Тема 13. Музичний синтаксис

Музичний синтаксис теж розглядає категорії неподільності і роздільності, тільки у відносно більш великих музичних утвореннях – таких як мотив, фраза, пропозиція. Важливим синтаксичним (і тематичним) поняттям є мотив – найменша музично-тематична осередок, що містить, як правило, одну сильну долю. Основними елементами, що характеризують мотив, поряд з ладом, тембром і т. д., є ритмічний і мелодійний малюнок.

Завдяки знанням, отриманим при вивченні курсу теорії музики, ми можемо сфокусувати увагу на розгляді синтаксичних властивостей музично-пластичної єдності.

Оскільки музику і танцювальні рухи об’єднує подібність дихання і ритмічна близькість, музично-пластичні взаємини в області синтаксису часто виявляються як співвіднесення (або навіть збіг) контурів мотиву і танцювального руху.

Найбільш рельєфно ця єдність втілюється в класичному танці, де па, як смисловий елемент танцю, часом «ототожнюється» з мотивом. Сплавлений з рухом в єдине ціле, мотив сприймається в цьому випадку як невід’ємна звукова складова танцювального елемента. Взаємовідносини мотивів і рухів класичного танцю впорядковані і органічні: хореографічна інтонація тут живе і дихає разом з інтонацією музичною, мелодійний малюнок - з малюнком пластичним.

У наочному (і дещо спрощеному) вигляді логіка відносин мотивів і рухів представлена ​​в уроці класичного танцю. Саме тут вивчається музично-танцювальна граматика класичного танцю.

Для виявлення простих артикуляційно-синтаксичних властивостей танцювально-музичної взаємодії повернемося до ритмічних понять ямба і хорея.

Як і музичні мотиви, більшість рухів класичного танцю (практично всі рухи екзерсису) можна умовно представити у вигляді двох основних груп: затактової групи (ямбічної) і групи «сильної долі» (хореїчної). Ритмічні властивості руху, зумовлені його взаємодією з музичною сильної часткою, часто підкріплюються і доповнюються характером його пластичного і музичного проголошення. Так, ямбічний мотив, відтворюючи активну інтонацію, частіше пов’язаний з роздільністю: «нон легатністю», «стаккатністю», з короткими мотивами – з чіткими або різкими рухами. Хорей, являючи собою ритмоартикуляційний «портрет» рухів плавних, супроводжується злитістю звуковидобування і може бути охарактеризований більшою протяжністю мотивів.

У лексиці класичного танцю, звичайно, зустрічаються й більш складні ритмічні групи, наприклад, трискладовий мотив, що об’єднує затакт, сильну долю і подальшу слабку – амфібрахій. Більш докладний розгляд ритмічних і синтаксичних властивостей елементів класичного танцю представлено в розділі «Музичний супровід уроку танцю».

Взаємовідносини танцю і музики, які проявляються в області синтаксису, становлять великий інтерес як об’єкт аналізу. Тут можна спостерігати й відзначати різні ступені подібності, близькості або навпаки – невідповідності або контрасту, виявляти тотожність повторів, симетрію і т.д. Слід, однак, пам’ятати, що розгляд простих видів музично-синтаксичної взаємодії не дає підстав для повного ототожнення синтаксичної логіки танцю з музичною, а також для її спрощення. Не слід вважати, що, подібно зчепленню вправ у навчальній комбінації, мотиви завжди «скріплюються в музику»: «Мотиви беруть участь в будівництві, в «ліпленні» теми в якості виразних інтонаційних зворотів... Але це аж ніяк не означає, що мотиви самі собою є завжди розчленованими будівельними «одиницями», із з’єднання яких в суцільний ряд нібито складається музична форма, подібно до того, як з цеглин будується будинок», – зазначає видатний теоретик музичного мистецтва Ю. Тюлін.

Опозиції в області синтаксису:

• злитість і роздільність;

• симетрія проста і дзеркальна;

• повторна та неповторна будова.