1. Загальна характеристика судово-психологічної та комплексної психолого-психіатричної експертизи

1.1. Організаційні засади призначення та проведення спе та ксппе.

Кримінальне законодавство, встановлюючи можливість залучення досягнень різних сфер знань сучасної науки, використовує термін «спеціальні знання» (ст. 75, 76 та ін. КПК України). Таким чином, експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань під час провадження по справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання, а у якості експерта може бути залучена будь-яка особа, котра має необхідні знання для давання висновку з досліджуваних питань (ст. 75 КПК України).

На теперішній час в юридичних джерелах ще не устоялася єдина позиція щодо тлумачення поняття «спеціальні знання». Одні автори вважають, що спеціальні знання – це ті, якими не володіє [115] або ж частково володіє [30, C.53] суб’єкт доказування, інші – що це знання не загальновідомі [35, C.63], а придбані в результаті фахової освіти і професійного досвіду [100, C.201].

Ми не вбачаємо протиріч у цих підходах, адже не можна покладати обов’язок та вимагати від суб’єктів доказування освіченості у всіх галузях людського знання. Адже, як зазначав Махов В.Н., спеціальні знання – це знання, властиві різним видам професійної діяльності, за винятком знань, що є професійними для слідчого та судді, та використовуються під час розслідування злочинів і розгляді кримінальних справ у суді з метою сприяння встановленню істини в справі у випадках, формах і порядках, визначених кримінально-процесуальним законодавством [66, C. 135]. Тому поділяємо думку Сафуанова Ф.С., який визначає спеціальні знання як сукупність знань і навичок, що не можуть бути визнані загальновідомими і належать відносно вузькому колу фахівців, найчастіше професіоналів у певній галузі [89, C.184].

Таким чином, судова експертиза, або експертиза у кримiнальному та цивільному процесі, – це науково-практичне дослідження, процес пiзнання, яке проводить судовий експерт, обґрунтовуючи висновок вiдповiдно до встановленого законом порядку. Тому, в спецiальнiй лiтературi експертом визнається особа, яка є носієм спецiальних знань і залучається до експертної діяльності для пiзнання i дослiдження об’єкта, яким цiкавиться суд або слiдчi органи; для вирiшення i висвiтлення поставлених перед ним запитань; для обгрунтування стосовно цих запитань висновку, котрий має значення доказу у справi [95, С. 92].

Загалом, прикладом першого широкого звернення до спеціальних психологічних знань можна вважати ситуацію, що склалася у 20-ті роки ХХ століття в Інституті судової психіатрії ім. В.П. Сербського. В ті часи в ньому працювали психіатри – послідовники неоломброзіанських концепцій тому людська особистість та її поведінка біологізувалися. Зокрема, соціальна поведінка людини Е.Е. Краснушкіним, Г.М. Сегалом, А.М. Рапопортом та іншими науковцями пояснювалася з погляду конституціональних особливостей особи. Широко ставився діагноз психопатії, концепція якої була покладена в основу теорії кримінальної психопатології. При цьому робилися спроби психопатологічних описів не лише окремих осіб, але й типів злочинців [82].

Вищевказані абсолютизації примежових психічних станів були зрозумілими, адже в той період лише розпочиналося стихійне формування наукових підвалин даного напряму експертної діяльності. Але й на сьогодні, на тлі стрімкого розвитку психології загалом, і судово-психологічної експертизи, зокрема, визначає особливе значення та роль самих експертів – психологів. Це зумовлене тим, що саме правильно виявлена й точно ідентифікована психічна аномалія стає підставою для вірного розуміння обставин кримінальної справи та подальшої індивідуалізації покарання. Так, на думку Д.Р. Лунца, у завдання експерта входить встановлення наявності й характеристика особливостей психічної аномалії, висвітлення їхнього значення в контексті конкретної кримінальної справи у поняттях, зрозумілих суду [63, C.210].

Аналізуючи об’єкт та предмет судово-психологічної експертизи як в самостійному, так і в комплексному варіантах її проведення, то тут, незважаючи на розмаїття підходів, наявна спільна генералізована лінія. Так, наприклад, Метелиця Ю.Л. і Шишков С.Н. вважають, що об’єктом судово-психологічних експертиз є особливості психіки людини не взагалі, а лише в юридично значущих ситуаціях [69, С.149]. Аналогічної думки дотримується й Коченов М.М., коли зазначає, що головним об’єктом такого дослідження з використанням спеціальних знань, спрямованих на вивчення суб’єкта є сама психіка людини, як особлива властивість її мозку, недоступна безпосередньому почуттєвому пізнанню, яка потребує залучення окремого фахового дослідження для з’ясування суб’єктивної сторони злочину [51, С.15].

Вітчизняні науковці, такі як М.В. Костицький, Л.І. Казміренко, та багато інших також поділяють означену позицію і визначають об’єктом дослідження такої експертизи з використанням спеціальних знань саме психологічні прояви людини, що не виходять за межі норми, тобто такі, які не викликають сумніву в її психічній повноцінності. А відтак, судово-психологічна експертиза спрямована на вивчення змісту і структури індивідуальної свідомості та адекватної поведінки людей у процесі вчинення тих чи інших діянь або відображення явищ навколишнього середовища [117].

Для окреслення предмета експертного дослідження суб’єктивної сторони бездіяльності, то слід зазначити, що вона безпосередньо пов’язана із вищеназваним об’єктом. Як вказувала Саханова Т.В, у кожній конкретній ситуації розгляду тієї чи іншої кримінальної справи виникає потреба у встановленні певних обставин психологічної природи, як-то: ступеня усвідомлення здійснення юридично значимої поведінки і можливостей вольового управління нею, ієрархії психологічних мотиваційних ліній поведінки та принципової здатності суб’єкта правильно сприймати факти навколишньої дійсності. Іншими словами, загальний предмет такої експертизи трансформується в спеціальний, що конкретизується у експертній задачі [91].

Таким чином, слід погодитися із Кудрявцевим І.А., що специфіку предмета експертизи з використанням спеціальних психологічних знань становлять фактичні дані про результати впливу на психічне відображення дійсності, регуляції власної поведінки підекспертного непатологічних психологічних факторів: вікового, ситуативного, емоційного, особистісного [55, С.116].

На думку Романова В.В. предметом дослідження психологічної експертизи є психічні процеси, стани, властивості психіки здорової людини, яка бере участь у кримінальному процесі, особливості її психічної діяльності, тимчасові зміни свідомості під впливом різних чинників, експертна оцінка яких має значення для встановлення об’єктивної істини в справі [86, С.78]. Тобто предметом експертизи є індивідуальні своєрідні риси відображення учасниками процесу різних явищ дійсності, що мають значення для правильної кваліфікації злочину.

Виходячи з викладеного, можна підтримати позицію Сафуанова Ф.С. та прийняти його визначення предмету психологічного експертного дослідження, згідно якого ним виступають особливості і порушення структури та динаміки психічної діяльності, що мають юридичне значення з відповідними правовими наслідками. Тому у більшості предметних видів таких експертиз об’єктом уваги стають ті властивості психіки, що порушують здатність підекспертного до певної діяльності, передбаченої кримінальним правом і сформульованої у визначених юридичних критеріях. Окрім того, слід наголосити, що ці юридичні критерії, будучи кримінально-правовими нормами, сформульовані в психологічних поняттях, що розкривають найбільш інтегративні, узагальнені особливості відображення оточуючої дійсності та регуляції поведінки [89].

Згідно із Кощинцем В.В., у найзагальнішому вигляді, до меж застосування психологічної експертизи включається досить широке коло питань, а саме:

- вивчення індивідуально-психологічних особливостей підекспертного, ступінь його стійкості до емоційногенних ситуацій, здатність до акумуляції афективних переживань тощо;

- аналіз специфіки психічного стану людини, його впливу на свідомість та діяльність (поведінку);

- вивчення і психологічна оцінка ситуації, в якій вчинено злочин [52, С.133].

Окрім того, на теперішній час традиційно виокремлюються наступні види судово-психологiчної експертизи:

1) експертиза неповнолiтнiх;

2) експертиза особистих властивостей, основних мотивiв поведiнки, закрiплених у життєдіяльності суб’єкта, та рівня його інтелектуального розвитку;

3) експертиза особливих емоційних станiв, у тому числi фізіологічного афекту [117].

І хоча вважається, що питання про компетенцію таких експертиз в спеціальній літературі дотепер однозначно не вирішено, на наш погляд, до її компетенції у сфері права, варто віднести вирішення будь-яких психологічних питань, що мають значення для коректної кваліфікації злочину.

У літературі вже давно ставилося питання про комплексну експертизу психіатрів і психологів для осіб із психічними аномаліями, особливо для таких, які вчинили злочин з явно неадекватною мотивацією [24, С.36], що, на нашу думку, дозволило б більш глибоко з’ясовувати особливості їх інтелекту та емоційно-вольової сфери і надавати суду більш аргументовані висновки.

Отже, для встановлення наявності або відсутності специфічних психічних станів, які могли вплинути на інкриміноване підекспертному діяння, відповідно ст.ст. 76 та 204 КПК України повинна проводитися судово-психіатрична або судово-психологічна експертиза (СПЕ), яка, згідно ст. 75 КПК України, може проводитися окремо, або ж сумісно кількома фахівцями (зокрема психологом та психіатром). Такий вид експертиз із залученням фахівців різних галузей знання називається комплексними судовими експертизами, до яких повною мірою відноситься й комплексна судова психолого-психіатрична експертиза (КСППЕ).

Разом із тим, буває, що необхідним є проведення психологічної експертизи, але в спеціалізованих установах відсутні фахівці, які ними володіють. Так часто трапляється саме з використанням спеціальних психологічних знань, спрямованих на з’ясування суб’єктивної сторони злочину, адже дотепер ще не передбачено окремого ліцензування експертів психологів, незважаючи на достатню поширеність судово-психологічних експертиз. Саме тому в Законі України від 25 лютого 1994 р. «Про судову експертизу» передбачено можливість проведення експертизи громадянами, які не мають кваліфікації судового експерта. У такому разі необхідно укласти відповідний договір між громадянином-фахівцем і судом, який повинен впевнитися у тому, що громадянин володіє спеціальними знаннями з предмета експертизи виконати експертне дослідження [84].

Однак, окреслюючи межі компетенції експерта, не можна оминути увагою суто правовий аспект, а саме: обмеженість його повноважень правовим полем висновків та суджень. Саме тому у постанові №8 Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 р. «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» зазначено: «Вказати судам на неприпустимість призначення експертизи у випадках, коли з’ясування певних обставин не потребує спеціальних знань, а також порушення перед експертом правових питань, вирішення яких віднесене законом до компетенції суду» [83]. Таким чином законодавчо були чітко регламентовані рамки компетенції як експерта, так і суду чи слідчого органу, який виступає замовником відповідного спеціального дослідження.

Відповідно до науково-методичних рекомендацій з питань підготовки матеріалів та призначення судових експертиз, які містяться в Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень; затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 р. №53/5; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 19 січня 2005 р. за №61/10341, психологічна експертиза встановлює ті особливості психічної діяльності та такі їх прояви в поведінці особи, які мають юридичне значення та викликають певні правові наслідки (п. 148).

Згідно з цією ж інструкцією, судово-психологічна експертиза призначається на стадії досудового слідства та судового розгляду у кримінальних та цивільних справах. Об'єктом експертизи є психічно здорові особи (підозрювані, обвинувачені, свідки, потерпілі, позивачі, відповідачі: малолітні, неповнолітні, дорослі та особи похилого віку (п. 149)). Головними завданнями психологічної експертизи є визначення у підекспертної особи: індивідуально-психологічних особливостей, рис характеру, провідних якостей особистості; мотивотворних чинників психічного життя і поведінки; емоційних реакцій та станів; закономірностей перебігу психічних процесів, рівня їхнього розвитку та індивідуальних її властивостей (п. 151) [40].

Іншою проблемою використання спеціальних психологічних знань є суперечності щодо можливого втручання експерта в правове поле внаслідок використання ним спеціальної юридичної термінології. Начеб то це також є вихід за межі компетенції, якщо буде застосовувати у експертному висновку такі слова як: «мотив», «бездіяльність», «недієздатність», «ненадання допомоги», «залишення у безпорадному стані», «вбивство» тощо. Особливо це торкається саме судово-психологічних експертиз, об’єкт та предмет якого дуже близько торкається характеристики самого суб’єкта та відповідних аспектів суб’єктивної сторони злочину. Однак, слід нагадати, що, по-перше, судові експертизи із використанням спеціальних психологічних знань для того й призначаються, щоб з’ясувати внутрішні механізми поведінки в контексті певного злочину; а по-друге, ще за радянських часів це питання було досить чітко розглянуто багатьма авторами, тому будь-які підозри юристів-практиків щодо зазіхання експертами на їхню парафію є безпідставними та некваліфікованими. Так, наприклад, Строгович М.С. допускав можливість використання у висновку експерта суто юридичних термінів (як то «вбивство»), якщо за змістом вони мають відповідний технічний зміст експертного опису події [102] і Вінберг А.І. [19], а Вінберг А.І., Міньковський Г.М. та Рахунков Р.Д., взагалі констатували, що застосування судом, слідчим та експертом тих самих термінів у різних значеннях нічого крім плутанини внести не може [20].

Разом із тим, як зазначає Саханова Т.В., експерт психолог обмежений у своєму дослідженні рамками професійних знань, на основі яких він виявляє такі психологічні властивості та якості особистості, що дозволяють зробити висновок про суб’єктивну сторону злочину і самого суб’єкта. При цьому психолог не визначає що добре, а що погане в людині, адже його експертна діяльність (на відміну від суду) не носить соціально-оціночного характеру, а будується на науково обґрунтованих положеннях психології. Іншими словами, експертному дослідженню можуть піддаватися ті психологічні феномени, які науково адекватно пояснені та можуть мати доказовий характер [91; 92].

Що ж до меж безпосередньої компетенції судових психологічних експертиз, то до них провідні науковці [85; 48; 117] найчастіше відносять одинадцять позицій, серед яких найбільший інтерес викликають наступні:

- встановлення здатності підекспертного (враховуючи індивідуально-психологічні особливості) правильно оцінювати обставини злочину.

- діагностика наявності або відсутності у суб’єкта на момент вчинення злочину афекту чи іншого непатологічного емоційного стану здатного суттєво впливати на його свідомість і поведінку.

- встановлення можливості виникнення у суб’єкта в конкретних умовах психічних станів (розгубленості, дезорієнтації тощо) і експертна оцінка їх впливу на адекватну цілеспрямовану активність.

- діагностика індивідуально-психологічних особливостей, що можуть суттєво впливати на поведінку суб’єкта.

- встановлення основних закріплених психологічних мотивів поведінки та конкретних вчинків суб’єкта як важливих психологічних обставин що характеризують особистість.

- встановлення проявів і впливу на психіку та поведінку підекспертного перенесених чи наявних психічних або соматичних хворобливих станів.

- психічні особливості суб’єкта що проявляються у особистісному ставленні щодо вчиненого злочину та його суб’єктивної оцінки мотивації.

Наступним аспектом проблеми використання спеціальних психологічних знань є обмеження повноважень експерта. Так, відповідно до ст. 75 КПК України, висновок експерта для особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов’язковим, проте незгода з ним повинна бути мотивована у відповідній постанові, ухвалі, вироку. Згідно ст. 200 КПК України, у випадках, коли при проведенні експертизи експерт виявив факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені запитання, він вправі вказати на них у своєму висновку. Тому особливого значення набувають ті висновки СПЕ або КСППЕ, якщо в них йдеться про виявлення психопатичних розладів. Це зумовлюється низкою наслідків, починаючи від суто кримінологічного розуміння справжньої мотивації вчинку і відповідної кваліфікації злочину, і закінчуючи вироком суду, який має бути спрямований на усунення даної криміногенної характеристики шляхом застосування відповідних конкретній ситуації та самій особистості злочинця заходів покарання.

Тому висновки СПЕ або КСППЕ повинні включати характеристику мотивації злочинів, вчинених особами із психічними дефектами, адже практика показує, що справжні мотиви такої поведінки встановлюються дуже рідко. Така вимога пояснюється тим, що й сьогодні найчастіше у вироках в якості мотиву вказуються такі ситуаційні ознаки, які не можуть бути мотивами, наприклад „на ґрунті побутової сварки”, на „ґрунті пияцтва”, „хуліганські спонукання” (без роз’яснення, що конкретно під такими спонуканнями розуміється).

Специфіку предмета судово-психологічної експертизи становлять фактичні дані про результати впливу на психічне відображення дійсності, рефлексію та регуляцію власної поведінки підекспертним непатологічних психічних факторів: вікового, ситуаційного, емоційного та особистісного. Разом з тим, судово-психологічна експертиза може діагностувати та оцінювати вплив деяких психопатологічних причин (патопсихологія) [89].

Специфіку предмета судово-психіатричної експертизи складає встановлення в експертному дослідженні фактичних даних про патологічні відхилення в психічному функціонуванні особи (підекспертного) і з’ясування їхнього впливу на його можливість відображати навколишнє, рефлексирувати і регулювати свої дії, насамперед – інкриміновані йому злочинні вчинки. Разом із тим, така експертиза має у своєму розпорядженні можливість визначати психічну норму, відрізняти її нехворобливі акцентуйовані варіанти від патологічних примежових розладів психіки, оцінювати, хоча й в обмежених межах, вплив на здатність особи відображати та психічну регуляцію деяких додаткових нехворобливих чинників (ситуаційного, вікового тощо) [55, C.18].

Виходячи з цього, специфіку предмета КСППЕ складає встановлення результату взаємодії хворобливих (психопатологічних) і нехворобливих (вікового, ситуаційного, емоційного, особистісного) психічних чинників та визначення на основі врахування цієї системної якості найбільш точної й повної міри їхнього впливу на характер психічного відображення, рефлексії й регуляції поведінки особи підекспертного у певний період, що цікавить суд чи слідчого. Отже, предмет КСППЕ не лише частково містить у собі зміст предметів родових базових експертиз, але й істотно відрізняється від них можливістю дослідження системних якостей психіки, що значно підвищує повноту, надійність і точність експертних висновків. Особливо гостро така необхідність виникає при експертизі осіб із примежовими психічними аномаліями в межах осудності, адже у цих випадках взаємодія психопатологічних і зазначених психологічних чинників найбільш помітно впливає на характер психічного відображення дійсності, на особливості рефлексії та регуляцію поведінки особи.

Загалом питання про взаємодію психологічних (вікових, емоційних, особистісних) нехворобливих чинників і психопатологічних причин може виникнути й у деяких випадках клінічної психічної норми, крайніх, примежових (пограничних) варіантів психічного здоров’я. Це ті особи, які перенесли низку несприятливих соціально-психологічних і біологічних впливів або швидко минаючих психопатологічних станів (захворювань), що завершилися клінічним видужанням. Вони виявляють себе переважно при психічній перенапрузі, у психотравмуючих та екстремальних ситуаціях, а при звичайному стані суб’єкта є досить компенсованими, тобто такими, що в цілому вписуються в крайні варіанти індивідуально нормального психічного функціонування. Прикладом такого можуть служити конституціональні акцентуації характеру або нажита підвищена тривожність із особливою чутливістю до деяких ситуаційних впливів після невротичної реакції, неврозу або гострого реактивного стану.

Виходячи з того, що встановлення відмінностей таких індивідуально нормальних примежових психічних станів та докліничних психічних розладів від клінічно окреслених психопатологічних проявів залишається найбільш важким для психіатра, істотну допомогу йому може надати медичний психолог, озброєний можливістю поглиблено аналізувати окремі психічні функції, виходячи з відповідних наукових нормативів. Взагалі точна кваліфікація міри нормального та патологічного в психічному функціонуванні є принципово комплексним завданням, що вимагає кооперування зусиль експертів-психіатрів та експертів-психологів.

Психіатр-експерт може брати участь у такому комплексному обстеженні примежової норми як рівноцінний партнер експерта-психолога. Для цього базова психіатрична наука озброює його відповідними поняттями, такими, наприклад, як „акцентуйованість рис характеру”. О.Є. Лічко зазначає, що цей термін ним використовується замість існуючого „психопатичні риси”, щоб підкреслити приналежність „акцентуацій характеру” до крайніх варіантів норми, а не до зачатків патології [61, C.4]. Крайня складність, але у той же час принципова важливість оцінки системної взаємодії зазначених рівнів впливу психологічних чинників на тлі розглянутих дохворобливих станів також обумовлює включення примежової психічної норми, крайніх індивідуальних варіантів психічного здоров’я до предмета КСППЕ, а відносну норму – до предмета лише судово-психологічної експертизи [9, C. 278 – 279].

З поняттям предмета судових експертиз тісно пов’язані дефініція й виділення їхніх об’єктів, що в теорії судової експертизи розуміють як закріплені в матеріалах справи передбачені кримінально-процесуальним і цивільно-процесуальним законодавством джерела інформації [Шляхов А.Р. Судебная експертиза. Организация и проведение. М., 1979 с.88., С.8]. Таке визначення об’єктів експертизи повністю застосовно і до комплексної психолого-психіатричної експертизи. Однак внаслідок загальної специфіки їхніх предметів – необхідності встановлення характеру психічної діяльності людини – воно не є вичерпним. У всіх випадках, за винятком посмертних експертиз, стан психіки особи підекспертного обов’язково встановлюється й на підставі його безпосереднього дослідження самими експертами.

Що ж до предмета окремих напрямів КСППЕ, то тут у теоретичному плані спільність може бути лише частковою, бо міра цієї спільності визначається широтою „зони перекриття”, взаємодоповнення знань, методів і завдань відповідних сфер патопсихології і психіатрії. Саме область такого збігу в предметах конкретних поєднаних експертиз є предметом КСППЕ в процесуальному змісті. При її дослідженні та визначенні експерти, не виходячи за межі своєї професійної компетенції, можуть істотно доповнити дані й методичні можливості один одного, що забезпечує найбільш повне, всебічне та достовірне вирішення питань, які знаходяится на межі цих наук.

Можна дійти висновку, що основне завдання як судово-психіатричної, так і судово-психологічної експертиз складається зі встановлення двох основних груп обставин: характеру психічного стану та оцінки його впливу на поведінку підекспертного, що цікавить слідчого чи суд [112, С.16-17].

При експертному встановленні першої групи обставин, а саме психічних станів в примежових випадках психічної норми чи патології, взаємодія судово-психіатричних і судово-психологічних знань є обов’язковою. До таких випадків, насамперед, відноситься діагностика примежових розладів, адже вирішуючи ці завдання в рамках відособлених експертиз, експерти піддавалися б ризику вийти за межі своєї компетенції.

При експертизі примежових психічних розладів це пов’язано зі специфікою самого діагностичного процесу. Відповідно до теоретичних положень, констатація лише позитивних ознак певного явища ще не забезпечує надійності діагностичних висновків. Достовірний характер вони набувають лише після проведення диференціального діагнозу, тому завданням експертизи є необхідність саме такого всебічно перевіреного, достовірного встановлення фактів. Проте саме ця умова не може бути виконана в рамках відособлених експертиз ні експертом-психіатром, ні експертом-психологом, бо компетенцією першого є встановлення патологічних проявів, а компетенцією другого – визначення непсихотичних реакцій.

У діагностиці примежових психічних аномалій їхнє змістове визначення більшою мірою доступне психологу, а феноменологічне – психіатру. При дослідженні характеру підекспертної особи можливості психолога та психіатра практично рівноцінні і реалізуються однаковою мірою. Проте лише участь обох спеціалістів при спільній оцінці результатів дослідження дозволяє надійно встановити, йдеться про акцентуації характеру (варіант норми), психопатії чи психопатоподібне оформлення ендогенних або органічних процесів. Їхнє розмежування та експертна оцінка і є тим завданням, яке вимагає комплексного застосування знань психіатра й психолога, адже психіатрична типологія індивідуальних відмінностей не просто доповнює психологічну, а створює надійний науковий контекст для її застосування в експертизі. Подібна диференціація вимагає одночасного звернення до принципово різнорідної інформації, коректне співставлення та обговорення якої можливо лише при одночасній участі в дослідженнях як експерта-психолога, так й експерта-психіатра, тобто проведення КСППЕ.

Отже, практично у всіх видах складних експертиз діагностика особливостей психічної сфери при примежових психічних станах виявляється предметом спільного розгляду психіатрії та психології в процесі КСППЕ. У зв’язку з надзвичайною складністю причинно-наслідкових зв’язків при розвитку зазначених психічних аномалій, психологічні та біологічні фактори в контексті примежових розладів особливо тісно переплітаються, міняються місцями, взаємно обумовлюють один одного. Психологічні причини породжують біологічні наслідки, а ті, у свою чергу, змінюють умови дії психологічних причин. Саме тому діагностика та експертна оцінка таких багатопричинних і складних за механізмами розвитку й зовнішніми проявами психічних станів стає предметом спільного експертного розгляду судовим психологом і судовим психіатром у рамках КСППЕ.

Таким чином, порівняння завдань судово-психологічної та судово-психіатричної експертиз свідчить про їхню значну подібність або навіть частковий збіг, що й визначає можливості та основний зміст завдань КСППЕ. Разом із тим, комплексна експертиза – це не механічне поєднання двох видів експертиз, адже вона має свої власні задачі, предмет, об'єкт і методи. Так, зокрема І.А.Кудрявцев основними завданнями КСППЕ визначав:

1) кваліфікація психічного стану підекспертного, визначення природи, виду і типу психічної аномалії, її ваги та особистісного виразу, встановлення зв’язку психопатологічного і нормально-психологічного в психіці, взаємодії явища «злама», вади проявів компенсації та захисту в процесі нормальної чи патологічної психічної адаптації до умов ситуації;

2) визначення стійких психологічних властивостей, особистісних рис і динамічних станів психіки підекспертного з примежовою аномалією психіки, виду і глибини емоційних реакцій у цікавлячий правоохоронні органи момент, індивідуально-психологічних особливостей аномальних чи акцентуйованих особистостей, природи і ступеня примежової розумової відсталості. Зокрема:

а) встановлення індивідуально-психологічних особливостей особистості підекспертного, який мав у минулому проблеми нервово-психічного характеру або має ознаки примежової психічної патології, з’ясування їхнього впливу на поведінку в момент, що цікавить слідчого і суд;

б) встановлення в осіб з ознаками психічної патології або які перенесли нервово-психічні шкідливості виду та глибини емоційних реакцій в момент, що цікавить слідчого і суд.

3) визначення впливу виявлених характеристик особистості та особливостей психічного стану підекспертного з “примежовими” проявами норми і психопатології на його можливість відображати дійсність, рефлексувати і регулювати свою кримінальну поведінку в конкретній ситуації [55, С.19].

Окремо слід наголосити, що необхідність у призначенні КСППЕ може виникнути тоді, коли в слідчого й суду виникає припущення, що ці стани могли вплинути на обмеження здатності суб’єкта злочину повною мірою усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними (ст. 20 КК України). Звідси випливає, що підставою для призначення КСППЕ в таких випадках, поряд із даними про наявні проблеми нервово-психічного характеру або про наявність стабільних психічних відхилень, є неадекватна поведінка обвинувачуваного в момент вчинення інкримінованих діянь, велика кількість ушкоджень у жертви, наявність тривалого конфлікту з нею або, навпаки, раптовість діяння, посилання обвинувачуваного на зміну в розумінні ситуації, неповноту осмислення та сприйняття в момент вчинення злочину, висловлювання про неможливість у той час володіти собою, витіснення з пам’яті окремих епізодів вчиненого тощо.

І.М. Кудрявцев [55; 56; 57; 59] розглядає наступні психологічні чинники, що, не досягаючи психопатологічного рівня, можуть обмежувати здатність особи до усвідомлення та регуляції власної поведінки.