61. Події в країнах Східної Європи в 1956р.(Польща,Угорщина)

Цей період характеризувався виступами народів(інтелігенція і робітники) проти тоталітарного режиму в Польщі (черв 1956) і в Угорщині(літо-осінь). Були високі ціни на продовольства(харчування)àТрудящі повстали проти уряду. У Польщі 2й секретар ЦК Охаб дав команду стрілять у власний народ. (Берут помер у вересні,Охаб став виконувати обов’язки керівника ком партії.) Повстання придушили збройними силами. Потім події,які розцінили як державний переворот. Перший секретар Гомулка, інші репресовані ліберали також увійшли до політбюро.

В Угорщині(угорський Сталін - Ракоші) 23 жовтня 1956 – вийшли студенти на підтримку трудящих Польщі. Теж виступи проти радянських методів управління(хотіли повернути Імре Надя). 1949 Міндсенті очолив рух проти тоталітарного режиму, був ув’язнений до 1956. Імре Надь теж проти тотал. режиму.(1953-55 був премер мін.Угорщини ). 1956- рух, щоб повернути Імре до вляди. Виступи на чолі з Міндсенті. Точилася збройна боротьба. Радянський союз змушений був послати війська і придушити повстання. 30 жовт радянські війська покинули Будапешт. Міндсенті втік до Америки. Премер мін-Януш Кадер. Угорські події мали вагомий резонанс у США та Західній Європі. З компартій вийшла значна кількість відомих діячів культури, акторів, письменників, які вступили в їхні лави під час антифашистської боротьби і притягували до партій симпатії населення. Так завершився 1956 рік.

№62 Війна в Індокитаї3 утворенням Національного фронту визволення Південного В'єтнаму розпочався новий етап бо­ротьби південно-в'єтнамського народу за свобо­ду і незалежність, який вніс суттєві зміни в питання про об'єднання В'єтнаму. З осені 1961 р. США розпочали швидке нарощування чисельності й бойо­вої оснащеності американської армії в Південному В'єтнамі, створили там штаб американського команду­вання з надання воєнної допомоги сайгонському режи­мові. Цьому штабові фактично підпорядковувалася сайгонська армія, що було розцінене в урядових колах ДРВ як воєнне втручання США в Південному В'єтнамі.В серпні 1964 р. США здійснили збройну провокацію в територіальних водах ДРВ — Тонкінській затоці — з метою створити привід для поширення американської аг­ресії на територію ДРВ. Група військових кораблів 7-го флоту США, вийшовши з японських портів, наблизилась до берегів ДРВ і почала обстрілювати її територію, мо­тивуючи свої дії умисним нападом на них торпедних ка­терів ДРВ. 5 серпня президент США Л. Джонсон під­твердив американську версію подій у Тонкінській затоці й віддав наказ ужити «відповідних заходів». Такими захо­дами стали нальоти американських літаків на територію ДРВ, що розпочалися в той самий день. 7 серпня 1964 р. американський конгрес ухвалив «тонкінську резолюцію», яка надала президентові США право необмеженого ви­користання американських збройних сил у Південно-Східній Азії й започаткувала пряму агресію США у В'єтнамі. Таким чином, США відшукали привід для нарощування збройних сил у Південному В'єтнамі, поширення повіт­ряної війни на територію ДРВ і Лаосу та втручання у внутрішні справи Камбоджі.В 1965 р. Вашингтон розв'язав війну проти В'єтнаму, а згодом проти Лаосу й Камбоджі. Ця "локальна" війна, безпосередньою метою якої було збереження і зміцнення американських позицій у Південному В'єтнаміАгресія США у В'єтнамі спричинила утворення в Південно-Східній Азії небезпечного вогнища напруже­ності, що тривалий час ускладнювало всю міжнародну обстановку. Після того як США розв'язали агресивну війну проти ДРВ, національно-визвольна війна на Півдні злилась з війною в'єтнамського народу на захист бать­ківщини на Півночі й набрала загальнонаціонального характеру. Успішно відбиваючи удари агресора, ДРВ і національ­но-визвольні сили Південного В'єтнаму вели активну дипломатичну боротьбу за припинення бомбардувань Північного В'єтнаму, виведення іноземних військ із Пів­денного В'єтнаму, справедливе врегулювання у В'єтнамі на основі неухильної поваги законних інтересів і не­від'ємних прав його народу, без будь-якого зовнішнього втручання. Малося на увазі, що питання об'єднання В'єтнаму повинне бути вирішене мирним шляхом у від­повідності з волевиявленням населення обох його частин. Необхідно підкреслити, що в прийнятій в 1967 р. новій програмі Національного фронту визволення Південного В'єтнаму відзначалось, що до об'єднання країни Пів­денний В'єтнам буде протягом певного часу існувати як незалежна держава. В червні 1969 р. був утворений Тимча­совий уряд Республіки Південний В'єтнам, який відіграв важливу роль в організації відсічі агресії США на Півдні країни, в мобілізації міжнародної підтримки визвольної боротьби південно-в'єтнамського народу. Одним з перших (13 червня 1969 р.) цей уряд визнав СРСР.Поєднання зусиль ДРВ і Республіки Південний В'єт­нам на воєнному, політичному й дипломатичному фрон­тах відкрило шлях до переговорів з урегулювання у В'єтнамі. Ще в листопаді 1968 р. США мусили оголосити про припинення всіх воєнних дій і початок переговорів з ДРВ і Національним фронтом визволення Південного В'єтнаму. Переговори були тривалими і складними.Агресивна політика США в Індокитаї викликала енер­гійний протест в ООН. В січні 1973 р. 40 країн—членів ООН, що не приєдналися,виступили зі спільною заявою, в якій рішуче засуджувались безпрецедентні за інтенсив­ністю і варварством бомбардування В'єтнаму Сполуче­ними Штатами, У підсумку стратегія ДРВ і Республіки Південний В'єтнам у поєднанні з воєнними й політичними успіхами визвольних сил Південного В'єтнаму, перемога у відбитті американської агресії проти Північного В'єтнаму, а також широка міжнародна підтримка забезпечили умови для укладання Угоду про припинення війни й відновлення миру у В'єтнамі. Ця угода була підписана в Парижі 27 січня 1973 р. представниками ДРВ, Республіки Півден­ний В'єтнам, США та сайгонського режиму.Угода передбачала припинення вогню на всій тери­торії В'єтнаму, виведення американських та інших іно­земних військ із Південного В'єтнаму, гарантувала повагу США до незалежності, суверенітету, єдності й терито­ріальної цілісності В'єтнаму, відмову США від втручання у внутрішні південно-в'єтнамські справи, політичне врегу­лювання в Південному В'єтнамі шляхом переговорів між двома південно-в'єтнамськими сторонами, створення Ра­ди національного примирення і злагоди, організацію вільних демократичних виборів, здійснення мирними за­собами поетапного об'єднання В'єтнаму на основі консультацій та угод між Північним і Південним В'єтна­мом без втручання іззовні. США взяли зобов'язання зробити внесок у відновлення знекровленої війною еко­номіки В'єтнаму.Важливу роль у справі підкріплення Паризької угоди відіграла Міжнародна конференція з В'єтнаму, яка від­булася 26 лютого — 2 березня 1973 р. в Парижі. В конфе­ренції брали участь представники ДРВ, Республіки Південний В'єтнам, США, сайгонського режиму, СРСР, Франції, Великобританії, КНР, Угорщини, Польщі, Ка­нади, Індонезії та Генеральний секретар ООН. Конфе­ренція прийняла Акт, у якому її учасники схвалили й узяли до відома Паризьку угоду з В'єтнаму та чотири протоколи до неї, зобов'язавшись поважати й беззасте режно виконувати їх.Підписання Паризької 1973 р. угоди з В'єтнаму ство­рювало якісно нову обстановку у В'єтнамі й означало найбільшу воєнну поразку Вашингтона за всю історію Сполучених Штатів.