Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ЦП(Відповіді на екзамен).doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
07.09.2019
Размер:
769.54 Кб
Скачать

107.Право спільної власності Стаття 355. Поняття і види права спільної власності

1. Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

2. Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

3. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

4. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Спільна власність може бути двох видів: з визначенням часток учасників (спільна часткова) і без визначення таких часток (спільна сумісна). Відносини спільної сумісної власності можуть мати місце тільки у випадках, передбачених законом. Саме тому на практиці значно частіше складаються відносини спільної часткової власності, а ч. 4 ст. 355 ЦК встановлює законодавчу презумпцію спільної власності з визначенням часток. Іноді використовуються поняття ідеальної і реальної частки у праві спільної власності. Під реальною часткою звичайно розуміють певну частину спільного майна в натурі, яке фактично надається у власність співвласнику. Поняття ж ідеальної частки використовується, на відміну від реальної, щоб підкреслити, що частка співвласника не є вираженою в натурі. Так, спадкоємці, які прийняли спадщину, але не здійснили поділ спадкового майна, мають ідеальні частки у праві спільної часткової власності на успадковане ними майно. У разі, якщо результатом поділу спадщини є отримання двома або більше спадкоємцями у власність кількох речей, належні їм ідеальні частки у праві власності трансформуються на реальні, які вже виражатимуть право кожного співвласника у чітко визначеній чисельній пропорції.

108. Право спільної часткової власності Стаття 356. Право спільної часткової власності

1. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

2. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

 Спільна часткова власність виникає у разі, коли право кожного із співвласників є чітко визначеним чисельно, у дробах (1/2, 1/3, 3/4, 9/10 тощо) від права власності на річ, яке в цілому умовно береться за одиницю. Слід підкреслити, що будучи вираженим у певній частці, право кожного співвласника тим не менш не обмежується певною наперед визначеною частиною майна, а поширюється на усе майно. Саме тому співвласники несуть витрати на утримання усього спільного майна пропорційно до своїх часток (ст. 360 ЦК), а плоди та доходи, одержані від використання будь-якої частини майна, що є у спільній частковій власності, за загальним правилом надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві власності (ст. 359 ЦК). Частка учасника у праві спільної власності одержала назву "ідеальної частки". Варто відзначити, що даний термін більшою мірою використовується у літературі. Законодавству він не притаманний, а його використання в офіційних документах є винятковим. Разом з тим кожен співвласник має право вимагати від інших передання йому у володіння та користування конкретної частини спільного майна, що відповідає його частці у праві власності (ч. 3 ст. 358 ЦК). При цьому право спільної часткової власності, безумовно, не зникає. Це право може припинитися для співвласника за його волею у разі поділу спільного майна (ст. 367 ЦК), виділу з нього частки (ст. 364 ЦК) або шляхом розпорядження своєю часткою (ст. ст. 361, 362 ЦК). Право спільної часткової власності може виникати за участю зазначених суб'єктів у будь-якому їх співвідношенні: між фізичною і юридичною особою; між державною та територіальною громадою; між двома або кількома юридичними особами тощо. Норми, які регулюють відносини щодо здійснення права спільної часткової власності, є нормами, що мають винятково речово-правову природу і тому вони не можуть поширюватись на правовідносини з приводу реалізації своїх прав засновниками (учасниками) юридичних осіб і, зокрема, господарських товариств. Права засновників (учасників) господарських товариств, хоча і пов'язані з речовими правами, набуваються значною мірою на їх підставі шляхом передачі засновником прав власності на певне майно юридичній особі, проте за своєю суттю є не речовими, а корпоративними правами. Згідно ч. 1 ст. 167 ГК корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарського товариства, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні товариством, отримання певної частини прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. 109. Переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності

Стаття 362. Переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності

1. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

2. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

3. Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця.

4. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

До таких вимог застосовується позовна давність в один рік.

5. Передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.

 Кожен учасник права спільної часткової власності за ст. 361 ЦК має право розпоряджатися своє часткою самостійно, однак з урахуванням правил ст. 362 ЦК, які гарантують права інших співвласників щодо переважної купівлі цієї частки. Слід підкреслити, що обмеження щодо розпорядження своєю часткою стосуються лише продажу частки співвласником. Відтак, переважне право інших співвласників на придбання частки не існує у випадках її відчуження іншим чином: шляхом укладення договорів міни, дарування, ренти (якщо майно передається безоплатно - ст. 734 ЦК), довічного утримання, спадкового договору або складання заповіту. Не потрібна згода співвласників у разі примусового відчуження частки при визнанні учасника спільної часткової власності банкрутом згідно Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 р. Крім того, інші співвласники позбавлені переважного права на купівлю частки у праві спільної часткової власності у випадку її продажу з публічних торгів. Будучи наділені правом на переважну купівлю частки у праві спільної часткової власності, інші співвласники тим не менш не мають жодних привілеїв щодо ціни та інших умов, на яких має намір продати свою частку співвласник-відчужувач. Для забезпечення здійснення переважного права інших співвласників на купівлю продавець зобов'язаний повідомити інших співвласників про свій намір продати частку. У повідомленні обов'язково має бути визначена ціна, а інші умови продажу мають бути вказані, якщо вони визначаються продавцем як істотні для укладення даного договору (наприклад, строки розрахунків, форма, у якій співвласник бажає укласти договір, та інші умови, досягнення згоди з яких є необхідним для укладення договору). Суб'єктивне право на продаж частки сторонній особі виникає у співвласника з моменту одержання відмови усіх інших співвласників від здійснення переважного права на купівлю або нездійснення ними цього права протягом одного місяця від дня отримання ними повідомлення, якщо предметом договору купівлі-продажу є нерухоме майно, і протягом десяти днів - якщо предметом договору купівлі-продажу є рухоме майно. При цьому "здійсненням переважного права" слід вважати передання (надіслання) продавцю оферти щодо укладення основного або попереднього договору купівлі-продажу частки. Якщо договір купівлі-продажу частки у праві спільної часткової власності був укладений без попереднього повідомлення інших співвласників, до закінчення строків, визначених нормою абзацу другого ч. 2 коментованої статті, частка була продана за ціною, нижчою, ніж була запропонована іншим співвласникам, або зі зміною інших умов, про які вони були повідомлені, а також у разі наявності інших порушень переважного права інших співвласників на купівлю частки останні наділені правом на пред'явлення позову про переведення на них прав та обов'язків покупця за укладеним договором. До таких вимог застосовується спеціальна позовна давність в один рік. Закон не визначає, чи визнається договір, за умови доведення порушень переважного права співвласників, недійсним (судова практика в цьому питанні не є одноманітною), проте підстави для визнання договору недійсним існують (ч. 1, 2 ст. 203, ст. 215, ст. 362 ЦК).

110. Право спільної сумісної власності

Стаття 368. Право спільної сумісної власності

1. Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

2. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

3. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

4. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Спільна сумісна власність є власністю двох або більше осіб (читай - суб'єктів) на одне і те ж майно і в цьому розумінні вона є ідентичною із спільною частковою власністю. Із змісту ч. 1 ст. 368 ЦК випливає, що центральною особливістю права спільної сумісної власності є відсутність визначення часток учасників. Іншими словами, на відміну від спільної часткової власності, права учасників якої мають вираження у вигляді ідеальної (арифметичної) частки у праві спільної власності, що дозволяє визначити відповідний обсяг їх прав та обов'язків при здійсненні права (ст. ст. 358 - 361 ЦК), а на конкретну частину майна - при виділі частки (ст. ст. 364 - 365, ч. 1 ст. 366 ЦК) або при її поділі (ст. 367 ЦК), право кожного співвласника у спільній сумісній власності поширюється на усе майно, без ідеального вираження частки у праві спільної власності.Проте той факт, що частка учасника сумісної власності у спільному майні завчасно не визначена, не означає, що остання не визначається при припиненні відносин спільної сумісної власності щодо даного суб'єкта. Частка встановлюється при поділі майна між співвласниками (ст. 372 ЦК), а також при виділі частки одного з них (ст. ст. 370, 371 ЦК). Коло суб'єктів права спільної сумісної власності є аналогічним суб'єктам права спільної часткової власності (ч. 2 ст. 356 ЦК), за тим винятком, що ч. 2 ст. 368 ЦК встановлює, що законом можуть бути встановлені обмеження для держави та територіальних громад бути учасниками права спільної сумісної власності. Саме так, на наш погляд, слід тлумачити застереження "якщо інше не встановлено законом" у ч. 2 ст. 368 ЦК. Водночас на практиці відносини спільної сумісної власності виникають майже винятково між фізичними особами. Згідно ч. 4 ст. 355 ЦК встановлюється правова презумпція спільної часткової власності, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Зокрема, частини третя та четверта коментованої статті передбачають дві підстави виникнення права спільної сумісної власності - набуття майна подружжям за час шлюбу та набуття майна в результаті спільної праці та за спільні кошти членів сім'ї. Варто підкреслити, що на відміну від права спільної сумісної власності подружжя, режим спільної сумісної власності членів сім'ї залишається великою мірою декларативним. Сприяє цьому і відсутність в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України порядку посвідчення договорів між членами сім'ї як учасниками права спільної сумісної власності.Якщо майно, набуте шляхом спільної праці та за спільні кошти членів сім'ї, є нерухомим, право власності вимагає державної реєстрації і виникає з моменту такої реєстрації (ч. 1 ст. 182, абзац третій ч. 2 ст. 331 ЦК). Оскільки договір про набуття права спільної сумісної власності, навіть якщо він посвідчений нотаріально, не визнаний правовстановлювальним документом згідно Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. N 7/5, співвласники мають звернутися до уповноважених органів за видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

111. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО РЕЧОВІ ПРАВА ,Види речових прав

Стаття 395. Види речових прав на чуже майно

1. Речовими правами на чуже майно є:

1) право володіння;

2) право користування (сервітут);

3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

2. Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

 У найбільш загальному вигляді права на чуже майно - це похідні від права власності права на чужу річ, обмежені у змісті і які надають управомоченій особі - титульному володільцеві - можливість впливати на річ без участі власника в рамках встановлених законом чи договором із власником. Похідний характер зазначених прав полягає у тому, що оскільки йдеться про використання чужої речі, то ці права не можуть виникати за умови відсутності такої чужої речі і головне права на таку річ, а саме права власності.Серед ознак речових прав на чуже майно слід назвати: по-перше, ці права мають обмежений характер (у порівнянні з правом власності); по-друге, їх об'єктом виступає переважно нерухоме майно; по-третє, їм характерне право слідування за річчю; по-четверте, права на чуже майно мають похідний від права власності характер; по-п'яте, їх види та зміст повністю визначаються законом. 112.Право володіння , поняття та види сервітутів ,їх припинення.

Стаття 397. Суб'єкти права володіння чужим майном

1. Володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

2. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам.

3. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Особливе значення володіння як складової частини змісту права власності підтверджується також наявністю спеціального позову про повернення майна з незаконного володіння Встановлення панування, набуття фактичної влади над річчю - характерний і необхідний елемент практично для усіх первісних способів набуття права власності (переробка, звернення у власність безхазяйної речі, знахідка, скарб тощо Найбільш чітко значення елемента володіння проявляються при виникненні права власності за давністю володіння .В останньому випадку при наявності певних обставин, передбачених ст. 344 ЦК України незаконний сумлінний власник речі, захищений від порушення третіми особами володіння нею, набуває права власності на річ, над якою він фактично панував протягом певного часу, залежно від того чи має ця річ статус рухомої, чи нерухомої. Однак особливе значення у праві має володіння, незалежне від права на річ, тобто власне фактичне панування особи над річчю. Прикладом такого володіння може служити володіння нерухомим об'єктом особою, чиє право на об'єкт не зареєстровано у встановленому законом порядку, володіння річчю, отриманою за недійсним правочином, володіння украденою річчю. Такому пануванню (як правомірному, так і неправомірному) надається юридичне значення і воно користується юридичним захистом. право володіння може належати одночасно двом або більше особам. Це пов'язано з тим, що за своєю правовою природою титульне володіння пов'язане не стільки із самим фактичним пануванням над річчю, скільки з юридичними правомочностями щодо такої речі. Очевидно, що в умовах сучасного інтенсивного цивільного обороту право володіння може зберігати за собою як власник речі, так і інші особи які наприклад здійснюють користування таким майном. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду. Тобто допоки не встановлено інше, особа-фактичний володілець вважається таким, що правомірно володіє річчю. Дана презумпція бере свій початок з іншої відомої презумпції, особа володілець вважається власником речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]