35. Чинники диференціації заробітної плати.

У теорії та практиці розподільних відносин проблема диференціація заробітної плати є однією з головних. Як вітчизняна так і зарубіжна практика господарювання переконливо свідчать, що будь-які викривлення в диференціації заробітної плати, включаючи зрівнялівку чи надмірні відмінності в рівнях оплати праці, мають украй негативні наслідки, адже вони порушують принцип соціальної справедливості, призводять до неповноцінного відтворення робочої сили, знижують мотиваційний потенціал оплати праці. Тому забезпечення об’єктивної диференціації заробітної плати – умова виконання оплатою праці її основних функцій і передусім відтворювальної, мотиваційної, соціальної. Відмінності в рівнях заробітної плати працівників зумовлені низкою чинників. Серед головних чинників диференціації заробітної плати назвемо: стан ринку праці (попит і пропозиція на робочу силу); галузеві та регіональні чинники; складність праці, відповідальність; умови праці; цінність посади; рівень кваліфікації (рівень освіти, досвід роботи); індивідуальні характеристики працівників (знання, навички, особистісні якості, мотивація); колективні й індивідуальні результати праці; результати діяльності підприємства; законодавчі норми у сфері оплати праці тощо. Необхідно зазначити, що чинники диференціації впливають на

розмір різних складових заробітної плати і зумовлюють існуван-ня різних видів диференціації. Можна виокремити галузеву, регіональну та професійну (кваліфікаційну, посадову)диференціацію.

36. Організація заробітної плати і її вплив на мотивацію праці.

Інтереси врахування всіх чинників, що впливають на параметри з/п, потребують створення і функціонування певної організації заробітної плати. Під останньою слід розуміти організаційно-економічний механізм оцінки трудового внеску найманих працівників і формування параметрів заробітної плати відповідно до цієї оцінки, вартості послуг робочої сили та стану ринку праці. Організація з/п має передбачати урухомлення механізму певних соц гарантій, спрямованих передусім на забезпечення прожиткового мінімуму для найбідніших категорій працівників. Будь-яка економічна система має власну організацію з/п. Остання завжди є відображенням базисних економічних відносин і політики владних структур стосовно визначення, спрямування і ролі розподільчих відносин. Функціонування з/п в економіці ринкового типу здійснюється через відповідну її організацію, тобто поєднання: 1)ринкового «самонастроєння», включаючи кон’юнктуру ринку праці, 2)державного регулювання, 3)договірного регулювання через укладання генеральних, галузевих, регіональних угод і колективних договорів на рівні підприємств, а також індивідуальних трудових договорів з найманими працівниками, 4)механізму визначення індивідуальної з/п (у структурному підрозділі) з використанням таких елементів, як заводська тарифна система, нормування праці, форми і системи оплати праці. Суб’єктами організації оплати праці є органи державної влади та місцевого самоврядування, власники, об’єднання власників або їхні представницькі органи, професійні спілки, об’єднання профспілок або їхні представницькі органи, працівники. Чим досконалішою є організація з/п тим більший вплив вона має на мотивацію праці, тим більше вона мотивує працівників до ефективної трудової діяльності.