zap_2

Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України

Фіторізноманіття заповідників і національних природних парків України

Ч.2. Національні природні парки

під редакцією к.б.н., с.н.с. В.А. Онищенка і д.б.н., проф. Т.Л. Андрієнко

1

4

– бл. 1200 га, дюнні угруповання – 40-50 га, галофітна рослинність – 200 га, лісова – 340 га, рослинність трансформованих територій – 1015 га. На островах Сиваша степова рослинність (справжні та зпустелені степи) займає 600-650 га, солонцева та солончакова рослинність – 260-270 га, лучна рослинність – 150-170 га, водноболотна – 5 га, рослинність трансформованих територій – 3-4 га.

Найбільші за площею ділянки справжніх (порядок Festucetalia valesiacae) та лучних степів (порядок Agropyretalia repentis)

розташовані на островах Чурюк і Куюк-Тук у межах Азово-Сиваського НПП. Ці степи пов’язані з слабо солонцюватими темно-каштановими грунтами в комплексі з солонцями. Їх ценотичне різноманіття представлене 10 асоціаціями, що належать до класів FestucoBrometea та Agropyretea repentis (Дубина, Дзюба, 2007). Найкраще представленими на території Сиваських островів є угруповання з домінуванням житняку гребінчастого (Agropyron pectinatum) (на плакорних ділянках і схилах, мають вигляд довгих і вузьких смуг), костриці валіської (Festuca valesiaca), колосняку гіллястого (Leymus ramosus). Ці ценози у межах Азово-Сиваського НПП (о-ви Куюк-Тук, Чурюк), займають 450-500 га. Співвдомінантами є ковила Лессінга

(Stipa lessingiana), к. українська (Stipa ucrainica), к. волосиста (Stipa capillata), тонконіг бульбистий (Poa bulbosa), кринітарія волохата

(Galatella villosa), пижмо тисячолисте (Tanacetum millefolium), пирій звичайний (Elytrigia repens). Домішка різнотрав’я незначна: гвоздика ланцетна (Dianthus lanseolatus), г. краплиста (D. guttatus),

підмаренник руський (Galium ruthenicum), кермек замшевий

(Limonium alutaceum), к. сарептський (L. sareptanum), люцерна румунська (Medicago romanica), залізняк колючий (Phlomis pungens),

козельці шорстконосикові (Tragopogon dasyrhynchus), дивина фіолетова (Verbascum phoeniceum), горошок мишачий (Vicia cracca) (Лоскот, 1974; Коломійчук, 1999; Дубина, Дзюба, 2007).

На о. Чурюк і Куюк-Тук трапляються угруповання з перева-

жанням видів роду ковила (Stipa lessingiana, S. ucrainica, S. capillata).

Вони займають близько 400 га (Коломійчук, 2003 а; Дубина, Дзюба, 2007). На Сиваських островах співдомінантами є житняк гребінчастий

(Agropyron pectinatum), костриця валіська (Festuca valesiaca), пирій середній (Elytrigia intermedia), полин кримський (Artemisia taurica), п.

австрійський (A. ausrtiaca), тонконіг бульбистий (Poa bulbosa). З видів різнотрав’я характерними є будяк гачкуватий (Carduus uncinatus), волошка притиснутолускова (Centaurea adpressa), гвоздика ланцетна

(Dianthus lanceolatus), ферула каспійська (Ferula caspica), гоніолімон кримський (Goniolimon tauricum), льон австрійський (Linum austriacum), прангос кравниковий (Prangos odontalgica), залізняк

7

колючий (Phlomis pungens), шавлія сухостепова (Salvia tesquicola),

серпій сухоцвітий (Serratula xeranthemoides), пижмо тисячолисте (Tanacetum millefolium). Певну частку складають чагарнички та чагарники – камфоросма монпелійська (Camphorosma monspeliaca), ефедра двоколоскова (Ephedra distachya), віниччя сланке (Kochia prosrata), курай модринний (Сaroxylon laricinum). Іноді трапляються ефемери та ефемероїди: цибуля кругла (Allium rotundum), бурачок пустельний (Alyssum desertorum), белевалія сарматська (Bellevalia sarmatica), роговик сиваський (Cerastium syvaschicum), незабудка дрібноквіткова (Myosotis micrantha), глуха кропива стеблообгортна

(Lamium amplexicaule), рястка Гуссона (Ornithogalum gussonei),

тюльпан Шренка (Tulipa schrenkii), вероніка трилиста (Veronica triphyllos), фіалка Китайбелева (Viola kitaibeliana) (Коломійчук, 2003

а). Виявлений мохово-лишайниковий ярус, в якому наявні Tortula ruralis, Cladonia foliacea, C. rangiformis, Neofuscelia russolea, Xanthoparmelia camtschadalis (Редченко, 1996).

На острові Бірючому на дерново-піщаних схилах та в западинках трапляються ценози ковили волосистої (Stipa capillata). Із співдомінантів та різнотрав’я тут відмічені типові псамофіли: жито дике (Secale sylvestre), осока колхідська (Carex ligerica), самосил білоповстистий (Teucrium polium) та ін.

Пустельні (полиново-злакові) степи (союз Artemisio tauricaeFestucion valesiacae), на відміну від справжніх дернинно-злакових біднорізнотравних степів, мають значне поширення на території Присивашшя (Лавренко, 1940; Білик, 1973). Як правило, ці степи пов’язані з різним ступенем антропогенного навантаження (пасовища, старі перелоги, збої) і характеризуються панівною роллю полину кримського (Artemisia taurica). Ці угруповання приурочені до підвищених форм рельєфу, таких як плакори, верхні частини схилів та подів. На плакорі за умов заповідності полин кримський поступово витісняється дернинними злаками (Лоскот, 1974; Коломійчук, 1999). Досить типовими для ділянок парку є асоціації, де роль субдомінанти відіграють костриця валіська (Festuca valesiaca), житняк гребінчастий

(Agropyron pectinatum), ковила волосиста (Stipa capillata), к. Лессінга (S. lessingiana), к. українська (S. ucrainica), лутига татарська (Atriplex tatarica), л. Ошера (A. aucheri), курай модринний (Сaroxylon laricinum).

Угруповання солонцюватих степів, в яких домінують полин сантонінський (Artemisia santonica) та віниччя сланке (Kochia prostrata) (порядок Festuco-Limonietalia), трапляються значно рідше, ніж кримськополинові ценози. Cпівдомінантами є полин кримський

(Artemisia taurica), житняк гребінчастий (Agropyron pectinatum), рідше

– полин австрійський (Artemisia austriaca), костриця валіська (Festuca

8

valesiaca), камфоросма монпелійська (Camphorosma monspeliaca), кермек Мейєра (Limonium meyeri), к. чурюцький (L. tchurjukiense). Ці ценози у межах Азово-Сиваського НПП (о-ви Куюк-Тук, Чурюк) займають 40-50 га.

Піщані степи (порядок Festucetalia vaginatae) великі площі займають на Бірючому острові. Найпоширенішими домінантами тут є костриця Беккера (Festuca beckeri), осока колхідська (Carex ligerica), ефедра двоколоскова (Ephedra distachya). Вони приурочені до найвищих ділянок острова (кучугур). На піщано-черепашкових грунтах часто домінують шандра чужоземна (Marrubium peregrinum) та самосил білоповстистий (Teucrium polium). Співдомінантами в піщаних степах парку є житняк Лавренків (Agropyron lavrenkoanum), свинорий пальчастий (Cynodon dactylon), волошка розлога (Сentaurea diffusa). Асектаторами є астрагал дніпровський (Astragalus borysthenicus), бурачок шорсткий (Alyssum hirsutum), переломник видовжений (Androsace elongata), люцерна Котова (Medicago kotovii),

смілка напівконічна (Silene subconica), дивина перистороздільна

(Verbascum pinnatifidum), чебрець двовидний (Thymus dimorphus), жито дике (Secale sylvestre), ковила дніпровська (Stipa borysthenica).

Менш поширеними тут є угруповання ковили дніпровської (Stipа borysthenica), астрагалу дніпровського (Astragalus borysthenicus),

люцерни Котова (Medicago kotovii). Подекуди розвинутий мохово-

лишайниковий ярус (Tortula ruralis, Cladonia convoluta, C. rangiformis, Parmelia vagans).

Літоральна рослинність на території парку поділяється на ценози смуги пляжу (Cakiletea maritimae) та угруповання літорального валу (Ammophiletea). В ценозах класу Cakiletea maritimae, які внаслідок згінно-нагінних явищ є досить агрегативними, домінують морська гірчиця чорноморська (Cakile euxina) і аргузія сибірська (Argusia sabirica), типовими видами є молочай щебриковидний

(Euphorbia peplis), курай понтійський (Salsola pontica), латук татарський (Lactuca tatarica), катран понтійський (Crambe pontica). В ценозах класу Ammophiletea домінує колосняк чорноморський (Leymus sabulosus), рідше миколайчики приморські (Eryngium maritimum). Співдомінантами є катран понтійський (Crambe pontica), аргузія сибірська (Argusia sіbirica), молочай Сегієрів (Euphorbia seguieriana). Ці угруповання характеризуються розрідженим травостоєм, вони знаходяться під впливом дефляційних процесів

(Dubyna et al., 1994, 1995).

Справжні луки на островах Сиваша представлені лише ценозами з домінуванням пирію подового (Elytrigia pseudocaesia). Вони поширені по нижніх частинах схилів подів. Постійними їх

9

компонентами є скритниця колюча (Crypsis aculeata), с. схенусовидна

(C. schoenoides), стелюшок морський (Spergularia marina), подорож-

ник тонкоколосий (Plantago tenuiflora), покісниця Фоміна (Puccinellia fominii), а на вологіших грунтах – ситняг однолусковий (Eleocharis uniglumus), солончакова айстра звичайна (Tripolium vulgare) тощо. Пирійники у межах Азово-Сиваського НПП займають 120-150 га.

Серед засолених лук (клас Festuco-Puccinellietea) найбільшу площу мають угруповання пирію видовженого (Elytrigia elongata). Вони займають знижені ділянки між степовими та солончаковими ценозами материкових островів Сиваша, нижні частини їх схилів, а також є характерними для вирівняних або знижених ділянок острова Бірючого. Досить часто пирій видовжений формує чисті зарості, місцями з ним співдомінують очерет південний (Phragmites australis), хрінниця широколиста (Lepidium latifolium), мітлиця азовська (Agrostis maeotica), метлюг приморський (Apera maritima), прибережниця берегова (Aeluropus littoralis), кермек Мейєра (Limonium meyeri).

Постійними компонентами є кермек каспійський (Limonium caspium), цинанхум гострий (Cynanchum acutum), полин сантонінський (Artemisia santonica). Такі ценози у межах Азово-Сиваського НПП займають близько 500 га. Приблизно таку ж загальну площу мають ценози з переважанням різних видів покісниць. Угруповання покісниць розставленої (Puccinellia distans) і велетенської (P. gigantea) поширені на острові Бірючому, а ценози з домінуванням покісниці Фоміна (Puccinellia fominii) притаманні переважно островам Сиваша. Співдомінантами є полин сантонінський (Artemisiа santonica), камфоросма монпелійська (Camphorosma monspeliaca),

галіміона бородавчаста (Halimione verrucifera), солонець простертий

(Salicorniа prostrata), солончакова айстра звичайна (Tripolium vulgare),

содник простертий (Suaeda prostrata). До засолених лук належать також угруповання з переважанням комишівника звичайного

(Scirpoides holoschoenus), метлюгу приморського (Aperа maritimа) та прибережниці берегової (Aeluropus littoralis). Угруповання солончакової айстри звичайної (Tripolium vulgare) займають екотонні смуги між мокрими та пухкими солончаками (30-50 га). Солончакова айстра часто утворює чисті угруповання, рідше співдомінантами є бульбокомиш морський (Bolboschoenus maritimus), хрінниця широколиста (Lepidium latifolium), очерет південний (Phragmites australis), солонець простертий (Salicornia prostrata). Близько 40-50 га на території парку займають ценози хрінниці широколистої (Lepidium latifolium), поширені на острові Бірючому. Вона часто формує моновидові ценози, рідше співдомінaнтами є пирій видовжений

(Elytrigia elongata) та полин сантонінський (Artemisia santonica). На

10

Бірючому острові на площі бл. 250 га поширені угруповання бульбокомишу морського (Bolboschoenus maritimus), часто з очеретом південним (Phragmites australis).

Сукулентно-трав’янисті справжні солончаки (клас TheroSalicornietea strictae) займають в парку 100-120 га. Тут на солончаках домінує солонець простертий (Salicornia prostrata), інколи із співдомінуванням соднику солончакового (Suaeda salsa), солончакової айстри звичайної (Tripolium vulgare), тризубця морського (Triglochin maritima), сарсазану шишкуватого (Halocnemun strobilaceum),

петросимонії розлогої (Petrosimonia brachiata), п. тритичинкової (P. triandra), покісниці Фоміна (Puccinellia fominii), хрінниці сиваської (Lepidium syvaschicum). На сухіших солончаках переважає содник простертий (Suaeda prostrata), часто із співдомінуванням солонця простертого (Salicornia prostrata), кураю содового (Salsola soda),

полину сантонінського (Artemisia santonica), солончакової айстри звичайної (Tripolium vulgare), франкенії шорсткої (Frankenia hirsutа).

Ці угруповання займають близько 40-50 га. Обидва типи солончаків поширені як на Бірючому острові, так і на сиваських островах.

Виразно галофітні угруповання з переважанням багаторічних трав та напівчагарничків (клас Salicornietea fruticosae) представлені переважно угрупованнями сарсазану шишкуватого (Halocnemum strobilaceum) і кермеку Мейєра (Limonium meyeri). Ценози сарсазану шишкуватого займають площу 100-150 га і поширені на глинистих (“пухких”) солончаках. Угруповання кермеку Мейєра характерні для значно засолених суглинково-солончакових та мулистих піщаночерепашкових ділянок і займають 20-30 га.

Прибережно-водна рослинність (клас Phragmito-Magnocaricetea) має значне поширення на косі Бірючий острів, де займає половину площі (бл. 4000 га). Це в основному угруповання очерету південного (Phragmites australis). Угруповання цього класу на косі Бірючий острів поширені по мілких прибережних ділянках з мулисто-піщаними, рідше піщано-черепашковими грунтами. На островах Центрального Сиваша ця формація є малопоширеною, очеретяні зарості трапляються насамперед біля слабо засолених джерел на о.Чурюк. Іноді як співдомінанти на засолених грунтах виступають бульбокомиш морський (Bolboschoenus maritimus), цинанхум гострий (Cynanchum acutum), курай содовий (Salsola soda), содник солончаковий (Suaeda salsa).

Угруповання з панівною роллю камки морської (Zostera marina) відмічені у мілководних внутрішніх водоймах острова Бірючого. Як співдомінанти трапляються камка мала (Zostera noltii), цанікелія стеблиста (Zannichellia pedunculata), рдесник гребінчастий (Potamo-

11

geton pectinatum). Крім того, у цих ценозах спорадично зустрічаються водорості (Enteromorpha sp., Ceramium rubrum).

Перші лісові насадження деревних порід (робінія звичайна, маслинка вузьколиста, тополя Болле, шовковиця біла) на косі Бірючий острів датуються 1914-1915 рр. У 1958 році розпочаті роботи по створенню захисних ремізів для фазанів, які проводила О.А. Федорко під керівництвом проф. О.Л. Бельгарда (Федорко, 1969, 1975). Всього було випробувано 116 деревно-чагарникових видів (53 деревних і 63 чагарникових). Методика полягала в тому, що дерева насаджували невеликими куртинами, а по периферії цих куртин смугами насаджували чагарники. За останні 40 років з цих ремізів близько половини насаджень загинуло, а ті, що залишились (всього відмічено 51 вид дерев та чагарників), знаходяться у пригніченому та почасти задовільному стані (Коломійчук та ін., 2005). Збереглися переважно культури маслинок сріблястої та вузьколистої, робінії звичайної, тополь білої, Болле, канадської, чорної, дуба звичайного, платану східного, ялівцю віргінського, ясена звичайного, шовковиці чорної, в’язу гладкого. Крім ремізів, були створені окремі масиви та паркові конструкції у садибі с. Садки. Найбільшу площу (більше 200 га) займають монокультури маслинок вузьколистої та сріблястої.

Сучасний стан культур, створених пізніше, в 1965-1980 рр. (дуб звичайний, ясен зелений, маслинка вузьколиста, в’яз голий, тамарикс чотиритичинковий), на косі Бірючий острів є задовільним.

До Зеленої книги України занесено такі виявлені в парку рослинні угруповання:

угруповання формації ковили Лессінга (Stipeta lessingianae) – острови Сиваша;

угруповання формації ковили української (Stipeta ucrainicae) – острови Сиваша;

угруповання формації ковили волосистої (Stipeta capillatae) – острови Сиваша, рідше – на косі Бірючий острів;

угруповання формації ковили дніпровської (Stipeta borysthenicae)

– коса Бірючий острів

угруповання формації офайстону однотичинкового (Ofaistoneta monandri) – острови Сиваша;

угруповання формації кермеку напівкущового (Limonieta suffruticosi) – острови Сиваша;

угруповання формації покісниці сиваської (Puccinellieta syvaschicae) – острови Сиваша.

Флора парку за даними Д.В. Дубини, Ю.Р. Шеляг-Сосонка та П.А. Тимошенка (1998, 2002, 2004) налічувала 603 види судинних рослин з 286 родів і 62 родин, причому для коси Бірючий острів

12

наводиться 449 видів p 212 родів і 60 родин, а для островів Сиваша – 591 вид з 225 родів і 62 родин.

За нашими інвентаризаційними даними флора судинних рослин Азово-Сиваського національного парку на 01.08.2009 р. становить 716 видів з 325 родів та 81 родини, причому 51 вид рослин є інтродукованими.

Альгофлора грунтів нараховує 92 види, з них до відділу Синьозелені водорості належать 49 видів, до відділу Зелені – 28, до Діатомових – 12, до Жовтозелених – 2, а до Еустігматофітових – 1 вид (Виноградова, Дариєнко, 2008). Ще 16 видів відмічені у водоймах парку. З відділу Лишайники для НПП відмічені 35 видів (Редченко, 1996; Ходосовцев, 1999). З відділу Мохоподібні – 52 види (Бойко, 1999). Гриби на території парку не досліжувались.

Спектр 10 провідних родин аборигенної фракції флори судинних рослин утворюють Asteraceae (124 види; 21,3%), Poaceae (60; 10,3%),

Chenopodiaceae (45; 7,7%), Brassicaceae (44; 7,6%), Fabaceae (42; 7,2%), Caryophyllaceae (38; 6,5%), Lamiaceae (31; 5,3%), Apiaceae (22; 3,8%), Scrophulariaceae (20; 3,4%), Boraginaceae (16; 2,7%). На перші три родини припадає 39,3% флори національного парку. Родина Brassicaceae, як і у флорі Древнього Середзем’я, займає 4-те місце. Істотну роль відіграють також й інші родини зазначеного регіону –

Fabaceae, Caryophyllaceae, Lamiaceae, Apiaceae.

У флорі Азово-Сиваського національного природного парку відмічено 60 представників чорноморсько-каспійського флористичного ендемічного комплексу. З них досить рідкісними є цибуля переодягнена (Allium pervestitum Klokov), деревій бірючанський

(Achillea birjuczensis Klokov), астрагал новоасканійський (Astragalus novoascanicus Klokov), гвоздика дрібноголовчаста (Dianthus capitellatus Klokov), гоніолімон прибережно-сиваський (Goniolimon orae-syvashicae Klokov), цмин щитконосний (Helichrysum corymbiforme Opperman ex Katina), кермек чурюцький (Limonium tschurjukiense

(Klokov) Lavrenko ex Klokov), мінуарція бірючанська (Minuartia birjuczensis Klokov), залізняк азовський (Phlomis maeotica Des.- Shost.), покісниця сиваська (Puccinellia syvaschica Bilyk). Зв’язки флори Присивашшя з пустелями Середньої Азії та Древнього Середзем’я до кінця пліоцену здійснювались по загальній лінії літоралей. Літораль з’єднувала Середземне море з Прикаспійською низовиною через район Присивашшя, про що свідчать реліктові місцезростання на островах Сиваша таких видів, як лутига куляста

(Atriplex sphaeromorpha Iljin), кермек напівчагарниковий (Limonium suffruticosum (L.) O.Kuntze), офайстон однотичинковий (Ofaiston monandrum (Pall.) Moq.), курай модринний (Caroxylon laricinum (Pall.)

13

Tzvelev), тетрадікліс ніжний (Tetradiclis tenella (Ehrenb.) Litv.) (Лоскот, 1976; Дубина, Тимошенко, 2004; Коломійчук, Багрікова, 2007).

Адвентивна флора парку за Д.В. Дубиною та П.А. Тимошенком (2004) налічує 111 видів судинних рослин, які належать до 79 родів з 28 родин і складають 19,3 % усієї флори парку.

Флористичні комплекси Азово-Сиваського національного природного парку тривалий час перебували у несприятливих екологічних умовах, наслідки яких відчуваються й досі. Передусім це було спричинено лісорозведенням, акліматизацією та розведенням надмірної кількості диких копитних тварин, сінокосінням. Лісорозведенням були значно трансформовані флористичні комплекси кучугур і незаливних рівнинних ділянок. Розорювання територій під лісокультури створювало умови для експансії і розселення адвентивних видів. Зокрема, високою інвазійною спроможністю відзначаються амброзія полинолиста (Ambrosia artemisifolia L.), полин гіркий (Artemisia absinthium L.), кудрявець Софії (Descurainia sophia (L.) Webb. ex Prantl), волошка розлога (Centaurea diffusa Lam.), хрінниця смердюча

(Lepidium ruderale L.), болиголов плямистий (Conium maculatum L.).

Випасання зумовило дигресію псамофітних флористичних комплексів, насамперед, утворених ендемічними видами. Кострицеві степи коси Бірючий острів змінювалися дигресивними стадіями з переважанням кореневищних злаків (Cynodon dactylon (L.) Pers.,

Calamagrostis epigeios (L.) Roth, Agropyron dasyanthum Ledeb. та ін.) і стрижнекореневих дводольних (Euphorbia seguieriana Neck., Melilotus albus Medik. та ін.). Кострицево-ковилово-полинові степи островів Сиваша заміщуються пирійовими або полиновими ценозами зі збільшенням участі представників родини Chenopodiaceae (з родів Chenopodium, Atriplex, Kochia та ін.). Нерегламентоване сінокосіння, зокрема порушення строків вилучення фітомаси без урахування фенофаз, що їх проходять окремі, переважно цінні кормові види з родів Agrostis, Medicago, Melilotus, Trifolium, Astragalus, Festuca

призводить до їх елімінації з травостою, заміни малоцінними і низькопродуктивними видами. На сиваських островах, зокрема після зрошення прилеглих ділянок у минулі роки, сформувалися стовпцюваті солонці, загальна площа яких становить близько 500 га (Дубина, 2002; Коломійчук, Безкоровайний, 2011).

На території парку виявлено 20 видів судинних рослин, занесених до Червоної книги України, 11 видів з Червоного списку МСОП, 17 видів з Європейського червоного списку, 2 види з Додатку І Бернської конвенції (разом – 40 видів):

• астрагал блідий (Astragalus pallescens M.Bieb.) (МСОП) –

південнопонтичний ендемік, поширений від Одеси до нижнього

14

Дону, на території парку дуже рідко трапляється лише у степових ценозах о-ва Чурюк (уроч. Узгуя, Камлик);

•астрагал Генінга (Astragalus henningii (Steven) Klokov) (МСОП, ЄЧС, ЧКУ) – декілька екземплярів цього виду виявлено на заповідній ділянці степу острова Куюк-Тук;

•астрагал дніпровський (Astragalus borysthenicus Klokov) (ЄЧС, ЧКУ) – причорноморсько-приазовський літоральний ендемік, описаний М.В. Клоковим з коси Бірючий острів (locus classicus), де зрідка трапляється на приморських пісках, значно потерпає від випасу копитних;

•астрагал зігнутий (Astragalus reduncus Pall.) (МСОП, ЄЧС, ЧКУ) – спорадично трапляється на степових ділянках о-ва Чурюк (уроч. Узгуя; уроч. Ушакова);

•волошка наслідувальна (Сentaurea aemulans Klokov) (ЄЧС) – кримсько-приазовський петрофітно-степовий ендемічний вид, в Присивашші відомий лише з степових схилів острова Куюк-Тук

(Котов, 1971; Лоскот, 1973);

•житняк керченський (Agropyron cimmericum Nevski) (МСОП) – західноприазовський ендемік, на острові Бірючому (кордони Чинка, Садки, Перебойня та Маяк) поширений на помірнозадернованих, рідше голих пісках приморської смуги;

•житняк пухнатоквітковий (Agropyron dasyanthum Ledeb.) (МСОП) – нижньодніпровсько-приазовський вид, трапляється рідше, ніж попередній вид, на косі Бірючий острів (в східній її частині), де росте на схилах горбів та слабозакріплених кучугур;

•жовтозілля дніпровське (Senecio borysthenicus (DC.) Andrz. ex Czern.) (ЄЧС) – на косі Бірючий острів cпорадично трапляється в западинах піщаного степу та на луках;

•залізняк гібридний (Phlomis hybrida Zelen.) (ЄЧС) – причорноморський ендемік у вузькому розумінні; раніше наводився П.Я. Поповичем лише для острова Куюк-Тук (1938), у 70-х роках Н.П. Лоскот знайшла цей вид на Чонгарському півострові в околицях ст. Сальково та на острові Чурюк (1973, 1974). Ми зібрали цей вид у 2001 році на о-ві Куюк-Тук;

•зозулинець розмальований (Orchis picta Loisel.) (ЧКУ) – у 1960-их роках вказувався М.А. Парнаським для вологих лук північної частини Бірючого острова (Літопис природи парку);

•золотобородник цикадовий (Chrysopogon gryllus (L.) Trin.) (ЧКУ) – відмічений у 2008 р.на косі Бірючий острів у штучних насадженнях уроч. Садки на ділянці з переважанням у травостої

Festuca regeliana і Cynodon dactylon.

15

•камка морська (Zostera marina L.) (БЕРН) – на косі Бірючий острів є домінантом водних угруповань (внутрішні озера, узбережжя);

•ковила волосиста (Stipa capillata L.) (ЧКУ) – на степових ділянках (зниження степу та верхи подів) о-вів Куюк-Тук та Чурюк, де нерідко формує угруповання; також часто трапляється в угрупованнях піщаного степу коси Бірючій острів;

•ковила дніпровська (Stipa borysthenica Klokov ex Prokudin) (ЧКУ) – в парку трапляється виключно на косі Бірючій острів, згадки М.В. Клокова щодо місцезростань цього виду на о-ві Чурюк нами не підтверджені;

•ковила Лессінга (Stipa lessingiana Trin. et Rupr.) (ЧКУ) – на території островів Сиваша (Чурюк, Куюк-Тук) часто трапляється на ділянках степу, часто домінує;

•ковила українська (Stipa ucrainica P. Smirn.) (ЧКУ) – на островах Сиваша формує угруповання, які приурочені до ділянок плакору з каштановими грунтами;

•козельці дніпровські (Tragopogon borysthenicus Artemcz.) (ЄЧС) – на острові Бірючому спорадично трапляється у смузі піщаного степу;

•льонок Біберштейна (Linaria biebersteinii Besser) (МСОП) – спорадично у степах островів Куюк-Тук і Чурюк;

•мак азовський (Papaver maeoticum Klokov) (МСОП) – субліторальний приазовський (циркуммеотичний) ендемік, росте на приморських пісках та урвищах до моря, популяції виду малочисельні; ми знайшли P. maeoticum на піщано-черепашкових грунтах острова Бірючого та лесових схилах о. Куюк-Тук і Чурюк;

•мачок жовтий (Glaucium flavum Crantz) (ЧКУ) – дуже рідко на острові Бірючому в угрупованнях літорального валу (уроч. Маяк);

•морковниця прибережна (Astrodaucus littoralis (M.Bieb.) Drude) (ЧКУ) – причорноморський літоральний ендемік, на косі Бірючій острів утворює стабільні популяції в угрупованнях літорального валу;

•підмаренник волинський (Galium volhynicum Pobed.) (ЄЧС) – зрідка на степових схилах о-ва Чурюк;

•пізньоцвіт анкарський (Colchicum ancyrense B.L. Burtt) (ЧКУ) – на косі Бірючий острів трапляється дуже рідко між Садками і Перебойнею у ценозах з переважанням Еlytrigia elongatа і Syntrichiа ruralis; вперше зібраний М.А. Парнаським у 1948 р., а пізніше (2007 р.) – нами;

•піщанка Зоза (Arenaria zozii Kleopow) (ЄЧС) – азово-чорно- морський літоральний ендемік, місцезнаходження цього виду

16

приурочені до угруповань літорального валу, піщаного степу, поширених на піщано-черепашкових грунтах коси Бірючий острів;

•покісниця сиваська (Puccinellia syvaschica Bilyk) (ЄЧС) – вузькоендемічна рослина, представник галофітно-лучного флористичного комплексу Присивашшя; ми знайшли цей вид на солончакових зниженнях острова Чурюк (ур. Присиваське, ур. Узгуя);

•ситник Фоміна (Juncus fominii Zoz) (ЄЧС) – західнопри- азовсько-присиваський ендемік, описаний І.Г. Зозом з острова Куюк-Тук (locus classicus), росте на засолених луках на островах Сиваша і на косі Бірючий острів;

•тамарикс стрункий (Tamarix gracilis Willd.) (ЧКУ) – трапляється поодинокими особинами на приморських пісках острова Бірючого серед угруповань літорального валу (уроч. Гнилі озера), іноді зустрічається на зниженнях серед степу (сагах) центральної частини острова;

•тринія Китайбеля (Trinia kitaibelii M.Bieb. (МСОП) – на території парку зрідка трапляється серед угруповань типчаковоковилового степу на о-ві Чурюк (ур. Узгуя);

•тюльпан Шренка (Tulipa schrenkii Regel) (ЧКУ) – великі популяції цього виду виявлені на о-ві Куюк-Тук у смузі степу з переважанням Artemisia taurica, також цей вид характерний для заповідних ділянок о-ва Чурюк;

•ушанка полинкова (Otites artemisetorum Klokov) (ЄЧС) –

південнопонтичний літорально-степовий ендемік, на території парку частіше трапляється в угрупованнях піщаного степу коси Бірючий острів, рідше в степових угрупованнях о-ва Чурюк;

•ферула східна (Ferula orientalis L.) (БЕРН) – зрідка трапляється в степах та на солонцях островів Чурюк та Куюк-Тук;

•фіалка Лавренка (Viola lavrenkoana Klokov) (ЄЧС) – спорадично трапляється в лісових насадженнях коси Бірючий острів (ур. Садки);

•франкенія припорошена (Frankenia pulverulenta L.) (ЧКУ, МСОП)

– спорадично зростає у перехідних смугах від солонцюватих степів до солончаків, зокрема відмічений на о. Куюк-Тук;

•холодок Палласа (Asparagus pallasii Miscz.) (ЧКУ) – на острові Чурюк (уроч. Ушакова, уроч. Присиваське) дуже рідко зустрічається на засолених ділянках з солончаковою рослинністю;

•холодок прибережний (Asparagus litoralis Steven) (ЄЧС) – на косі Бірючий острів поодиноко трапляється на узбережжі лиманів (лиман Олень) та у лучних угрупованнях центральної частини коси (між Перетягою і Садками);

17

•хрінниця сиваська (Lepidium syvaschicum Kleopow) (ЄЧС) – вид описаний з острова Чурюк (locus classicus), де є співдомінантом дрібнорізнотравних лук, а частіше трапляється у екотонних смугах, що відмежовують засолені луки від пухких солончаків, подекуди цей вид утворює фрагменти угруповань з

Halocnemum strobilaceum;

•цибуля переодягнена (Allium pervestitum Klokov) (МСОП, ЧКУ)

– поодиноко трапляється на о. Чурюк (уроч. Камлик) на ділянці солонцюватого степу;

•цибуля скіфська (Allium scythicum Zoz) (ЄЧС, ЧКУ) – нижньодніпровсько-молочансько-присиваський подовий ендемік, дуже рідко трапляється у степових ценозах подів островів КуюкТук та Чурюк;

•чебрець дніпровський (Thymus borysthenicus Klokov et Des.- Shost.) (МСОП, ЄЧС) – трапляється на Бірючому острові на слабозакріплених пісках, де домінують Ephedra distachya, Carex colchica, Teucrium polium;

•чебрець прибережний (Thymus littoralis Klokov et Des.-Shost.) (ЧКУ) – західноприазовський літоральний ендемік, на острові Бірючому утворює нечисельні популяції в ур. Чинка на ділянках слабозакріплених пісків поруч з більш поширеними “латками”

Thymus pallasianus.

До Червоної книги України також занесені 1 вид водоростей, 4 види лишайників та 2 види грибів, виявлених на території парку:

•хара Брауна (Chara braunii Gmelin) (ЧКУ) – зрідка трапляється у внутрішніх водоймах коси Бірючий острів;

•цетрарія степова (Cetraria steppae (Savicz) Cogt (ЧКУ) – часто трапляється у степових ценозах сиваських островів;

•пармелія грубозморшкувата (Neofuscelia ryssolea (Ach.) Essl.) (ЧКУ) – часто трапляється у степових ценозах сиваських островів та на косі Бірючий острів;

•ксантопармелія камчадальська (Xanthoparmelia camtschadalis (Ach.) Hale) (ЧКУ) – спорадично трапляється у степових ценозах сиваських островів та на косі Бірючий острів;

•телосхістес ямчастий (Teloschistes lacunosus (Rupr.) Savicz) (ЧКУ) – відмічений у солончакових ценозах сиваських островів та на косі Бірючий острів;

•зморшок степовий (Morchella steрpicola Zer.) (ЧКУ) – відмічений нами для степових ділянок о. Чурюк;

•печериця таблитчаста (Agaricus tabularis Pk.) (ЧКУ) – відмічений нами для степових ділянок о. Чурюк.

18

Ряд видів судинних рослин описано на матеріалі з території, на якій нині існує Азово-Сиваський НПП. З острова Бірючого описано 8 видів: деревій бірючанський (Achillea birjuczensis Klokov), астрагал дніпровський (Astragalus borysthenicus Klokov), метлюг приморський

(Apera maritima Klokov), пирій азовський (Elytrigia maeotica (Prokud.) Prokud.), шандра тубільна (Marrubium civice Klokov), люцерна Котова

(Medicago kotovii Wissjul.), мінуарція бірючанська (Minuartia birjuczensis Klokov), щавель чорноморський (Rumex euxinus Klokov).

Ще 10 видів описано з островів Сиваша: 5 (ситник Фоміна (Juncus fominii Zoz), мак пухленький (Papaver tumidulum Klokov), залізняк азовський (Phlomis maeotica Des.-Shost.), кульбаба новосиваська

(Taraxacum neosivaschicum Tzvelev), кульбаба сиваська (Т. ziwaschum Doll) з Куюк-Тука, та 5 (костянець сиваський (Holosteum syvaschicum Kleopow), гоніолімон прибережно-сиваський (Goniolimon orae-syvachicae Klokov), хрінниця сиваська (Lepidium syvaschicum Kleopow), кермек чурюцький (Limonium tsсhurjukiense (Klokov) Lavrenko ex Klokov), кравник солончаковий (Odontites salinus (Kotov) Kotov)) з Чурюка (Флора УРСР). Є.М. Лавренко з острова Бірючого описав підвид житняк бірючанський (Agropyron dasyanthum subsp. birjuczense Lavr.), а М.І. Котов з Бірючого – самосил голий (Teucrium polium subsp. glabra Kotov).

За останнім функціональним зонуванням (Проект…, 2009) заповідна зона парку складає 39231 га, в тому числі на о. Чурюку – 935 га, на о. Куюк-Туку – 255 га, на косі Бірючий острів – 250 га, на о. Мартинячому – 7 га, акваторії Сиваша – 24586 га. Зона регульованої рекреації – 618 га, зона стаціонарної рекреації – 49 га, господарська зона – 12256 га. Сиваська ділянка майже повністю належить до заповідної зони. Бірючий острів – переважно до господарської зони, а заповідна зона на ньому має незначну площу. Азово-Сиваський НПП має найбільшу площу заповідної зони серед НПП України (як за абсолютною площею, так і за часткою від загальної площі парку).

Згідно нормативних актів на території Азово-Сиваського НПП сінокосіння проводиться на острові Чурюк з метою запобігання пожежі та на забур’янених ділянках острова у червні-липні на 30 га. На острові Куюк-Тук дозволяється викошувати лише 10 га на рік. На косі Бірючий острів косять луговини (пирійники та мітличники) на площі 300 га з метою заготівлі сіна для копитних тварин (квартали 1819, 26-27, 34-35, 51, 60).

На косі Бірючий острів високою є інтенсивність випасання. Кількість диких копитних (благородних оленів, ланей, куланів, муфлонів) тут становить близько 3500 особин. Крім того, є бл. 80

19

особин домашніх корів і коней. Випасання домашньої худоби проводять в 19, 28-29, 38-39, 69-74 кварталах. На сиваських островах випасання копитних заборонене і має випадковий характер.

Для відвідування відкрита лише територія коси Бірючий острів. У 2009-2010 рр. екскурсійні маршрути парку відвідали бл. 5000 чол. Для рекреаційних заходів на території коси Бірючий острів розроблено дві екологічні стежки (одна з них морська).

Сиваська ділянка АСНПП входить до ВБУ України міжнародного значення “Центральний Сиваш” (3UА012), що має площу 80000 га. Ця територія включає переважно акваторію Сивашу, рідше узбережжя (в т.ч. острови і півострови). Вона має надзвичайно велике значення як місце гніздування, линяння, зимівлі водно-болотяних птахів та місце їх перебування під час міграцій. Острів Чурюк включено до міжнародної бази даних важливих ботанічних територій.

Для збереження цінних флористичних комплексів АзовоСиваського національного природного парку необхідно обмежити кількість видів диких копитних на його території, регламентувати випасання, сінокосіння та інші види господарської діяльності, а деякі з них, як, наприклад, лісорозведення, виключити зовсім й замінити його екологічно обгрунтованим використанням природних ресурсів, яке б не порушувало довкілля і не сприяло б негативному впливу на природні комплекси (екотуризм, природознавчі виробничі та навчальні практики освітніх установ). Перспективним є розширення заповідої зони на косі Бірючий острів для охорони цінних угруповань люцерни Котова поблизу кордону “Ворота”. Також необхідно розширити територію парку і приєднати до нього ділянки островів Чурюк і Куюк-Тук, що залишилися поза охороною (близько третини їх площ). Попередньо потрібно терміново обмежити їх господарське використання (випасання і розорювання). Розпочаті роботи щодо розширення парку на території Арабатської стрілки. Ці та інші заходи мають підвищити природоохоронну цінність Азово-Сиваського національного природного парку.

Список літератури

1.Андрієнко Т.Л., Коломійчук В.П. Флористичні та фітоценотичні дослідження Сивашу та ботанічні питання його менеджмент-плану // Современное состояние Сиваша. – Киев: Wetlands International – AEME, 2000. – C. 18-26.

2.Білик Г.І. Солончакова рослинність приморської смуги УРСР. – К.: Вид-во АН УРСР, 1941. – 96 с.

20