
- •Аналіз стану та рівня нормування праці.
- •2. Безробіття та його основні поняття як соціально-економічного явища.
- •3.Трудові ресурси, трудовий потенціал, робоча сила, економічно активне населення.
- •4. Виробнича операція як головний об'єкт нормування праці, її характерні ознаки.
- •5. Витрати на персонал підприємства та їх структура.
- •6. Доплати та надбавки до заробітної плати: сутність і класифікація.
- •7. Загальна характеристика норм праці, що застосовуються на підприємствах.
- •1. Різновиди норм за призначенням.
- •2. Групування норм за видом затрат часу:
- •3. Групування норм за періодом дії.
- •8. Зміст, призначення та елементи тарифної системи.
- •9. Значення, завдання і методи планування чисельності працівників.
- •11. Методи нормування.
- •12. Методичні основи аналізу робочого часу.
- •13.Норми часу та їх класифікація.
- •14. Нормування праці службовців.
- •15. Облік та аналіз трудомісткості продукції.
- •16. Обробка, аналіз, систематизація та використання результатів хронометражу.
- •17. Поділ і кооперація праці в організації.
- •18. Показники і методи вимірювання продуктивності праці.
- •19. Поняття та основні напрями практичної діяльності з організації праці.
- •20. Поняття, види, форми та концепції зайнятості населення.
- •21. Призначення та класифікація нормативів праці.
- •22. Принципи ефективності трудових процесів.
- •24. Робочий час: вивчення та класифікація.
- •25.Соціально-економічна сутність заробітної плати та її структура.
- •26. Умови праці та фактори їх формування.
- •27. Фактори і резерви зростання продуктивності праці на підприємстві.
- •28. Форми і системи заробітної плати. Форми і системи оплати праці
- •29. Хронометраж, його призначення та види.
27. Фактори і резерви зростання продуктивності праці на підприємстві.
Фактори – це рушійна сила, суттєва причина, обставина, що впливає на певний процес або явище та змінює рівень і динаміку продуктивності.
З огляду на сутність праці як на процес споживання робочої сили і засобів виробництва всі фактори, які визначають підвищення продуктивності праці, можна об'єднати в три групи:
матеріально-технічні;
організаційно-економічні, що характеризують ступінь розвитку організації та управління суспільного виробництва;
соціально-психологічні, що пов'язані з роллю людини в суспільному виробництві і характеризують ступінь використання робочої сили.
Матеріально-технічні фактори — впровадження нової техніки та технології, механізація та автоматизація виробництва, зміни в структурі парка або модернізації устаткування, зміни конструкції виробів, якості сировини, використання нових видів матеріалів тощо.
Організаційно-економічні фактори:
удосконалення форм організації спільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації, удосконалення організації виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємствах (транспортної, інструментальної, складської, енергетичної тощо), спеціалізація виробництва і поширення обсягів кооперованих поставок;
удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, впровадження багатоверстатного обслуговування, розширення сфери суміщення професій і функцій; застосування передових методів і прийомів праці; удосконалення організації та обслуговування робочих місць; збільшення норм і зон обслуговування; застосування гнучких форм організації праці; підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці; удосконалення матеріального стимулювання праці;
зміни реального фонду робочого часу; скорочення витрат бракованої продукції; зниження кількості робітників, які не виконують норм виробітку; широке розповсюдження і впровадження у виробництво передового досвіду; укріплення дисципліни праці тощо;
удосконалення організації управління виробництвом шляхом впровадження автоматизованих систем управління виробництвом;
зміна обсягу виробництва; зміна питомої ваги окремих видів продукції і окремих виробництв в загальному обсязі тощо;
Соціально-психологічні фактори визначаються якісними характеристиками і соціально-економічним складом трудових колективів, підвищенням кваліфікаційного й загальноосвітнього рівня працівників, поліпшення соціально-психологічного клімату в трудових колективах, підвищенням дисциплінованості, трудової активності, творчої ініціативи працівників, удосконаленням методів мотивації і психологічного впливу тощо.
Чинники на рівні окремих підприємств можна розділити на дві групи: зовнішні і внутрішні.
Внутрішні чинники – це чинники, які перебувають у зоні контролю окремого підприємства і поділяються на "тверді" та "м'які".
"Тверді"(стійкі, сталі) включають в себе:
виріб – його якість, призначення, дизайн, тобто якою мірою він відповідає вимогам, що ставляться до нього споживачем, ринком;
технологію та устаткування і підвищення ефективності використання матеріалів, поліпшення коефіцієнта обігу матеріалів, управління матеріалами, розвиток ефективних джерел постачання.
"М'які" фактори включають:
· якість робочої сили, підвищення ефективності її використання шляхом подальшого удосконалення мотивації праці, поліпшення її поділу і кооперації, участі всіх категорій працівників в управлінні підприємством;
· організаційні системи і методи – динамічність і гнучкість структури підприємства, удосконалення організації виробництва і праці, трудових методів;
· стилі і методи управління – вплив їх на організаційну структуру, кадрову політику, планування діяльності підприємства.
Зовнішні фактори впливають на стратегію діяльності підприємства і продуктивність —поліпшення урядом податкової політики, законодавства про працю, соціальної інфраструктури, політики цін, забезпечення більш раціонального порядку використання природних ресурсів мотивують відповідні рішення на підприємстві щодо структурного, організаційного технологічного його функціонування.
Резерви підвищення продуктивності праці – це невикористані можливості економії затрат праці, які виникають унаслідок удосконалення техніки, організації виробництва і праці тощо). Резерви росту продуктивності й ефективності праці на підприємстві можуть розрізнятися за двома ознаками - за характером використовуваних факторів (екстенсивних і інтенсивних) і за напрямами впливу (групами використовуваних ресурсів).
Резерви поліпшення екстенсивного використання ресурсів визначаються різницею між наявними ресурсами і фактично задіяними.
Резерви поліпшення інтенсивного використання ресурсів визначаються різницею між можливим (розрахунковим) та практично апробованим ступенем ефективності використання ресурсів.
На конкретний період часу величину резервів можна визначити як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності праці.
Усунення втрат будь-якого роду і нераціональних витрат – це один шлях використання резервів. Другий шлях пов’язаний із соціально-економічним і науково-технічним прогресом як головними важелями підвищення продуктивності бізнес-процесів.
Внутрішньовиробничі резерви виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємстві. Внутрішньовиробничі резерви зумовлені недостатньо ефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу, наявністю цілодобових і внутрішньозмінних втрат часу, а також прихованого безробіття. Внутрішньовиробничі резерви поділяють на:
резерви зниження трудомісткості праці;
резерви поліпшення використання робочого часу;