7.Формування і розвиток трудового потенціалу.

Трудовий потенцiал – це певна характеристика трудових ресурсiв, це джерело можливостей, прихованi. Невикористанi можливостi, якi можна використати для досягнення цiлей. Ефективнiсть використання ТР значною мiрою залежить вiд складу ТР за статтю, вiком. Освiтою, станом здоров’я тощо. ТР, що розглядаються з цих параметрiв являють собою трудовий потенцiал. Трудовий потенцiал – це сукупнiсть кiлькiсних та якiсних характеристик, здiбностей i можливостей трудоактивностi населення, що реалiзуються в межах кiлькостi вибору iснуючих системних вiдносин. ТП може характеризуватися в цiлому сусп., певному регiонi, органiзацii i окремого робiтника. У процесi формування ринку працi та iснування безробiття зростає величина нереалiзованого ТП в суспiльствi. У звязку з цим суспiльство несе непродуктивнi витрати щодо забезпечення життєдiяльностi працюючих, необхiдностi оплачувати набуття ними нових трудових навичок вiдповiдно до потреб ринку. ТП окремого працiвника – це його можлива трудова дiєздатнiсть. Його ресурснi можливостi у сферi працi. Таким чином, трудовий потенцiал виражає, з одного боку, можливостi участi працiвника або всiх членiв колективу пiдприємства в суспiльно кориснiй дiяльностi, з iншого – характеристику якостей працiвникiв, що вiдображаe рiвень розвитку iх здiбностей.

8.Поняття і сучасне розуміння сутності соціально – трудових відносин.

Соціально - трудові відносини - це комплекс взаємовідносин між найманими працівниками і роботодавцями за участі держави,які пов’язані з наймом працівників,використанням та оплатою їхньої праці,відтворенням робочої сили і спрямовані на забезпечення соціальної злагоди,високого рівня та якості життя працівників,високої ефективності роботи підприємств.

Ці відносини охоплюють широке коло питань – від соціально - економічних аспектів майнових відносин до системи організаційно - економічних і правових інститутів,пов’язаних з колективними та індивідуальними переговорами,укладанням договорів і угод,визначенням умов праці,розмірів їх оплати,участю працівників в управлінні підприємством. Соціально - трудові відносини мають об’єктивний характер,оскільки вони не залежать від волі й бажання окремої людини, тобто це об’єктивна взаємозалежність і взаємодія суб’єктів цих відносин. Разом з тим, соціально – трудові відносини,безумовно,суб’єктивовані.

Соціально – трудові відносини в сучасному розумінні їх сутності й змісту є сферою не класового протистояння, а взаємних погоджень,компромісів, угод і договорів між покупцями і продавцями трудових послуг на ринку праці за участю держави. Соціально - трудові відносини пройшли у своєму розвитку чотири стадії. Ранньокапіталістична, що характеризується повною незахищеністю працівника від свавілля роботодавця.

Конфронтаційна,однією з основних ознак якої є організований страйковий рух.

Стадія змагального співробітництва, для якої характерні динамічний паритет сторін, розуміння їх взаємозалежності.

Стадія соціального партнерства, що характеризується орієнтацією на забезпечення оптимального балансу в реалізації інтересів сторін.

На стан трудових відносин активно впливають такі чинники,як структурні зміни в економіці,соціальна політика уряду,науково-технічний прогрес, професійно - кваліфікаційні зміни в робочій силі, темпи економічного зростання, гнучкість ринку праці,ефективність зайнятості.

Соціально – трудові відносини як система виявляються у двох формах: 1)фактичні соціально - трудові відносини, які функціонують на об’єктивному і суб’єктивному рівнях. 2)соціально - трудові правовідносини, що відображають фактичні соціально - трудові відносини на інституціональному,законодавчому, нормотворчому рівнях.