Про мудрість

Тільки мудрець в силах втілити ідеальну норму поведінки, але совість, усвідомлення моральнісної норми, відрізняє людину моральнісну, філософа, від натовпу: «Я навчу тебе, як дізнатися, що ти ще не став мудрим. Мудрець повний радості, веселий і непохитний, безтурботний, він живе нарівні з богами… Але якщо ти прагнеш звідусюди отримувати всілякі задоволення, тоді знай, що тобі так само далеко до мудрості, як до радості».

Про філософію

Недосконалість людини долається заняттями філософією, що уподібнюється лікуванню, зціленню від пороків: «Ліки для душі винайдені древніми, але наша справа відшукати, як їх застосовувати і коли». Той, хто шукає істину, повинен спиратися на досвід «людей обізнаних, тих, що дослідили шлях, який попереду в нас». Люди ці — філософи, чиє вчення здатне дати знання істинного блага: «Адже людина — розумна істота; отже для неї вище благо — виконувати те, заради чого вона нарождена».

Про дружбу

«Людина добра» — та, яка ще не стала мудрецем, але вже «знаходиться в гавані», спогляда доброчесність. Вона не шукає щастя у зовнішніх речах і їй нічого не потрібно, навіть друзів. Не тому, що вона хоче жити без друзів, а тому, що може. Тим не менш, вона знає, що таке справжня дружба й цінує своїх друзів. Друзям не страшна розлука, вони завжди можуть бути разом: «Друг повинен бути в нас в душі, а душа завжди з нами». Друзів не може розлучити навіть смерть: «І можливо, — якщо правдиві розмови мудреців, і на нас чекає певне спільне для всіх місце, — ті, кого ми вважаємо зниклими, тільки пішли вперед».

Про смерть

Як частину божественної волі «людина добра» сприймає й смерть. Смерть напередвстановлена світовим законом і тому не може бути безумовним злом: «Боятися смерті так само безглуздо, як боятися старості… Хто не хоче вмирати, той не хотів і жити. Адже життя нам дане за умови смерті й саме є лише шляхом до неї». Але й життя не є безумовним благом: «Всі піклуються не про те, чи правильно живуть, а про те, чи довго проживуть; між тим, жити правильно — це всім доступно, жити довго — нікому».

Кожен свій крок, кожен вчинок Сенека так чи інакше прагне осмислити, співвіднести з обраним ідеалом, з моральною нормою, він ні на мить не втрачає почуття внутрішньої відповідальності за вчинене. Він говорить: «Прочитай мої книжки, побач у них пошук істини, якої я не знаю, але шукаю наполегливо».

Сенека сам розбирає питання про те, яким варто бути повчанню філософа. На його думку, воно повинно бути доступним, таким, що легко запам'ятовується, але головне — «вражаючим душу». І коли в 65 році була розкрита змова Пісона — змова, що не мала позитивної програми, яка об'єднала учасників тільки страхом і особистою ненавистю до імператора, — Нерон не зупинився перед вибором і вирішив покарати свого наставника смертю. Філософ разом з дружиною розрізав собі вени.

Остаточні висновки філософії Сенеки показали, що, не зумівши на практиці примирити філософію як моральну норму і служіння спільноті людей у державі, у теорії, він знайшов вихід з цього протиріччя, вказавши на нього.