- •Педагогічні погляди філософів, педагогів, просвітників
- •Педагогічні ідеї аристотеля, демокрита, платона, геракліта, сократа, ксенофонта, плутарха, антисфена, епікура, зенона та інших давньогрецьких філософів.
- •Педагогічні ідеї цицерона, сенеки, квінтіліана.
- •Про мудрість
- •Про філософію
- •Про дружбу
- •Про смерть
- •Педагогічні ідеї т. Мора.
- •Педагогічні ідеї в. Ратке.
- •Біографія
- •Загальні педагогічні ідеї
- •Дидактичні принципи
- •Класно-урочна система, пансофія, пангармонія, шкільна система, принципи навчання за я. А. Коменським. Дидактичні погляди я.А.Коменського
- •Про школу і освіту
- •Класно-урочна система я.А. Коменського. Принципи навчання
- •Я.А. Коменський про мету та характер виховання та його значення в розвитку особистості
- •Емпірико-сенсуалістична концепція та теорія «чистої дошки» дж. Локка.
- •Ідея «вільного виховання» (за ж.-ж. Руссо).
- •Педагогічні ідеї б. Франкліна, т. Джефферсона та т. Пейна.
- •Теорія «елементарного навчання» й. Песталоцці.
- •Педагогічні ідеї г. Спенсера.
- •Педагогічні ідеї соціалістів-утопістів (р. Оуен, к. Сен-сімон, ф. Фур’є).
- •Педагогічні ідеї к. Маркса та ф. Енгельса.
- •Педагогічні ідеї м. І. Пирогова.
- •Педагогічні ідеї л. М. Толстого.
- •Педагогічні ідеї с. Т. Шацького.
- •Педагогічні ідеї н. К. Крупської.
- •Педагогічні ідеї а. В. Луначарського.
- •Педагогічні ідеї п. П. Блонського.
- •Педагогічні ідеї в. Мономаха.
- •Педагогічні ідеї п. Русина.
- •Педагогічні ідеї ю. Дрогобича.
- •Педагогічні ідеї л. Українки.
- •Педагогічні ідеї т. Шевченка.
- •Педагогічні ідеї м. Костомарова.
- •Педагогічні ідеї п. Куліша.
- •Педагогічні ідеї м. Драгоманова.
- •Педагогічні ідеї г. Гринька.
- •Педагогічні ідеї м. Скрипника.
- •Педагогічні ідеї х. Алчевської.
- •Педагогічні ідеї я. Ряппо.
- •Педагогічні ідеї ю. Федьковича
- •Педагогічні ідеї т. Лубенця.
- •Педагогічні ідеї в. Вернадського.
Педагогічні ідеї в. Вернадського.
Провідне місце у плеяді найталановитіших педагогів і громадських діячів вищої освіти визначеного періоду належить Володимиру Івановичу Вернадському. В.І.Вернадський - геніальний український учений-природодослідник, глибокий і оригінальний філософ, відомий політичний і культурний діяч, разом з тим - педагог вищої школи, якій він віддав понад тридцять років свого життя. Педагогічна діяльність В.І.Вернадського викликає особливий інтерес у сучасних умовах з огляду на неминущу значущість його провідних ідей і творчого досвіду та колосальну силу передбачень основних тенденцій розвитку освіти. Явищем світової культури і предметом національної гордості стало новаторське осмислення ним ролі освіти як головного чинника побудови прийдешньої ноосферної цивілізації.
Педагогічна діяльність В.І.Вернадського охоплює 90-ті рр. ХІХ - 20-ті рр. ХХ століття, що є складним і суперечливим етапом в історії вищої школи. На цей відрізок історичного часу припадає три революції, складні події громадянської війни, боротьба політичних партій за владу, політизація громадського устрою суспільства. Різні уряди - консервативні та ліберальні (за часів самодержавства), демократичні (за Центральної Ради, гетьманської Української держави, Директорії), радикальні (за радянської влади) - традиційно надавали великого значення питанням управління вищою школою, оскільки утримання і зміцнення влади залежало від освітнього фактору, що визначав успішність реалізації її програмових цілей.
У 1917—1921 роках працював в Україні, організатор і перший президент Української Академії наук, почесний академік ряду зарубіжних академій.
Наукові праці присвячено дослідженням хімічного складу земної кори, атмосфери, гідросфери, міграції хімічних елементів у земній корі, ролі і значення радіоактивних елементів в її еволюції. Творець науки біогеохімії, засновник вітчизняної школи геохіміків, основоположник учення про біосферу та ноосферу, історик науки, філософ, натураліст. Член ЦК партії кадетів, член Тимчасового уряду Росії в ранзі товариша міністра, голова комісії Міністерства освіти та мистецтв уряду Української держави за часів гетьмана Скоропадського. Помер 6 січня 1945 року від крововиливу в мозок.
У званні кандидата наук він закінчує університет і залишається в ньому для підготовки професорського звання. Займаючись практикою природознавства, Вернадський відвідував Україну, брав участь в одному з петербурзьких гуртків, де вирували дискусії, суперечки. «Упрямый украинец, себе на уме», — так висловилася якось про Вернадського одна з учасниць гуртка. На час першої російської революції Вернадський — вже відомий професор, а також борець за вільнодумство, демократію. Не до душі була, зрозуміло, громадська активність Вернадського урядовим органам, які збирали агентурні повідомлення про вчених. На знак протесту проти урядової політики Вернадський залишає Московський університет і переїжджає до Петербурга, продовжуючи політичну і наукову діяльність. Перебіг революційних подій спонукає його до праці в Тимчасовому уряді. Після жовтневого перевороту Вернадський не здає позицій, підписує звернення, в якому були і такі слова: «…зусиллями народу буде покладено кінець пануванню насильників». За наказом Леніна і Сталіна почалося переслідування тих, хто підписав звернення. Вернадський переїжджає в Полтаву.
У квітні 1918 року приходить до влади гетьман Скоропадський, проголошується Українська держава. Вернадського запрошують до Києва. Тут він очолив Комісію з організації Академії наук і Української національної бібліотеки, а також комісію з питань вищої школи. З Москви до Києва переїжджає понад 20 відомих вчених. «Декілька днів не писав, — читаємо в щоденнику, — а між тим у ці дні йшла інтенсивна робота і думки, і діяльності, особливо у зв'язку з вищою школою і академією наук. Я якось відчуваю, як глибше і сильніше я охоплюю всю цю область життя і одержую можливість прояву в ній своєї волі, своєї думки». Цікаве листування з приводу створення Академії між Грушевським і Вернадським. Вернадський був прихильником створення Академії на зразок Петербурзької Академії наук. Грушевський писав з цього приводу: «Ви знаєте, що у нас тепер немає достатньої кількості вчених-українців за межами українознавства. Отже, ми повинні звернутися до росіян. Мине ще чимало часу, доки сили ці у нас з'являться». Позиція Вернадського була такою: «Важливо створити сильний центр наукових досліджень українського народу, його історії, його мови, природи України. Звичайно, треба вести ці дослідження в найширшому загальнолюдському масштабі. Треба якнайшвидше створювати кафедри і лабораторії, інститути, які спочатку, можливо, й будуть зайняті росіянами. Але становище скоро зміниться, бо посади в академії виборні. Дуже скоро заявлять про себе місцеві сили».
13 вересня 1918 року на засіданні комісії за доповіддю Вернадського було ухвалено заснувати щорічні асигнування на наукові роботи, експедиції та ін. Комісія подбала про Ботанічний сад Києва, про створення Геодезичного інституту, розробила Статут академії. У жовтні Вернадського обирають першим президентом УАН. Фізико-математичне відділення академії прийняло тематику Вернадського — почалося створення біогеохімічної лабораторії. Першим відкриттям було повідомлення про наявність в організмі мишей нікелю. Геохімічне дослідження рослин стало основою гіпотези, що в землі є вже відомі тоді 87 хімічних елементів. З приходом більшовиків становище УАН погіршилося. Вернадський захворів на висипний тиф і всю зиму 1919—1920 року лікувався. Подальший життєвий шлях Вернадського складається так: 1920 рік — обирається ректором Таврійського університету, 1921 — повернення в Петроград, призначений директором Радієвого інституту, 1922—1926 — відрядження до Франції на запрошення Сорбонни для читання лекцій з геохімії. З поверненням у Ленінград видає монографії «Біо-сфера», «Нариси з геохімії», організовує відділ живої речовини в АН СРСР, організовує Комісію з вивчення важкої води і головує в ній. У 1935 р. переїжджає в Москву, бере участь в організації ряду наукових комісій, працює над проблемою «життя в космосі». У роки війни був евакуйований у Борове Кокчетавської області. У 1944 р. видав останню працю «Декілька слів про ноосферу».