- •Педагогічні погляди філософів, педагогів, просвітників
- •Педагогічні ідеї аристотеля, демокрита, платона, геракліта, сократа, ксенофонта, плутарха, антисфена, епікура, зенона та інших давньогрецьких філософів.
- •Педагогічні ідеї цицерона, сенеки, квінтіліана.
- •Про мудрість
- •Про філософію
- •Про дружбу
- •Про смерть
- •Педагогічні ідеї т. Мора.
- •Педагогічні ідеї в. Ратке.
- •Біографія
- •Загальні педагогічні ідеї
- •Дидактичні принципи
- •Класно-урочна система, пансофія, пангармонія, шкільна система, принципи навчання за я. А. Коменським. Дидактичні погляди я.А.Коменського
- •Про школу і освіту
- •Класно-урочна система я.А. Коменського. Принципи навчання
- •Я.А. Коменський про мету та характер виховання та його значення в розвитку особистості
- •Емпірико-сенсуалістична концепція та теорія «чистої дошки» дж. Локка.
- •Ідея «вільного виховання» (за ж.-ж. Руссо).
- •Педагогічні ідеї б. Франкліна, т. Джефферсона та т. Пейна.
- •Теорія «елементарного навчання» й. Песталоцці.
- •Педагогічні ідеї г. Спенсера.
- •Педагогічні ідеї соціалістів-утопістів (р. Оуен, к. Сен-сімон, ф. Фур’є).
- •Педагогічні ідеї к. Маркса та ф. Енгельса.
- •Педагогічні ідеї м. І. Пирогова.
- •Педагогічні ідеї л. М. Толстого.
- •Педагогічні ідеї с. Т. Шацького.
- •Педагогічні ідеї н. К. Крупської.
- •Педагогічні ідеї а. В. Луначарського.
- •Педагогічні ідеї п. П. Блонського.
- •Педагогічні ідеї в. Мономаха.
- •Педагогічні ідеї п. Русина.
- •Педагогічні ідеї ю. Дрогобича.
- •Педагогічні ідеї л. Українки.
- •Педагогічні ідеї т. Шевченка.
- •Педагогічні ідеї м. Костомарова.
- •Педагогічні ідеї п. Куліша.
- •Педагогічні ідеї м. Драгоманова.
- •Педагогічні ідеї г. Гринька.
- •Педагогічні ідеї м. Скрипника.
- •Педагогічні ідеї х. Алчевської.
- •Педагогічні ідеї я. Ряппо.
- •Педагогічні ідеї ю. Федьковича
- •Педагогічні ідеї т. Лубенця.
- •Педагогічні ідеї в. Вернадського.
Педагогічні ідеї л. М. Толстого.
Теорія й практика вільного виховання Л. Толстого
У педагогічних поглядах Л.М. Толстого чільне місце займає проблема свободи у вихованні, навчанні та освіті дітей, до якої він звертався протягом усього життя. Цю проблему педагог розглядає на основі створеної ним теорії виникнення і розвитку, і сутності моральності. Будучи прибічником ідеалістичної філософії, він вважав, що здорова дитина, народившись на світ, не є «чистою дошкою», на якій можна писати все, що хочеш, проте позбавлена будь-яких негативних якостей і задовольняє тим вимогам безумовної гармонії у відношенні до правди, краси, добра, які ми носимо в собі, є первісним образом гармонії, правди, краси і добра.
Критикуючи сучасну йому школу, він протиставив свою систему виховання, побудовану на принципі свободи, поваги до особистості дитини, розвитку її активності та творчості. Л.М. Толстой підкреслював, що вільне виховання повинно сприяти розвитку природних задатків дитини, допомагати самостійно формувати світогляд і моральні переконання. Високий моральний ідеал, на його думку, треба шукати у поглядах селянських мас.
Школа при невтручанні у виховання, за думкою Л.М. Толсто-го, повинна мати одну мету — передачу відомостей, знань, не намагаючись переходити в моральну область переконань, вірувань і характеру, мета її повинна бути одна — наука, а не результати її впливу на людську особистість. Школа не повинна намагатися передбачити наслідки впливу науки, а передаючи її, повинна надавати повну свободу її застосування. Невтручання школи у формування світогляду учнів не означає, вважав Л. Толстой, що у вчителя не повинно бути прагнення виховуючого впливу на своїх учнів. Таке прагнення є природним, воно спонукає вчителя з захопленням займатися своєю справою. Якщо вчитель передбачає виховну мету викладання, то це його стимулює. Але справа утому, — писав Л.М. Толстой, — що виховний елемент науки не може передаватися насильницьки. Хочеш наукою виховувати учня, люби свою науку і знай її, й учні полюблять тебе і науку, і ти виховаєш їх, але якщо ти сам не любиш її, то скільки б ти не примушував вчитися, наука не матиме виховного впливу. І тут одне мірило, одне спасіння — знову свобода учнів слухати чи не слухати вчителя, сприймати або не сприймати його виховного впливу, тобто їм одним вирішувати, чи знає він і чи любить свою науку. Говорячи про свободу в справі організації народної освіти, Л. Толстой вказував, що неможливо насаджувати в країні систему шкіл, яких не бажає народ, не можна нав'язувати школі теоретично надуманого плану навчальних занять, який має складатися природним шляхом, з існуючого кола знань у відповідності до вимог народу.
Порівнюючи між собою погляди Л.М. Толстого на роль виховання у 60-ті роки з тими, що він писав з цього приводу в середині 70-х років, можна прийти до таких висновків: у 70-ті роки він значно уточнив свою постановку питання про свободу у педагогічному процесі і прийшов до висновку, що, поки в суспільстві немає єдиної думки про зміст і методи навчання, питання про те, чому і як навчати в народній школі, повинні вирішувати не діти, а їх батьки, тобто народ, якому треба надати право свободи в організації школи. Свобода у вихованні та навчання не є правилом, межі її в школі визначаються вчителем, його вмінням керувати дітьми.
Вважаючи релігію основою виховання та навчання, Л. Толстой вказував, що вона не повинна обмежувати свободу дітей.
Єдиний шлях для покращення освіти, на думку Л.М. Толстого, полягає у тому, щоб вчителі і учні мали спільну основу, яка б визначала вибір предметів, що вивчаються в школі. Такою основою, за Л. Толстим, мала бути релігія в дусі істинного християнства. Л.М. Толстой стверджував, що необхідним є моральне виховання на основі релігійної моралі, не може бути моралі без релігії. Він пропагував теорію «неопирання злу насильством», доводив важливість таких якостей характеру особистості, як незлобливість, смиренність, любов до ближніх.
У своїх творах педагог, проте, обійшов таке питання як виховання у дітей сильної волі та твердого характеру.
Додаток
Среди тех, кто во второй половине XIX в. занимался во-просами образования и воспитания подрастающего поколе-ния, особая роль принадлежит Льву Николаевичу Толстому (1828-1910).
Деятельность на ниве народного просвещения составила заметньїй отрезок жизни великого русского писателя и фи-лософа. Зта деятельность сложилась из нескольких зтапов: 1859-1861 гг., 1861-1862 гг., 1872-1874 гг. и два послед-них десятилетия жизни. В течение 1859-1862 гг. Толстой заботится об учрежденной им школе для крестьянских де-тей, основьівает филантропическое общество народного образования, изучает опьіт российской и западноевропейской школьї, ведет педагогические исследования. На протяжении 1872-1874 гг. Толстой, вновь обратившись к вопросам просвещения, пишет учебники для начальной школьї, участвует в деятельности Московского общества грамотности, подго-товке учителей для народной школьї. В зто время и в даль-нейпіем Толстой, исходя из идей "свободного воспитания", вносил в них коррективьі в соответствии со своими социаль-но-философскими воззрениями.
Открьівая в 1859 г. в Ясной Поляне школу для крестьянских детей, Толстой полагал, что его общественньїй долг -нести крестьянам просвещение. Он видел себя барином, кото-рому следует поделиться с крестьянами образованием, которое он имел сам: "Нам нужно Марфутку и Тараску вьіучить хотя бьі немножечко тому, что мьі сами знаєм".
Спустя два года педагогические взглядьі Толстого резко изменились. После поездки за границу, размьішлений над педагогическим опьітом Запада, Толстой обратился к руссоист-ским идеям "свободного воспитания". Он исходил из того, что отечественная школа нуждается в реформировании, при котором будут подчеркнутьі ее национальньїе особенностй и учтеньї социальньїе переменьї: " Прекрасная школа для степ-ной русской деревни будет плоха для парижанина, и самая лучшая школа XVIII в. будет самой дурной школой в настоя-щее время".
Толстовское понимание своеобразия русской начальной школьї для крестьян постепенно расходилось со взглядамй реформаторов-шестидесятников. В начале 1860-х гг. Толстой признавал целесообразньїм включать в программу народной школьї, помимо счета, письма и религии, также историю, географию, рисование, черчение, пение. Позже однако он склоняется к мьісли о необходимости ограничить программу народной школьї грамотой и счетом ("и ничего, кроме зтого"). Зта мьісль возникла из убеждения, к которому при-шел Толстой: образование крестьян должно соответствовать их естественной патриархальной жизни, идеальї которой противоположньї детищу цивилизации - развитой системе школьного образования.
Главньїй пункт педагогической концепции Толстого - идея "свободного воспитания". Свои взглядьі он изложил в ряде статей, помещенньїх в журнале "Ясная Поляна". Вслед за Руссо Толстой вьісказьівал убеждение в совершенстве детс-кой природи, которой воспитание лишь вредит ("здоровьій ребенок родится на свет, вполне удовлетворяя... требованиям безусловной гармонии"; "воспитание портит, а не исправляет человека"). Он утверждал, что воспитание єсть прежде всего саморазвитие. Задача воспитателей - оберегать гармонню, которой человек обладает от рождения. Надо предоставить ребенку максимальную свободу, покончив с традиционньїм стилем принуждения и наказания. Скудньїе плодьі регулярного образования представляют куда меньшую ценность, чем самообразование. Учитель не должен руководить нравствен-ньім воспитанием учащихся: "Критериум педагогики єсть только один - свобода". Идеальную школу Толстой представ-лял себе как свободное содружество, где одни сообщают знання, а другие свободно воспринимают их. Таким образом, функция школьї — свободное обучение. Лучшая школа такая, где детям предоставлена свобода учиться или не учиться.
Но толстовское понимание "свободного воспитания" суще-ственно отличается от руссоистского. Русский мислитель видел свободу не в воспитании вне цивилизации, а напротив, — в условиях общественной свободной жизни. Именно так он по-пьітался организовать деятельность школьї в Ясной поляне. *С начала 1870-х гг. в педагогических суждениях Толстого появился диссонанс с идеями "свободного воспитания". Он отказьівается от ряда прежних оценок функций школьного образования. Если ранее Толстой полагал, что школа должна осуществлять лишь задачи обучения, то теперь прихо-дит к вьіводу, что учителю следует не только учить, но и вос-питьівать. Он допускает исключение из правил "свободного воспитания", когда говорит о роли религии в нравственном становлений человека. Толстой признает религию как "едиц. ственно законное и разумное основание воспитания".
В дидактических указаниях Толстого вьідвинут принцип учета особенностей ребенка и его интересов. Критикуя тради-ционное образование за пренебрежение з-тим принципом, Толстой писал: " Учитель всегда невольно стремится к тому, чтобьі вибрать для себя удобньїй способ преподавания. Чем способ преподавания удобнее для учителя, тем он неудобнее для уче-ников. Только тот способ преподавания верен, которьщ довольньї ученики". В "Азбуке" он развивает свою мьісль, подчеркивая, что с учащимися не следует говорить о предметах хорошо знакомьіх, поскольку зто убивает у них интерес. Он советует меньше прибегать в преподавании к абстракци-ям, которьіе также снижают мотивацию обучения, и чаще об-ращаться к жизненному опьіту ребенка.
Попьітку осуществить свои педагогические замьісльї Л.Н. Толстой предпринял в Яснополянской школе. Он органи-зовал школу на основах любви к детям, верьі в их творческие способности, отсутствия давлення на личность ребенка. Занятия в школе бьіли построеньї так, чтобьі учение стало для детей радо-стньїм и желанньїм, пробуждало любознательность, самостоя-тельность мьішления и глубину чувств. В радостях и веселье, в скорьіх успехах крестьянские дети тесно сблизились с Толстьім. Он учил детей и одновременно учился у них виражать непроиз-вольное естественное движение мьісли и чувств.
В Яснополянской школе домашние уроки не задавались. Ученик шел в школу, неся "только себя, свою восприимчи-вую натуру и уверенность в том, что в школе ньінче будет весело так же, как вчера". Вьіговоров ученикам за опоздание не делали, да они, впрочем, почти никогда и не опаздьівали. Традиционньїе уроки бьіли замененьї увлекательньїми образ-ньіми художественньїми рассказами учителя, индивидуаль-ньіми и совместньїми творческими сочинениями учащихся, оживленньїми беседами.
Вот как описьівает Толстой начало учебного дня в своей школе: "Учитель приходит в комнату, а на полу лежат и пи-щат ребята... "Петр Михайлович! — кричит снизу кучи голос входящему учителю, - вели им бросить". "Здравствуй, Петр Михайлович!" - кричат другие, продолжая свою возню. Учитель берет книжку, раздает тем, которьіе с ним пошли к шкапу; из кучи на полу верхние, лежа, требуют книжку. Куча понемногу уменьшается".
В школе царил "свободньїй беспорядок". Расписание бьі-ло, но не соблюдалось. Ученик бьіл вправе не приходить на занятия и не слушать учителя. В свою очередь препода-ватель бьіл волен не пускать ученика в класе. Порядок я программу обучения согласовьівали с детьми. Учителя составляли недельньїй план по школьньїм предметам (чте-ние, письмо, чистописание, грамматика, священная исто-рия, русекая история, математика, беседьі по естественньїм наукам, рисование, черчение, пение). Плани также могли корректироваться по желанию учеников. Например, их лю-бимьім занятием бьіло сочинение стихов. Занятия шли по утрам и вечерам, 7-8 часов. Они строились в форме свобод-ньіх бесед учителя с учениками.
Небольшой коллектив учителей работал дружно и согласованно.
Сам Толстой преподавал в старшем классе математику и историю, проводил физические експерименти.
Яснополянская школа добивалась прекрасних результа-тов. В три месяца дети приобретали умение бойко читать. Ученики не знали страха перед учителем. Если кто-либо делал особне успехи, учитель от избьітка чувств мог подхва-тить отличившегося под мишки и посадить на шкаф. На переменах учитель каталея с ребятами на коньках, вертел-ся на турнике. Ребят звали шутливьіми кличками: "Васька-карапуз", "Мурзик", "Обожженное ушко" и пр. На уроках поддерживалея дух равноправия. Учитель, например, мог попросить ребят написать расеказ по пословице, а те ему в ответ говорили: "А ти сам попробуй напиши",- и учитель принималея писать.