3. Управління інноваційним потенціалом підприємства

Інновація являє собою базовий елемент процесу розвитку виробництва, може мати різну глибину зміни виробничого процесу або продукції: від невеликого вдосконалення до повного перетворення; розмах, який показує, чи стосується інновація окремої ділянки виробничого процесу, окремої моделі продукції, чи поширюється на багато з них або на все. Розмах і глибина інновацій визначають їх радикальність і режим. Інновації малої й середньої радикальності можуть здійснюватися в режимі конвеєра нововведень, коли має місце безперервний ланцюжок нововведень.

Радикальні й особливо перетворюючі інновації здійснюються, як правило, у режимі реконструкції виробництва.

Найважливішою характеристикою об'єкта управління й механізму управління інноваційним потенціалом є здатність до генерування мотивів нововведень. Активну роль у генеруванні мотивів розвитку відіграють керівництво підприємством, інвестори, акціонери й безпосередні учасники процесу розвитку. Можна виділити такі групи мотивів запровадження інновацій:

• мотиви задоволення й розвитку потреб суспільства;

• мотиви творчості;

• мотиви престижу;

• мотиви подолання внутрішніх проблем;

• мотиви задоволення соціальних потреб в оздоровленні екологічного стану виробничого й навколишнього середовища.

Об'єкт інновацій: новий тип продукції, новий процес виробництва(нові техніка, технологічний процес, кваліфікація кадрів), нові організаційні форми (структура організації, організація виробництва, праці й управління).

Розмах (або рівень) нововведення. Нововведення може поширюватися на окремі елементи об'єкта, об'єкт у цілому або на проміжні рівні об'єкта; бути однорідним (поширюватися лише на об'єкт одного виду) або різнорідним, комплексним.

Поєднання властивостей цілісності й відособленості нововведення й процесу його впровадження. Нововведення й процес його впровадження можуть мати різну міру цілісності й відособленості: ці властивості можуть мати раціональне поєднання або одну із властивостей (цілісності або відособленості), може виявитися гіпертрофованим.

Ступінь радикальності нововведення. Ступінь радикальності представляє безперервний ряд від невеликих змін об'єкта, що розвивається, до змін, що докорінно перетворять цей об'єкт.

Ступінь видозміни нововведення. Нововведення може бути базовим або відрізнятися від базового шляхом введення в нововведення тих або інших змін — удосконалень, аж до «перевинаходу».

Форма сприйняття нововведення. Сприйняття нововведення може здійснюватися в рамках зміни стандартних видів діяльності (рутинні зміни), в рамках подолання інерції поводження (реадаптація малої складності) або в рамках прищеплювання нового типу поводження (більш складина реадаптація). Процес впровадження нововведення за своєю формою різноманітний, і ця розмаїтість визначається різною складністю реадаптації. Відповідно подолання інерції поводження може здійснюватися порівняно легко або мати важкий характер.

Темпи науково-технічного розвитку виробництва залежать від того, наскільки виробнича система готова сприйняти те або інше нововведення. Чим вищий ступінь визнання нововведення, тим вищі темпи його поширення і впровадження.

Технологічна система, залежно від сукупності її властивостей, може бути відкрита для того або іншого нововведення (визнання нововведення), закрита для нього (відкидання нововведення) або напівзакрита-напіввідкрита. Та сама технологічна система буде відкрита для одних нововведень і напівзакрита або закрита для інших.

Результати експертних оцінок тактики розвитку підприємств промисловості досить переконливо підтверджують, що керівники підприємств вибирають тактику введення інновацій у відповідності з мірою цілісності й відособленості технологічної системи.

Виробництво наукомісткої продукції потребує складних новітніх технологій, наявності умов для залучення й навчання кадрів високої кваліфікації. Такі технологічні системи відкриті для високорадикальних нововведень.

Фактори сприйняття нововведень:

• сформувати й постійно обновляти банк ідей і технічних нововведень;

• відбирати з ряду однотипних нововведень найбільш ефективне;

• раціональна стандартизацієя, що веде до зниження складності впровадження нововведення в діючу систему.

Багато фірм компенсують негативні наслідки технічного розвитку організаційними нововведеннями. Так, зниження творчого характеру праці при впровадженні електронної технології намагаються компенсувати поєднанням професій і ротацією працівників по робочих місцях (на наших підприємствах цей метод використовувався з метою компенсації неявки на роботу), посилення безробіття — введенням підрядного методу, включаючи роботу вдома (з використанням електронної технології).

Сутність внутрішньої мотивації сприйняття нововведення полягає в тому, що нова технологія підсилює мотиви схильності до праці, задоволення від процесу й (або) результатів праці.

Робітники, для яких праця являє самостійну цінність і які відчувають внутрішню потребу добре робити свою справу, легко сприймають нововведення, активізуючи звичну діяльність і підтверджуючи свою майстерність.

Зовнішня позитивна мотивація сприйняття нововведень проявляється, коли впровадження нововведення підсилює спонукання до праці внаслідок того, що впровадження нововведення приводить до підвищення доходів (або їхнього збереження в умовах конкуренції), до полегшення процесів праці й зниження «психологічної вартості» результатів праці.

Кваліфікація є мотивоутворюючим фактором праці: чим вища кваліфікація, тим більше працівник керується внутрішнім і зовнішніми позитивними мотивами й тим: охоче він бере участь у процесах технічної творчості. Кваліфікованих фахівців легше ознайомити з нововведенням, тому що вони, як правило, проходять безперервне навчання.

При формуванні стратегії використання та розвитку інноваційного потенціалу варто орієнтуватися на ту або іншу стратегію активної реакції підприємства на технологічні зрушення. Можна виділити такі стратегії:

1. Стратегія розробки нових технологій, здатних забезпечити лідерство на широкому ринку: ґрунтується па пошуку радикальних нововведень у широкому спектрі технологій. Така стратегія допускає широкомасштабне проведення НДДКР у сфері продукції й технології.

2. Розробка технологій, здатних забезпечити лідерство в одному із сегментів ринку («вузьке сканування»). У цій стратегії НДДКР ведеться у вузькому спектрі систем продукції й технології. Якщо мав місце успіх, то рішення, отримані при проведенні НДДКР у широкому спектрі потреб і технологій, можуть адаптуватися до певних ніш ринку й певних видів продукції. Якщо ж мала місце невдача, то зусилля творців нової продукції й нової технології концентруються на тій або іншій ніші на ринку.

3. Стратегія проходження за лідером, що вказала магістральний шлях технологічного розвитку. При такій стратегії здійснюється адаптація технології лідера до умов підприємства, яке перейняло цю технологію, а також адаптація продукції, що виготовляється за технологією лідера, до ринку, на якому має намір конкурувати підприємство.

4. Стратегія технологічного стрибка, що забезпечує довгострокові переваги в конкуренції. Для цієї стратегії характерний широкий спектр пошукових НДР. У сфері продукції ведеться пошук нових технічних принципів створення продукції для задоволення нових потреб. У сфері технології вишукуються можливості створення нових технологій на основі нових технічних принципів.

Галузі вітчизняної промисловості перебувають на різних етапах розвитку. Більшість галузей ще не завершило етап «масового виробництва», коли задоволення потреб на основні товари далекі від насичення й можна проводити порівняно стандартний товар. Ряд високорозвинутих галузей (наприклад, авіабудування) перебуває на етапі «масового збуту», коли потреби в даному товарі в основному задоволені, вимоги споживача до якості товару підвищені й перед товаровиробником постає проблема збуту. Центр ваги в цьому випадку переноситься на маркетинг. Окремі галузі (наприклад, космічна) вступили в постіндустріальну епоху, коли зароджуються нові потреби (наприклад, у космічних телекомунікаціях) і пріоритет у функціях виробничій системі віддається НДДКР. Відповідно до цього різні й кращі стратегії використання інноваційного потенціалу підприємств: у галузях, що перебувають на постіндустріальному етапі, неминуча зміна структури зайнятості убік переміщення робочих місць на вищі інтелектуальні рівні; у галузях, що перебувають на етапі «масового збуту», ці зміни проявляються у формі тенденції; у галузях, що ще не завершили етап «масового виробництва», істотних змін у структурі зайнятості не відбувається навіть при реконструкції окремих підприємств на комп'ютерні технології.