1. Особистісні чинники. У практиці експертизи зустрічаються випадки, коли людина не може повною мірою розуміти значення своєї поведінки чи бездіяльності і нормально їх контролювати.

2. Емоційні чинники. Юридичною основою проведення експертизи емоційних станів обвинувачуваного є п.7 ч.1 ст. 66 КК України, який містить поняття "сильного душевного хвилювання", що є одним із компонентів кваліфікації афективних злочинів.

3. Чинники психічного розвитку. При експертному висновку про наявність у підекспертного відставання в психічному розвитку чи відхилення розвитку внаслідок примежових психічних розладів, особливого значення для експертизи набуває відмежування такого відставання внаслідок вікових особливостей чи педагогічної занедбаності від вад психічного розвитку, що виникають при певних психічних відхиленнях.

Відтак, бездіяльність у конкретній ситуації в разі зниження рівня контролю та усвідомлення власної поведінки може бути зумовлене цілою низкою психологічних чинників. Підсумовуючи позиції провідних юристів-науковців з цього питання [73; 97], наведемо узагальнений їх перелік який визначає в подальшому й відповідні напрями експертних досліджень суб’єктивної сторони злочинної бездіяльності:

- наявність короткочасного стану, що обмежує здатність повного усвідомлення і вольового керування власною поведінкою (афект);

- комплекс стійких особистісних особливостей (вразливість, боязкість, імпульсивність тощо);

- психічні особливості осіб, пов’язаними з психологічними рисами характеру, неврозами тощо;

- відставання чи певні вади інтелектуального та розумового розвитку (невірне розуміння ситуації);

- виникнення в нестандартній (небезпечній чи навіть потенційно екстремальній) ситуації різних психічних станів, таких, як нервово-психічна напруга, дезорієнтація, розгубленість;

- наявність тимчасово послаблюючих організм факторів (виснаженість, фізична і психічна перенапруга тощо);

- наслідки перенесених психічних чи фізичних хвороб, які знижують можливість адекватного реагування за певних обставин.

Зазначені групи чинників, звичайно, не можуть претендувати на вичерпність, виходячи хоча б із індивідуальної неповторності кожного окремого суб’єкта злочинної бездіяльності, проте визначають психологічний механізм такої поведінки, в умовах, що істотно обмежують здатність усвідомлювати їх соціальне значення та здатність керувати власною активністю, а отже, впливають на ступінь вини [98]. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що використання експертом психологом даних про особу, якій інкримінована злочинна бездіяльність робить процес експертного дослідження більш цілеспрямованим, ефективним, законним й об’єктивним. В такому разі психологічна експертиза допомагає виявити істині причини і умови бездіяльності, правильно оцінити суспільну небезпечність особи злочинця, ступінь її кримінальної деградації. Це в подальшому надає можливість суду дати вірну кримінально-правову кваліфікацію вчиненого, застосувати адекватну, гуманну оптимальну міру покарання, обрати її вид, виходячи з принципу індивідуалізації.

Відтак, зрозумілим стає, що найбільш загальними підставами використання експертом спеціальних психологічних знань стосовно з’ясування суб’єктивної сторони злочинної бездіяльності є потреба у встановленні психологічних обставин, що впливають на ступінь і характер усвідомлення; визначенні мотивів і механізму бездіяльності; розкритті причин і умов, що сприяли невтручанню у випадках, коли це неможливе без всебічної і глибокої оцінки особистості суб’єкта злочину. Така всебічна оцінка не може бути досягнута звичайними засобами, а вимагає застосування спеціальних знань судово-психологічної експертизи або КСППЕ.

Із зазначеного випливає необхідність, знов-таки на основі узагальнення наукових підходів та експертної практики провідних фахівців таких як Костицький М.В., Романов В.В., Екменчі А., Грошового Ю.М. та багатьох інших, окреслення мети та завдань використання спеціальних психологічних знань в експертизі, а саме, визначення в підекспертної особи:

- особливих емоційних реакцій та станів;

- індивідуально-психологічних особливостей та рис характеру;

- провідних якостей особистості;

- мотивоутворюючих чинників психологічного життя і поведінки;

- закономірностей перебігу психічних процесів, рівня їхнього розвитку індивідуальних її властивостей [48, С.6-7; 86, С.80; 116; 23].

Як випливає з наведеного кола питань що ставляться перед експертом, першочергового значення набувають особливості емоційних станів, які мають безпосередній вплив на адекватність поведінки суб’єкта у нестандартній ситуації необхідності втручання заради того ж самого надання допомоги потерпілому, який знаходиться у стані небезпечному для життя та здоров’я. Виходячи ж з того, що згідно п.7 ст.66 КК України стан сильного душевного хвилювання є пом’якшуючою обставиною, при кваліфікації злочину та вини провідної ролі набуває з’ясування за допомогою відповідної судової експертизи можливість наявності у суб’єкта на момент його бездіяльності даного стану.

Відповідно до цього слід визначити що ж таке сильне душевне хвилювання, адже традиційно склався, як зазначали Лисков Б.Д. та Курбатова Т.Н., вельми консервативний стереотип однозначної ідентифікації цього стану з психологічною категорією фізіологічного афекту [64]. Однак, в умовах сучасного вітчизняного кримінального законодавства, як вже було раніше продемонстровано, фігурують принаймні два варіанти подібного стану, а саме поняття «сильного душевного хвилювання» та «раптово виниклого сильного душевного хвилювання», які мають різний психологічний зміст.

Така неузгодженість пояснюється тим, що поняття «раптово виникле сильне душевне хвилювання» значно вужча за змістом аніж поняття «сильне душевне хвилювання», до якого можуть бути віднесені не тільки афекти, але й інші різко виражені емоційні стани (реакції), зокрема, стреси, «катастрофічна поведінка» під час фрустрації, глибокі емоційні реакції та інше. І хоча вони позбавлені вибухового характеру афектів (як у випадку «раптово виниклого сильного душевного хвилювання»), однак теж істотно обмежують свободу волі протягом всієї своєї динаміки, а відтак вони теж повинні враховуватися експертами при аналізі бездіяльності як психологічна передумова сильного душевного хвилювання.

Зупинимось на короткій характеристиці найбільш значущих психоемоційних станів, що порушують адекватність поведінки у складних нестандартних умовах, до яких відносяться й ситуації, які передбачали втручання, проте могли спричинити бездіяльність суб’єкта.

Першим слід назвати такий розповсюджений психологічний деструктивний стан як стрес. Балабанова Л.М. характеризує його як стан підвищеної емоційної напруги, що є проміжним станом між афектом і підвищеним емоційним порушенням, який триває довше за часом, ніж афект, але менше, ніж стан підвищеного емоційного порушення. Крайні форми стресу також кваліфікуються як пом’якшуюча вину обставина [10].

Наступним варто назвати стан психічної напруженості, адже саме він напряму зумовлений самою негативною ситуацією, та породжує дезорганізованість поведінки. Такі вчені як Нагаєв В.В., Єнгаличев В.Ф. і Шипшин С.С. характеризують такий психічний стан як стан, що виникає у людини саме в екстремальних (незвичайних, екстраординарних чи загрозливих) ситуаціях. Його вплив на психічну діяльність неоднозначний і залежить від особливостей стресогенної ситуації та індивідуально-психологічних якостей людини, бо часто саме психологічна напруженість може спричиняти порушення рівня сприйняття, мислення і рухової активності людини. Негативний вплив психічної напруженості на бездіяльні поведінку і свідомість людини полягає в зниженні процесів сприйняття, уваги, пам’яті. Окрім того, спостерігається зниження активності розумових процесів, втрата гнучкості мислення, перевага емоційних компонентів у свідомості над раціональними, а відтак і труднощі в прийнятті адекватних рішень [72].

Відповідно до цього, слід погодитися із Мірошниченко Н. й Орловською Н. та ще раз наголосити на тому, що у випадках, коли бездіяльність відбулася в екстремальних (небезпечних) умовах, або була розцінена самим суб’єктом як така, експертиза із використанням спеціальних психологічних знань може встановити, яким чином ці умови відбилися на психічному стані підекспертного, зокрема на можливості адекватного сприйняття ним певних явищ, предметів чи обставин, що мають значення у справі [71].

Окрім того, не слід обмежуватися яскраво вираженими деструктивними психоемоційними станами, які супроводжують стан сильного душевного хвилювання при злочинній бездіяльності. Адже, як відомо, тривалий інтенсивний вплив несприятливих факторів спричиняє також зміну фізіологічних і психічних функцій організму. До таких факторів, крім сильного душевного хвилювання, належить стомлення, стан страху, розгубленості, горя, відчаю тощо. Подібні психічні стани також можуть позначитися на адекватності сприйняття фактів суб’єктом і, відповідно, породжувати неадекватну поведінкову активність, що й зумовлює обов’язковість їхнього встановлення шляхом проведення психологічної експертизи.

Виходячи ж з того, що такі емоційні стани які істотно впливають на свідомість і діяльність суб’єкта мають вагоме юридичне значення, адже передбачають пом’якшення покарання, для їх визначення доцільно призначати судово-психологічну експертизу або, за наявності явно виражених неадекватних реакцій суб’єкта (в т.ч. ознак патологічного афекту) – комплексну судову психолого-психіатричну експертизу.

Отже, експертний висновок психолога про наявність специфічного психоемоційного стану у всіх його проявах, так само, як і визначення інших деструктивних станів що порушують адекватність поведінки суб’єкта у випадку злочинної бездіяльності, повинен ґрунтуватися на психологічній кваліфікації тих емоційних реакцій і станів, що істотно обмежували здатність підекспертного під час інкримінованої бездіяльності повною мірою усвідомлювати характер і значення своєї поведінки та здійснювати її довільний вольовий контроль. При цьому експерт психолог повинен проводити диференційовану діагностику між деструктивними емоційними станами і такими, що істотно не впливають на свідомість і поведінку суб’єкта за обставин злочину що склалися.

Наступним кроком стає розгляд можливостей використання спеціальних психологічних знань експертами при вивченні мотиваційної сфери суб’єкти злочинної бездіяльності. Однак, перш ніж перейти до можливостей експертного дослідження мотивації бездіяльності, слід нагадати, що на відміну від кримінального права, яке відносить мотив до необов’язкових (факультативних) ознак суспільно-небезпечного діяння, кримінально-процесуальне право виходить з того, що він наявний у кожному злочині, на що вказує низка статей КПК України (як-то: п.2 ст.64, ст.ст.223, 334 КПК та ін.). Так, зазначає Савченко А., не можна вважати злочином те суспільно небезпечне діяння, що не отримало свого процесуального обґрунтування, і в якому не були визначені та доведені мотиви. Саме тому кримінально-правовий закон зобов’язує довести мотив у кожній кримінальній справі, незалежно від форми діяння або вини. Це означає, що він є необхідним елементом як у суспільно небезпечній дії, так і в бездіяльності, як в умисному злочині, так і в необережному [87]. Васильєв В.Л. в свою чергу наголошує, що у ряді випадків з’ясування мотиву має значення для доведення винуватості. Крім того, мотив злочину може враховуватися як обтяжуюча чи пом’якшуюча відповідальність обставина, свідчити про відсутність у діях обвинувачуваного суспільної небезпеки [16, С.249].

Мотив злочину набуває конкретної визначеності, психологічної форми і правової значимості тільки в зв’язку з конкретними умовами бездіяльності. Адже, як зазначалося вище, сама ситуація може відігравати роль фону, на якому розгортається злочинна поведінка, активно стимулювати процес формування спонукань до невтручання шляхом бездіяльності, сприяти реалізації виниклих раніше спонукань тощо. Тому не можна не погодитися з думкою Ігошева К.Е., який вказував, що за своєю сутністю ситуація, в якій відбувається злочин є, перш за все, сукупністю конкретних умов, що впливають на особистість, і обставин, які безпосередньо визначають процес перетворення можливості здійснення злочину в його факт [38, С.68].

Це варто пояснити тим, що найчастіше внаслідок суб’єктивного ставлення до певної небезпечної ситуації яка потребує втручання для надання допомоги потерпілому, створює розмаїття відповідних способів реагування. А за умови ексвізитності даної ситуації, найчастіше спостерігається обмежена здатність суб’єкта до усвідомлення власних дій та їх повноцінної регуляції через порушення мотивоутворення та ухвалення адекватного рішення. Тому доцільним є обов’язкове проведення відповідної психологічної експертизи (або КСППЕ), особливо за наявністю даних про вади мотивоутворення за певної ситуації або можливості афектогенного мотивоутворення. Адже за допомогою експертизи із використанням спеціальних психологічних знань є можливість пояснити поведінку самого суб’єкта в конкретній ситуації, з’ясувати його психологічну установку і стимули що спонукали його до бездіяльності.

Психологічна експертиза в даному разі визначає мотив злочинної поведінки як процес, що відображає вплив зовнішніх і внутрішніх чинників на адекватність (чи неадеквантність) поведінки суб’єкта. Тому її завдання при дослідженні мотиваційної сфери особи полягає у дослідженні потреб, переконань, психічних властивостей особистості, вплив середовища. Це, в свою чергу, визначає необхідність виявлення суб’єктивної значущості самої ситуації, ступеню її новизни (нестандартності) для суб’єкта, силу її фрустраційного впливу, особливості переробки її інформаційних характеристик, можливості співвіднесення вимог ситуації із самооцінкою людини, тобто індивідуальні особливості значеннєвого сприйняття ситуації, розуміння зв’язків, відносин та наслідків бездіяльності через невтручання.

З іншого ж боку, потрібно виявити здатність (готовність) суб’єкта до адекватного обрання мети, вибору варіантів дій, прогнозу їхніх можливих наслідків, ступеню опосередкованих вчинків, компенсаторних можливостей (подолання страху), здатність до корекції та контролю на кожному етапі поведінки в аналізованій ситуації, тобто особливості регуляції поведінки під час виникнення ситуації, яка потребувала втручання (наприклад, заради надання допомоги потерпілому що знаходився у небезпечному для життя стані).

Виходячи із зазначеного, з’являється можливість у загальних рисах окреслити сам об’єкт експертного дослідження суб’єкта та суб’єктивної сторони злочинної бездіяльності, з використанням спеціальних психологічних, знань. Тому, можна зробити висновок, що завдяки такій експертизі виникає можливість одержання даних, які дозволяють зрозуміти і правильно оцінити особливості психічної діяльності та проявів людини, що мають значення для висновків правового характеру щодо справжніх рушійних сил бездіяльності у певній ситуації. Отже, на підставі проведеного огляду можливостей психологічного експертного дослідження для визначення підґрунтя бездіяльності особи в інкримінованій ситуації, з’являється інструмент для з’ясування:

- механізмів мотитвоутворення (мотивація, співвідношення емоційних і раціональних компонентів, вплив функціональних станів);

- виконавчих механізмів активності (контроль на рівні перебігу психічних процесів, емоційно-вольова саморегуляція);

- впливу індивідуальних особливостей психічних процесів, станів і властивостей людини на поведінку;

- характеристики психологічних обставин, що зумовили бездіяльність.

Таким чином, суду необхідні підстави визнання усвідомленого та злісного характеру бездіяльності для кваліфікації такого невтручання як злочинного. Подібною підставою може бути відповідний висновок експертів психологів, які визначають місце саме суб’єктивної сторони бездіяльності. А оскільки суб’єкт є дієздатним, то визначати психологічні детермінанти його бездіяльності не може судово-психіатрична експертиза. Згідно ст. 75 КПК України у цих випадках повинна проводитися окрема судово-психологічна експертиза або ж комплексна – із залученням фахівців-психіатрів.

У медичній літературі вказується, що судові психіатри фактично відзначають кількісну градацію осудності в актах судово-психіатричної експертизи визначенням ступеня зміни психіки [107]. Вищевказане зумовлює особливе значення та роль як самих експертів – психологів і психіатрів, так і відповідних КСППЕ. Адже саме вірно виявлена й точно ідентифікована психологічна складова у контексті бездіяльності стає підставою для визначення судом ступеня застосування статтей КК України і заходів самого покарання. Вивчення слідчої й судової практики показує, що найбільш поширеним приводом для обов’язкового призначення експертизи, згідно ст. 76 КПК України, є необхідність визначення психічного стану підозрюваного або обвинувачуваного. Однак, в акті суто судово-психіатричної експертизи психологічна складова дієздатного суб’єкта часто не розкривається, а якщо розкривається, то відсутня думка експерта про те, яке значення в цьому випадку має для справи виявлена психологічна особливість.

В багатьох ситуаціях експертного дослідження бездіяльності доцільним є звернення до КСППЕ, особливо щодо осіб із психічними аномаліями у межах осудності, які вчинили злочин з явно неадекватною мотивацією, що дозволяє глибше з’ясовувати особливості їхнього інтелекту та емоційно-вольової сфери і надавати суду більш аргументовані й переконливі висновки. Але в суду можуть виникнути питання, пов’язані з оцінкою та аналізом психологічних пом’якшуючих або обтяжуючих обставин, чи з особливостями поведінки суб’єкта, що важливо при винесенні вироків. Розширення змістовного обсягу компетенції експертів зобов’яже їх більш ретельно вивчати психологічний компонент суб’єктивної сторони злочину. Тому надання таких висновків експертами має бути закономірним кроком у розширенні компетенції експертів психологів, що буде сприяти коректній кваліфікації бездіяльності та винесенні обґрунтованих вироків.

Отже, можна зробити висновок, що в ході встановлення суб’єктивної сторони злочинної бездіяльності, висновок експерта психолога про психічні стани та психологічні особливості особистості не є предметним доказом в прямому сенсі даного поняття, тому що встановлені факти виступають у ролі допоміжних, що впливає на доказовість основного висновку про суб’єктивну сторону бездіяльності. Таким чином, експерти можуть ініціативно надавати суду в письмовому вигляді свої пропозиції щодо можливості суб’єктивних обставин бездіяльності, спираючись на результати проведених експертиз.

І, як зазначав Антонян Ю.М., висновки експертів повинні включати характеристику не лише впливу інтелектуальної чи емоційно-вольової сфери на поведінку суб’єкта, але й мотивації бездіяльності, адже практика показує, що мотиви такої поведінки в ході слідства та суду встановлюються дуже рідко. Така вимога пояснюється тим, що й сьогодні найчастіше у вироках в якості мотиву вказуються такі особистісні або ситуаційні риси, які насправді не можуть бути мотивами [6]. Тому ще раз слід наголосити, що особливого значення набувають висновки психологічних експертиз саме в контексті аналізу бездіяльності, бо зумовлює низку наслідків, починаючи від суто кримінологічного розуміння справжньої мотивації бездіяльності і відповідної кваліфікації злочину, і закінчуючи вироком суду, який має бути спрямований на усунення даної криміногенної характеристики шляхом застосування відповідних конкретній ситуації та самій особистості злочинця заходів покарання.

Наявні на сьогодні клініко-психологічні та експериментальні дані дозволяють визначити основні методологічні принципи та критерії експертної оцінки психологічної складової бездіяльності. При цьому, як наголошували Авербух І.Е. та Голубева Е.А., основна увага зосереджена на двох тісно пов’язаних між собою аспектах проблеми: особливостях експертиз емоційних реакцій та експертній оцінці глибини та аналізі впливу патохарактерологічних особливостей на протиправну поведінку [1].

Окремо слід наголосити, що необхідність у призначенні психологічних експертиз може виникнути тоді, коли в слідчого й суду виникає припущення, що ці стани могли вплинути на обмеження здатності суб’єкта злочинної бездіяльності повною мірою усвідомлювати значення своєї бездіяльності. Звідси випливає, як вказував Сафуанов Ф.С., що підставою для призначення експертизи в таких випадках, поряд із даними про перенесені нервово-психічний травми, мають стати: неадекватна поведінка суб’єкта в момент бездіяльності; наявність певного ставлення до потерпілого або, навпаки, раптовість стану бездіяльності; посилання суб’єкта на зміну в розумінні ситуації чи неповноту осмислення та сприйняття в момент злочину; висловлювання про неможливість у той час володіти собою; або ж взагалі витіснення з пам’яті окремих епізодів ситуації невтручання тощо [88]. Усі ці питання стосуються психічних процесів, явищ і властивостей психічної діяльності людини, об’єктивних і суб’єктивних факторів що впливають на неї під час ненадання допомоги та бездіяльнісного невтручання.

Вищезазначені загальні напрями експертного дослідження зумовлюють конкретні заходи вивчення безпосередніх об’єктів для визначення підстав визнання індивідуально-психологічних причин бездіяльності. Тому психолог при експертизі особистісних особливостей підекспертного одночасно реалізує два підходи до діагностики.

Перший із них, як зазначав Менделевич В.Д., припускає експериментально-психологічне дослідження із застосуванням психодіагностичних методів. Основне місце серед експериментальних методів займають тести, спрямовані на вивчення різних сторін особистості. У кожній конкретній експертизі можуть застосовуватися найрізноманітніші методики залежно від психологічного аналізу фабули кримінальної справи. Головним орієнтиром для експерта-психолога є уявлення про те, які аспекти, сторони та рівні особистості можна діагностувати тим або іншим методом [68, c.44-45].

Другий підхід ґрунтується на психологічному аналізі матеріалів кримінальних справ, а в рамках КСППЕ – і медичної документації. Зрозумілим є те, що цей підхід висуває особливі вимоги до джерел інформації, наданих судово-слідчими органами в розпорядження експертів.

Висновки експертизи про індивідуально-психологічні особливості підекспертного, його емоційний стан, про можливі девіації психіки, а головне – про ступінь їхнього впливу на поведінку підекспертного під час інкримінованої бездіяльності – повинні ґрунтуватися на узагальненні даних, одержаних як при експериментальному психодіагностичному обстеженні, так і при психологічному аналізі матеріалів кримінальної справи.

ВИСНОВОК

Підводячи підсумок слід наголосити, що наведений навчальний посібник не мав на меті висвітлити всі аспекти використання спеціальних психологічних знань в експертній практиці. Він зорієнтований на надання загальної характеристики психологічної та комплексної психолого-психіатричної експертизи в сучасній юридичній практиці. Посібник призначений надати студентам спеціальності “правознавство” та “психологія” розуміння організаційно-правових і науково-практичних основ психологічної експертизи, її місця серед інших прикладних галузей психологічної та юридичної науки.

Майбутні юристи та психологи повинні своєю компетентністю сприяти здійсненню справедливого правосуддя, допомагати ефективному попередженню суспільно небезпечних дій осіб із специфічними психічними станами та примежовими розладами. При цьому вони мають розуміти роль експертизи у кваліфікації інкримінованої дії чи бездіяльності задля дотримання такого правового положення, яким є принцип індивідуалізації покарання.

Окрім наведення детального опису та діагностичних критеріїв специфічних психічних станів, які впливали на можливість підекспертного повною мірою керувати власною поведінкою, в посібнику наведені характеристики різноманітних форм розладів. Опис основних форм психічних розладів наданий в ракурсі сучасного Міжнародного класифікатора хвороб.

Приділено значної уваги аналізу організаційно-правових аспектів проведення судово-психологічної та комплексної психолого-психіатричної експертизи, експертній оцінці окремих психічних станів та розладів в кримінальному процесі. При цьому, підкреслюється важливість вміння встановлювати різні види психічних розладів, використовуючи діагностику при їхній експертній оцінці. Все це надає можливість якісно застосовувати судово-психологічну та комплексну психолого-психіатричну експертизу в кримінальному процесі та допоможе навчитися кваліфіковано оцінювати експертні висновки, що загалом сприятиме здійсненню гуманного правосуддя в демократичній правовій державі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Авербух И. Е., Голубева Е. А. К вопросу о вменяемости психически неполноценных лиц // Вопросы экспертизы в работе защитника. Л., 1970. С. 98.

2. Александров Д.О. Психічні аномалії засуджених за “безмотивні” насильницькі злочини // Науковий вісник НАВСУ. - К.: НАВСУ, 1998. - №4 - С. 156-161.

3. Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступность и психические аномалии / Отв. ред. В.Н. Кудряков. - М.: Наука, 1987. - 208 с.

4. Антонян Ю. М., Бородин С. В. Преступное поведение и психические аномалии. — М.: Спарк, 1998. — 214 с.;

5. Антонян Ю.М., Голубков В.П., Кудряков Ю.Н., Бовин В.Г. Некоторые отличительные психологические черты личности преступника // Личность преступника и предупреждение преступлений: Сб. науч. тр. - М.: ВНИИ МВД СССР, 1987. - С. 12-26.,

6. Антонян Ю.М., Самовичев Е. Г. Отражение в приговоре мотивов насильственного преступления // Сов. юстиция. 1982. № 20

7. Арзуманян С.Д. Предупреждение и преодоление криминогенных установок несовершеннолетних: Авторефер. дис… д-ра психол. наук: 19.00.01 / Акад. МВД СССР. - М., 1988. - 34 с

8. Арзуманян С.Д. Психологический анализ процесса становления личности несовершеннолетних правонарушителей. Дис... канд. психол. наук: 19.00.01 / НИИ пед. наук Армянской ССР., Ереван, 1971 - 158 с.

9. Баевский Р.М. Прогнозирование состояний на грани нормы и потологии. М., 1979, с. 278 – 279

10. Балабанова Л.М. Судебная патопсихология (вопросы определения нормы и патологии). - Донецк: Сталкер, 1998. - 432 с.

11. Блейхер В.М. Клиническая патопсихология. - Ташкент: Медицина, 1976. - 325 с.

12. Бодалев А. А. Введение // Мотивация личности (феноменология, закономерности и механизм формирования). М., 1982. С. 4.

13. Брагин Р. Б. Опыт использования ограниченной вменяемости в отношении сверхценных образований // Судебная и социальная психиатрия 90-х годов: Материалы международной конференции: В 2 т. — Киев–Харьков–Днепропетровск, 1994. — Т. 1. — С. 103–104

14. Братусь Б.С. Опыт психологического объяснения своеобразия уровня притязания у больных психопатией. – В кн.: Экспериментальные исследования в патопсихологии. М., 1976, с. 79

15. Бюллетень Верховного Суда СССР, 1968.-- N2.-- С.6. Бюллетень Верховного Суда СССР, 1974.-- N1.-- С.9.

16. Васильев В.Л. Юридическая психология. – М.: Юрид.лит, 1991. – 464 с.

17. Васильев В.Л. Юридическая психология. – СПб.: Питер, 2000. – 624с.

18. Введение в практическую социальную психологию: Учебное пособие. - М.: Смысл, - 1996. - 373 с.

19. Винберг А.И. Криминалистическая експертиза в советском уголовном процессе. – М.: , 1956. – 112 с.

20. Винберг А.И., Миньковский Г.М., Рахунов Р.Д. Косвенные доказательства в советском уголовном процессе. – М.: , 1956. – 159с.

21. Галимов О.Х. Малолетние лица в уголовном судопроизводстве, СПб.; Питер, 2001. С. 31

22. Ганнушкин П. В. Избранные труды. М.: Медицина, 1964. – 160 с.,

23. Грошевой Ю.М. Проблемы формирования судейського убеждения в уголовном судопроизводстве. – Х.: Вища школа, 1975. – 143с.

24. Гулъдан В. В. Основные типы мотивации противоправных действий у психопатических личностей // Вестн. МГУ. Сер. 14, Психология. 1984. № 1. С. 36.

25. Гульдан В. В. Мотивация противоправных действий у психопатических личностей: Автореф. дис. ... д-ра психол. наук. М., 1985, 48 с.

26. Гурьева В. А., Гиндикин В. Я. Юношеские психопатии и алкоголизм. М.: Медицина, 1980. 198 с.

27. Давидова О.В. Основні чинники формування асоціальних установок особистості // Проблеми загальної та педагогічної психології: Зб.наук.пр.Інституту психології ім..Г.С.Костюка АПН України: В 3 т. – К.: ДІНІТ. – 2000. – Т.2, ч.4.-С.63-66

28. Давидова О.В. Формування соціальних настанов особистості в процесі її соціалізації // Проблеми загальної та педагогічної психології: Зб.наук.пр.Інституту психології ім..Г.С.Костюка АПН України: В 3 т. – К.: НЕВТЕС. – 2000. – Т.2, ч.5.-С.125-128

29. Дмитриева Т. Б., Сафуанов Ф. С. Критерии ограниченной способности к осознанию и регуляции криминально-агрессивных действий обвиняемых (по материалам комплексной судебной психолого-психиатрической экспертизы) // Российский психиатрический журнал. — 2001. — № 3. — С. 48–57.

30. Дулов А.В. Вопросы теории судебной экспертизы в советском уголовном процес се. – Мн.: Узд-во БГУ, 1959 – 367с.

31. Експертизи в судовій практиці: Навч. посібник. / Під ред. В.Г. Гончаренка - К.: “Либідь”, 1993. - 197 с.

32. Енгалычев В.Ф., Шипшин С.С. Судебно-психологическая экспертиза. Методическое руководство. Издание 2-е, исправленное и дополненное. Калуга, 1997. 88c.

33. Жербенков В.А,Огай С.Г. Изучение преступности несовершеннолетних девушек и организация индивидуальной профилактики: Учеб. пособие. М.: ИМПЭ им, А. С Грибоедова, 2003. С. 7-15

34. Зайцев А. В. К вопросу об аномальном аффекте в уголовном праве // Проблеми законності: Республіканський міжвідомчий науковий збірник / Відп. ред. В. Я. Тацій. — Харків: Національна юридична академія України, 2001. — Вип. 48. — С. 196–201.

35. Зотов Б.Л. идентификация в криминалистике. – М., 1973. – 134с.

36. Иванов Н. Г. Аномальный субъект преступления: проблемы уголовной ответственности. — М.: Закон и право: ЮНИТИ, 1998. — 224 с.

37. Игошев К.Е. Психология преступных проявлений среди молодежи. М., 1971. С. 61.

38. Игошев К.Е. Типология личности преступника и мотивация преступного поведения: Учебное пособие. - Горький: Горьковская высшая школа МВД СССР, 1974 - 168 с.

39. Інструкція про призначення і проведення експертиз. Затверджена наказом МЮ України від 8 жовтня 1998 р. № 53/5 // Офіційний вісник України. — 1998. — № 46. — С. 212

40. Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень; затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 р. №53/5; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 19 січня 2005 р. за №61/10341

41. Кербиков О. В. Избранные труды. М.: Медицина, 1971. - 163 с.

42. Ковалев В. В. О разном понимании динамики становления психопатий//Журн. невропатологии и психиатрии им. С. С. Корсакова. 1979. Вып. 11. С. 1598-1603

43. Комплексные судебно-психиатрические экспертизы: Пособие для врачей / Под ред. Т. Б. Дмитриевой, Б. В. Шостаковича. — М., 1996.

44. Кон И.С. В поисках себя. Личность и ее самосознание. М., 1983, с. 188-189

45. Коржанський М.Й. Нариси уголовного права. – К.: Ґенеза, 1999. – 208с.

46. Корухов Ю.Г. Теоретический, методологический и процессуальный аспекты комплексных экспертиз и комплексных исследований. – В.кн.: Проблемы организации и проведения комплексных экспертных исследований. М.: Юрид.лит., 1985, с.146.,

47. Костерева Т. А., Дышлевой А. Ю., Карпова О. П. К судебно-психиатрической характеристике лиц, привлечённых к уголовной ответственности по обвинению в убийствах // Серийные убийства и социальная агрессия: что ожидает нас в XXI веке? Медицинские аспекты социальной агрессии: Материалы 3-й Международной научной конференции. — Ростов-на-Дону: ЛРНЦ «Феникс», 2001. — С. 400–402.

48. Костицкий М.В. Судебно-психологическая экспертиза. – Львов: Вища школа. 1987. – 141с.

49. Костицький М.В. Злочин можна попередити. – К.: Знання, 1989. – 48с. (Серія 11. Правове виховання, №3)

50. Коченов М. Введение в судебно-психологическую экспертизу. — M.. 1980. — С. 92

51. Коченов М.М. Теоретические основы судебно-психологической экспертизы. Автореферат на соискание научной степени д.ю.н. – М., 1991. – 26с.,

52. Кощинець В.В. Використання спеціальних психологічних знань судом при розгляді кримінальних справ про злочини проти життя, здоров’я та гідності особи: Монографія. – Івано-Франківськ: Вид-во «Фоліант», 2005. – 180с.

53. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За заг. ред. В. Т. Маляренка, В. Г. Гончаренка. — Вид. 2-е, перероб. та доп.: У 2 ч. — Київ: Форум, 2004. — Ч. 1. — 492 с.,

54. Кудрявцев В.Н.Общая теория квалификации преступлений. – 2-е изд.,перераб.и дополн. – М.: Юристъ, 2001, С.151-155

55. Кудрявцев И.А. Судебная психолого-психиатрическая экспертиза. – М.: Юрид.лит., 1988. – 224с.

56. Кудрявцев И.Л., Морозов М.В. Ответственность несовершеннолетних: Некоторые парадоксы нового УК // Российская юстиция. 1997. № 8. С. 29

57. Кудрявцев НА., Миньковский ГМ., Ситковская ОД. Теоретические и экспертные аспекты применения ч. 3. ст. 20 УК РФ // Российский психиатрический журнал. 1998. № 4. С. 33 — 41

58. Кудрявцев И. А. Комплексная судебная психолого-психиатрическая экспертиза (КСППЭ) на современном этапе развития: достижения, проблемы, перспективы // Российский психиатрический журнал. — 2002. — № 3. — С. 9–18.

59. Кудрявцев И. А. Комплексная судебная психолого-психиатрическая экспертиза (научно-практическое руководство). — М.: Издательство Московского университета, 1999. — 497 с.

60. Лившиц С.М. Криминологический аспект судебно-психиатрического исследования // Тр. / Киевск. школа МВД СССР. Вып. 6. Киев, 1972. С. 167

61. Личко А. Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. 2-е изд. Л.: Медицина, 1983. 202с.

62. Личко О. Е. Подростковая психопатия: (Руководство для врачей). Л.: Медицина, 1979. С. 152.

63. Лунц Д. Р. Проблема невменяемости в теории и практике судебной психиатрии. М., 1966. C.210

64. Лысков Б.Д., Курбатова Т.Н. Основы юридической психологии. / Под ред.. А.А.Крылова. – Л., 1986. – 53с.

65. Лысков В. Д. Проблема психических состояний в практике судебно-психологической экспертизы // Экспериментальная и прикладная психология. — Л., 1981. — Вып. 10.

66. Махов В.Н. Использование знаний сведущих лиц при расследовании пре ступлений: Монографія. – М.: Узд-во РУДН, 2000. – 296с.

67. Международная классификация болезней (10-й пересмотр). Классификация психических и поведенческих расстройств. Клинические описания и указания по диагностике / Пер. под. ред. Ю. Л. Нуллера, С. Ю. Циркина. — Киев: Факт, 1999. — 272 с.

68. Менделевич В.Д. Клиническая и медицинская психология. - М.: МЕДпресс, 1998. - 592 с.

69. Метелица Ю.Л., Шишков С.Н. Объекты судебно-психологической экспертизы. // Современное состояние и перспективы развития нових видов экспертиз. – М., 1987. – С.143-153

70. Михеєнко М. М., Шибко В. П., Дубинський А. Я. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України / Відп. ред. В. Ф. Бойко, В. Г. Гончаренко. — 2-е вид. — Київ: Юрінком Інтер, 1999. — 624 с.

71. Мірошниченко Н. Орловська Н. Обмежена осудність та її законодавче вирішення. // Право України. – 1997. - №7. – С.23

72. Нагаев В.В. основы судебно-психологической экспертизы. – М.: Закон и право, 2000. – 333с.

73. Нор В.Т. Костицкий М.В. Судебно-психологическая експертиза в уголовном процессе. К.: Вища школа, 1985. – 54с.

74. Норакидзе В. Г. Методы исследовання установки как бессознательного психического. В кн-: Бессознательное: природа, функции, методы исследования, т. III, Тбилиси, 1978, 611—621.

75. Норакидзе В.Г. Типы характера и фиксированная установка.- Тбилиси,1966г.

76. Нормативно-правові документи з питань надання психіатричної допомоги. — Київ: МОЗ України, 2002. — 60 с.

77. Ольшевская О. Роль и значение эмоций.-- Минск, Беларусь, 1968.-- С.71.

78. Первомайский В. Б., Канищев А. В. Комплексная судебная психолого-психиатрическая экспертиза: заблуждения и реальность // Архів психіатрії. — 2006. — Т. 12, № 1–4. — С. 175–179.

79. Первомайский В. Б., Крыгина Л. А., Илейко В. Р. Экспертная оценка аффективных состояний в судебно-психиатрической практике // Архів психіатрії. — 2007. — Т. 13, № 3–4. — С. 60–64.

80. Первомайський В. Б. Афект патологічний // Юридична енциклопедія. — Київ: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 1. — С. 170.

81. Подольная Н., Мельман Р. Значение судебно-психологической зкспертизы для доказування мотивов преступления // Советская юстиция. - 1989. - № 18. - С. 1

82. Преступность и преступник. 1-е изд. М.: Мосздравотдел 1926. – 166 с.

83. Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах. Постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 р. №8 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. Хрінком. – 1995. - №1. – 472с.

84. Про судову експертизу. Закон України від 25 лютого 1994 р. //Відомості Верховної Ради України. 1994. №28. – Ст.232.

85. Психологічна експертиза в слідчій практиці. // Алікіна Н.В., Біленчук П.Д., Зубань М.А., Ромашко А.В. – К.: Українська академія внутрішніх справ, 1993. – 56с.

86. Романов В.В. Юридическая психология. – М.: Юристъ, 1998. – 488с.

87. Савченко А. Психолого юридичний аналіз проблеми мотиву злочину. // Право України. – 1998. - №3. – С.82-84.

88. Сафуанов Ф.С. Психологические факторы, обусловливающие ограничение способности осознавать значение своих действий или руководить ими // Ограниченная вменяемость. М., 1996. С. 53-59,

89. Сафуанов Ф.С. Судебно-психологическая експертиза в уголовном процессе. – М.: Гардарика, 1998. – 192с.

90. Сафуанов Ф. С. Комплексная судебная психолого-психиатрическая экспертиза обвиняемых в криминально-агрессивных действиях: диагностические и экспертные оценки. Аналитический обзор. — М., 2003. — 64с.

91. Саханова Т.В. Зачем суду психолог? (О психологической экспертизе в гражданском процессе). – М.: Знание. 1990. – 96с

92. Саханова Т.В. Судебная экспертиза. – М.: Городець. 2000. – 368с.

93. Сенько Т. Судебно-психологическая экспертиза несовершеннолетних обвиняемых // Судовый вестник. 2001. № 4. С. 33.

94. Сидоров Б. В. Аффект. Его уголовно-правовое и криминологическое значение. — Казань: Казанский университет, 1978. — 248 с.

95. Ситковская О.Д., Конышева Л.П., Коченов ММ. Новые направления судебно-психологической экспертизы. Справочное пособие. М: Юрист информ, 2000. С. 83.

96. Ситковский О.Д. Аффект: криминально-психологическое исследование. – М.: Юрлитинформ, 2001. – 240с.

97. Ситковский О.Д. Психологический коментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации. – М.: Зерцало, 1999. – 98с.

98. Ситковский О.Д. Психология уголовной ответственности. – М.: Норма, 1998. – 285с.

99. Складання акту судово-психіатричної експертизи: Методичні рекомендації. — Київ, 1995. — 25 с.

100. Соколовский З.М. Проблема использования в уголовном судопроизводстве специальных знаний при установлении причинной святи явлений. Автореферат диссертации на соискание научной степени д.ю.н., - Х., 1968. 201

101. Справочник по психиатрии. М.: Медицина, 1974. – 326 с.

102. Строгович М.С. Материальная истина и судебные доказательства в совецком уголовном процессе. – М.: , 1969. – С.328-329

103. Судова психіатрія: Навч. посіб. / С. В. Жабокрицький, А. П. Чуприков. — К.: МАУП, 2004. — 176 с.,

104. Ткаченко В.И. Квалификация убийств и телесных повреждений в состоянии сильного душевного волнения.// Вопросы криминалистики. 1964.-- N 12.-- С.42-47.

105. Трахтеров В. С. Кримінальна відповідальність психічно неповновартих. — Харків, 1930. — С. 152

106. Ушаков Г. К. Пограничные нервно-психические расстройства М. Медицина, 1978. с 312.

107. Фелинская Н.И. О дискуссионных вопросах судебно-психиатрической оценки психопатиии // Вопросы борьбы с преступностью М., 1982. Вып. 36. С.105-106

108. Фрейеров О. Е. О психопатических (аномальных) акцентированных и деформированных личностях//Проблемы личности: Материалы симпоз. М., 1970. Т. 2. С. 246—247

109. Фрейеров О.Е. О так называемом биологическом аспекте преступности // Сов. гос-во и право. 1966. № 10. С. 112

110. Шаргородский М.Д. Ответственность за преступления против личности.-- Л., 1953.-- С.28.

111. Шишков С. Понятия «вменяемость» и «невменяемость» в следственной, судебной и экспертной практике // Законность. — 2001. — № 2. — С. 25–29.

112. Шляхов А.Р. Судебная експертиза. Организация и проведение. М., 1979 с.88.

113. Шубина Н.К. Клинические особенности компенсаций и декомпенсаций при психопатии тормозимого типа – Автореф. канд. дисс. М., 1966, с.5

114. Шубина Н.К., Боброва И.Н. О некоторых клинических основах дифференцированого похода к адаптации психопатических личностей. – Журн.невропатол. и психиатр., 1976, № 11, с. 1699-1703

115. Эйсман А.А. Заключение експерта. Структура и обоснование. – М.: Юрид.лит., 1967. – 235с.

116. Экмекчи А. О судебно-психологической экспертизе. // Советская юстиція. – 1968. - №7. – С.10-13.

117. Юридична психологія: Підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. і фак. /Александров Д.О.; Андросюк В.Г; Казміренко Л.І; Костицький М.В.; Мойсєєва О.Є; Тарарухін С.А.; Юхновець Г.О.; За заг. ред.Л.І. Казміренко, Є.М. Моісеєва. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2007. – 392 с.