Стаття 210. Державна реєстрація правочину

1. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

2. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

62. Недієздатністьправочину та їївиди. Стаття 215. Недійсність правочину

1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

63. Нікчемні та оспорюваніправочини.

Нікчемним є той правочин, якийвизнається законом в імперативнійформінедійсним з моменту йоговчинення. Визнання такого правочинунедійсним судом не вимагається. Сторони такого правочину не зобов’язанівиконуватийогоумови.

Нікчемними є правочини:

А) укладені з недодержанням обов’язкової письмової форми, якщо недійсність прямо передбачена законом

Б) укладені з недодержанням обов’язкової нотаріальної форми

В) укладені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без належного схвалення

Г) укладені недієздатною фізичною особою

Д) вчинені без дозволу органу опіки і піклування

Е) які порушують публічний порядок

Однак у деяких випадках суд може встановити дійсність нікчемного правочину (ч.2 ст. 218, ч.2 ст.219, ч.2 ст.220, ч.2 ст.224).

Оспорюванимє той правочин, який ЦК не визнає в імперативній формі недійсним, а лише допускає можливість визнання його недійсним у судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи. До таких правочинів переважно належать правочини з дефектами волі та волевиявлення його суб’єктів.

До них належать:

А) вчинені неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, без згоди батьків, піклувальника

Б) вчинені обмежено-дієздатною фізичною особою, без згоди піклувальника

В) вчинені під впливом помилок

Г) вчинені під впливом тяжкої обставини

Водночас у ЦК передбачаються такі недійсні правочини, які не можуть бути безпосередньо віднесені ні до нікчемних, ні до оспорюваних. Такими є правочини, вчинені під впливом обману, в результаті зловмисної домовленості представником однієї сторони з другою стороною, а також фіктивні правочини.

64. Недійсністьчастиниправочину. Стаття 217. Правові наслідки недійсності окремих частин правочину

1. Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Правочин за своїм змістом може перебувати в різному співвідношенні з вимогами закону, одні з його умов можуть суперечити цим вимогам, інші —ні. Отже, постає питання про можливість визнання недійсною частини правочину.

Стаття 217 ЦК у зв'язку з цим встановлює два варіанти вирішення питання про юридичну долю правочину, окремі частини якого не відповідають вимогам закону:

1. якщо вимогам закону суперечать істотні умови правочину, то він є або має бути визнаний судом недійсним у цілому.

2. у випадках, коли закону суперечать неістотні умови правочину, без яких він міг би існувати, то він є частково дійсним (у тій частині, яка відповідає закону).

Отже, недійсність окремих частин правочину не виключає дії правочину взагалі лише у випадках, коли можна припустити, що правочин був би укладений і без включення його недійсних частин. Якщо підстав для такого припущення немає, то правочин визнається недійсним.