zap_2

Caricetea. У дельті вони найчастіше трапляються на середньо- і тривалозаливних ділянках межиріччя Дністер-Турунчук та у гирловій частині. Домінантами угруповань виступають очерет південний

(Phragmites australis), рогози широколистий (Typha latifolia) та вузьколистий (T. angustifolia), куга озерна (Schoenoplectus lacustris),

лепеха звичайна (Acorus calamus), їжача голівка пряма (Sparganium erectum), ситняг болотний (Eleocharis palustris), лепешняк великий

(Glyceria maxima), осоки гостровидна (Carex acutiformis), висока (C. elata), несправжньосмикавцева (C. pseudocyperus) та пухирчаста (C. vesicaria). Співдомінантами і асектаторами ценозів найчастіше є частуха подорожникова (Alisma plantago-aquatica), хвощ прирічковий

(Equisetum fluviatile), підмаренник болотний (Galium palustre), півники болотні (Iris pseudacorus), вовконіг європейський (Lycopus europaeus),

смовдь болотна (Peucedanum palustre), гірчак земноводний

(Persicaria amphibia), щавель прибережний (Rumex hydrolapathum),

чистець болотний (Stachys palustris), плакун верболистий (Lythrum salicaria), зніт болотний (Epilobium palustre). Угруповання класу відзначаються багатством бореальних видів, суцільні ареали поширення яких розташовані у північніших регіонах – щучник дернистий (Deschampsia caespitosa), вовче тіло болотне (Potentilla palustris), кизляк китицецвітний (Naumburgia thyrsiflora) тощо.

Серед вищої водної рослинності (класи Potametea і Lemnetea) найпоширенішими є угруповання, утворені видами широкої екологічної амплітуди. Вони виступають діагностичними і домінуючими. Це рдесники пронизанолистий (Potamogeton perfoliatus), гребінчастий (P. pectinatus), блискучий (P. lucens) і Берхтольда (P. berchtoldii), кушири занурений (Ceratophyllum demersum) і плоскоостий (C. platyacanthum), різуха морська (Najas marina), водяні жовтеці Ріона (Batrachium rionii) і завитий (B. circinatum), валіснерія спіральна (Vallisneria spiralis). Значні площі займають угруповання, у яких діагностичними виступають вкорінені з плаваючими на поверхні листками види. До них належать латаття біле (Nymphaea alba), глечики жовті (Nuphar lutea), плавун щитолистий (Nymphoides peltata), рдесники плаваючий (Potamogeton natans) і вузлуватий (P. nodosus), гірчак земноводний. (Persicaria amphibia) Основні площі таких угруповань знаходяться у озерах і старицях, а також на ділянках гирлової частини, що межує з Дністровським лиманом. Угруповання вільноплаваючої рослинності фрагментарно поширені у затоках озер, де частіше приурочені до захищених місць. Переважають фітоценози, утворені спіроделою багатокореневою (Spirodela polyrrhiza), рясками малою (Lemna minor)

та триборозенчастою (L. trisulca), сальвінією плаваючою (Salvinia natans), жабурником звичайним (Hydrocharis morsus-ranae), водяним

341

різаком алоевидним (Stratiotes aloides). Повітряно-водні угруповання трапляються рідше і приурочені переважно до прибережних ділянок озер та міжозерних водотоків. Значні площі вони займають на приплавневих ділянках гирлової частини, що межує з Дністровським лиманом. Переважають маловидові угруповання, у складі яких едифікаторними, домінуючими і діагностичними видами є очерет південний

(Phragmites australis), рогіз вузьколистий (Typha angustifolia), куга озерна (Schoenoplectus lacustris), сусак зонтичний (Butomus umbellatus), стрілолист звичайний (Sagittaria sagittifolia).

Угруповання вищої водної (справжньої водної і повітряно-водної) рослинності відзначаються рідкісними і зникаючими видами. До Червоної книги України занесені плавун щитолистий (Nymphoides peltata), сальвінія плаваюча (Salvinia natans), альдрованда пухирчаста (Aldrovanda vesiculosa) і водяний горіх плаваючий (Trapa natans). Останні три види також включені до Додатку І Бернської конвенції про охорону дикої фауни і флори та природних середовищ їх перебування. Більшість цих видів за межами дельти зустрічаються рідко, їх найближчі місцезростання знаходяться у дельті Дунаю. Площі цих фітоценозів у останні роки скорочуються, що зумовлено посиленням антропогенного евтрофування водойм та коливанням рівня води протягом вегетації внаслідок зарегулювання русла Дністра. Ймовірно, зниклими можна вважати ценози, утворені марсилеєю чотирилистою (Marsilea quadrifolia), які у гирловій області Дністра були зафіксовані на початку ХХ сторіччя. Зокрема, Й.К. Пачоський знаходив ці угруповання за рукавом Турунчука біля с Яски Біляївського району Одеської області у районі греблі. Тепер в Північному Причорномор’ї ценози марсилеї чотирилистої збереглися лише у водоймах озера Кагул (Ренійський район, Одеська обл.).

Угруповання лісової рослинності займають на території дельти Дністра понад 2000 га. Вони приурочені до прируслових гряд Турунчука і Дністра, рідше трапляються на підвищених прируслових ділянках озер. Формуючись в умовах тривалого заливного режиму, ці угруповання зростають в екстремальних екологічних умовах і не відзначаються видовим багатством та складністю структури. У їх травостої переважають лучно-болотні види з невеликою кількістю типових неморальних. У складі лісової рослинності гирлової області Дністра на значних площах представлені високопродуктивні штучні насадження верб білої (Salix alba) та ламкої (S. fragilis), тополь білої

(Populus alba) та чорної (P. nigra), ясена звичайного (Fraxinus excelsior). Переважають угруповання союзу Salicion albae. Їх флористичне ядро, окрім едифікаторів, утворюють мітлиця повзуча

(Agrostis stolonifera), гірчаки перцевий (Persicaria hydropiper) і 342

почечуйний (P. maculata), плетуха звичайна (Calystegia sepium), вер-

бозілля звичайне (Lysimachia vulgaris), півники болотні (Iris pseudacorus), вовчуг європейський (Lycopys europaeus), м’ята водяна (Mentha aquatica), вех широколистий (Sium latifolium), чистець болотний

(Stachys palustris), розхідник звичайний (Glechoma hederacea), живо-

кіст лікарський (Symphytum officinale) та ін. Дещо рідше на підвищених ділянках трапляються ліси з переважанням видів тополі. У їх складі відмічені пирій повзучий (Elytrigia repens), ожина сиза (Rubus caesius), подорожник великий (Plantago major), алтея лікарська

(Althaea officinalis), м’ята польова (Mentha arvensis), свинорий пальчастий (Cynodon dactylon), лопух великий (Arctium lappa) тощо. В угрупованнях, утворених вільхою чорною (Alnus glutinosa) (союз Alnion glutinosae), флористичне ядро складають типові болотні види:

верба попеляста (Salix cinerea), мітлиця повзуча (Agrostis stolonifera), м’ята водяна (Mentha aquatica), осока гостровидна (Carex acutiformis),

незабудка болотна (Myosotis palustris), живокіст лікарський

(Symphytum officinale), вербозілля звичайне (Lysimachia vulgaris), теліптерис болотяний (Thelypteris palustris).

Угруповання чагарникової рослинності займають близько 1% території гирлової області Дністра. Вони характерні для прируслових гряд та середньо- і тривалозаливних рівнинних ділянок. В них домінують верба попеляста (Salix cinerea), верба тритичинкова (Salix triandra). В трав’яному ярусі переважають болотні і лучно-болотні види: незабудка болотна (Myosotis palustris), підмаренник болотний

(Galium palustre), хвощ болотний (Equisetum palustre), гірчак перцевий (Persicaria hydropiper), жовтозілля болотне (Senecio paludosus),

шоломниця звичайна (Scutellaria galericulata), плетуха звичайна

(Calystegia sepium), живокіст лікарський (Symphytum officinale) та ін.

Ценози лучної рослинності поширені на коротко- і середньозаливних рівнинних ділянках, зниженнях прируслових гряд та притерасних територій. У дельті Дністра вони займають площу близько 2000 га. Представлені справжніми, остепненими, болотистими і засоленими луками. Найпоширенішими є болотисті луки. Найбільшою видовою різноманітністю відзначаються ценози, утворені очеретом південним (Phragmites australis), лепешняком великим (Glyceria maxima), мітлицею повзучою (Agrostis stolonifera), осокою гострою (Carex acuta), тонконогом болотним (Poa palustris). У їх складі також зростають осоки гостровидна (Carex acutiformis), несправжньосмикавцева (C. pseudocyperus) і лисяча (C. vulpina), м’ята водяна

(Mentha aquatica), очеретянка звичайна (Phalaroides arundinacea),

вербозілля лучне (Lysimachia nummularia). Засолені луки на території НППН займають менші площі і у ценотичному відношенні бідніші, ніж

343

у дельтах інших річок Північного Причорномор’я (Дубина, ШелягСосонко,1989). Це зумовлено впливом промивного режиму Дністра. Найпоширенішими є угруповання, утворені полином сантонінським

(Artemisia santonica), ситником Жерара (Juncus gerardii), бульбоко-

мишем морським (Bolboschoenus maritimus), пирієм видовженим (Elytrigia elongata). Названі види є діагностичними і домінантними. До константних видів також належать ситник морський (Juncus maritimus), содник простертий (Suaeda prostrata), галіміона стеблиста

(Halimione pedunculata), солончакова айстра паннонська (Tripolium pannonicum), покісниці розсунута (Puccinellia distans) і велетенська (P. gigantea), осока лисяча (Carex vulpina), конюшина суницевидна (Trifolium fragiferum). Справжні і остепнені луки на території НППН трапляються фрагментарно на піднятих ділянках прируслових гряд і не відзначаються флористичним багатством. Домінантами і едифікаторами угруповань є костриця лучна (Festuca pratensis), пирій повзу-

чий (Elytrigia repens), куничник наземний (Calamagrostis epigeios),

мітлиця велетенська (Agrostis gigantea), китник лучний (Alopecurus pratensis), а також свинорий пальчастий (Cynodon dactylon) і тонконіг вузьколистий (Poa angustifolia). У складі їх ценозів трапляються рідкісні види – рястка Буше (Ornithogalum bouscheanum), ластовень російський (Vincetoxicum rossicum) та ковила волосиста (Stipa capillata). Нині луки зазнають надмірного антропогенного впливу, провідними факторами якого виступають випасання та рекреація.

На території НППН невеликі площі займають також солонцева і фрагменти солончакової рослинності. Ці угруповання трапляються на рівнинних (частіше знижених) територіях, у яких відсутній постійний промивний режим. Ценози солонцевої рослинності утворюють подорожник солончаковий (Plantago salsa), полин сантонінський

(Artemisia santonica), костриця валіська (Festuca valesiaca), солонець сланкий (Salicornia prostrata), содник простертий (Suaeda prostratа),

курай содовий (Salsola soda), кермек Мейера (Limonium meyeri). Ці види виступають діагностичними і домінантними у відповідних угрупованнях.

На територіях дамб, вздовж доріг і стежок, на меліорованих і занедбаних ділянках, місцях інтенсивної рекреації досить поширені угруповання синантропної рослинності класів Agropyretea repentis, Artemisietea vulgaris, Chenopodietea, Plantaginetea majoris, GalioUrticetea, Bidentetea tripartiti, Secalietea.

Рослинність НППН відзначається багатством рідкісних і зникаючих ценозів. До Зеленої книги України (2009) занесені угруповання формацій альдрованди пухирчатої (Aldrovandeta vesiculosae), водяного горіху плаваючого (Trapeta natantis), водяного жовтеця Ріона

344

(Batrachieta rionii), глечиків жовтих (Nuphareta luteae), куширу донського (Ceratophylleta tanaitici), куширу підводного (Ceratophylleta submersi), латаття білого (Nymphaeeta albae), плавуна щитолистого

(Nymphoideta peltatae), пухирника малого (Utricularieta minoris), рдес-

ника туполистого (Potameta obtusifolii) і ряски горбатої (Lemneta gibbae).

Флора НППН нараховує понад 600 видів судинних рослин. На цій території зростає значна кількість видів, що є рідкісними у степовій зоні. До Червоної книги України (2009) занесено 9 видів:

•альдрованда пухирчаста (Aldrovanda vesiculosa L.) – в

угрупованнях асоціації Spirodelo-Aldrovandetum (клас Lemnetea);

•водяний горіх плаваючий (Trapa natans L. s.l.) – в

угрупованнях асоціацій Trapo-Nymphoidetum peltatae i Trapetum natantis (клас Potametea);

•зозулинець болотний (Orchis palustris Jacq.) – зрідка, в угрупованнях болотистих лук (клас Phragmito-Magnocaricetea);

•ковила волосиста (Stipa capillata L.) – зрідка, в псамофітних угрупованнях класу Festucetea vaginatae;

•коручка болотна (Epipactis palustris (L.) Crantz) – у фітоценозах заболочених лук та боліт (клас Phragmito-Magnocaricetea);

•плавун щитолистий (Nymphoides peltata (S.G. Gmel.) O.Kuntze) – в угрупованнях асоціацій Trapo-Nymphoidetum peltatae i Nymphoidetum peltatae (клас Potametea);

•пухирник малий (Utricularia minor L.) – зрідка, в угрупованнях вищої водної рослинності (клас Potametea);

•рястка Буше (Ornithogalum bouscheanum (Kunth) Aschers.)

–як асектатор у фітоценозах заплавних лук (клас PhragmitoMagnocaricetea);

•сальвінія плаваюча (Salvinia natans (L.) All.) – в угрупованнях вільноплаваючої вищої водної рослинності (клас Lemnetea). До Червоного списку МСОП включено один вид – ластовень

російський (Vincetoxicum rossicum (Kleopow) Barb.), який трапляється у заплавно-чагарникових біотопах. До Європейського Червоного списку занесено кушир донський (Ceratophyllum tanaiticum Sapjeg.), який зрідка зустрічається в угрупованнях прикріпленої водної рослинності. До Додатку І Бернської конвенції занесено чотири види. Це вже згадані вище альдрованда пухирчаста, водяний горіх плаваючий та сальвінія плаваюча, а також рогіз Шуттлеворта (Typha schuttleworthii Koch et Sond.).

До малопоширених у регіоні видів також належать глечики жовті

(Nuphar lutea (L.) Smith), латаття біле (Nymphaea alba L.), рдесники

345

стиснутий (Potamogeton compressus L.), туполистий (P. obtusifolius

Mert. et Koch) і блискучий (P. lucens L.), плавушник болотний (Hottonia palustris L.), жеруха лікарська (Nasturtium officinale (L.) R. Br.), кизляк китицецвітний (Naumburgia thyrsiflora (L.) Rchb.), теліптерис болотяний (Thelypteris palustris Schott) тощо.

На території НППН за попередніми даними нараховується 12 видів мохоподібних, понад 100 видів водоростей, близько 60 – лишайників та 40 – грибів (Назарчук, 2006, 2008; Бойко, 2010). Серед мохів найпоширенішими є епігейні, серед лишайників – епіфітні. Останні найчастіше зустрічаються у лісах, де відмічено 32 види (Назарчук, 2006). Епілітних лишайників нараховується 10 видів, а епігейних – 12. Серед епілітних чисельно переважають представники родів Lecanora i Caloplaca.

Територія НППН входить до складу Рамсарського угіддя “Межиріччя Дністра і Турунчука” (загальна площа 7600 га). У межах НППН функціонує територія, важлива для охорони птахів (ІВА). Це водотоки і прилеглі території дельти Дністра (UA091) загальною площею 5000 га. На цій ділянці згідно програми ІВА здійснюється охорона рідкісних видів орнітофауни.

Розвиток території НППН передбачає насамперед вдосконалення зонування парку. До складу парку необхідно включити унікальні озерні комплекси Писарське, Кругле, Свинне і більшу частину акваторій Тудорове і Путрине. У заповідній зоні недостатньо представленими залишаються заплавно-лісові та чагарникові комплекси.

Очевидною є необхідність продовження робіт по відновленню плавневих екосистем, порушених автомагістраллю “Одеса – Рені”, які були частково проведені за фінансової підтримки ECONET Action Fund (1999-2001). З огляду на будівництво човневої станції з інфраструктурою на площі 7,2 га біля смт Маяки Біляївського району Одеської області на відстані 220-380 м від заповідної зони має бути розроблений і реалізований план компенсаційних заходів, спрямованих на мінімізацію негативного впливу експлуатації станції на екосистеми заповідника. Немає альтернативи забороні будівництва котеджних будинків вздовж правого берега русла Дністра біля смт Маяки та у районі колишнього осетрового заводу біля с. Паланки (Республіка Молдова). Важливими є відновлення меліорованих плавневих територій, а також регуляція пасовищного навантаження та обмеження рубок лісу.

Перспективним є створення на базі існуючих природо-заповід- них територій у дельті Дністра транскордонного українсько-молдовсь- кого біосферного резервату.

346

Список літератури

1.Батова Н.И. Высшая водная растительность рек Приднестровья

//Тез. докл. І Съезда гидробиологов Молдавии. – Кишинев: Штиинца, 1986. – С. 4-5.

2.Бондаренко Е.Ю., Попова Е.Н. Флора заповедного и населенного участков Нижнего Днестра // Ученые записки Таврического национального ун-та. Сер. Биология. – 2001. – Т. 14, № 1. – С. 27-31.

3.Дубына Д.В. Сезонное развитие водяного ореха (Trapa natans L. s.l.) в водоемах УССР // Сезонная ритмика редких и исчезающих видов растений и животных: Тез. докл. Всесоюзн. конф. – М.: Наука, 1980. –

С. 46-48.

4.Дубина Д.В. Флора плавней Днестра // Изв. АН МССР. Сер. биол.

и хим. наук. – 1988. – № 5. – С. 7-12.

5.Дубына Д.В., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Плавни Причерноморья. – К.:

Наук. думка, 1989. – 272 с.

6.Климентов Л.В. О растительности Белого озера и его ближайших окрестностей // Журн. н.-и. кафедр в Одессе. – 1924. – Т. 1, № 10-11. –

С. 107-116.

7.Климентов Л. О растительности лиманов Кучурган и Бейкуш и их побережий // Вісник Одеської комісії краєзнавства при АН УРСР. – 1929.

– № 4-5. – С. 24-29.

8.Климентов Л.В. Плавы низовьев Днестра и Днепра, их генезис и некоторые свойства // Изв. Всесоюзн. географ. об-ва. – 1954. – Т. 86, № 1. – С. 80-85.

9.Климентов Л.В. О растительности и ландшафте нижнеднестровской поймы и ее плавней и происшедших в них сдвигах // Изв.

Всесоюзн. географ. об-ва. – 1960. – Т. 95, № 3. – С. 235-250.

10.Климентов Л.В. Сдвиги в ландшафтах и растительности приустьевой части поймы Нижнего Днестра и ее плавней // Тр. Одесского унта им. И.И. Мечникова. – 1962. – Том 152. Геолого-географ. науки. Вып. 9. – С. 93-106.

11.Климентов Л.В. Растительность Одесской области // Тр. Одесского ун-та им. И.И. Мечникова. – 1962. – Том 152. Геолого-географ.

науки. Вып. 10. – С. 85-95.

12.Липский В. Исследование о флоре Бессарабии // Зап. Киевск. об-

ва естествоиспытат. – 1889. – Т. 10, вып. 1. – С. 228-387.

13.Назарчук Ю.С. Формаційні особливості ліхенофлори заплавних лісів басейну Нижнього Дністра // Эколого-экономические проблемы Днестра. Мат-лы V Междунар. научн.-практ. конф. (4-6 октября 2006 г., Одесса). – Одеса: Інноваційно-інформаційний центр “ІНВАЦ”, 2006. – С. 79.

14.Назарчук Ю.С. Лишайники Акерманської середньовічної фортеці

//Чорноморськ. ботан. журн. – 2008. – Т. 4, № 1. – С. 71-75.

347

15.Пачоский И.К. Материалы для флоры Бессарабии // Тр. Бессараб. о-ва естествоиспыт. – 1912. – Т. 3. – 91 с.

16.Перспективная сеть заповедных объектов Украины / Под ред. Ю.Р. Шеляг-Сосонко. – К.: Наук. думка, 1987. – 282 с.

17.Русев И.Т. Дельта Днестра – национальный парк: природоохранная и рекреационная оценка территории; современная нагрузка; прогнозная характеристика состояния природных ресурсов после создания национального парка // Заповідна справа в Україні. – 1998. – Т. 4, вип. 1. – С. 20-31.

18.Русев И.Т. Дельта Днестра. – Одесса, 2003. – 766 с.

19.Русев И.Т., Щеголев И.В. Проблемы сохранения биологического разнообразия в дельте Днестра // Эколого-экономические проблемы Днестра. Мат-ли Междунар. научн.-практ. конф. (7-8 октября 2010 г.,

Одесса). – Одесса, 2010. – С. 7-9.

20.Русев И.Т., Щеголев И.В., Курочкин С.В. Озеро Путрино в дельте Днестра как объект природно-заповедного фонда Украины // Экологоэкономические проблемы Днестра. Мат-лы Междунар. научн.-практ.

конф. (7-8 октября 2010 г., Одесса). – Одесса, 2010. – С. 29-31.

21.Смирнова-Гараева Н.В. Эколого-систематическая характеристика водно-прибережной высшей растительности Днестра на территории МССР и юга УССР // Охрана природы Молдавии. – 1972. – Вып. 10. – С. 119-124.

22.Смирнова-Гараева Н.В. Водная растительность Днестра и ее хозяйственное значение. – Кишинев: Штиинца, 1980. – 136 с.

23.Срединский Н.К. Материалы для флоры Новороссийского края и Бессарабии // Зап. Новоросс. об-ва естествоиспытателей. – 1872. – Т. 2,

вып. 1. – С. 36-137.

24.Ткаченко В.С. Загальна характеристика рослинності нижньодністровських плавнів та прогноз її змін // Укр. ботан. журн. – 1984. – 41, № 2. – С. 16-21.

25.Ткаченко В.С., Костылев А.В. Фитоэкологические аспекты гидромелиорации северо-западного Причерноморья. – К.: Наук. думка, 1985. – 196 с.

26.Филярский С. Материалы по флоре Бессарабской губернии // Тр. Бессарабск. об-ва естествоиспыт. – 1907. – Т. 3, ч. 2-я. – С. 146-148.

348

НПП Нижньосульський

Парк створений згідно з Указом Президента України від 10.02.2010 р. (№ 155/2010). Розташований на території Глобинського, Семенівського та Оржицького районів Полтавської області й Чорнобаївського району Черкаської області (околиці сіл Липове, Горошине, Погребняки, Дем’янівка, Великоселецьке, Малоселецьке, Плехів, Онішки, Чутівка, Лящівка, Велика Бурімка, Мохнач, Михайлівка). Загальна площа парку становить 18635,11 га, із них у межах Полтавської області 10764,2 га у тому числі 1406,3 га земель, що надаються йому в постійне користування, та на території Черкаської області 7870,91 га земель, із них 781,0 га надаються йому в постійне користування. Без вилучення надаються землі на площі 16447,81 га. Парк підпорядкований Мінприроди.

Національний природний парк створений на базі ландшафтного заказника загальнодержавного значення “Сулинський” загальною площею 31161,3 га.

За фізико-географічним районуванням України (Екологічна енциклопедія, 2006), територія знаходиться в межах Лісостепової зони, Лівобережно-Дніпровського лісостепового краю, Південнодніпровської терасної низовинної області на межі з Північнопридніпровською височинною областю. Межа між фізико-географічними областями проходить по високому правому берегу Сули.

За геоботанічним районуванням України (Національний атлас України, 2008), територія парку належить до Євразійської степової області, Лісостепової підобласті, Східноєвропейської лісостепової провінції, Лівобережно-Дніпровського округу липово-дубових, грабово-дубових, соснових (на терасах) лісів, лук, галофітної та болотної рослинності. Територія знаходиться в долині р. Сула, переважно в її заплаві.

Фрагментарні дані про рослинність цієї території є в узагальнюючих працях (Клеопов, 1934; Білик, 1957; Мринський, 1969; Зеров, 1976; Андрієнко, Байрак, 1996). На початку 90-х років минулого століття територія вивчалась з метою створення тут Сульського регіонального ландшафтного парку (Андрієнко, Клестов, Прядко, 1996). Інформація про природу Сульської затоки містится у кількох узагальнюючих працях (Дніпровський екологічний ..., 2008; Мальцев та ін, 2010)

Рослинний покрив досить різноманітний – тут поєднуються водна, прибережно-водна, болотна, лучна рослинність, залишки заплавних дубових лісів і тополево-вербових лісів, а також степові ділянки на схилах ярів та балок.

349

Серед лучної рослинності парку значні площі займають справжні луки, місцями у комплексі із засоленими. Основні площі таких лук зосереджені в заплаві Сули і її приток в околицях с. Горошино та в урочищі Одинці. Угруповання справжніх лук становлять близько 1015 % від загальної площі лучної рослинності парку. Справжні луки представлені в основному злаковими угрупованнями. Поширеними є луки з домінуванням костриці східної (Festuca regeliana) і костриці лучної (F. pratensis). Нерідко домінують або співдомінують грястиця збірна (Dactylis glomerata), тонконіг лучний (Poa pratensis), пирій повзучий (Elytrigia repens), костриця червона (Festuca rubra), китники лучний (Alopecurus pratensis) і тростиновий (A. arundinacea). Типови-

ми видами є конюшина лучна (Trifolium pratense), щавель горобиний

(Rumex acetosella), горошок чотиринасінний (Vicia tetrasperma.),

лядвенець рогатий (Lotus corniculatus s.l.), дивина борошниста

(Verbascum lychnitis), чорна (V. nigrum), лікарська (V. phlomoides). У

цих ценозах відмічено місцезнаходження лучно-болотних орхідей – зозулинця болотного (Orchis palustris), пальчатокорінників м’ясочервоного (Dactylorhiza incarnata) і травневого (D. majalis). На ділянках таких лук виявлені місцезнаходження малопоширеного виду тетрагонолобуса морського (Tetragonolobus maritimus), який для Лісостепу вказувався в Черкаській області лише по Тясмину. На більш знижених ділянках кострицевих лук зростають шоломниця звичайна (Scutellaria galericulata), очеретянка (Phalaroides arundinacea), алтея лікарська (Althea officinalis). На території парку також виявлені луки з домінуванням мітлиці велетенської (Agrostis gigantea), тимофіївки лучної (Phleum pratense).

Значні площі займають ділянки сухих піщаних лік. На найвищих місцях заплави та на надзаплавній терасі розміщуються угруповання з переважанням келерії піскової (Koeleria sabuletorum), значну домішку в таких ценозах становлять тонконіг вузьколистий (Poa angustifolia) і костриця червона (Festuca rubra). Серед різнотрав’я тут звичайними є перстач сріблястий (Potentilla argentea), нечуйвітер волохатенький (Pilosella officinarum), дике жито (Secale sylvestre).

Серед ділянок сухих лук слід відмітити ценози тонконогу вузьколистого (Poa angustifolia) на дерново-лучних супіщаних і піщаних грунтах. Співдомінують костриця валіська (Festuca valesiaca), куничник наземний (Calamagrostis epigeios), пирій повзучий (Elytrigia repens) за участі деревію звичайного (Achillea millefolium s.l.), жовтецю багатоквіткового (Ranunculus polyanthemos), подорожника ланцетолистого

(Plantago lanceolata), конюшини повзучої (Trifolium repens) та ін.

Угруповання куничника наземного (Calamagrostis epigeis) здебільшого поширені на слабодернових піщаних грунтах. Співдомінан-

350

тами є пирій повзучий (Elytrigia repens) і тонконіг вузьколистий (Poa angustifolia), значна участь тонконогу лучного (Poa pratensis). У середньому налічується 15-20 видів на 100 м2P .P У сухіших умовах у цих ценозах зустрічаються келерія піскова (Koeleria sabuletorum), холодок лікарський (Asparagus officinalis), хондрила ситниковидна (Chondrilla juncea), в свіжих умовах – деревій заплавний (Achillea inundata), щавель кучерявий (Rumex crispus), на більш зволожених ділянках – авран лікарський (Gratiola officinalis), водяний хрін австрійський (Rorripa austriaca).

На сухих луках зростають також заяча конюшина (Anthyllis macrocephala), свербіжниця польова (Knautia arvensis), конюшина польова (Trifolium arvense), синяк звичайний (Echium vulgare), смілка татарська (Silene tatarica), волошка заміщаюча (Centaurea substituta), кравник звичайний (Odontites vulgaris).

Засолені луки поширені в притерасній частині заплави річки між селами Лящівка та Мохнач, Худоліївка та Строкачі, на острові Чубарове на чорноземнолучних солонцюватих грунтах. Серед засолених лук найбільш поширеними є угруповання осоки розсунутої (Carex distans). Основними співдомінантами є блісмус стиснутий

(Blismus compressus) і ситник Жерарда (Juncus gerardii). Трапляються також засолені луки з домінуванням костриці східної (Festuca regeliana), пирію видовженого (Elytrigia elongata). Основне флористичне ядро ценозів формують галофіти: тризубець морський

(Triglochin maritimum), молочка приморська (Glaux maritima),

конюшина суницевидна (Trifolium fragiferum) та деякі інші.

Є ділянки засолених лук з домінуванням покісниці розставленої

(Puccinella distans), ситника Жерара (Juncus gerardii), бульбокомишів скупченого (Bolboschoenus compactus) та морського (B. maritimus), тризубця морського (Triglochim maritimum). Характерними видами цих екотопів є пирій видовжений (Elytrigia elongata), солончакова айстра звичайна (Tripolium vulgare), подорожник солончаковий (Plantago salsa). Трапляється на засолених луках малопоширений в Україні вид камфоросма джунгарська (Camphorosma songarica). На окремих ділянках домінує хрінниця широколиста (Lepidium latifolium). Характерними видами засолених лук є осот крилатий (Cirsium alatum) та осот сірий (Cirsium canum).

На більш засолених ділянках і на невеликій площі трапляються угруповання з домінуванням камфоросми джунгарської (Camphorosma songarica), стелюшка середнього (Spergularia media), хрінниці товстолистої (Lepidium crassifolium). Подекуди трапляються ділянки із суцільними виходами солей.

Заболочені луки представлені угрупованнями осоки гострої

(Carex acuta), очеретянки звичайної (Phalaroides arundinacea), 351

лепешняку великого (Glyceria maxima). В них зустрічаються частуха подорожникова (Alisma plantago-aquatica), вербозілля лучне

(Lysimachia nummularia), рутвиця проста (Thalictrum simplex),

жовтозілля татарське (Senecio tatarica).

Болотна рослинність в парку не займає значних площ. Трав’яні болота поширені здебільшого у зниженнях притерасної частини заплави, а також вздовж численних проток, заток та стариць, утворюючи подекуди суцільні смуги. Грунти в основному торфовоглеєві та мулисті. Найчастіше це угруповання очерету (Phragmites australis) із співдомінуванням осоки гостровидної (Сarex acutiformis). Типовими їх видами є півники болотні (Iris pseudacorus), молочай болотний (Euphorbia palustris), жовтець язиколистий (Ranunculus lingua), теліптерис болотяний (Thelipteris palustris).

Прибережно-водну рослинність формують рогози вузьколистий

(Typha angustifolia) і широколистий (T. latifolia), очерет (Phragmitus australis), лепешняк великий (Glyceria maxima). Ці високотравні ценози утворюють масиви великої площі. Менш поширеними є ценози рогозу Лаксманового (T. laxmannii), комишу озерного (Scirpus lacustris).

Серед водної рослинності найбільше поширення мають підводні угруповання занурених видів, прикріплених до дна – куширу темнозеленого (Ceratophyllum demersum) і рдесника пронизанолистого (Potamogeton perfoliatum). Є також угруповання рдесників кучерявого (Potamogeton crispus) і гребінчастого (P. pectinatus), зрідка

– рдесника плаваючого (P. natans). Відмічені тут ценози водяного різака алоевидного (Stratiotes aloides). Малопоширені угруповання водяної сосонки ланцетолистої (Hippuris lanceolata) виявлені між островами Чубарове та Куличинний на ділянці 40х80 м, співдомінантом є рдесник блискучий (Potamogeton lucens). Трапляються ценози жабурника звичайного (Hydrocharis morsusranae), глечиків жовтих (Nuphar lutea), латаття білого (Nymphaea alba), пухирника звичайного (Utricularia vulgaris), сальвінії плаваючої

(Salvinia natans), водяного різака алоевидного (Stratiotes aloides).

Лісова рослинність поширена в заплаві, на першій надзаплавній (боровій) терасі Сули і Дніпра, а також на корінному березі. Одним із найбільших масивів є масив, що тягнеться від с. Велика Бурімка до с. Мохнач – урочища Стінка 1 і Стінка 2. Це листяні ліси, які розміщуються на стрімких (до 20°) схилах, а біля с. Мохнач на досить погорбованих ділянках. Склад деревостану в цих лісах дуже різноманітний. Основу утворюють дуб звичайний (Quercus robur), ясен звичайний (Fraxinus excelsior). Значну домішку створюють липа серцелиста (Tilia cordata), клен гостролистий (Acer platanoides). Є клен польовий (Acer

352

campestre). У розрідженому ярусі підліску зростають клен татарський

(Acer tatarica), ліщина (Corylus avellana), бруслина бородавчаста (Euonymus verrucosa), бузина чорна (Sambucus nigra). На вирівняних ділянках в травостої переважає яглиця звичайна (Aegopodium podagraria) з плямами копитняку європейського (Asarum europaeum). На схилах в розрідженому травостої переважає зірочник ланцетовидний (Stellaria holostea). Флористичне ядро в цих лісах утворюють типові неморальні види: медунка темна (Pulmonaria obscura), просянка розлога (Milium effusum), купина багатоквіткова (Polygonatum multiflorum), фіалка дивна (Viola mirabilis). Трапляється шоломниця висока (Scutellaria altissima). Значною є участь кропиви дводомної

(Urtica dioica) та кінського часнику черешкового (Alliaria petiolata).

Є ділянки заплавних дубових лісів. Одна з них знаходиться в урочищі Чубарово. У деревостані переважає дуб звичайний (Quercus robur) з домішкою в’яза. Підлісок зімкнутістю до 0,4 утворює бузина чорна (Sambucus nigra). Поодиноко зростають черемха (Padus racemosa), бруслина бородавчаста (Euonymus verrucosa). Трав’яний покрив формують кропива дводомна (Urtica dioica), чистотіл великий

(Chelidonium majus), кінський часник черешковий (Alliaria petiolata). Є і типові неморальні види – чистець лісовий (Stachys sylvatica), просянка розлога (Milium effusum), костриця велетенська (Festuca gigantea) та деякі інші. Є в урочищі Чубарово також липово-дубові ліси з підліском з клена татарського (Acer tataricum) і домінуванням конвалії звичайної (Convallaria majalis).

Ліс на о. Дубина являє собою відносно молоду, але вже зімкнуту культуру дуба звичайного (Quercus robur) і клена гостролистого (Acer platanoides). Трав’яний ярус розріджений і рудералізований: м’яточник бур’яновий (Ballota nigra), чистотіл великий (Chelidonium majus). Серед власне лісових видів тут виявлений щитник шартрський (Dryopteris carthusiana). Серед чагарників слід відмітити бирючину звичайну (Ligustrum vulgare). Цей острів є високим і не затоплюється.

Значну площу займають заплавні ліси з домінуванням верби білої (Salix alba) та тополі чорної (Populus nigra). Домінантами нижчих ярусів є аморфа кущова (Amorpha friticosa), ожина сиза (Rubus caesius), осока гостра (Carex acuta), вербозілля звичайне (Lysimachia vulgaris), пирій повзучий (Elytrigia repens), хвилівник звичайний

(Aristolochia clematitis), сідач конопляний (Eupatorium cannabinum),

комиш лісовий (Scirpus sylvaticus), мітлиця велетенська (Agrostis gigantea). Поодиноко відмічені плетуха звичайна (Calystegia sepium), оман британський (Inula britannica), латук татарський (Lactuca tatarica), авран лікарський (Gratiola officinalis).

353

Соснові ліси (з Pinus sylvestris) поширені в ур. Драчки і в деяких інших місцях. Підлісок в цих лісах відсутній. На підвищених місцях в травостої переважає куничник наземний (Calamagrostis epigeios). Часто домінує пирій повзучий (Elytigia repens). В більш зволожених місцях травостій злаковий з плямами зелених мохів, є ділянки зеленомохових соснових лісів. Тут трапляється льонок дроколистий

(Linaria genistifolia), агалик-трава гірська (Jasione montana), багато зіноваті руської (Chamaecytisus ruthenicus).

Значно доповнюють спектр лісової рослинності угруповання вільхи чорної біля с. Велика Бурімка, які в цілому не є характерними для території парку. Вони зустрічаються окремими фрагментами в нижніх частинах схилів до берегової лінії р. Сули. Це ділянки поростевих дерев вільхи чорної, висотою 15-17 м, діаметром стовбура 20-30 см. Поодиноко в ярусі підліску росте верба попелясьа (Salix cinerea). У трав’яному покриві переважає осока гостровидна

(Carex acutiformis). Серед інших видів – осока висока (Carex elata),

теліптерис болотяний (Thelypteris palustris), який місцями є співдомінантом, дудник лісовий (Angelica sylvestris), вовконіг європейський (Lycopus europaeus), вех широколистий (Oenanthe aquatica), цикута отруйна (Cicuta virosa), живокіст лікарський

(Symphytum officinale).

Важливими для загального різноманіття рослинного світу території є степові ділянки. Відкриті остепнені ділянки розміщені на стрімких схилах південної та південно-західної експозиції. Основні площі на цих схилах займають лучні степи, які знаходяться в середніх і нижніх частинах схилів, верхні більш стрімкі ділянки займають угруповання більш степового характеру зі значною участю ковили та степового різнотрав’я, в нижніх частинах схилів є ділянки чагарникових степів. Переважають угруповання тонконогу вузьколистого (Poa angustifolia), місцями стоколосу прибережного (Bromopsis riparia). Фрагментарно біля села Лящівка є степова ділянка з домінуванням бородачу (Botriochloa ischaemum). Невеликими ділянками поширені угруповання ковили волосистої (Stipa capillata), фрагментарно – ковили Лессінга (Stipa lessingiana). Типовими видами степових ценозів парку є астрагали еспарцетний (Astragalus onobrychis), борозенчастий (A. sulcatus) і шерстистоквітковий (A. dasyanthus), дзвоники болонські

(Campanula boloniensis), дивина борошниста (Verbascum lychnitis),

житняк гребінчастий (Agropyron pectinatum), жостір проносний

(Rhamnus cathartica), залізняки бульбистий (Phlomis tuberosa) і

колючий (Ph. pungens), зіновать австрійська (Chamaecytisus austriacus), келерія гребінчаста (Koeleria cristata), кринітарія волохата

(Galatella villosa), маренка рожева (Asperula cynanchica), миколайчики

354

плоскі (Eryngium planum), молочай степовий (Euphorbia stepposa),

пирій середній (Elytrigia intermedia), підмаренник справжній (Galium verum), чебрець Маршаллів (Thymus marschallianus), чистець трансільванський (Stachys transsilvanica), шавлії дібровна (Salvia nemorosa s.l.), лучна (S. pratensis) і поникла (S. nutans), шафран сітчастий (Crocus reticulatus).

До Зеленої книги України (2009) занесено 7 виявлених в парку формацій:

угруповання формації глечиків жовтих (Nuphareta luteae); угруповання формації латаття білого (Nymphaeeta albae); угруповання формації сальвінії плаваючої (Salvinieta natantis); угруповання формації куширу донського (Ceratophylleta tanaitici)

– дуже рідко (біля с. Велика Бурімка);

угруповання формації куширу напівзануреного (Ceratophylleta submersi) – дуже рідко (біля с. Велика Бурімка),

угруповання формації ковили волосистої (Stipeta capillatae) – фрагментарно на степових схилах (Городище Бурти в с. Лящівка, Бородачевий степ в с. Лящівка, окол.с. Велика Бурімка (Собачий хутір)), угруповання ковили Лесінга (Stipeta lessingianae) – фрагментарно на степових схилах (Городище Бурти в с. Лящівка,

Бородачевий степ в с. Лящівка, с. Велика Бурімка).

Флора парку за попередніми даними нараховує понад 600 видів судинних рослин.

На території парку виявлено 10 видів судинних рослин, занесених до Червоної книги України, 1 із Червоного списку МСОП, 2 із Європейського червоного списку, 3 види з Додатку І Бернської конвенції – 3:

•астрагал шерстистоквітковий (Astragalus dasyanthus Pall.)

–трапляється на степових схилах сіл Лящівка і Велика Бурімка, урочище Чубарове, о-в Високий (ЧКУ, ЄЧС, МСОП);

•зозулинець болотний (Orchis palustris Jacq.) – спорадично трапляється на луках біля с. Горошине, с. Мохнач, ур.Чубарове, о-в Високий, ур. Липняги, ур. Драчки) (ЧКУ);

•козельці українські (Tragopogon ucrainicus Artemcz.) –

розсіяно трапляється на сухих підвищених піщаних місцях (ЄЧС);

•ковила волосиста (Stipa capillata L.) – на степових ділянках (с. Лящівка, с. Велика Бурімка) (ЧКУ);

•ковила Лессінга (Stipa lessingiana Trin. et Rupr.) – на степових ділянках (с. Лящівка, с. Велика Бурімка (ЧКУ);

•коручка болотна (Epipactis palustris (L.) Crantz) – відмічено єдине місцезнаходження цього виду на луках ур. Березове (ЧКУ);

355

•маточник болотний (Ostericum palustre (Besser) Besser) –

рідко на засолених вологих луках і болотах (БЕРН).

•сальвінія плаваюча (Salvinia natans (L.) All.) – поодиноко на всій акваторії парку, інколи утворює угруповання (БЕРН, ЧКУ);

•осока житня (Carex secalina Wahlenb.) – на засолених луках (ЧКУ, БЕРН);

•пальчатокорінник м’ясочервоний (Dactylorhiza incarnata (L.) Soó) – спорадично трапляється на вологих луках біля с. Горошине, с. Мохнач, в ур. Березове (ЧКУ);

•пальчатокорінник травневий (Dactylorhiza majalis (Rchb.) P.F.Hunt et Summerhayes) – відмічений поодиноко біля с. Мохнач

(ЧКУ);

•шафран сітчастий (Crocus reticulatus Steven ex Adams) –

на остепнених схилах вздовж р. Сули (околиці сіл Лящівка, Велика Бурімка, Мохнач).

Територія НПП “Нижньосульський” є перспективною для вне-

сення до Рамсарського списку водно-болотних угідь міжнародного значення. Входить до складу ІВА (територія, важлива для збереження птахів) № 23 “Сульська затока”.

Список літератури

1.Андрієнко Т.Л., Байрак О.М. Болота по Сулі // Заповідна краса Полтавщини. – Полтава: Астрея, 1996.

2.Байрак О.М., Стецюк Н.О. Атлас рідкісних і зникаючих рослин Полтавщини. – Полтава: Верстка, 2005. – 248 с.

3.Водно-болотні угіддя України (під ред. Марушевського Г.Б., Жарук І.С.). – К.: Чорноморська програма Ветландс Интернешнл, 2006. –

С. 213-217.

4.Дніпровський екологічний коридор. К.: Ветландс Интернешнл, 2008. – 340 с.

5.Зеров К.К. Формирование растительности и зарастания водохранилищ днепровского каскада. – К.: Наукова думка, 1976. – 142 с.

6.Дубына Д.В., Гейны С., Гроудова З. и др. Макрофиты – индикаторы изменений природной среды. К.: Наукова думка, 1993. – 434 с.

7.Корелякова И.Л. Растительность днепровских водохранилищ. – Автореф. дисс. докт. биол. наук. – Кишинев. 1982. – 42 с.

8.Мальцев В.І., Зуб Л.М., Карпова Г.О. та ін. Водно-болотні угіддя Дніпровського екологічного коридору. – К.:, 2010. – С. 64-68.

356

(дернові слаборозвинуті піщані грунти). Рідше представлені дернові розвинуті піщані грунти на давньому алювії. Також на території парку відмічені чорноземи осолоділі на лесах та лесовидних суглинках, лучно-чорноземні та болотні грунти (Ходосовцев та ін., 2009 а).

Залежно від рельєфу, рівнів зволоження та засолення на території НПП поширена піщано-степова, лісова, лучна, степоволучна, галофітно-лучна, солончакова, болотна та водна рослинність.

Піщані степи (клас Festucetea vaginatae) є едафічним варіантом справжніх зональних степів. Як і в справжніх степах, тут домінують дернинні злаки з родів житняк (Agropyron), костриця (Festuca), ковила (Stipa), кипець (Koeleria), однак, представлені вони іншими видами. Порівняно зі справжніми степами, значно більша роль в покриві належить мохово-лишайниковому ярусу.

Рослинність піщаних степів є домінуючою, первинною, корінною. Псамофітні степи займають підвищені ділянки всіх арен. Вони приурочені до стабілізованих ділянок арен, де не відбувається активного перенесення піску вітром. Такі ділянки арени складаються з невисоких кучугур, які мають більш похилі схили. Зазвичай вони приурочені до хвилястих пісків, рідше горбистих і зовсім не трапляються на бугристих пісках. Переважають ксерофільні дернинні злаки, а саме: костриця Беккера (Festuca beckeri), келерія піскова

(Koeleria sabuletorum), житняк Лавренка (Agropyron lavrenkoanum),

ковила дніпровська (Stipa borysthenica); рідше кореневищні – житняк пухнастоквітковий (Agropyron dasyanthum), куничник наземний

(Calamagrostis epigeos), а також осока колхідська (Carex ligerica).

Серед різнотрав’я також переважають псамофіти – бурачок савранський (Alyssum savranicum), гвоздика плоскозуба (Dianthus platyodon), цмин щитконосний (Helichrysum corymbiforme), молочай Сегієрів (Euphorbia seguieriana), скабіоза українська (Scabiosa ucrainica), волошка короткоголова (Centaurea breviceps), козельці дніпровські (Tragopogon borysthenicus), жовтозілля дніпровське

(Senecio borysthenicus), юринея пухка (Jurinea laxa) та ін. Значна роль в піщано-степовій рослинності арен належить напівкущикам – полину Маршала (Artemisia marschalliana) та чебрецю дніпровському (Thymus boristhenicus). На міждернинних просторах розвиваються численні однорічники, особливо під час весняного періоду (ефемери): бурачок малий (Alyssum minutum), костянець зонтичний (Holosteum umbellatum), роговик український (Cerastium ucrainicum), роговик Шмальгаузена (C. schmalhausenii), веснянка весняна (Erophylla verna), вероніка Ділена (Veronica dillenii), вероніка польова (V. arvensis). В сухих зниженнях та на схилах північної експозиції (особливо в їх нижній частині) по всій території досліджуваних арен

359

формуються більш вологолюбні варіанти псамофітних степів. Серед дернинних злаків тут домінують костриця Беккера (Festuca beckeri) та житняк Лавренка (Agropyron lavrenkoanum). Зростає роль у рослинному покриві кореневищних куничника наземного

(Calamagrostis epigeos) та осоки колхідської (Carex ligerica). З

різнотрав’я до домінантів долучаються оман пісковий (Inula sabuletorum) та деревій чорноморський (Achillea euxina). Також досить часто зустрічаються тут чагарники – дрік сибірський (Genistha sibirica) та верба розмаринолиста (Salix rosmarinifolia).

Значну роль в покриві належить лишайникам та мохам. На більшій частині території їх покриття перевищує покриття судинних рослин. Проміжки серед рослин заростають мохами тортулою пісковою (Tortula ruraliformis) та цератодоном пурпуровим (Ceratodon purpureus), а також лишайниками – кладонією листуватою (Cladonia foliacea), кладонією оленячерогою (Cladonia rangiformis), цетрарією шипуватою (Cetraria aculeata), неофусцелією Покорні (Neofuscelia pockornii) та ін. Піонерами голих субстратів є сакоморфа багнова

(Saccomorpha uliginosa) (Ходосовцев, 1999).

Внаслідок надмірного випасу та наступного залісення на більшій частині території Буркутської та Козачелагерської ділянок псамофіт- но-степовий рослинний покрив знищений. На Козачелагерській ділянці збережені псамофітно-степові ділянки спорадично представлені в центральній (між урочищами Липайки та Лагерське) та північній (урочища Раків Куточок, Корнікова, Грушове) частинах. На Буркутській ділянці псамофітні степи зустрічаються в північно-західній частині, в околиці хутора Буркути. На Чалбаській арені піски менш розбиті, тому псамофітні степи збереглися краще, а отже займають відносно рослинності заростаючих пісків дещо більшу площу.

Значно більшу частину незаліснених ділянок обох арен займають території заростаючих пісків (клас Koelerio-Corynephoretea). Значні масиви займають відкриті піскові ділянки, майже позбавлені судинних рослин або на різних етапах демутації. Рельеф таких пісків великобугристий, часто з крутими схилами. Бугристі піски, або кучугури, характеризуються нестабільними умовами, зокрема значним перенесенням піску під дією вітру. Піонерами заростання таких пісків серед судинних рослин є житняк пухнастоквітковий (Agropyron dasyanthum), зіновать дніпровська (Chamaecytisus borysthenicus), льонок солодкий (Linaria dulcis). Їм допомогають виживати в умовах рухомих пісків міцні та довгі коріння (зіновать дніпровська) або кореневища (житняк пухнастоквітковий). Останім часом до піонерів заростання Нижньодніпровських пісків долучився булавоносець сивий (Corynephorus canescens). Цей вид широко поширений на пісках в північній частині України, тоді як на

360