44. Велика сила дружби

У будинку людського щастя дружба зводить стіни, а любов утворює купол. Ці словах Козьми Пруткова образно визначають роль дружби в людських стосунках

У первісному суспільстві була принципово непорушною, а права та обов'язки друзів мали суворо відповідати традиції. Пізніше дружба базується на спільності інтересів.

Дружба ушляхетнює життя, її шанували і звеличували древні мислителі. Аристотель стверджує, що дружба — найнеобхідніша для життя: адже ніхто не воліє жити без друзів, навіть якби він мав усі інші багатства. Дружба не тільки неоціненна, а й прекрасна. Ми уславлюємо того, хто любить своїх друзів. Мати багато друзів — це чудово, а деяким навіть здається, що бути хорошою людиною і другом — це те саме.

Надзвичайно високо оцінюється дружба в українській культурі й ментальності. Розкриваючи велику силу дружби, Григорій Сковорода наводить слова Плутарха. Про те, що дружба, супроводжуючи життя, не тільки додає втіхи й чарівності, а й зменшує страждання, і Бог, додавши до життя дружбу, зробив так, щоб усе було радісним, приємним і милим, коли друг поруч і разом з вами втішається. І як би підлесник не кував лихо, використовуючи насолоди і приємності, треба знати, що він нічого радісного не вносить у дружбу. Сковорода навчав бути обачливим у виборі друзів.

Нині, коли ритм життя набуває шаленого темпу, коли не вистачає часу для спілкування й телебачення подекуди замінює людські стосунки, — чи актуальні питання глибоких, відданих, дружніх взаємин?

Звісно, час вносить свої корективи, але такі поняття, як дружба, любов, завжди залишатимуться найвищими цінностями.

У психології поняття «дружба» визначають як стійкі індивідуально-вибіркові міжособистісні стосунки, що характеризують взаємну прихильність їхніх учасників, взаємні очікування відповідних почуттів і надання переваги комусь з-поміж інших.

Дружба вимагає дотримання її неписаного «кодексу», що передбачає необхідність взаєморозуміння, відвертості й щирості, активну взаємодопомогу, взаємний інтерес до справ і переживань іншого, щирість і безкорисливість почуттів. Серйозні порушення цих правил призводять або до припинення дружби, або до поверхових приятельських стосунків, або навіть до перетворення дружби на її протилежність — ворожість.

Найбільшої інтенсивності дружба досягає в юнацькі роки та в період ранньої зрілості, коли відзначається виняткова важливість відносин з друзями.

Дружба дає змогу висловити Потаємні почуття, які переповнюють людину, та знайти підтримку тих, хто поділяє ці думки й почуття.

Отож справді, як стверджує українське прислів'я, людина без друзів — що дерево без коріння.

45. Мелодія кам'яної скелі

Багато тисяч років тому в приазовських степах жило плем'я молочаїв. І були в племені двоє хлопчаків-ровесників, Яр і Гул, які з дитячих років завзято змагалися одне з одним, намагаючись в усьому бути першими. Часто зчіплялися в боротьбі, яка виснажувала обох, але не виявляла переможця.

Настав час юнакам ставати мужами. Зібралося все плем'я і вирушило до Гори Бика, біля якої просили люди милостей, вдалого полювання та інших благ. Ватажок племені підвів юнаків до чаклуна, який владарював там.

Чаклун відвів хлопців до печери, викресав вогонь. На освітленій стелі всі побачили зображення четвірки биків, які стояли колом — хвостами всередину, наставивши роги на невідомого ворога.

Чаклун пояснив хлопцям, що й вони так, як ці бики,повинні захищати своє плем'я, забувши про всілякі чвари. Тільки в такий спосіб можна подолаєте ворожі племена й захистите стоянку від хижих звірів. А ще чоловік сказав, що тільки вирушивши на полювання і вполювавши великого звіра, вони доведуть, що рівня чоловікам племені й тільки тоді він висіче на кам'яній скелі їхні стопи.

Яр узяв із собою на лови списа, кам'яного ножа, кресало. Зустрілись із Гулом, пішли в степ. Дорогою по сперечалися. Яр пропонував шукати вовчу стежку до води, а Гул — нору звіра. Так і розійшлися.

Яр швидко відшукав на стежці широкі відбитки вовчих лап. Викопавши на ній яму, сховався в траві, чекаючи на звіра. На ранок наступного дня з'явився здоровенний, з кудлатою шерстю на загривку вовк. Спокійно пройшовши стежкою, перед самісінькою ямою вовк спинився, гребонув настил передньою лапою, позадкував. Потім, сильно відштовхнувшись, розбігся і переплигнув яму. Від несподіванки Яр тільки очима кліпнув. Вовк величезними стрибками понісся просто до Ярової засідки.

Хлопець схопив списа і кинув у вовка. Спис застряг у вовчому загривку, а тварина зі страшним гарчанням плигнула на хлопця. Яр знав, що вовк одразу перегризає горло своїй жертві, й утягнув голову в плечі. Лежачи горілиць, обома руками схопив звіра за горло. Тривав страшний двобій людини й хижака... Непритомніючи, Яр почув короткий свист у повітрі.

Коли очуняв, побачив поруч звіра, який уже не ворушився. Закривавлений Яр повернув голову і побачив, що до нього простує... Гул, несучи широколисте помічне зілля, яке спиняє кров і гоїть рани.

— Приклади до рани. Я заночував біля нори, але проспав сірого. Потім побіг його слідом.

— Це твій вовк, — сказав Яр.

— Ні, твій.

• Він наш, — хитнув головою Яр.

Надвечір, коли вгамувався трохи біль Ярових ран, юнаки пішли з плавнів, несучи вовче тіло. Вони співали про вовчу силу, про свою відвагу, про те, як чаклун висіче на кам'яній скелі їхні стопи.