- •Педагогічні погляди філософів, педагогів, просвітників
- •Педагогічні ідеї аристотеля, демокрита, платона, геракліта, сократа, ксенофонта, плутарха, антисфена, епікура, зенона та інших давньогрецьких філософів.
- •Педагогічні ідеї цицерона, сенеки, квінтіліана.
- •Про мудрість
- •Про філософію
- •Про дружбу
- •Про смерть
- •Педагогічні ідеї т. Мора.
- •Педагогічні ідеї в. Ратке.
- •Біографія
- •Загальні педагогічні ідеї
- •Дидактичні принципи
- •Класно-урочна система, пансофія, пангармонія, шкільна система, принципи навчання за я. А. Коменським. Дидактичні погляди я.А.Коменського
- •Про школу і освіту
- •Класно-урочна система я.А. Коменського. Принципи навчання
- •Я.А. Коменський про мету та характер виховання та його значення в розвитку особистості
- •Емпірико-сенсуалістична концепція та теорія «чистої дошки» дж. Локка.
- •Ідея «вільного виховання» (за ж.-ж. Руссо).
- •Педагогічні ідеї б. Франкліна, т. Джефферсона та т. Пейна.
- •Теорія «елементарного навчання» й. Песталоцці.
- •Педагогічні ідеї г. Спенсера.
- •Педагогічні ідеї соціалістів-утопістів (р. Оуен, к. Сен-сімон, ф. Фур’є).
- •Педагогічні ідеї к. Маркса та ф. Енгельса.
- •Педагогічні ідеї м. І. Пирогова.
- •Педагогічні ідеї л. М. Толстого.
- •Педагогічні ідеї с. Т. Шацького.
- •Педагогічні ідеї н. К. Крупської.
- •Педагогічні ідеї а. В. Луначарського.
- •Педагогічні ідеї п. П. Блонського.
- •Педагогічні ідеї в. Мономаха.
- •Педагогічні ідеї п. Русина.
- •Педагогічні ідеї ю. Дрогобича.
- •Педагогічні ідеї л. Українки.
- •Педагогічні ідеї т. Шевченка.
- •Педагогічні ідеї м. Костомарова.
- •Педагогічні ідеї п. Куліша.
- •Педагогічні ідеї м. Драгоманова.
- •Педагогічні ідеї г. Гринька.
- •Педагогічні ідеї м. Скрипника.
- •Педагогічні ідеї х. Алчевської.
- •Педагогічні ідеї я. Ряппо.
- •Педагогічні ідеї ю. Федьковича
- •Педагогічні ідеї т. Лубенця.
- •Педагогічні ідеї в. Вернадського.
Педагогічні ідеї г. Гринька.
1920 року Наркомос України видає "Декларацію про соціальне виховання дітей", в якій, на підставі твердження про розпад сімї в соціалістичній державі, робиться висновок про необхідність перенесення "центру ваги" в справі шкільництва з єдиної трудової школи на дитячий будинок. Тодішній нарком освіти Г.Гринько так роз'яснював сутність соціального виховання: "соціальне виховання в розвинутому вигляді є всезагальна організація дитинства, створення колективного життя всього дитячого населення. Це - не вихідна точка, а кінцева мета розвитку соцвиху. Во¬на передбачає повне усунення розпорошеності дітей між індивіду¬алістичними сім'ями, що неможливе без організації соціалістично¬го господарства та зміни всього устрою життя".
Тож повне підпорядкування дитячої особистості виховним впливам новоутвореної держави ставало лейтмотивом діяльності закладів соцвиху. Декларація висунула ідею так званого "захисту дитинства", завданням якого було: взяти на облік всіх дітей до 15 років, як тих, які вже ввійшли в систему соціального виховання, так і тих, що не відвідують жодної освітньо-виховної установи; використати всі засоби для забезпечення кожній дитині усіх її прав на матеріальне утримання, виховання, освіту, охорону здоров'я; вилучити дитину "з вулиці", передати через колектор або розподільник до виховного закладу (боротьба з безпритульністю); захис¬тити права і тієї дитини, що живе в сімї, але потребує тією чи ін¬шою мірою соціальної допомоги.
Для вирішення цих завдань планом Наркомосу УРСР передбачалося розгортання цілої низки відповідних установ, таких як:
майданчики різних типів, які мали функціонувати в основному в літній період і вилучати дітей "з вулиці", організовуючи їхній побут;
дитячий садок, школа — клуб неповного дня;
денний дитячий будинок, дитячий садок або школа повного дня;
дитячі будинки, які мали забезпечувати повне влаштування дітей, їх харчування і навчання;
дитячі містечка (об'єднані дитячі будинки);
заклади та установи охорони дитинства (колектори, розподільники, приймальники тощо);
заклади для дефективних дітей.
Такою, на думку керівників Наркомосу, мала бути мережа за¬кладів, що забезпечували навчання і виховання, а найголовніше порятунок дітей віком від 7 до 15 років. По закінченню закладів соцвиху діти мали переходити до набуття певного фаху. Для цього передбачалося створення різноманітних професійних шкіл - від курсів до вузів. На початку 20-х рр, у містах утворилися два різно¬види професійно-технічних навчальних закладів: фабрично-заводські учнівства (або школи робітничої молоді) та індустріальні профшколи.
Дещо інакше виглядала освітня мережа в сільській місцевості: масовим явищем тут була початкова 4-річна школа, до якої планувалося додати 3-річну школу селянської молоді. В останній передбачалося значно розширити обсяг сільськогосподарських дисциплін і в такий спосіб сприяти підготовці підлітків до професійної освіти в так званих "школах батрацької молоді" або технікумах.
У середині 20-х років, як завдання на перспективу, було висунуто гасло обов'язкової семирічної освіти, однак цього не вдалося досягти, так само як і загального початкового навчання.
До вищих навчальних закладів в 20-ті роки відносилися інсти¬тути різних профілів (індустріально-технічні, сільськогосподарські, соціально-економічні, педагогічні, медичні, художні). Радянська влада на Україні ліквідувала університети, вважаючи їх "розсадником буржуазної ідеології".
З метою полегшення робітничо-селянській молоді вступу до інститутів, при них відкривалися так звані робітничі факультети (робітфаки), на які покладалося завдання підготувати цю молодь до сприйняття інститутських курсів.
Специфічно вирішувалось питання з діяльністю технікумів. У 1920 р. у схемі системи освіти, запропонованій Г.Гриньком, вони кваліфікувалися як середні навчальні заклади. Але вже з 1922 р. їм відводиться роль вищої навчальної установи, що готує вузьких спеціалістів-майстрів, помічників інженерів, інженерів вузького фаху, агрономів-фахівців.
Освітню піраміду увінчувала Академія наук зі своїми науково-дослідними установами.
2 листопада 1922 р. Президія ВУЦВК затвердила "Кодекс законів про народну освіту в УРСР, в якому всі вищезгадані засади вітчизняного шкільництва набули статусу юридичної норми.
Таким чином, в 20-ті роки XX ст. на Україні була створена оригінальна освітня система, яка була виявом творчості українського суспільства, викликана загальним творчим злетом, характерним для соціальної атмосфери перших пореволюційних років.
Впроваджувалася комплексна система навчання - принцип побудови змісту освіти, організації процесу навчання, сконцентрова¬ного навколо стрижневої теми (наприклад, дитячих інтересів та нахилів, ознайомлення з певним колом життєвих явищ, вивчення рідного краю, виконання практичних завдань тощо).