5. Нормативна естетика класицизму

Класицизм — це напрямок, який оформився в художній культурі європейських країн на початку XVII ст. Эстетичні принципи класицизму протягом XVII — початку XIX ст. зазнали істотних змін. Характерною рисою цього напрямку є схиляння перед античністю. Мистецтво Древньої Греції і Древнього Риму розглядалося класицистами в якості ідеальної моделі художньої творчості. «Поетика» Арістотеля і «Мистецтво поезії» Горація справили величезний вплив на формування естетичних принципів класицизму. Естетика класицизму орієнтувала поетів, художників, композиторів на створення образів мистецтва, що відзначаються ясністю, логічністю, суворою врівноваженістю і гармонією. Все це, на думку класицистів, знайшло своє повне вираження в античній художній культурі. Раціоналістичний характер естетики класицизму проявився у відверненій типізації образів, суворій регламентації жанрів, інтерпретації античної художньої спадщини, у зверненні мистецтва до розуму, а не до почуттів, у прагненні підпорядкувати творчий процес непорушним правилам і канонам.

6. Бароко

Баро́ко (італ. barocco - вибагливий, химерний) — стиль у європейському мистецтві у 16—18 ст. Батьківщина бароко — Італія, де виробили перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живописі. За висновками науковців, бароко — кризовий стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму. Засновником бароко в Італіі вважають Мікеланджело Буонаротті. Саме він підсилив архітектуру велетенським розмірами. Скульптурні та архітектурні твори генія й досі справляють не абияке враження. Характерною є пишнота, парадність, яскравість кольорів, контрастність, екстравагантність орнаменту, асиметрія конструкцій. В бароковій архітектурі панують сильні контрасти об'ємів, ефекти світлотіні та кольору. Живопис і скульптура відзначаються декоративно-театральними композиціями, тонкою розробкою колориту і ефектів освітлення, ускладненою пластикою, парадністю. У музиці — поява опери, розвиток вільного поліфонічного стилю (зокрема у творчості Йоганна Себастьяна Баха). Бароковий стиль домінував у європейському мистецтві в 17 столітті. В деяких країнах він також захопив кінець 16 і середину 18 столітть (Італія, Польща, Австрія, Україна, Латинська Америка). Представниками цього стилю є Рубенс, ван Дейк, в живописі: Кортона, в архітектурі В. Растреллі, в літературі: П. Кальдерон, М. В. Ломоносов , в музиці період бароко тривав з 1600 до 1750, представниками якого є Вівальді, Бах.

7. Основні риси літератури бароко

Література бароко відмовилася від принципу наслідування життя, його відображення. Вона створила власний світ за певними законами, мета яких - вразити читача. Тому представники цього напряму виявляли інтерес до ускладненої художньої форми. Вони вважали, що реальний світ це - ілюзія, а його предмети - символи та алегорії, які необхідно пояснити. Ознакою бароко є його контрастність. Вона виявляється, зокрема, у зображенні героїв і в щасті, і в горі, у протиставленні земного й неземного. Названі риси бароко яскраво розкриваються у відповідних метафорах, символах, алегоріях: життя людини нагадує квітку, що губить пелюстки, сама людина - це скло; Смерть, Доля, Віра стають досить поширеними алегоричними персонажами. Захоплення ускладненою формою, химерним, дивним виявилося у барокових письменників у нанизуванні метафор, порівнянь, антитез, зверненні до акростихів-віршів, у яких перші літери кожного рядка утворюють слово або речення; мезостихів — поезій, всередині яких приховано якесь особливе значення, найчастіше ім'я адресата. Усе це підпорядковується завданню вразити, здивувати читача. Звідси — незвичайний вигляд віршів: у формах хреста, колони, ромба, зірки, серця тощо. Усі ці художні засоби декоративно прикрашають твір, роблять його пишним, химерним, монументальним. Найвидатніші представники бароко - Кальдерон в Іспанії, Маріно і Тассо в Італії, Ґріммельсхаузен у Німеччині.

8. Література Франції XVII ст.

Встановлення абсолютизму на чолі з королем. Намагання знаті відстояти свої права, боротьба з ними кардинала Рішельє. На зміну хаосу та анархії приходить дисципліна та порядок. З’являється французька академія. Відбувається становлення класицизму. Водночас має місце відчутне розмежування між групами, жанрами та напрямками. Характерною особливістю літ. франц. 17 ст. є зв’язок літ. з філософськими напрямками. Батько франц. трагедії – Корнель.

9. Творчість корнеля

Корнель - французький драматург, «батько французької трагедії», один із творців класицизму у французькій літературі. Народився в Руані в 1606 р., помер у Парижі в 1684 р. Син адвоката; дитинство провів у селі, навчався в єзуїтській школі, потім вивчав право й отримав місце прокурора. Творчість Корнеля відображала суспільну боротьбу в період становлення абсолютизму. Корнель перший оживив французьку драму, прищепивши їй іспанський елемент руху і сили пристрасті, з іншого боку, він відновив традиції класичної драми в зображенні пристрастей, глибоко людяних по своїй істоті, але стоїть вище повсякденного життя по своїй силі. Про творчість Корнеля і його спадкоємця Расіна деякі критики говорять, що "Корнель малює людей такими, якими вони повинні були б бути, а Расін - такими, які вони в дійсності". Корнель зображує ідеальне людство, героїв з непохитною волею у виконанні найсуворішого обов'язку, і якщо це і додає деяку сухість його трагедіям, то вона відшкодовується життєвістю трагічних конфліктів, зображуваних поетом. Корнель виходить з арістотелівського принципу, що трагедія повинна відтворювати важливі події, що в ній повинні діяти сильні люди, щиросердечні конфлікти яких приводять до фатальних наслідків. Але разом з тим він пам'ятає, що душу глядача торкають тільки нещастя, що випливають із властивих йому самому пристрастей.