1. Особистісні чинники.

В експертній практиці для визначення впливу афекту на людину обов’язково необхідно дослідити індивідуально-психологічні особливості на тлі яких й відбувається швидке, або кумульоване виникнення афекту. Для встановлення сили впливу афекту на здатність усвідомлювати та керувати власними діями, необхідно дослідити вихідні якості людини, оцінити її здатність протистояти психотравмуючим ситуаціям. Окрім того, важливо вивчити суб’єктивні особливості сприйняття та оцінки тих чи інших ситуацій. Як нами було доведено при аналізі ролі установки в афективній поведінковій активності саме установки різних рівнів в психіці індивіда відіграють вирішальну роль в формування та перебігу афекту. Саме тому окремого дослідження потребують такі особистісні чинники, як структура диспозиційних установок які визначають особливості сприйняття, готовність до стримування афекту та особливості поведінкової активності в момент розрядки. У цей час не існує психологічних теорій, які б заперечували, що вчинки людини визначаються взаємодією особистісних і ситуаційних чинників. Але предметом експертного дослідження КСППЕ є тільки ті особливості психіки, що мають юридичне значення та спричиняють певні правові наслідки. Тому експертний висновок про те, що індивідуально-психологічні особливості обвинувачуваного, і зокрема установки впливають на його поведінку, а не просто в ній відображаються, є виправданим лише в тому випадку, коли вони обмежують його здатність до змістової оцінки та вольового контролю своїх протиправних вчинків, тобто здатність повною мірою усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними. З юридичної точки зору, експертне визнання такого впливу може бути істотним для вирішення питань про індивідуалізацію кримінальної відповідальності й покарання.

2. Емоційні чинники.

Юридичною підставою проведення СПЕ або КСППЕ емоційних станів обвинувачуваного є статті КК України, що містять поняття сильного душевного хвилювання як одного з компонентів афективних злочинів. В основі відмежування сильного душевного хвилювання від звичайного або, іншими словами, афекту від емоційних реакцій, що не сягають глибини афекту, лежить зниження можливості регуляції своїх дій внаслідок часткового аффектогенного звуження свідомості, тобто обмеження здатності до усвідомлення значення своїх дій або керування ними. Окрему проблему афективних деліктів становлять випадки, коли обвинувачувана особа вчиняє злочин у стані афекту, що виник і розвився у відповідь не на протиправні дії потерпілого, а під впливом інших особистісних і ситуативних факторів, зокрема, феноменів кумуляції афекту. Відтак експертному вивченню підлягає дослідження індивідуальних особливостей емоційно-почуттєвої сфери з метою з’ясування можливостей виникнення сильних емоційно забарвлених реакцій. Дослідження емоційної сфери дозволяє відповісти на питання, чи взагалі можливі у даної особи виникнення таких сильних переживань, що здатні значно обмежити здатність до усвідомлення та контролю власної поведінки. Окрім того, виходячи з виявлених індивідуальних особливостей, необхідно визначити стійкість нервової системи щодо тривалого стримування при феномені накопичення емоційної напруги. Підлягають вивченню установки емоційного реагування за часом (миттєва розрядка чи стримана), за об’єктом емоційної відповіді (безпосередній об’єкт-подразник чи сторонній об’єкт за механізмом «реакція мимо»), за формою відповіді (вид агресивного спалаху), за силою відповіді (суспільно-небезпечні дії чи припустимі форми розрядки) тощо.

Але провідного значення набуває саме комплексне експертне вивчення даних сфер, адже перш за все необхідно дослідити установки сприйняття, бо жодна ситуація сама по собі не може виступати як фрустратор, який об’єктивно спричиняє негативний вплив на психіку людини, тому її можна розцінити як психотравмуючу лише після ретельного аналізу взаємодії особистості та даної ситуації, де вирішального значення набуває те психологічне значення ситуативних впливів, що формується у свідомості суб’єкта. Тому завданням КСППЕ є не визначення психотравмуючого характеру ситуації, у якій перебувала особа при вчиненні злочину, а оцінка ступеня виразності емоційного стану, виникнення та розвиток якого викликано психотравмуючими впливами на тлі наявних особистісних установок та специфічного психологічного профілю підекспертного.

Особливо, великого значення набуває підвищення чутливості до психотравмуючого впливу конфліктної ситуації та розширення кола специфічних афектогенних «стартових» чинників-каталізаторів по мірі зростання емоційної напруги.

У методичному плані провідне значення відводиться співвіднесенню клінічних і психологічних даних, що розкривають особистісні установки, які визначають стиль поведінки особистості як в контрольованому стані, так і в ситуаціях послабленого самоконтролю, коли установочні реакції набувають провідного значення. Таким чином можна з’ясувати відповідність поведінки в момент вчинення злочину звичному способу емоційного реагування у складних (нестандартних) ситуаціях. Психологічна сторона такого зіставлення висвітлює результати проективних та тестових особистісних методик, що характеризують поріг розвитку стану емоційної напруги, домінуючого типу (екстрапунітивного, імпунітивного чи інтропунітивного) і спрямованості афективних реакцій (наприклад, на безпосередній подразник, на сторонній об’єкт чи на себе), рівень агресивності (фізичної, вербальної, косвеної), особливості вольової психічної діяльності (установки стримання емоційної напруги) в стані афекту.

Тому, відповідно до завдань КСППЕ афективного стану до завдань експерта-психіатра входить:

– клінічна діагностика особистісних аномалій підекспертних;

– встановлення механізмів (способів) і результатів їхньої компенсації, а також оцінка їхньої ситуаційної динаміки на момент накопичення емоційного напруження та під час здійснення інкримінованого діяння;

– відмежування патологічного афекту від фізіологічного;

– визначення клінічних критеріїв ступеня афективного звуження свідомості.

В свою чергу завданнями експерта-психолога є:

– психологічна діагностика особистості та провідних його установок;

– встановлення установок сприйняття та оцінки особистістю ситуації, змісту конфлікту та індивідуальні особливості перебігу його переживань;

– визначення тривалості, глибини та форм перебігу емоційного процесу як на стадії накопичення, так і до моменту виходу з завершальної фази афекту;

– кваліфікація виду емоційної реакції (миттєвий чи кумулятивний афект);

– з’ясування характеру когнітивних та поведінкових установок пізнавальної та вольової діяльності на тлі емоційної напруженості того або іншого ступеня [55, С.193-194].

Доречно зауважити, що КСППЕ може йти різними шляхами:

1. Експерт психіатр встановлює патологічну природу афекту на тлі виявленої психічної патології під експертного, тоді функції психолога можуть взагалі зникнути.

2. Експерт психіатр встановлює патологічних характер афекту на тлі непсихотичних індивідуальних особливостей особистості, тоді психолог повинен з’ясувати особливості виникнення такого стану на основі аналізу першої фази афекту – накопичення емоційного напруження.

3. Експерт психіатр встановлює непсихотичну природу фізіологічного афекту, на чому його функції завершуються, а подальше дослідження повністю переходить до психолога.

В ході дослідження всі засоби можна умовно поділити на дві групи:

1. Використання психодіагностичних методів: спостереження, експеримент та опитування (бесіда та тестування). Для дослідження ж соціальних установок підекспертних традиційно використовуються такі методики: Розенцвейга, „Ціннісні орієнтації” М. Рокіча, методика діагностики соціально-психологічних установок особистості в мотиваційно-потребовій сфері О.Ф. Потьомкіної, методика діагностики рівня соціальної фрустрованості Л.І. Васермана. Але, на основі інтерпретації одержаних окремих результатів, багатьма вченими був зроблений висновок про низьку ефективність виявлення соціальних установок за допомогою лише тестових методик, оскільки вони передбачають аналіз усвідомлених відповідей, які найчастіше відображають лише декларовані цінності [28] . Крім того, результати обстеження за даними методиками не є інформативними з точки зору пояснення процесу формування глибинних (здебільшого неусвідомлених) психологічних механізмів афективної поведінки. Глибинні установки особистості, як показали результати попередніх дослідників, більш ефективно можуть бути досліджені опосередковано, через всебічний аналіз профілю особистості [2]. Тому для вивчення динамічних характеристик установок доцільно використовувати методику експозицій Д.М.Узнадзе, ефективність якої не викликає сумнівів.

2. Використання методів вивчення продуктів психічної діяльності, матеріалів справи, опитування соціального оточення підекспертного та свідків події. Якщо перший підхід експертного дослідження полягає у психодіагностичному вивченні за допомогою відповідних поставленим завданням методик, то другий підхід ґрунтується на психологічному аналізі матеріалів кримінальних справ. Зрозумілим є те, що це висуває особливі вимоги до джерел інформації, наданих судово-слідчими органами в розпорядження експертів. Із цих джерел психолог може одержати, як правило, чотири групи даних про особистість обвинувачуваного.

А) Відомості про особливості підекспертного. Важливо знайти в кримінальній справі інформацію про індивідуально-психологічні особливості, розумові здібності, особливості соціальних поведінкових установок. Ці дані можуть міститися в показаннях родичів, знайомих, сусідів, колег та свідків.

Б) Стійкі індивідуальні особливості, що проявляються в різних ситуаціях: система відносин, основні ціннісні орієнтації, провідні мотиви, установки, особливості міжособистісної взаємодії, риси особистості, характеру й темпераменту. Для з’ясування цих особливостей експерт повинен мати у своєму розпорядженні показання найближчого соціального оточення підекспертного (родичів, друзів, колег). У них можуть бути відображені відомості, що характеризують обвинувачуваного: прагнення та способи досягнення власних цілей, характерологічні особливості, відносини з оточуючими, особливості поведінки в побуті та на роботі, особливості емоційного реагування в конфліктних ситуаціях, рівень інтелектуального розвитку, поведінкові стереотипи та звички тощо. Ці ж дані можуть містити й службові характеристики, які доцільно доповнювати неформальними відомостями про підекспертного, отриманими від його безпосередніх керівників і колег за місцем роботи.

В) Особливості його самосвідомості, інформацію про які для психологічного аналізу експерт може виокремити з показань самого обвинувачуваного, стосовно своєї самооцінки, його сприйняття виниклої ситуації, оцінка передуючих події конфліктів, оцінки власних можливостей і здатностей, планів на майбутнє й ін.

Г) Відомості про актуальний стан підекспертного під час вчинення інкримінованих йому діянь. У цьому випадку важлива інформація не лише про його поведінку та висловлення, що може міститися в показаннях безпосередніх очевидців злочину чи у матеріалах слідчої перевірки показань при відтворення подій на місці злочину, але й про динаміку суб’єктивних переживань підекспертного, особливості його усвідомлення ситуації в цілому та сприйняття дій потерпілого, свідків злочину, особливості осмислення власних дій, емоційних реакцій, контролю та прогнозу наслідків вчинку. Особливого значення набуває опис поведінки після події, тобто аналіз третьої фази афекту, яка має свою діагностичну специфіку та вагу. Для можливості психологічного аналізу суб’єктивної сторони поведінки обвинувачуваного в конкретній ситуації злочину, в показаннях підекспертного повинна бути відображена не тільки фабула його поведінки, але й почуття, думки, переживання, що супроводжували як швидкоплинне або довготривале накопичення афекту, так і афективний зрив, його емоційні оцінки та реакції на дії навколишніх, зміни обстановки тощо.

Отже, слід наголосити, що джерелами інформації в КСППЕ афекту повинні бути як самі психодіагностовані підекспертні, так і дані про стан їхньої психіки та поведінкові установки, одержані з інших, в тому числі й процесуальних джерел. У якості таких можуть бути показання свідків, потерпілих, результати опитування соціального оточення, довідки, медична документація (амбулаторні картки), службові характеристики, акти попередніх експертиз, протоколи слідчих дій в ході відтворення події, залучені до справи листи, щоденники, малюнки тощо. Також, виходячи з динамізму процесу соціалізації особистості, до об’єктів КСППЕ повинні бути віднесені й ті матеріали справи, які розкривають обставини індивідуального психічного розвитку особи підекспертного, ситуацію його кримінальної поведінки, передуючі події умови та чинники, які впливали на його вчинки [46, С.33].

На основі проведеного дослідження робиться висновок про наявність чи відсутність афективної складової в інкримінованому вчинку, характер та вид афекту, його рівень впливу на свідомість та поведінку підекспертного. Відтак, у акті експертизи розрізняють три частини - вступну, дослідницьку і висновки. В вступній частині вказуються: номер акта і дата його складання; фахівці, залучені до проведення КСППЕ (посада, прізвище, найменування експертної установи, освіта, спеціальність, вчений ступінь та звання, стаж експертної практики); документ, на підставі якого проводилася КСППЕ (запит адвоката, постанова слідчого, прокурора чи суду); поставлені на вирішення КСППЕ питання і надані на дослідження матеріали; коротко надаються обставини справи, що мають значення для дослідження; хто був присутній при проведенні експертизи (наприклад, адвокат, педагог чи родич) і які зауваження зробив.

У дослідницькій частині висновку КСППЕ афекту, як правило, приводяться результати експериментального дослідження особистості (аналіз матеріалів справи, біографії підекспертного, процедури і результатів спостережень, бесід, тестування тощо). Описуються всі дії експерта в ході проведення дослідження у тій послідовності, в якій вони виконувалися, а також застосовані в ході дослідження прийоми, методи і науково-технічні засоби. При цьому докладно описуються лише ті засоби і методи, що забезпечили результативність дослідження, інші просто згадуються. Вмотивованість суджень експертів обов'язкова не тільки для остаточних висновків, але і будь-якого проміжного судження, використовуваного для подальшого обґрунтування того чи іншого висновку. Дослідницька частина акту завершується обґрунтуванням думки експерта про достатність виявлених ознак для зробленого висновку.

У останній частини акту формулюються висновки КСППЕ, у вигляді конкретних категоричних (позитивних чи негативних) відповідей на поставлені питання. У разі виявлення інформації значущої для даної справи, але не сформульовані в переліку поставлених питань, експерти повинні окремо зазначити її, а при необхідності проведення додаткових досліджень – мотивовано наголосити на них.

Разом із тим, відповідно до ст. 200 КПК України, у випадках, коли при проведенні експертизи експерт виявив факти, які мають значення для справи, але з приводу яких йому не були поставлені запитання, він вправі вказати на них у своєму висновку. Особливого значення це набуває в такому неочевидному стані, як кумулятивний афект, який може бути нерозпізнаним замовником експертизи через його природну необізнаність в феномені накопичення афективної напруги. Отже, ми вважаємо, що експерти зобов’язані надавати суду в письмовому вигляді свої пропозиції щодо можливості визнання кумулятивного афекту в конкретному випадку, спираючись на результати проведених експертиз в контексті даного злочину.