zap_2

в них мало рідкісних видів рослин. Залишки найстаріших природних соснових і дубово-соснових лісів мають вік сосни й дуба 140 років (станом на 2010р.) – це три дрібні ділянки загальною площею 7,7 га.

На сухих ділянках підлісок відсутній або зріджений і складений переважно з бузини червоної (Sambucus racemosa), клена татарського, інтродукованої аморфи кущової (Amorpha fruticosa), зіноваті руської

(Chamaecytisus ruthenicus), дроку красильного (Genista tinctoria). Густий підлісок характерний для свіжих лісів у міждюнних пониженнях. В його складі – клен татарський (Acer tataricum), крушина ламка (Frangula alnus), бруслина бородавчаста (Euonymus verrucosa), слива степова

(Prunus stepposa), горобина звичайна (Sorbus aucuparia), черемха звичайна (Padus avium), малина (Rubus idaeus).

Втрав’яному ярусі сухих соснових і дубово-соснових лісів домінують куничник наземний (Calamagrostis epigeios), чаполоч пахуча (Hierochloё odorata), тонконіг дібровний (Poa nemoralis),

костриця Беккера (Festuca beсkeri). У свіжих лісах переважають орляк звичайний (Pteridium aquilinum) і конвалія звичайна (Convallaria majalis). Значну участь мають смовдь гірська (Peucedanum oreoselinum), купина пахуча (Polygonatum odoratum), віхалка гілляста (Anthericum ramosum), буквиця лікарська (Stachys officinalis), суниці лісові (Fragaria vesca) тощо. На галявинах верхівок дюн домінують лишайники, чебрець Палласа (Thymus pallasianus), костриця Беккера

(Festuca beсkeri), келерія піскова (Koeleria sabuletorum), житняк гребiнчастий (Agropyron pectinatum), наявні цмин пісковий

(Helichrysum arenarium), волошка сумська (Centaurea sumensis),

перстач розлогий (Potentilla patula) тощо. Дубові ліси борової тераси трапляються фрагментарно, за структурою та умовами зростання подібні до свіжих дубово-соснових.

Вприлесовій частині піщаної тераси розкидані дрібні торфові болота площею від 0,1 до 1,5 га. Ценози пересихаючих боліт складаються з видів осок (Carex sp.), куничника сіруватого

(Calamagrostis canescens), мітлиць повзучої (Agrostis stolonifera) і

собачої (A. canina), кропиви дводомної (Urtica dioica), видів зелених мохів. Ці відкриті ділянки оточені смугами верби попелястої (Salix cinerea), беріз повислої (Betula pendula) і пухнастої (B. pubescens),

осики (Populus tremula). Пересохлі болота перетворились на осиковоберезові колки.

До Зеленої книги України (2009) занесені 7 рослинних угруповань: (Літопис природи..., 2009):

угруповання звичайнодубових лісів (Querceta roboris) з домінуванням у травостої цибулі ведмежої (Allium ursinum) – 11 локалітетів

уднищах балок і на прирічковому схилі до Сів. Дінця, 10 локалітетів –

161

в ур. Гомільшанська дача (Коропівське та Гомільшанське л-ва), 1 локалітет – в ур. Бишкинська дача (Первомайське л-во);

угруповання клейковільхових лісів (Alneta glutinosae) з домінуванням у травостої страусового пера звичайного (Matteuccia struthiopteris) – один локалітет у притерасній частині заплави р. Сів. Донець, поблизу с. Черкаський Бишкин (Задонецьке л-во);

угруповання формації сальвінії плаваючої (Salvinieta natantis) – русло, рукави та прируслові частини заток р. Сів. Донець;

угруповання формації глечиків жовтих (Nuphareta luteae) – фрагментарно по р. Сіверський Донець і затоках, один локалітет у р. Гомільша;

угруповання формації латаття білого (Nymphaeeta albae) – фрагментарно по затоках й озерах заплави Сів. Дінця;

угруповання формації куширу напівзануреного (Ceratophylleta submersi) – фрагментарно в затоках і старицях заплави Сів. Дінця;

угруповання формації ряски горбатої (Lemneta gibbae) – фрагментарно в затоках і старицях заплави Сів. Дінця;

угруповання формація стрілолисту стрілолистого (Sagittarieta sagittifoliae) – фрагментарно по р. Сів. Донець, затоках й озерах, один локалітет у р. Гомільша.

В межах НПП станом на 2010 р. виявлено 926 видів вищих рослин, які належать до 6 відділів (Літопис природи..., 2010): Мохоподібні (Bryophyta) – 51 вид (Друлева, Великодна, 1989); Плауноподібні

(Lycopodiophyta) – 1 вид (плаун булавовидний (Lycopodium clavatum L.)); Хвощеподібні (Equisetophyta) – 7 видів; Папоротеподібні (Polypodiophyta) – 10 видів; Голонасінні (Pinophyta) – 12 видів, з яких сосна звичайна (Pinus sylvestris L.) є видом місцевої флори, інші – це хвойні екзоти; Покритонасінні (Magnoliophyta) – 845 видів. Частка інтродуцентів, включаючи лісові екзоти, здичавілі інтродуценти та культурні рослини, у флорі НПП складає 6,7% (62 види).

Флора водоростей НПП та його околиць складає понад 1500 видів (Догадина, 2006), грибів і грибоподібних організмів станом на 2011р. – 1203 види (Літопис природи..., 2011), лишайників – близько 140 видів (Байрак, 1993; Тарасенко, Громакова, 2000).

До ЧКУ занесено 20 видів рослин (Літопис природи..., 2009-2011):

• в’язіль стрункий (Securigera elegans (Pančić) Lassen) – два локалітети на правобережних плакорах ур. Гомільшанська дача в широколистяному лісі з домінуванням у травостої осоки волосистої або зірочника ланцетовидного; в одному з них (Коропівське л-во, заповідна зона) популяція стабільна й складає понад 100 екз. (генеративних 20-30 особин), інший локалітет (на межі Гомільшанського та Таранівського л-в, господарська зона) постраждав через лісогосподарські заходи 2005-2006 років: у

162

старих, правобережних нагірних дібровах (на плакорах, гребнях балок та схилах південної і західної експозицій), популяції чисельні; зрідка в заплавних ясенових дібровах;

• цибуля ведмежа (Allium ursinum L.) – 11 загальних локалітетів, складених з дрібніших, 10 – в ур. Гомільшанська дача (Коропівське та Гомільшанське ліс-ва), 1 локалітет – в ур. Бишкинська дача (Первомайське л-во); свіжі і вологі дубові, осикові та вільхові ліси в балках та на прирічковому схилі до Сів. Дінця; популяції великі, проте половина локалітетів страждає від масового збору.

До Додатку І Бернської Конвенції занесені 3 види судинних рослин – це “червонокнижні” сальвінія плаваюча й сон розкритий, а також юринея волошковидна (Jurinea cyanoides (L.) Rchb.). Остання є характерним видом піщаної тераси Сів. Дінця, де поширена спорадично поодинокими особинами або невеликими групками в сухих і свіжих соснових лісах природного та штучного походження. На піщаній терасі парку зростають також 2 види, занесені до Європейського Червоного списку: зірочки борові (Gagea pineticola Klokov) і фіалка Лавренка (Viola lavrenkoana Klokov). Перший нерідко зустрічається в сухих злакових борах, на освітлених місцях узлісь і галявин. Фіалка Лавренка приурочена до освітлених, псамофітних, порушених місцезростань – узбіч доріг, просік, країв вирубок, де трапляється скупченнями.

Виявлено один вид водоростей з ЧКУ – торея найрозгалуженіша (Thorea ramosissima Bory). Цей вид червоних водоростей (Rhodophyta) виявлено в р. Сів. Донець, в околицях біостанції ХНУ ім. В.Н. Каразіна (Догадина и др., 2009).

У складі раритетної флори на особливу увагу заслуговують лісові третинні релікти – “червонокнижний” в’язіль стрункий і хвощ великий (Equisetum telmateia Ehrh.). Це представники грабово-дубових лісів, що були поширені на даній території в минулому. Хвощ великий має одне місцезнаходження на території НПП – в ур. Гомільшанська дача (Коропівське л-во): нижня частина правобережного прирічкового схилу до Сів. Дінця, волога гостролистокленово-липова діброва. Чисельність популяції коливається в різні роки від 24 до 65 наземних пагонів; не спороносить, розмножується вегетативно.

Серед грибів на території НПП зареєстровано 10 видів, занесених до ЧКУ (Акулов, Леонтьєв, 2008):

• білопавутинник бульбистий (Leucocortinarius bulbiger (Alb. et Schwein.: Fr.) Singer) – плакорно-схилові діброви, відомий за єдиною знахідкою;

165

•боровик бронзовий, б. темно-каштановий (Boletus aereus Bull) – плакорно-схилові діброви, відомий за двома знахідками;

•герицій коралоподібний (Hericium coralloides (Fr.) Gray) – плакорно-схилові діброви, відомий за кількома знахідками;

•клаваріадельф товкачиковий (Clavariadelphus pistillaris (L.) Donk) – плакорно-схилові діброви, днища ярів; відомі два локалітети;

•міріостома шийкова (Myriostoma coliforme (With.: Pers.) Corda) – плакорно-схилові діброви, відома за єдиною знахідкою;

•моховик паразитний (Boletus parasiticus Fr.) – плакорносхилові діброви, відомий за єдиною знахідкою;

•мутин собачий (Mutinus caninus (Huds.) Fr.) – плакорно-схи- лові діброви; спостерігається регулярне утворення плодових тіл;

• мухомор щетинистий (Amanita solitaria (Bull.) Fr.) – ур. Задінецький бір, відомий за єдиною знахідкою;

•трутовик зонтичний (Polyporus umbellatus (Pers.) Fr.) – балка Піонерська; спостерігається регулярне утворення плодових тіл;

•шишкогриб лускатий (Strobilomyces strobilaceus (Scop.) Berk.) – плакорно-схилові діброви, відомий за поодинокими знахідками.

Основними напрямками вдосконалення режиму парку є

зменшення рубок лісу, обмеження застосування моторних човнів, які розмивають береги і завдають негативного впливу на прибережні і водні екосистеми, оптимізація викошування заплавних лук (наявний режим сінокосіння загрожує чисельності лучних орхідей, а його припинення – чисельності рябчика малого і косариків тонких). Невирішеним є забезпечення індивідуальною охороною старих дерев дуба звичайного віком 200-400 років, які зростають у заплаві Сів. Дінця на території сіл, приватних садиб і закладів відпочинку.

У 1999 р. територія площею 13700 га, що входить до НПП, була включена до складу ІВА територій України.

За “Проектом організації ...” (2007) та “Положенням про НПП ...” (2011) до заповідної зони включені 1541 га (10,7% загальної площі НПП). Це переважно корінні, зі складною структурою, нагірні діброви, в яких трапляються ділянки з віком дуба звичайного насіннєвого походження до 150 років (станом на 2010 р.). Навколо заповідної зони концентричними колами сформовані інші зони. Площа зони регульованої рекреації 3792 га (26,7% загальної площі НПП), зони стаціонарної рекреації – 221,3 га (1,5%), господарська зона – 8760,5 га (61,1%). Передбачене створення охоронної зони навколо парку площею близько 6700 га. Заплановані зміни функціонального зонування, згідно яких заповідна зона повинна складати 3672,5 га (25,6% загаль-

166

ної площі НПП), зона регульованої рекреації – 4208,4 га (29,4%), зона стаціонарної рекреації – 221,4га, (1,5%), господарська зона – 6212,5 га (43,5%). У перспективі плануються зміни землекористування на території НПП з вилученням земель в інших землекористувачів для надання парку в постійне користування, а саме: кварталів Гомільшанського л-ва загальною площею 772 га та заплав рр. Сів. Донець і Гомільша загальною площею близько 1100 га. Перспективним є розширення площі парку до 70 тис. га для збереження біорізноманіття прилеглих територій, у т.ч. степових і галофітних ділянок.

Список літератури

1.Акулов О.Ю., Леонтьєв Д.В. Гриби, занесені до Червоної книги України, з національного природного парку “Гомільшанські ліси” // Укр.

ботан. журн. – 2008. – 65, № 4. – С. 586-589.

2.Акулов А.Ю., Ордынец А.В. Редкие грибы Национального природного парка “Гомольшанские леса” // Научные исследования на территориях природно-заповедного фонда Харьковской области. Научные исследования на территориях природно-заповедного фонда Харьковской области: Сб. науч. ст. – Харьков, 2003. – С. 17-24.

3.Алексеенко М.И. О восстановлении лесной растительности на эродированных землях под защитой Государственной лесной полосы Белгород-Дон // Матер. Харьк. отдел. Географ. общ-ва Союза ССР. – Вып. II. – Харьков: Изд-во Харьк. ун-та, 1965. – С. 115-124.

4.Алексеенко М.И. Растительность Харьковской области // Матер. Харьк. отдела Географ. общ-ва Украины. – Вып. VIII. Харьковская область: Природа и хозяйство. – Харьков: Изд-во Харьк. ун-та, 1971. – С. 80-94.

5.Андріанова Т.В. Мітоспорові гриби проектованого Гомільшанського державного природного парку та його околиць // Укр. ботан. журн.

–2004. – 61, № 4. – С. 56-64.

6.Байрак О.М. Лишайники Гомольшанського державного природ-

ного парку // Укр. ботан. журн. – 1987. – 44, № 4. – С. 38-42.

7.Байрак О.М. Лишайники природно-заповідних територій Лівобережного Лісостепу // Укр. ботан. журн. – 1993. – 50, № 1. – С. 167-170.

8.Байрак О.М., Гапон С.В., Леванець А.А. Безсудинні рослини Лівобережного Лісостепу України (грунтові водорості, лишайники, мохоподібні). – Полтава: Верстка, 1998. – 161 с.

9.Бенгус Ю.В., Чоломбітько О.В., Ширяєва Т.С. Водні рослини національного парку “Гомольшанські ліси”, їх вивчення в природі, культивування в дендрарії ХНУ ім. Г.С. Сковороди і використання в учбовому процесі // Старовинні парки і ботанічні сади – наукові центри збереження біорізноманіття та охорона історико-культурної спадщини: Мат-ли

167

міжнар. наук. конф., присвяч. 210-річчю Національного дендрологічного

микромицетов и водорослей Гомольшанского природного парка // Научные исследования на территориях природно-заповедного фонда Харьковской области: Сб. науч. статей. – Харьков, 2003. – С. 18-23.

13.Віннікова О.І., Шеховцов О.Г. Вплив умов місцезростання на різноманітність мікроміцетів і водоростей у грунтах лісових насаджень //

Укр. ботан. журн. – 2004. – 61, № 2. – С. 21-27.

14.Вовк О.Г. Про рідкісну фітобіоту національного природного парку “Гомільшанські ліси” // Екологія: наука, освіта, природоохоронна діяльність: Матер. Міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 15-річчю науководослідної лабораторії екології та освіти. – К.: Науковий світ, 2007. – С.13.

15.Вовк О.Г., Клімов О.В., Філатова О.В., Тверетінова В.В. Ботанічна характеристика проектованого національного природного парку “Гомільшанські ліси” // Біологія та валеологія: Зб. наук. праць. – Харків:

ХДПУ, 2000. – Вип.2. – С. 167-178.

16.Гапон С.В. Конспект бриофлоры Левобережной Лесостепи Украины // Деп. в ГНТБ Украины. 04.01.98. № 2 – Ук. 98.

17.Геоботанічне районування Української РСР. – К.: Наук. думка, 1977. – С. 185-194.

18.Глущенко В.І., Акулов О.Ю., Леонтьєв Д.В. Історія мікологічних досліджень в Харківському університеті (до 200-річчя створення університету) // Мат-ли ХІ з’їзду Укр. ботан. тов-ва. – Харків, 2001. – С. 86-87.

19. Глущенко В.И., Леонтьев Д.В., Акулов А.Ю. Слизевики. –

Харьков: ХНУ, 2002. – 135 с.

20.Горелова Л.Н. О некоторых редких и реликтовых растениях Харьковской области // Вестник Харьк. ун-та. – 1975. – № 126, вып. 7. – С. 56-58.

21.Горелова Л.Н. К характеристике типов дубрав Готвальдовского природного парка // Вестник Харьк. ун-та. – 1977. – № 158. – С. 17-21.

22.Горелова Л.Н. Состояние и перспективы охраны видов растений среднего течения р. Северский Донец, включенных в “Красную книгу

СССР” и “Червону книгу УРСР” // Флора и растительность Украины: Сб.

науч. тр. – К.: Наук. думка, 1986. – С. 19-22.

23.Горелова Л.Н. Флора и растительность в районе среднего течения реки Северский Донец // Вестник Харьк. ун-та. – 1987. – № 308.

–С. 8-16.

24.Горелова Л.Н. Национальный природный парк “Гомольшанский” // Характеристика основних заповідних територій Харківської області. – Харків: Мін-во освіти і науки України, 2004. – С. 14-23.

168

114.Чорна Г.А. Систематичний і екологічний аналіз вищої водної флори басейну р. Сіверський Донець // Укр. ботан. журн. – 1982. – 39, №

5.– С. 12-16.

115.Шалит М.С. Заповідники та пам’ятки природи України. – Харків: Народний комісаріат освіти, 1932. – 76 с.

116.Шеляг-Сосонко Ю.Р, Устименко П.М., Попович С.Ю. Синтаксономічний склад рослинності Гомольшанського державного природного національного парку // Укр. ботан. журн. – 1990. – 47, № 4. – С. 25-29.

117.Шеляг-Сосонко Ю.Р, Устименко П.М., Попович С.Ю. Функціональне зонування Гомільшанського природного національного парку (Харківська область, Україна) // Укр. ботан. журн. – 1991. – 48, № 3. –

С. 84-87.

118.Шеляг-Сосонко Ю.Р, Устименко П.М., Попович С.Ю. Розподіл рослинності на території проектованого Гомольшанського державного природного національного парку // Укр. ботан. журн. 1993. – 50, № 4. –

С. 65-71.

119.Шеховцов А.Г. Почвенные микромицеты в системе мониторинга территории Северо-Донецкого природного комплекса // Научные исследования на Северо-Донецкой биологической станции: Мат-лы юбил. конф., посвящ. 80-летию основания. – Харьков, 1995. – С. 39-42.

120.Шеховцов О.Г., Малєєва Н.Я., Мокрицький В.О. Мікофлора грунтів соснових, березових і мішаних насаджень // Укр. ботан. журн. – 1982. – 38, № 1. – С. 54-55.

121.Шкорбатов Л.А. Планктон озера Белого Змиевского района Харьковской области // Труды НИИ биологии и биол. ф-та Харьк. ун-та. – 1956. – Т. 23. – С. 157-211.

122.Шкорбатов Г.Л., Медведев С.И., Ермоленко Е.Д. и др. О сохранении природного комплекса в районе Донецкой биологической станции ХГУ // Вестник Харьк. ун-та. – 1974. – № 105, вып. 6. – С. 135-144.

123.Akulov O.Yu, Usichenko A.S. et al. Annotated checklist of the aphyllophoroid fungi of Ukraine // Mycena. – 2005. – P. 16-56.

124.Akulov O.Yu., Prydiuk M.P. The preliminary checklist of boletoid fungi of Ukraine // Pagine di Micologia. – 2007. – Vol. 27. – P. 117-144.

175

НПП Гуцульщина

Національний природний парк “Гуцульщина” створено Указом Президента України від 14 травня 2002 р. (№ 456/2002) в межах Косівського району Івано-Франківської області. Парк підпорядковано Мінприроди. Загальна площа парку – 32271 га, в тому числі 7606 га земель надані йому у постійне користування, та 24665 га включені до його складу без вилучення у землекористувачів (Косівський міжгосподарський лісгосп - 9893 га, ДП Кутське лісове господарство – 14772 га). Територія складається з декількох близько розташованих ділянок.

За фізико-географічним районуванням (Екологічна енциклопедія, 2006) територія належить до Передкарпатської височинної та Зовнішньокарпатської областей Українських Карпат. Низькогірні та середньогірні хребти простягаються паралельними пасмами з північного заходу на південний схід. Найвища вершина НПП “Гуцульщина” – гора Ґрегіт (1472 м н.р.м.), її схили вкриті кам’яними розсипами – ґреготами. На деяких хребтах, зокрема на Сокільському, виступають скелі висотою 20-40 м.

За геоботанічним районуванням (Національний атлас України, 2008) територія належить до Мармаросько-Чорногірсько-Свидовець- кого округу скельнота звичайнодубових, букових, ялицевих та ялинових лісів, субальпійської та альпійської рослинності. Парк знаходиться в північно-східній частині округу, включає зовнішні гірські хребти і ділянки Передкарпаття.

Історія флористичних досліджень на території, яку займає НПП “Гуцульщина”, розпочалася ще в XVIII ст. Першим дослідником Гуцульщини можна вважати Б. Гакета (B. Hacqet), який здійснив дві експедиції в 1788-1795 рр. (Вальо М., 1997). Ф. Гербіхом була розроблена схема ботаніко-географічного районування Галичини

(Herbich, 1831). Е. Волощак (Wołoszak, 1889) та Г. Запалович

(Zapałowicz, 1908-1911) на початку ХХ століття вивчали переважно прилеглі території. Детальніше флору зазначеної території наприкінці ХІХ століття вивчав А. Следзинський (Slendzinski, 1875, 1876).

В 1963-68 рр. вивчення флори Покутських Карпат проводила кафедра ботаніки Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича. І.В. Артемчук та М.К. Якимчук (1973) вперше подають геоботанічну характеристику лук Покутського Прикарпаття. В 1990-х роках ботанічні дослідження активізувалися з метою створення природно-заповідних територій, зокрема РЛП “Гуцульщина” (створений в 1997), на основі якого згодом і постав НПП. Вивчення флори велося науковцями Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України Т.Л. Андрієнко та О.І. Прядко. Вони обстежили окремі

176

території Косівщини (урочища Ґрегіт, Каменистий, Каменець, Сокільський і ін.). Деякі матеріали цих досліджень були опубліковані в книзі “Пам’ятки природи Косівщини” (1997).

Після створення НПП “Гуцульщина” ведеться детальна інвентаризація біорізноманіття. Флору судинних рослин досліджували науковці парку (Л.М. Держипільський, М.В. Томич, Г.В. Савчук), Інституту екології Карпат НАН України (І.М. Данилик), Львівського національного університету ім. І. Франка (Б.В. Сенчина, Л.М. Борсукевич Л.М). В 20062008 рр. працювала комплексна геоботанічна експедиція під керівництвом В.А. Соломахи за участю І.М. Данилика, І.І. Чорнея, В.В. Буджака, А.І. Токарюк, Т.Д. Соломахи, Д.М. Якушенка та співробітників парку. За матеріалами експедиції підготована колективна монографія “Національний природний парк “Гуцульщина”: Рослинний світ”.

Флору мохоподібних Покутсько-Буковинських Карпат вивчали в XIX ст. польські ботаніки Г. Лобажевський, Ф. Лілієнфельд, Т. Вісневський, Я. Черкавський та ін. (Зеров, Партика, 1975). Пізніше найбільший вклад у вивчення мохоподібних Косівщини зробив М.П. Слободян (Слободян, 1951). У 2003 р. мохоподібні вивчала аспірантка Державного природознавчого музею НАН України М.Є. Рагуліна У 2008 р. на території НПП “Гуцульщина” працювали бріологи Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного В.М. Вірченко та С.О. Нипорко. Ліхенологічні дослідження вперше на території НПП “Гуцульщина” виконав у 2008 р. С.Я. Кондратюк (Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного). Видовий склад макроміцетів досліджували завідувач наукового відділу Л.М. Держипільський та І.В. Базюк (Національний лісотехнічний університет).

У рівнинній частині НПП “Гуцульщина” переважають листяні ліси, здебільшого дубові. Низькогірні пасма вкриті буковими лісами з домішками ялиці, ялини, явора, берези. Вищі пасма вкриті ялинниками. При аналізі основних лісоутворюючих порід на бук припадає 44,4%, ялину – 34,2%, ялицю – 6,9%, дуб – 6,1%, граб –

2,9%, вільху – 2,6% лісових територій. Листяні ліси займають 62% території, на хвойні ліси припадає 33,3%. Молодняки і середньовікові деревостани займають відповідно 28,7% та 53,8% лісових площ. Стиглі і перестійні деревостани, які відзначаються стійкістю, багатим біорозмаїттям займають лише 6% лісової території.

До складу парку включені лише землі лісового фонду. Ліси та інші лісовкриті площі займають 98,8%, сільськогосподарські угіддя – 0,7% (з них сіножаті і пасовища – 94,6%, багаторічні насадження – 4,0%, рілля – 1,4%), води – 0,2 %, інші землі – 0,3% території.

Серед лісової рослинності НПП “Гуцульщина” переважають букові ліси. Евтрофні бучини (асоціація Symphyto cordati-Fagetum Vida

177

1959) формують нижній лісовий пояс гірських хребтів середньогір’я та вкривають вершини низькогір’я. У деревостані панує бук лісовий (Fagus sylvatica) з домішкою ялиці білої (Abies alba). Чагарниковий ярус розвинений нерівномірно, його формує головним чином ліщина (Corylus avellana) та підріст деревних порід. В трав’яному ярусі ростуть зубниця залозиста (Dentaria glandulosa), зубниця бульбиста

(D. bulbifera), живокіст серцевидний (Symphytum cordatum),

багаторядник Брауна (Polystichum braunii), шавлія залозиста (Salvia glutinosa), молочай мигдалевидний (Euphorbia аmygdaloides),

зеленчук жовтий (Lamium galeobdolon), підмаренник запашний

(Galium odoratum), копитняк європейський (Asarum europaeum),

щитник чоловічий (Dryopteris filix-mas), тонконіг дібровний (Роa петоralis), квасениця звичайна (Oxalis acetosella), ожина шорстка

(Rubus hirtus), безщитник жіночий (Athyrium filix-femina) тощо.

На кислих кам’янистих відмінах свіжих промивних бурих лісових грунтів низькогір’я формуються угруповання ацидофільних бучин (ас. Luzulo-Fagetum Meusel 1937). У трав’яному покриві переважають ожика гайова (Luzula luzuloides), нечуйвітер лісовий (Hieracium sylvularum), чорниця (Vaccinium myrtillus), веснівка дволиста (Majanthemum bifolium).

Грабові ліси (чисті грабові, дубово-грабові і буково-грабові ліси) формуються в рівнинній частині та на схилах передових низькогірних хребтів. Їх деревостан формують дуб звичайний (Quercus robur), граб звичайний (Carpinus betulus), липа серцелиста (Tilia cordata); у

низькогір’ї – також бук лісовий (Fagus sylvatica). У чагарниковому ярусі переважає ліщина (Corylus avellana). Домінантами трав’яного покриву є осока волосиста (Carex pilosa), осока трясунковидна (C. brizoides), яглиця звичайна (Aegopodium podagraria), зеленчук жовтий

(Lamium galeobdolon), звичайно трапляються зірочник ланцетний

(Stellaria holostea), горлянка повзуча (Ajuga reptans), медунка темна (Pulmonaria obscura), купина багатолиста (Polygonatum multiflorum), купина кільчаста (P. verticillatum), щитник чоловічий (Dryopteris filixmas), щитник шартрський (D. carthusiana), безщитник жіночий

(Athyrium fiilx-femina), ожина шорстка (Rubus hirtus), тирлич ваточниковий (Gentiana asclepiadea) тощо.

Ацидофільні діброви з дуба скельного (Quercus petrea) і дуба звичайного (Q. robur) трапляються у передгірській частині НПП та на схилах хребтів низькогір’я як вкраплення серед угруповань дубовограбових та букових лісів. На плескатих, слабо дренованих ділянках із суглинковими грунтами, в передгірній частині НПП (Старокутське л- во), рідше в інших локалітетах, трапляються ліси, деревостан яких складається з дуба звичайного (Quercus robur) з незначною доміш-

178

кою ялини європейської (Рісеа аbies) та граба звичайного (Саrpinus betulus). У підліску переважає крушина (Frangula alnus). У трав’яному ярусі домінує осока трясунковидна (Саreх brizoides), звичайними є також щитник шартрський (Dryopteris carthusiana), нечуйвітер лісовий

(Hieracium sylvularum), осока волосиста (Саrех рilоsa), зірочник ланцетовидний (Stellaria holostea), анемона дібровна (Апетопе петоrosa). Наявні також мезогігрофіти – вербозілля звичайне

(Lysimachia vulgaris), безщитник жіночий (Athyrium filix-femina), дудник лісовий (Angelica sylvestris), щучник дернистий (Deschampsia caespitosa) тощо. Моховий покрив практично не розвивається. В урочищі Діброва в околицях с. Нижній Березів на вирівняних ділянках та слабкопохилих (10°) схилах відмічено ліси дуба звичайного

(Quercus robur) з домінуванням чорниці (Vaccinium myrtillus).

Скельнодубові ліси на дослідженій території трапляються дуже рідко, відомі лише у 3 локалітетах. Усі вони містяться на схилах периферійних хребтів низькогірної частини НПП. Такі угруповання належать до ас. Luzulo luzuloidis-Quercetum petraeae Hilitzer 1932. В

деревостані присутній бук лісовий (Fagus sylvatica). Типовими видами є ожика гайова (Luzula luzuloides), вероніка лікарська (Veronica officinalis), нечуйвітер лісовий (Ніеrасіит sylvularum), чорниця (Vaccinium myrtillus) тощо. Покриття мохового ярусу 5-20 %, в ньому переважає політрих звичайний (Роlуtrichum соттипе). На верхівці хребта Дубовий в околицях Яблунова, на ділянці західної експозиції нахилом 15° описане угруповання скельнодубового лісу з великою кількістю світлолюбних узлісних видів: круціатою голою (Cruciata glabra), дзвониками персиколистими (Campanula persicifolia), дроком красильним (Genista tinctoria), смовдю гірською (Peucedanum oreoselinum), куничником тростиновим (Calamagrostis arundinacea),

осокою гірською (Carex montana), скорзонерою низькою (Scorzonera humilis), кострицею тонколистою (Festuca tennuifolia) тощо.

Природні хвойні ліси трапляються лише на найвищих ділянках парку. Найбільші масиви зосереджені на схилах масиву г. Ґрегіт. Площа хвойних насаджень становить 33,3% території, проте значну частину з них складають культури ялини (Picea abies) у невластивих умовах на місці букових і ялицево-букових лісів. Крім того, спорадично трапляються створені штучно насадження інших хвойних порід: сосни звичайної (Pinus sylvestris), сосни кедрової європейської (P. cembra) тощо.

У ялинових чорницево-зеленомохових лісах (асоціація Luzulo sylvaticae-Piceetum Wraber 1963) значну постійність мають ялиця біла (Аbіеs аlba), чорниця (Vассіпіит туrtillus), ожика лісова (Lиzиlа sуlvаtіса), ожика гайова (L. luzиlоіdеs), підбілик альпійський

(Нотоgупе аlріпа), куничник тростиновий (Саlатаgrostis аrипdіпасеа), 179

куничник волохатий (С. vіllоsa), плаун річний (Lусороdіит аппоtіпит), баранець звичайний (Ниреrzіа sеlаgо), квасениця звичайна (Охаlis асеtоsеllа). Покриття мохів 40-100%.

Зрідка на г. Ґрегіт, на багатших грунтах трапляються угруповання “трав’яних смеречин”, в яких, крім вищезгаданих видів ялинових лісів ростуть фагетальні види та види субальпійського високотрав’я: сугайник австрійський (Dоrоnicит аustrіасит), аденостилес сіролистий (Аdіепоstyles аllіаrіае), дзвоники ялицеві

(Сатрипиlа аbіеtіпа), зубниця залозиста (Deпtaria glапdиlоsa),

анемона дібровна (Апетопе петоrоsа), живокіст серцевидний (Sутрhіtит соrdatит) та ін. Покриття мохів не перевищує 5%.

В межах космацьких пралісів під г. Ґрегіт виявлено дві ділянки сосни гірської (Pinus mugо) (асоціація Vаcсіnіо myrtilli-Ріnеtum mugi Sill. 1933). Вони знаходяться на висоті 1350 і 1175 м. н. р. м.

Уздовж водотоків рівнинної частини НПП на добре забезпечених мінеральними речовинами грунтах із постійним зволоженням проточними водами формуються чорновільхові угруповання (ас. Fraxino-Alnetum W.Mat 1952). У чагарниковому ярусі представлені крушина (Frangula alnus), ліщина (Corylus avellana), явір (Acer pseudoplatanus) та інші види. У трав’яному ярусі зростають ожина шорстка (Rubus hirtus), осока трясунковидна (Carex brizoides), безщитник жіночий (Athyrium filix-femina) та інші види. Ясенові ліси, в деревному ярусі яких переважає ясен звичайний (Fraxinus exelsior) з домішкою вільхи сірої (Alnus incana), вільхи клейкої (A. glutinosa), явора (Acer pseudoplatanus) трапляються спорадично. Це флористично багаті угруповання. Високу постійність в них мають черемха

(Padus avium), ліщина (Corylus avellana), бузина чорна (Sambucus nigra), щавель кривавий (Rumex sanguineus), астранція велика

(Astrantia major), розрив-трава звичайна (Impatiens noli-tangere),

калюжниця болотна (Caltha palustris), чистець лісовий (Stachys sylvatica), зірочник гайовий (Stellaria nemorum), хвощ лісовий

(Equisetum sylvaticum), куколиця дводомна (Melandrium dioicum),

копитняк європейський (Asarum europaeum), медунка темна

(Pulmonaria obscura), осот городній (Cirsium oleraceum), кремена біла (Petasites albus), бутень п’янкий (Chaerophylum temulum).

Вздовж водотоків трапляються угруповання лісів з домінуванням вільхи сірої (Alnus incana), типовими видами яких є свидина кров’яна

(Swida sanguinea), страусове перо звичайне (Matteuccia struthiopteris),

кропива дводомна (Urtica dioica), чистець лісовий (Stachys sylvatica),

гадючник оголений (Filipendula denudata), ожина сиза (Rubus caesius),

шавлія клейка (Salvia glutinosa), яглиця звичайна (Aegopodium podagraria), куцоніжка лісова (Brachypodium sylvaticum), костриця

180