26. Порушення особистісного компоненту мислення

У клініці психічних захворювань спостерігаються порушення мислення, обумовлені порушеннями особи.

Мислення є складною саморегулюючою формою діяльності. Воно визначається за мету, поставленим завданням. Істотним етапом розумової діяльності є звірення одержуваних результатів з умовами завдання і передбачуваними підсумками. Для того, щоб цей акт звірення виконувався, людська думка повинна бути активною, направленою на об'єктивну реальність. Втрата цілеспрямованості мислення приводить не тільки до поверхневості і незавершеності думок, але і до того, що мислення перестає бути регулятором дій людини.

Проте положення про те, що мислення є регулятором дій, не слідує розуміти так, ніби мислення слід розглядати як джерело, як рушійну силу поведінки. Ф. Енгeльc писав: "Люди звикли пояснювати свої дії з свого мислення, замість того щоб пояснювати їх з своїх потреб (які при цьому, звичайно, відображаються в голові, усвідомлюються), і цим шляхом з часом виник той ідеалістичний світогляд, який оволодів розумом особливо з часу загибелі античного світу")

Отже, джерелом людської дії є усвідомлені потреби, що виникли в результаті суспільно-трудової діяльності людини. Потреба, усвідомлена людиною, виступає для нього у вигляді конкретних життєвих цілей і завдань. Реальна діяльність людини, направлена на досягнення цієї мети і дозвіл даних завдань, регулюється і коригується мисленням. Думка, пробужденная потребою, стає регулятором дії; для того, щоб мислення могло регулювати поведінку, вона повинна бути цілеспрямованою, критичною, особово мотивованою.

27.Порушення процесу саморегуляції пізнавальної діяльності

Порушення саморегуляції грають особливо важливу роль в здійсненні пізнавальної діяльності, ці порушення виражаються в неможливості цілеспрямованої організації своїх розумових дій. Деякі форми порушення мислення неможливо пояснити без залучення уявлень про саморегуляцію: вони повинні розглядатися як прояви порушення усвідомлення і підконтрольності своїх розумових дій. Подібні форми порушення пізнавальних процесів не зачіпають здійснення логічних операцій: хворим можуть виявитися доступними деякі завдання, що вимагають розвиненого абстрактного мислення. Проте в умовах необхідності організації своїх дій (у ситуаціях невизначеності, вибору, утруднення, конфлікту) ці хворі виявляються нездібними до здійснення цілеспрямованої діяльності. Наприклад, такі порушення динаміки мислення, як розпливчатість, нецілеспрямованість, є, по суті, виразом дезорганізації мислення.

Як одного з найважливіших аспектів саморегуляції мислення А. Б. Холмогорової розглядає її аспект рефлексії, пов'язаний з процесом усвідомлення, перевірки, перебудови і вироблення суб'єктом засобів і способів діяльності. Виділяються дві функції (контрольна і конструктивна) рефлексії в пізнавальній діяльності. Контрольна функція виступає у формі перевірки відповідності дії наявному еталону; конструктивна функція здійснюється у формі усвідомлення і перебудови розумових дій.

Як справедливо відзначає Д. Б. Холмогорова, саморегуляція не зводиться до усвідомлення, контролю і перебудови розумових дій. Залежно від того, як усвідомлює себе людина в даній проблемній ситуації, як переживає її, вона набуває для нього різного сенсу. Переживання ситуації може стимулювати до подальшого продовження пошуку чи ж відмови від нього. Іншими словами, саморегуляція може бути направлена на мобілізацію внутрішніх ресурсів для дозволу змістовного утруднення (рішення проблеми або завдання) чи ж на відхід з конфліктної ситуації утруднення (відмова від подальшого рішення і прагнення дискредитувати завдання чи ж виправдати себе). Відповідно до цього виділяються ще дві функції саморегуляції пізнавальної діяльності — мобілізуюча (продуктивна з погляду регуляції мислення) і захисна (непродуктивна).