- •Аналіз стану та рівня нормування праці.
- •2. Безробіття та його основні поняття як соціально-економічного явища.
- •3.Трудові ресурси, трудовий потенціал, робоча сила, економічно активне населення.
- •4. Виробнича операція як головний об'єкт нормування праці, її характерні ознаки.
- •5. Витрати на персонал підприємства та їх структура.
- •6. Доплати та надбавки до заробітної плати: сутність і класифікація.
- •7. Загальна характеристика норм праці, що застосовуються на підприємствах.
- •1. Різновиди норм за призначенням.
- •2. Групування норм за видом затрат часу:
- •3. Групування норм за періодом дії.
- •8. Зміст, призначення та елементи тарифної системи.
- •9. Значення, завдання і методи планування чисельності працівників.
- •11. Методи нормування.
- •12. Методичні основи аналізу робочого часу.
- •13.Норми часу та їх класифікація.
- •14. Нормування праці службовців.
- •15. Облік та аналіз трудомісткості продукції.
- •16. Обробка, аналіз, систематизація та використання результатів хронометражу.
- •17. Поділ і кооперація праці в організації.
- •18. Показники і методи вимірювання продуктивності праці.
- •19. Поняття та основні напрями практичної діяльності з організації праці.
- •20. Поняття, види, форми та концепції зайнятості населення.
- •21. Призначення та класифікація нормативів праці.
- •22. Принципи ефективності трудових процесів.
- •24. Робочий час: вивчення та класифікація.
- •25.Соціально-економічна сутність заробітної плати та її структура.
- •26. Умови праці та фактори їх формування.
- •27. Фактори і резерви зростання продуктивності праці на підприємстві.
- •28. Форми і системи заробітної плати. Форми і системи оплати праці
- •29. Хронометраж, його призначення та види.
20. Поняття, види, форми та концепції зайнятості населення.
Відповідно до законодавства України, зайнятість – це діяльність громадян, пов'язана з задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і приносить заробіток, трудовий доход.
Згідно із законом України “Про зайнятість населення” до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:
працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;
громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;
вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;
громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;
особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;
зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;
працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.
За формами організації (тривалістю) робочого часу розрізняють:
повна зайнятість — це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах;
неповна зайнятість – це зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Її різновиди:
вимушена зайнятість із скороченням заробітної плати у зв'язку з скороченням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства;
часткова зайнятість, або добровільна неповна зайнятість, обумовлена соціальними причинами, необхідністю підвищення кваліфікації, набуттям професії, станом здоров'я, вихованням дітей та іншими соціальними потребами;
видима (явна) неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами. Неповну робочу зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних вибіркових обстежень;
прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами.
За статусом діяльності розрізняють:
первинну зайнятість, тобто зайнятість за основним місцем роботи, що є основним джерелом доходів для працівника;
вторинну зайнятість, добровільну додаткову постійну або тимчасову трудову діяльність осіб, уже залучених в трудову діяльність; трудову дiяльнiсть осiб, якi старшi або молодшi працездатного вiку; додаткову трудову дiяльнiсть осiб, якi зайнятi в домашньому або особистому пiдсобному господарствi.
За стабільністю трудової діяльності:
постійна зайнятість;
тимчасова зайнятість — це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний строк;
сезонна зайнятість — це зайнятість, яка пов'язана з сезонною специфікою виробництва.
За характером організації робочих місць та робочого часу:
стандартна зайнятість - характеризується роботою у виробничому приміщенні роботодавця, стандартним навантаженням протягом дня (тижня, року), наявністю стабільного робочого місця, чітко визначеним часом початку та закінчення робочого дня, законодавче встановленою тривалістю робочого дня (тижня, року).
альтернативна (нестандартна) форма зайнятості – це відсутність однієї з цих рис: дистанційна зайнятість, на умовах гнучкого робочого часу в рамках робочого дня, тижня, всього періоду трудової активності людини.
За формами правового регулювання використання робочої сили розрізняють:
регламентовану (легальну) зайнятість
нерегламентовану зайнятість — це діяльність працездатного населення працездатного віку, яка виключена зі сфери соціально-трудових норм та відносин, здійснюється без укладання трудового договору і не враховується державною статистикою. Поділяється на: неформальну та нелегальну.
Концепції зайнятості:
Повна зайнятість — це стан, при якому забезпечені роботою всі, хто потребує і бажає працювати, що відповідає наявності збалансованості між попитом та пропозицією робочої сили. У радянський період таким критерієм для науки й практики була загальна зайнятість, забезпечення всього працездатного населення робочими місцями.
Ефективна зайнятість — це соціально орієнтована зайнятість з таким розподілом трудових ресурсів за сферами прикладання праці та видами діяльності, який дає можливість у кожний момент часу одержати найбільший приріст матеріальних і духовних благ та передбачає ефективне використання в трудовому процесі кожного зайнятого, скорочення важкої, некваліфікованої праці; формування соціального партнерства працюючих за наймом з адміністрацією.
Продуктивна зайнятість – це така зайнятість населення, яка за рахунок високопродуктивної праці створює необхідні для розвитку суспільства ресурси і дає кожному працівникові доход, не менший, ніж потрібно для відтворення його фізичних, інтелектуальних і професійних якостей.
Глобальна зайнятість враховує усі види економічної та соціально корисної діяльності, формулюється як залучення всіх осіб працездатного віку в розширену сферу економічно і соціально корисну трудову діяльність з жорстким нормуванням кожному обсягу роботи й встановленням мінімального універсального доходу.
Примусова зайнятість населення визначає під правом на працю гарантію надання кожній людині оплачуваної роботи з одночасним її обов'язком трудитись у вибраній нею сфері суспільно корисної діяльності з одночасною відміною будь-яких форм примусу до праці. При цьому допускається добровільна зайнятість громадян, яка не може служити основою для їх притягнення до адміністративної та іншої відповідальності. Але для тих, хто готовий і шукає можливість працювати, держава має надати відповідну роботу.