51. Живописець правди

Сучасний читач знає Григора Тютюнника як чудового новеліста і повістяра Сьогодні українська художня проза не буде повною без його хоч і кількісно невеликої, але справді вагомої літературної спадщини.

Григір Тютюнник починав своє трудове життя з ремісничого училища, звідки одних доля посилала на зоряні траси, а других покликало небо мистецької творчості.

Письменник у своїх творах віддавав перевагу відданим скромним будівничим життя, людям праці, бо він теж був одним з них. Рано дізнався ціну тяжкого карткового хліба і пекучість кимось завданої кривди, але так само рано відкрив для себе і ціну товариської дружби, цілющого людського тепла, якого не замінити нічим. Образ людини-трудівника, вірною товариша у творах Тютюнника — один з найколоритніших. Та й чи не самого автора впізнаємо в образі молодого робітника Івана Срібного з однойменного оповідання, скромного звитяжця, який, щоб не порушувати друзям весілля, сам береться розвантажувати вагон з дошками і, не ждучи хвали чи відзнаки, більше з почуття совісті й честі звершує те, що, здавалося, було не під силу одній людині.

Визначальним для оцінки людини для митця була не зовнішня ефектність поведінки, не вміння красиво говорити, а діло людини, її життя, її ставлення до матері, до товариша, до свого суспільного обов'язку. Цей загалом лагідний, схильний до теплих ліричних кольорів письменник часто ставав нещадним він зневажливо відгукувався про тих, хто, знехтувавши моральні норми колективу, потоптавши і власну совість, і мудрість народного національного звичаю, пристосувався жиги егоїстичним життям хапуги, рвача й нахлібника. Григір Тютюнник розумів, що література, звеличуючи достойних, водночас має також розвінчувати негідних.

Твори Григора Тютюнника приваблюють читача правдивістю зображуваних людських характерів, художньою майстерністю у відтворенні їхніх вчинків. Діалоги Тютюнникових героїв вражають саме природністю, влучністю, бездоганною достовірністю.

Живописець правди — так можна визначити і творчі принципи письменника, і весь лад його душі, і його стиль, позначений справді яскравою індивідуальністю.

Він увесь із життя. Він любив товариство, любив людей мужніх, веселих, і сам був таким. Внутрішня мужність його, здавалося, не має меж, та, напевно, тільки йому самому було відомо, як легко його ранити, якою незахищеною перед болем буває його душа

А ще він любив слово, любив його, як голос рідної землі, як те, що заповідано тобі від глибини віків, адже кожна мова — це джерело духовності, це той запас генетичної сили й краси, що його народ передає тобі, своєму синові, щоб ти був, щоб не став німим, безголосим.

52. Життя — вічна творчість

Кожна людина по-різному визначає мету свого існування, але мету треба мати — інакше то буде не життя, а животіння.

У житті важливими є і принципи. Добре навіть, коли вони викладені для себе у щоденнику.

Одне правило має бути в кожної людини: треба прожити життя гідно, так, щоб не соромно було згадати.

Гідність вимагає доброти, великодушності, уміння не розчаруватись і, не стати егоїстом, а бути правдивим, вірним товаришем, знаходити радість у допомозі іншим.

Заради гідності потрібно вміти просити вибачення. Визнати перед іншими свою помилку — краще, ніж хитрувати й брехати.

Треба прожити життя з гідністю, так, щоб природа, яка працювала над нашим удосконаленням, не була ображена. Природа — творець, тому ми повинні в нашому житті продовжувати цю тенденцію творення і в жодному разі не підтримувати всього руйнівного, що є в навколишньому світі. Кожна людина має це застосовувати індивідуально, відповідно до своїх здібностей, своїх інтересів. Життя різноманітне, отже, і творчість різноманітна, і наші устремління до творчості в житті мають бути теж різноманітні.

Завдання кожної людини у великому і в малому підвищувати рівень щастя в житті. І своє особисте щастя теж не лишається поза цими турботами. Та головним чином — щастя тих, хто нас оточує, хто ближчий до нас, чий рівень щастя можна підвищити просто, легко, без турбот. А крім того, це означає підвищувати рівень щастя своєї країни, усього людства, зрештою.

Життя — насамперед творчість, та це не означає, що кожна людина, щоб жити, мусить народитися художником, балериною або вченим. Творчість теж можна творити. Можна творити просто добру атмосферу довкола себе. Тобто творчість різноманітна й безперервна. Бо життя — вічна творчість.

Не слід забувати, що людина залишає по собі пам'ять. Про це треба дбати не з якогось там певного віку, а, гадаю, із самого початку свідомого життя, адже людина може піти в небуття будь-якої миті. І яку пам'ять вона по собі залишає — це дуже важливо.