9. Значення, завдання і методи планування чисельності працівників.
Планування чисельності й складу працівників передбачає визначення загальної і додаткової потреби в наступному періоді, а також розрахунок його кваліфікаційної структури. Таке планування охоплює:
прогнозування перспективних потреб підприємства в персоналі (за окремими його категоріями);
вивчення ринку праці (ринку кваліфікованої робочої сили);
аналіз стану робочих місць підприємства;
розроблення програм та заходів щодо розвитку персоналу.
Практичною основою планування персоналу на підприємстві є плани економічного і соціального розвитку колективів.
Для визначення потрібної чисельності працівників, їх професійного і кваліфікаційного складу вихідними даними є виробнича програма, норми виробітку і часу, заплановане підвищення продуктивності праці, структура робіт, трудомісткість виробничої програми; організаційно-технічні заходи по зниженню трудомісткості програми; звітні розрахункові дані про коефіцієнти виконання норм; баланс робочого часу одного працівника.
У випадку укрупнених розрахунків загальна потреба підприємства в кадрах Ч визначається відношенням обсягу виробництва Ов до запланованого виробітку на одного працюючого В:
.
Для визначення чисельності основних робітників необхідно визначити реальний фонд робочого часу. Для цього розробляють баланс робочого часу одного робітника, в якому обчислюють тривалість робочого часу:
календарний - кількість днів протягом планового року;
номінальний — календарна кількість днів у плановому році відрахуванням вихідних і святкових днів;
плановий реальний, або ефективний, фонд робочого часу, який одержуємо після відрахував з номінального фонду цілоденних втрат робочого часу, пов'язаних з планованими черговими відпустками, неявками з причини хвороби, відпустками у зв'язку з вагітністю та пологами, виконанням службових і державних обов‘язків.
звітний баланс робочого часу — від планового реального фонду відняти втрати часу з причини хвороби, з дозволу адміністрації, цілодобові прогули і цілодобові простої.
Основні методи планування чисельності робітників:
- на основі трудомісткості;
- за нормами виробітку за одиницю часу;
- за нормами обслуговування.
Для визначення чисельності основних робітників за трудомісткістю
планову
чисельність працівників визначають
шляхом ділення трудомісткості виробничої
програми на ефективний фонд робочого
часу одного працівника за рік. При цьому
враховується заплановане перевиконання
норм часу:
,
де Чпл — планова чисельність основних робітників, осіб;
Тпл — планова трудомісткість виробничої, програми, нормо-годин;
Фпл — плановий ефективний фонд часу одного середньооблікового робітника, годин;
Квн — плановий коефіцієнт виконання норм.
На деяких дільницях чисельність окремих груп основних робітників, зайнятих на одних і тих самих роботах, можна визначити за нормами виробітку:
,
де Р — плановий обсяг робіт у натуральних одиницях виміру;
Нв — планова норма виробітку в тих самих одиницях за 1 годину.
Чисельність працівників, необхідних для експлуатації агрегатів, апаратів і машин та ін., визначається за нормами обслуговування:
1)
,
де М - кількість одиниць устаткування;
З - кількість змін на добу;
Ксп — коефіцієнт середньоспискового складу, який визначається діленням номінального фонду робочого часу на планове число робочих днів;
Но — норма обслуговування, тобто кількість одиниць устаткування, яке має обслуговуватися одним робітником або бригадою робітників.
Ф — фонд робочого часу (за зміну, місяць);
Тн.о — норма часу обслуговування.
Планування чисельності працівників за числом робочих місць і нормами обслуговування, котрі виконують роботи, на які є норми обслуговування, зводиться до визначення загальної кількості об'єктів обслуговування з урахуванням змінності. Явочне число працівників визначається діленням цієї кількості об'єктів на норму обслуговування:
На роботах, які піддаються нормуванню, а також на роботах, обсяг яких можна установити залежно від кількості обслуговуючих машин, механізмів і агрегатів чисельність допоміжних робітників розраховується тими самими методами, що й чисельність основних робітників за трудомісткістю робіт, нормами виробітку, нормами обслуговування.
Чисельність допоміжних робітників, для яких не можна установити обсяг робіт, норму обслуговування, розраховується за робочими місцями:
,
де О - кількість робочих місць;
З - число змін;
Коб - коефіцієнт приведення явочної чисельності до облікової.
При плануванні загальної потреби керівників, спеціалістів і службовців на підприємствах використовується метод розрахунків за нормованими витратами праці.
Методи вивчення затрат робочого часу.
За видом і метою спостереження, змістом і деталізацією витрат робочого часу виділяють такі методи вивчення робочого часу:
хронометраж;
фотографування, яке має три різновиди: фотографія робочого часу, фотографія використання устаткування в часі; фотографія виробничого процесу;
фотохронометраж.
За способом спостереження при вивченні витрат робочого часу виділяють:
метод безпосереднього вимірювання тривалості кожного з елементів роботи чи перерви в роботі шляхом: суцільних (безперервних) замірів з фіксацією всіх витрат робочого часу; вибіркових замірів; циклічних замірів;
метод фіксування кількості випадків повторення тих чи інших видів вимірів робочого часу у мийному інтервалі часу шляхом періодичних спостережень метод вибіркових спостережень через однакові, заздалегідь встановлені інтервали часу; моментних спостережень.
За об'єктом спостереження та формою організації праці на робочих місцях розрізняють:
індивідуальне спостереження (за одним робітником, однією машиною);
групове спостереження (за роботою кількох робітників, кількох машин),
бригадне спостереження (за роботою бригади робітників, зайнятих виконанням технологічно пов‘язаної роботи на одному робочому місці);
багатоверстатне, багатоапаратне спостереження (за роботою одного робітника, який обслуговує декілька установок, верстатів, агрегатів, апаратів);
маршрутне спостереження (за робітником, який переміщується за певним маршрутом; або за кількома робітниками, розміщеними далеко один від одного, що змушує спостерігача обходити досліджувані робочі місця заздалегідь встановленим маршрутом);
пікетне спостереження (проводиться на одному місці за рухомими об'єктами);
За способом спостереження та реєстрації результатів фіксація витрат робочого часу може виконуватись:
у результаті візуального спостереження безпосередньо спостерігачем за показниками найпростіших приладів (годинників, секундомірів);
за допомогою приладів, що фіксують початок і кінець окремих витрат часу, під наглядом працівника;
самим робітником (самофотографія);
За способом та формою запису результатів спостереження застосовують записи:
цифровий;
індексний, графічний, фото- і кінозйомку;
осцилографічний;
комбінований (змішаний).