- •Аналіз стану та рівня нормування праці.
- •2. Безробіття та його основні поняття як соціально-економічного явища.
- •3.Трудові ресурси, трудовий потенціал, робоча сила, економічно активне населення.
- •4. Виробнича операція як головний об'єкт нормування праці, її характерні ознаки.
- •5. Витрати на персонал підприємства та їх структура.
- •6. Доплати та надбавки до заробітної плати: сутність і класифікація.
- •7. Загальна характеристика норм праці, що застосовуються на підприємствах.
- •1. Різновиди норм за призначенням.
- •2. Групування норм за видом затрат часу:
- •3. Групування норм за періодом дії.
- •8. Зміст, призначення та елементи тарифної системи.
- •9. Значення, завдання і методи планування чисельності працівників.
- •11. Методи нормування.
- •12. Методичні основи аналізу робочого часу.
- •13.Норми часу та їх класифікація.
- •14. Нормування праці службовців.
- •15. Облік та аналіз трудомісткості продукції.
- •16. Обробка, аналіз, систематизація та використання результатів хронометражу.
- •17. Поділ і кооперація праці в організації.
- •18. Показники і методи вимірювання продуктивності праці.
- •19. Поняття та основні напрями практичної діяльності з організації праці.
- •20. Поняття, види, форми та концепції зайнятості населення.
- •21. Призначення та класифікація нормативів праці.
- •22. Принципи ефективності трудових процесів.
- •24. Робочий час: вивчення та класифікація.
- •25.Соціально-економічна сутність заробітної плати та її структура.
- •26. Умови праці та фактори їх формування.
- •27. Фактори і резерви зростання продуктивності праці на підприємстві.
- •28. Форми і системи заробітної плати. Форми і системи оплати праці
- •29. Хронометраж, його призначення та види.
21. Призначення та класифікація нормативів праці.
Нормативами праці називаються величини, що регламентують витрати праці на одиницю роботи або на виконання окремих її елементів і складають основу розрахунку норм. Норма праці визначається на основі одного або кількох трудових нормативів. Трудові нормативи мають, як правило, універсальний характер і часто встановлюються у відносних величинах.
Нормативи поділяють за змістом на:
нормативи режимів роботи устаткування;
нормативи часу – нормативи основного технологічного часу, часу обслуговування робочого місця, допоміжного часу, часу на відпочинок і особисті потреби, підготовчо-заключного часу;
нормативи темпу;
нормативи обслуговування;
нормативи чисельності робітників, службовців, допоміжного персоналу;
нормативи підлеглості.
За призначенням і сферою використання нормативи поділяють на:
загальнопромислові (міжгалузеві) нормативи;
галузеві нормативи;
місцеві (заводські) нормативи на специфічні роботи.
За ступенем укрупнення виділяють:
диференційовані - мікроелементні нормативи, нормативи на окремі трудові дії, нормативи на трудові прийоми;
укрупнені нормативи- нормативи по функціях управління, нормативи на види робіт (операції), типові нормативи, єдині нормативи.
За формою подання нормативні матеріали поділяють на:
аналітичні;
графічні;
табличні.
22. Принципи ефективності трудових процесів.
принцип паралельності, суть якого в забезпеченні одночасної роботи людини і машини, одночасної участі в трудовому процесі обох рук, а іноді й ніг;
принцип економії рухів потребує вилучення зайвих рухів з комплексу трудового прийому, трудових дій, встановлення раціонального складу трудової операції в цілому;
принцип безперервності полягає у необхідності такої організації виконання виробничого завдання, яка забезпечує відсутність істотних пауз між окремими рухами, трудовими діями, трудовими прийомами;
принцип синхронності найбільше стосується колективно здійснюваних процесів і пов'язаний з необхідністю забезпечення синхронної роботи членів бригади в ручних, машинно-ручних, механізованих та автоматизованих процесах;
принцип планового та запобіжного обслуговування робочих місць полягає у необхідності узгодженого в часі встановлення суворого регламенту виконання основних та допоміжних робіт, пов'язаних з обслуговуванням робочого місця, здебільшого перенесення допоміжних робіт на міжзмінні перерви та неробочі дні;
принцип сприятливої робочої пози працівника і траєкторій його рухів обумовлений фізіологічною складовою виробничого процесу і спрямований на таку оптимізацію конструкції робочого місця.
Ринок праці як підсистема ринкової економіки.
Ринок праці — це передусім система суспільних відносин, пов’язаних із купівлею і продажем товару “робоча сила”. Крім того, ринок праці — це:
сфера працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу;
механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.
Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару “робоча сила”, а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави.
Для виникнення, формування й функціонування ринку праці необхідні певні умови:
юридична свобода і здатність власника робочої сили за власним розсудом розпоряджатися своїми здібностями до праці;
відсутність у працівника засобів виробництва, як джерела одержання всіх необхідних для життя засобів існування;
поява на ньому покупця-підприємця, який економічно змушений вийти на ринок праці, щоб купити запропоновану для продажу здатність до праці потрібних йому працівників;
активна конкуренція між власниками робочої сили за право зайняття робочого місця та роботодавців за залучення кваліфікованої робочої сили;
об‘єднання найманих працівників та роботодавців у спілки для захисту своїх інтересів. Проте в однiй спiлцi вони перебувати не можуть;
єдність ринку робочої сили з ринком товарів та послуг, ринком капіталів та іншими типами ринків (наприклад, ринок робочої сили не може ефективно функціонувати без ринку житла);
організація єдиної, замкненої по території країни й ефективно діючої системи бірж праці; широкомасштабна система професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки.
Сучасний ринок праці виконує такі функції:
суспільного поділу праці: ринок праці розмежовує найманого працівника та працедавця, розподіляє найманих працівників за професіями та кваліфікацією, галузями виробництва та регіонами;
інформаційну (дає учасникам процесу купівлі-продажу товару робоча сила інформацію щодо умов найму, рівня зарплати, пропозиції робочих місць, якості робочої сили тощо);
посередницьку: ринок праці встановлює зв'язок між роботодавцями та найманими працівниками, які виходять на ринок для задоволення взаємних інтересів і потреб;
ціноутворюючу - основна функція ринку праці, який встановлює рівновагу між попитом і пропозицією робочої сили;
стимулюючу: завдяки механізму конкуренції ринок праці стимулює більш ефективне використання трудових ресурсів з метою підвищення прибутковості виробництва, також стимулює найманих працівників підвищувати свій професійно-кваліфікаційний рівень;
оздоровлюючу: завдяки конкуренції суспільне виробництво звільняється від економічно слабких, нежиттєздатних підприємств. Ринок праці дозволяє одержувати перевагу в конкурентній боротьбі працівникам з найбільш високими якісними показниками робочої сили;
регулюючу - певною мірою ринок впливає на формування пропорцій суспільного виробництва, розвиток регіонів, сприяючи переміщенню робочої сили з одних регіонів, галузей в більш ефективні.
Основними елементами механізму ринку праці є попит на працю, пропозиція праці, вартість і ціна робочої сили, конкуренція , резервування робочої сили.
1. Сукупна пропозиція (Пр) охоплює всю найману робочу силу з числа економічно-активного населення, як зайнятих, так і не зайнятих найманою працею.
2. Попит — може бути індивідуальним і сукупним.
Сукупний попит на робочу силу (П) як синонім загальної потреби економіки в найманій робочій силі - це ринковий попит з боку всіх фірм, організацій, представлених на ринку.
Поточний ринок праці - кількість вакансій і кількістю осіб, що зайняті пошуком роботи, а саме:
які не працюють, але бажають працювати й шукають роботу (безробітні, які мають відповідний статус; особи, які мають вперше приступити до трудової діяльності; особи, які шукають зайняття після перерви в роботі);
які хоча і мають роботу, проте не задоволені нею і шукають друге місце основної або додаткової роботи;
що бажають працювати і вільний від роботи або навчання час;
які зайняті, проте явно ризикують утратити роботу і тому шукають друге місце роботи.
Поточний ринок праці створений двома взаємопов’язаними частинами (відкритий і прихований ринки праці), які різняться способами і формами акумуляції резервів робочої сили, характером впливу на виробництво і зайнятість, на поведінку їхніх учасників.
На відкритому ринку представлене все працездатне населення.
Офіційна частина відкритого ринку праці має в своєму складі вільну робочу силу і вакансії, що зареєстровані в державних службах зайнятості, а також учнівські місця в системі профосвіти.
Неофіційна частина відкритого ринку праці акумулює ту частину вакансій і навчальних місць, а також ту частину пропозиції робочої сили, які не охоплені послугами органів працевлаштування і формальної профосвіти, і де потреба в працевлаштуванні задовольняється на засадах безпосередніх контактів між працедавцями і особами, що шукають роботу.
До прихованого ринку належать працівники, які зайняті на підприємствах і в організаціях, проте мають велику ймовірність опинитися без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації колишніх економічних і виробничих взаємозв'язків.
Кон'юнктура ринку — це співвідношення попиту і пропозиції праці на даний період, яке визначає ставки заробітної плати на конкретні види праці та рівень зайнятості населення.
Виділяють три типи кон'юнктури:
трудодефіцитна, коли на ринку праці спостерігається нестача пропозиції праці;
трудонадлишкова, коли існує велика кількість безробітних і відповідно надлишок пропозиції праці;
рівноважна, коли попит на працю відповідає її пропозиції ( на практиці загальна і структурна рівновага попиту і пропозиції робочої сили практично є недосяжними.
Кон'юнктура ринку праці безпосередньо впливає на ціну робочої сили.
3. Ціна робочої сили, яка виступає у вигляді заробітної плати. Заробітна плата найманого працівника повинна включати в себе не тільки ціну його праці, а й витрати на утримання непрацездатних членів його сім'ї. Нижньою межею коливання ціни робочої сили є вартість робочої сили.