них можуть бути відображені відомості, що характеризують обвинувачуваного: життєві прагнення, способи досягнення власних цілей, характерологічні особливості, відносини з оточуючими, ставлення до роботи або навчання, особливості поведінки в побуті та на службі, особливості емоційного реагування в конфліктних ситуаціях, рівень інтелектуального розвитку тощо. Ці ж дані можуть містити й службові характеристики, які доцільно доповнювати неформальними відомостями про підекспертного, отриманими від його безпосередніх керівників і колег за місцем роботи.

Третю групу даних про особистість підекспертного становлять особливості його самосвідомості, інформацію про які для психологічного аналізу експерт може виокремити з показань самого обвинувачуваного, стосовно своєї самооцінки, його сприйняття виниклої ситуації, оцінки власних можливостей і здатностей, планів на майбутнє й ін.

Четверту групу даних, найбільш значущу для досягнення цілей експертизи, становлять відомості про актуальний стан підекспертного під час вчинення інкримінованих йому діянь. У цьому випадку важлива інформація не лише про його поведінку та висловлення, що може міститися в показаннях безпосередніх очевидців злочину, у матеріалах слідчої перевірки показань при відтворення подій на місці злочину, але й про динаміку суб’єктивних переживань підекспертного, особливості його усвідомлення ситуації в цілому та сприйняття дій потерпілого, свідків злочину, особливості осмислення власних дій, емоційних реакцій, контролю та прогнозу наслідків вчинку. Для можливості психологічного аналізу суб’єктивної сторони поведінки обвинувачуваного в конкретній ситуації злочину, що й цікавить слідство та суд, в показаннях самого обвинувачуваного повинна бути відображена не тільки фабула його поведінки, але і почуття, думки, переживання, що супроводжували вчинені дії, його емоційні реакції на дії навколишніх, зміни обстановки тощо.

Висновки КСППЕ про індивідуально-психологічні особливості обвинувачуваного, його емоційний стан, про можливі девіації психіки примежового характеру (зокрема, діагностика психопатичних розладів чи певного відставання в психічному розвитку), а головне – про ступінь їхнього впливу на поведінку підекспертного під час вчинення інкримінованих йому діянь – повинні ґрунтуватися на узагальненні даних, одержаних як при експериментальному психодіагностичному обстеженні, так і при психологічному аналізі матеріалів кримінальної справи.