13.Види психологічної допомоги в клініці психічних хвороб.

Види психологічної допомоги:

Елементи раціональної психотерапії, мають місце при кожному контакті з пацієнтом. Вони засновані на принципах логічного аналізу стану, роз'яснення його природи, причин, симптоматики, течії і прогнозу. Цей неспецифічний вид терапії усуває невизначеність в представленнях пацієнта, сприяє зменшенню характерних для психологічної кризи елементів психічної напруги і тривоги.

Гештальт терапія направлена на корекцію процесів сприйняття, переробки і актуалізації інформації пацієнтом в стані кризи. Гештальт підхід ґрунтується на п'яти ключових поняттях: ставлення фігури і фону, усвідомлення і зосередженість на сьогоденні, протилежності, функції захисту, зрілість і відповідальність.

Як тільки потреба задоволена, гештальт завершується, тобто втрачає свою значущість. Формується новий гештальт. Цей ритм формування і завершення гештальтів є природним ритмом життєдіяльності організму.

Особливо показаний даний вид терапії пацієнтам з ригідними поведінковими стереотипами, характерними для осіб інфантильного складу, для пацієнтів з різними видами акцентуації, з високим невротичним потенціалом. Поведінка хворого в групі допомагає психотерапевтові і психологові побачити систему відносин в тому вигляді, як вона реалізується в житті пацієнта.

Застосування гіпнозу і трансових технік представляється адекватним по наступних ситуаціях: 1) гіпноз усуває контроль свідомості над поведінкою; 2) гіпноз, як резервна форма психічного реагування, підсилює можливість управління несвідомим; 3) у гіпнозі значно підвищується сприйнятливість психіки до прийому і переробки інформації з подальшою реалізацією її в поведінці. Ефект даного виду терапії полягає в посиленні активної установки пацієнта на звільнення від обтяжливої залежності, зміцненні його волі, усуненні конфлікту шляхом більшої усвідомленості і інтенсивності тенденцій до звільнення, які стають домінуючими і пригнічують ослаблену тенденцію емоційної прихильності.

Широке застосування в системі психотерапевтичних дій знаходить вид аутогенного тренування, орієнтований на корекцію і активацію особи і розширення резервів її адаптації. Вживана в кризовому стаціонарі методика аутотренінга модифікована у зв'язку із специфікою станів, що купіруються: основною її особливістю є поєднання найближчих і віддалених цілей терапії.

14. Кількісні порушення сприймання при психічних захворюваннях.

Сприйняття, також як і відчуття розподіляються по органах почуттів: зорові, слухові, смакові, дотикальні, нюхові. Порушення сприйняття приймають при психічних захворюваннях різні форми. Зі специфічних і патологічних змін сприйняття виділяють: ейдетизм, ілюзії, галюцинації, дереалізаційні й деперсоналізаційні порушення сприйняття, агнозії.

ЭЙДЕТИЗМ – слід тільки що що закінчився порушення в якому-небудь аналізаторі у вигляді чіткий і яскравий образи.

ІЛЮЗІЇ – це перекручене сприйняття реального об'єкта.

ГАЛЮЦИНАЦІЇ – сприйняття, що виникають без наявності реального об'єкта, що супроводжуються переконаністю в тім, сто даних об'єктів тепер і в даному місці дійсно існує.

Ілюзії являють собою відхилення сприйняття конкретного сприйманого об'єкта за формою, кольору, величині, консистенції, константності, далекості від сприйманого. Зорові ілюзії проявляються у вигляді перекручування зорового образа. Слухові ілюзії характеризуються порушенням сприйняття реальних шумів, звуків, які можуть сприйматися як мовлення або інші звуки. Смакові – проявляються видозміною звичайного для об'єкта смаку (поява «присмаку»); нюхові ілюзії – заходу. У клінічній практиці нерідкі появи дотикальних (тактильних, болючих, температурних) ілюзій, що формуються на базі реальних відчуттів. Звичайно появі ілюзій сприяють якої-небудь фізіологічної або психологічні (афективні) особливості.

До особливого виду зорових ілюзій ставляться дереалізаційні розлади, при яких істотно змінюється сприйняття об'єктом. До них ставляться:

Мікропсія – розлад сприйняття у вигляді зменшення розмірів навколишніх предметів.Макропсія - розлад сприйняття у вигляді збільшення розмірів навколишніх предметів. Дисмегалопсія – розлад сприйняття у вигляді подовження, розширення, скошеності, перекрученности навколо осі оточення предметів. Порропсія – розлад сприйняття у вигляді зміни відстані, що відокремлює предмет від хворого при незмінних розмірах самого об'єкта.

Найбільш яскравими порушеннями процесу сприйняття вважаються галюцинації, які істотно міняють поводження людини й можуть служити хворобливими побудниками з діями.

Сприйняття власного тіла відіграє особливу роль у формуванні психології хворого і його реагуванні на захворювання. При соматоагнозіях (розлад дізнавання частин власного тіла) відбувається не тільки порушення процесу сприйняття, скільки процесу дізнавання. Як правило, соматоагнозія зустрічається при неврологічних захворюваннях і поразках певних ділянок і областей кори більших півкуль головного мозку.

ДЕПЕРСОНАЛІЗАЦІЯ – перекручене сприйняття власної особистості в цілому, окремих якостей, а також частин тіла.

Деперсоналізацію розділяють на парціальну й тотальну. При парціальній відбувається порушення прийняття окремих частин тіла, при тотальної – усього тіла. Різновидом аутометаморфопсії є синдром Аліси в країні чудес. Він характеризується сполученням деперсонализаційних розладів з явищами дереалізації у вигляді перекручування подань про простір і час, зоровими ілюзіями, почуттям роздвоєння особистості. Можливо як пароксизмальне виникнення порушень сприйняття у вигляді подовження, укорочення, відриву кінцівок, так і мікро-, макропсії.

Нерідкими в клініці неврологічних і психічних захворювань є порушення сприйняття часу.

Виділяються кілька порушень сприйняття часу:

• «Зупинка часу». Миттєве відчуття того, начебто час «зупинилося». Це відчуття звичайно сполучається із крайнім варіантом прояву дереалізації. Кольору в сприйнятті хворого стають тьмяними; об'ємні, тривимірні предмети – плоскими, двомірними. Хворий при цьому сприймає себе начебто втрати зв'язку із зовнішнім мирів, оточуючими людьми.

• «Розтягування часу». У відчуттях хворого час переживається як «растягивающееся», більше довге, чим звично йому по минулому досвіді. Це відчуття іноді сполучається із протилежними (у порівнянні з попереднім феноменом) змінами сприйняття миру. Плоске, двомірне представляється об'ємним, тривимірним, «живим, що рухається», а сіро^-біле – кольоровим. Хворий звичайно стає розслабленим, добросердим або эйфоричним.

• «Втрата почуття часу». Відчуття, що розкривається хворим у вираженнях: «часу нібито ні», «звільнився від гніта часу». Цьому завжди супроводжує змінене сприйняття всього миру. Предмети й люди здаються більше контрастними, в емоційному сприйнятті хворих – «більше приємними».

• «Уповільнення часу». Відчуття, начебто час «тече більш повільно». Сприйняття всього миру, рухів людей і предметів змінюється. Люди представляються «ляльковими, неживими», їхнє мовлення – «казенної». Хворі називають час «уповільненим» на підставі того, що руху людей сприймаються вповільненими, їхньої особи – «похмурими».

• «Прискорення часу». Відчуття, протилежне попередньому. Хворому час представляється поточної більш швидко, ніж було йому звично по минулих сприйняттях. У сприйнятті хворого зміненим сприймається увесь навколишній світ і власне «Я». Мир начебто «нереальний», люди сприймаються як «метушливі», що дуже швидко рухаються. Гірше, ніж у звичайному стані, почуває своє тіло. З помилками визначаються час доби й тривалість подій.

• «Зворотний перебіг часу». Відчуття, що уточнюється хворими в наступних вираженнях: «час тече долілиць», «я йду назад у часі». Зміненим сприймається навколишній світ і власне «Я» хворого. Цікава груба помилковість відтворення давнини вже пережитих подій; секунду – мінуту назад, що відбулося подію, сприймаються як колишні «давним-давно».