7.Погляди на психічну патологію в період ренесансу.

Демонологічні погляди на патологію продовжували втрачати популярність у період раннього Відродження, коли стали активно розвиватися культура й наука (приблизно 1400-1700). Німецький лікар Іоганн Вейер (Johann Weyer, 1515-1588), перший лікар, що спеціалізується на щиросердечних захворюваннях, думав, що розум так само підданий хворобам, як тіло. Тепер його вважають першовідкривачем сучасної психопатології або психічної дисфункції.

У цій атмосфері продовжували вдосконалюватися методи турботи про людей із психічними порушеннями. В Англії такі люди втримувалися будинку, а їхньої сім'ї одержували на зміст хворі засоби від місцевого церковного приходу. У самих різних місцях Європи перебували влаштовані церквою богадільні, призначені для лікування людей із психічними порушеннями. Можливо, найбільш відомий з таких притулків перебував у місті Гиле (Gheel) у Бельгії. Починаючи з XV століття в Гиль із всіх кінців Європи прагнули люди, що сподіваються на лікування своєї психіки. Місцеві жителі дружелюбно приймали їх, і із численних пілігримів сформувалася перша у світі «колонія» пацієнтів із щиросердечними захворюваннями. Гиль був першопрохідником сучасної системи психічного здоров'я суспільства, і дотепер показує усьому світу, що люди із психічними проблемами із вдячністю реагують на турботу й поважне лікування (Aring, 1975, 1974). І сьогодні у своєрідних інтернатах цього міста живе аж до свого видужання безліч пацієнтів, які при цьому вільно спілкуються з іншими жителями Гиля.

На жаль, ці поліпшення в змісті хворих і турботі про їх почали зникати до середини XVI століття. Міські чиновники виявили, що приватні й суспільні будинки для змісту психічно хворих людей у стані вмістити лише невелику частину людей із серйозними психічними порушеннями, а лікарень недостатньо й вони занадто малі. Всі частіше міські влада стали перетворювати лікарні й монастирі в так звані притулки ( asylums), закладу, у які можна було відправити людей із психічними порушеннями. Зовсім очевидно, що ці заклади починали свою діяльність із найкращими намірами - забезпечити пацієнтам лікування й відхід. Однак у міру того як притулки переповнялися, вони помалу стали перетворюватися у свого роду в'язниці, де пацієнтів містили в брудних приміщеннях і зверталися з ними з немислимою жорстокістю.

Наприклад, в 1547 році лондонська Віфлеємська лікарня (Bethlehem Hospital) була віддана місту королем Генріхом VIII винятково для змісту в ній душевнохворих. У цьому притулку пацієнтів тримали в ланцюгах, і вони так кричали, що їхні крики були чутні всій окрузі. Фактично ця лікарня перетворилася в популярний туристський атракціон; люди із задоволенням платили за те, щоб подивитися на завиваючим і щось невиразно, що бурмочуть мешканців, притулку. Назва цієї лікарнні, що місцеві жителі вимовляли як «Бедлам», стало означати хаотичний шум. Подібним же чином в «Вежі сновид» у Відні пацієнтів містили у вузьких проходах, через зовнішні стіни яких за ними могли спостерігати туристи.

Притулок — установа, що в XVI столітті призначалося для надання допомоги людям із психічними порушеннями. Більша частина подібних закладів практично перетворилася в теперішні в'язниці.