14. Педагогічні ідеї х. Алчевської.

Христина Данилівна Алчевська (1841-1920) – вчителька, видатний діяч народної освіти, організатор недільних шкіл, визнана письменниця, послідовниця Ушинського. Народилася у містечку Борзна на Чернігівщині. Працювала вчителькою у Харкові, тут організувала 1862 року недільну жіночу школу. Ця школа протягом восьми років діяла нелегально у зв’язку з забороною урядом подібних шкіл і тільки після зняття заборони 1870 року була відкрита офіційно. Школа Алчевської проіснувала півстоліття і стала організаційно-методичним центром створення недільних шкіл для навчання дорослих і підлітків у всій Росії. Тут щороку навчалися сотні учениць. Робота школи експонувалась на всесвітніх виставках. Алчевська удостоєна ряду міжнародних нагород, була віце-президентом Міжнародної ліги освіти.

На свої кошти Алчевська відкрила школу для сільських дітей у с. Олексіївка на Луганщині. Для дорослого сільського населення вона проводила недільні читання, розробила методико-бібліографічний порадник у трьох томах "Що читати народові?". Цей порадник одержав багато схвальних відгуків з боку прогресивної громадськості.

Алчевська відстоювала ідею всезагального народного навчання рідною мовою. Вона є основоположником методики навчання дорослих грамоти, розробила цінні зразки уроків письма, читання, бесід про прочитане. З цією метою разом з групою вчительок створила трьохтомний навчальний посібник "Книга дорослих".

Цінним внеском Алчевської у справу шкільного викладання є розроблена нею методика проведення бесід з учнями на літературному матеріалі. Бесіди проводилися за наперед розробленою програмою, а їх ефективність перевірялась за допомогою письмових робіт.

Свої педагогічні погляди і досвід викладання Алчевська висвітлила у працях "Історія відкриття школи в с. Олексіївка Михайловської волості", "Півроку з життя недільної школи", "Передумане і пережите" і ін.

14. Педагогічні ідеї я. Ряппо.

Ряппо Ян Петрович (11. IV. 1880, Вер-роський повіт, Естонія — 14.Г/.1958, Таллінн) — український педагог і діяч народної освіти. В 1921—1928 заступник наркома освіти УРСР, головний редактор педагогічного журналу "Шлях освіти" (1922—1927). Автор праць з історії педа­гогіки, організації народної освіти.

Структурне реформування шкільництва в Україні відбувається згідно з принципом збереження національних педагогічних традицій і позитивних надбань минулого. Серед просвітників, українських громадських діячів в освітній галузі цікавим є досвід Я.П. Ряппо, який показав приклад раціонального поєднання традицій народного виховання і об'єктивних вимог суспільства і державних органів влади до розробки питань освіти у 20-і роки ХХ ст. В основі національної освітньої системи він обстоював доцільність використання кращих досягнень інших країн світу.

Вивчення історико-педагогічних джерел доводить, що науково-педагогічна спадщина цього ученого і педагога не була предметом глибокого усебічного аналізу. Окремі аспекти просвітницької діяльності педагога висвітлено у навчальних посібниках з історії педагогіки за редакцією С. Сисоєвої та І. Соколової, О. Сухомлинської, статті С. Філоненко.

У дослідженні виявлено чинників, що вплинули на формування педагогічних поглядів Я.П. Ряппо, а саме: соціально-політична ситуація в країні, яка характеризувалася централізацією управління всіма галузями життєдіяльності суспільства, переломними процесами в культурі, політиці, економіці; прогресування напрямів реформаторської педагогіки, поширення концепції практицизму і професіоналізму, обґрунтування і практична реалізація ідеї трудової діяльної школи професійно-виробничого і сільськогосподарського спрямування. Доведено, що Я.П. Ряппо в основу системи освіти в Українській республіці поклав ідеї обґрунтування і втілення у практику нововведень в українську освітню систему, що передбачало дотримання в освіті принципу зв'язку навчання з життям, опору на ідею народності, реальний характер змісту освіти в загальних школах.

Показово, що ідею політехнізму Я.П. Ряппо розглядав не як змістовне спрямування освіти, а як перспективну мету національної освіти. У запропонованій структурі системи освіти Я.П. Ряппо визначив серед типів шкіл трудову семирічку і п'ять класів спеціальної професійної школи. Він був ініціатором поширення закладів соціального виховання шкіл фабрично-заводського учнівства, дитячих будинків, дослідно-педологічних станцій, лікарсько-педологічних кабінетів.

Основними принципами системи народної освіти Я.П. Ряппо було визначено єдність мети і завдань на всіх ланках, обов'язковість, безкоштовність і спільність для обох статей навчання в трудових і професійних школах до 17-річного віку, перевага у прийомі до всіх установ для дітей робітників і селян, відокремлення школи від церкви, заборона релігійного навчання і виховання дітей, широка українізація освітнього процесу, професійний характер освіти.

Узагальнення теорії розвитку освіти і педагогічної думки досліджуваного періоду дозволило виділити спільні риси освітніх систем двох республік, на які вказував Я.П. Ряппо: спільна мета - через школи до соціалізму, принцип державної монополії в освіті. Серед переваг української моделі освіти педагог виділяв наближеність української моделі освіти до реального розвитку економіки, врахування регіональної та національної специфіки у змісті навчально-виховного процесу, чітку соціальну спрямованість, практицизм.

Отже, визначені чинники формування педагогічних поглядів Я.П. Ряппо свідчать про достатній рівень методології педагогічної науки і освіти у 20-і роки ХХ століття.