17. Література Німеччини XVII ст.

Німецька література XVII ст. - трагічна і яскрава сторінка в історії світової культури. Жодна з європейських літератур тієї епохи не запам'ятала з такою силою нещастя народу, відданого у владу феодальної реакції (лірика Грифіуса, проза Гриммельсгаузена). За своїм економічним і соціально-політичним розвитком Німеччина XVII ст. була однією із найвідсталіших європейських країн.

Центральна подія німецької історії XVII ст. - Тридцятирічна війна (1618-1648).

Майже всі верхові досягнення німецької літератури XVII ст. - і в поезії, і в прозі - пов'язані з художньою системою бароко. Цьому сприяла сама хитка, тривожна, хаотична дійсність, ті нескінченні мінливості й небезпеки, яким піддавалося людське життя в горні війни. Особливість німецького бароко полягає в тому, що це мистецтво справді трагічне, суворе, повне високого цивільного пафосу.

У своєму розвитку німецька література XVII ст. проходить два етапи: на першому (роки війни) найбільший розвиток одержала поезія, на другому (друга половина століття) іде осмислення трагічного досвіду війни, своєрідне підведення підсумків у великих жанрах, насамперед романі.

Катастрофічний розвиток подій Тридцятирічної війни особливо сильно й безпосередньо впливав на Німеччину, хоча війна ця велася практично всіма країнами Європи, але конкретні воєнні дії велися на території німецьких князівств.

Німеччина прагнула включитися в загальноєвропейський культурний процес.

Літературна діяльність тогочасних німецьких сатириків підготувала появу Гріммельсгаузена, творчість якого стала найбільш повним синтезом трагічної епохи Тридцятирічної війни й одночасно цілої епохи літературного розвитку Німеччини.

Всупереч найбільшій національній катастрофі німецька література XVII ст. створила видатні художні цінності. У ній звучав гнівний протест проти війни, жагучий заклик до миру, вона впроваджувала у свідомість людини почуття громадянської відповідальності за долі батьківщини й усього людства.

18. Поезія Гріфіуса

Андреас Гріфіус - німецький поет і драматург. Народився Ґріфіус у сілезькому місті Ґлоґау в сім'ї пастора. Вже в школі він виявив неабиякі здібності до мов. У сімнадцять років Ґріфіус написав латинську поему на християнський сюжет. У гімназії він досконало вивчив латину. Там же у 1636 р. познайомився з визначним німецьким поетом Опіцом. Повернувшись у Сілезію, Ґріфіус побачив жахи спустошливої для Німеччини Тридцятилітньої війни , руйнування міст, бешкетування солдатів. На війні він пережив пожежі, переслідування, хвороби, смерть близьких людей, був тяжко поранений. Лихоліття війни стали однією із наскрізних тем його поезії.

Літературну діяльність розпочав у 1630-х pp. Він писав оди, сонети, епіграми, духовні пісні. Світ у поезії Ґріфіуса — трагічний, зловісний, хаотичний, сповнений сліз і страждань. У багатьох його віршах звучать мотиви скорботи та смутку. Один з найвідоміших поетичних творів Ґріфіуса — сонет «Сльози вітчизни» Це понура картина Німеччини часів Тридцятирічної війни, картина смерті, чуми, смороду та пожеж. У скорботній елегії «На загибель міста Фрейштадта» Ґріфіус змалював зруйноване війною місто та висловив думку про те, що земне життя — це порох і тлін.

У поезіях Ґріфіуса кінця 30-х — поч. 40-х років людина зображується іграшкою у руках долі, і життя її — тлінне та суєтне. Єдина можливість для людини врятувати свою душу та вистояти у хаосі життя — звернення до вічного. Поезія Ґріфіуса різноманітна і за формами, і за темами. Він звертається не тільки до сонета, а й до оди, епіграми, панегірика, релігійного вірша.

Загалом творчість Ґріфіуса відображає драматичне відчуття грандіозної історичної катастрофи, загального розпаду і загибелі. Вона пронизана напруженим і жагучим емоційним пафосом, любов'ю до батьківщини, та тривожними думками про її майбутнє.

Твори: «Лев Вірмен», «Катерина Грузинська», «Карл Стюарт, або Вбита величність», «Карденіо та Целінда, або Нещасливі закохані», «Мужній законник, або Вмираючий Папініан».

Комедії Ґріфіуса ближчі до дійсності, і в цьому плані вони відзначаються пошуками національного колориту; усі вони написані прозою. «Безглузда комедія, або Пан Петер Сквенц» є парафразою інтермедії з шекспірівської комедії «Сон літньої ночі». Друга комедія Ґріфіуса має назву «Горрібілікрібріфакc». Заголовне слово — вигаданий латинізм із приблизним значенням «чудовисько». П'єса є переробкою комедії Плавта «Хвальковитий воїн». Найкращою комедією Ґріфіуса цілком слушно вважають «Кохану Трояндочку» У ній зображено живу картину із сільського життя. Селянський хлопець Грегор Коріблуме кохає сільську красуню Лізу, прозвану Трояндочкою. Більшість п'єс Ґріфіуса ставилося на сцені ще за життя, але майже винятково аматорами, перед вузьким колом глядачів.