13. Жанр байки. Творчість Лафонтена

Жан Лафонтен - французький поет, член Французької академії. Народився в сім'ї чиновника. Початкову освіту Лафонтен здобув у сільській школі. Не бажаючи ставати священиком, Лафонтен відмовився від духовної кар'єри і зайнявся правом. У цей час він вивчав античну культуру, знайомився з провідними філософськими та політичними теоріями своєї епохи.

За своїми філософськими поглядами Лафонтен був деїстом, тобто визнавав факт створення Богом світу, але вважав, що далі, після акту створення, світ розвивається за власними законами. Писати Лафонтен почав доволі пізно, коли йому вже виповнилося тридцять три роки. Особливою заслугою Лафонтена в європейській літературі є розробка жанру віршованої байки. До Лафонтена письменники-класицисти вважали, що байка є «низьким» жанром, тобто непридатним для вираження серйозного змісту. Перші шість книг байок побачили світ 1688 р. під назвою «Байки Езопа, завіршовані Лафонтеном». Остання, дванадцята, книга була надрукована 1694 p. Створювані упродовж багатьох років, байки відобразили зміни у світогляді поета, а також його творчі пошуки. Всі книги байок поєднані цілісним художнім задумом: висміяти вади сучасного суспільства, представити читачеві різні його верстви у сатиричному зображенні.

Байки Лафонтена надзвичайно різноманітні за тематикою: одні з них порушують найважливіші філософські проблеми («Звір на Місяці»), другі дають картину суспільної моралі, політичного життя сучасного суспільства («Щур і Слон»), треті зображають різні людські слабкості та вади («Дуб і Очерет»). У байках відобразилося вільнодумство Лафонтена, виявився його політичний лібертинаж.

Новаторство Лафонтена у розробці жанру байки полягає, зокрема, в її демократизації. Лафонтен вводить у байку нового героя — людину з народу. Письменник оцінює зображувані ним події з точки зору простої людини-трудівника. Лафонтен не лише поглибив зміст байки, надавши йому філософського чи політичного характеру, а й піклувався про досконалість форми. Під пером французького поета байка стала легкою та витонченою. Структура байок Лафонтена вирізняється ясністю, простотою й точністю. Мова байок — жива, розмовна, народна. Поет використовує характерні для просторічної мови звороти й інтонації. Демократизм, життєвість, національний колорит байки Лафонтена захоплювали Л. Глібова, котрий наслідував його, додаючи свої оригінальні барви.

14. Жанр афоризму. Творчість Ларошфуко

Франсуа де Ларошфуко - французький письменник, був представником старовинного дворянського роду. У 1629 р. брав участь в Італійських походах, після чого залишився при дворі. Був серед змовників проти кардинала Рішельє, першого міністра Людовіка XIII. За придворні інтриги його ув'язнили у Бастилії, а потім заслали у Вертей, де він провів декілька літ. Після смерті Рішельє та Людовіка повернувся до двору в надії стати фаворитом королеви, але зустрів суперника в особі кардинала Мазаріні. Знову брав активну участь у змовах. Після встановлення Людовіком XІV абсолютної монархії письменник втратив інтерес до політичної гри і цілковито віддався придворному життю та мистецтву.

Перша збірка Ларошфуко вийшла друком 1659 р. і відкривалася «Портретом» автора. Це цікава психологічна замальовка, в якій Ларошфуко стверджує, що наділений розумом, вміє сильно відчувати, він гордий і діткливий. У 1665 р. письменник видав перший том головної праці «Роздуми, або Висловлювання і моральні максими» Книга була видана анонімно, але її авторство ні для кого не залишалося загадкою. Згодом Ларошфуко. постійно доповнюватиме свою збірку новими максимами, шліфуватиме вже написані. Вони вважаються класичними зразками афористичного жанру. У «Роздумах» очевидна опора на філософські погляди Гассенді та Декарта, котрі вважали, що духовний світ індивідуума зумовлений фізіологічною сутністю. Таким чином, людина є частиною спільного природного світу і розвивається за одними й тими самими законами. Ларошфуко вважав, що суспільство розвивається і рухається вперед лише завдяки таким людським якостям, як егоїзм і шанолюбство. Ларошфуко розуміє, що будь-кому властиве прагнення до насолоди і що людина не приймає страждання. Для досягнення своєї мети вона й послуговується власним інтересом, який домінує над рештою якостей. Згідно з його філософією, егоїзм сам по собі не несе етичного заряду. Етична оцінка виникає лише у випадку зіткнення кількох приватних інтересів. Егоїзм і себелюбство стають негативними якостями в тому випадку, якщо не стримуються розумом. Суспільство нормально функціонує лише там, де розум перемагає пристрасті. Як вважав Ларошфуко, така суспільна організація як абсолютизм не сприяє громадянському миру і процвітанню індивідуальних характерів. Абсолютизм спонукає людину до бунту. Такий погляд на речі зрозумілий, оскільки виправдовує й особисту долю письменника.