1. Завжди будьмо українцями

Немає в людини нічого милішого за Батьківщину, за свою рідну землю! Де хто народився та провів дитячі роки, до тієї землі прив'язується він усією душею своєю на все життя. А хто змушений відірватися від Батьківщини, той завжди мріє про неї як про найбільшу святість. Чимало людей, помираючи на чужині, просять покласти їм у домовину хоч грудочку рідної землі.

Народ наш має свою землю. Цю землю ми повинні любити всією душею й берегти її. Адже рідна земля — це найкраще й наймиліше, що має окрема людина чи окремий народ. Щастя народу, його життя й розвиток можливі тільки на рідній землі. Туга за нею збільшується, коли доля заносить нас далеко й надовго від неї.

Рідна земля — як рідна матінка, що вміє потішити й приголубити нас. От чому ми звемо Україну ненькою й любимо її понад усе.

Де б ми не перебували — чи вдома, чи на чужині, — ми повинні скрізь свято зберігати все рідне, українське, зобов'язані не цуратися нічого свого.

Тільки належно виховуючи дитину в сім'ї й навчаючи її змалку своєї віри, своїх звичаїв і своєї мови, можна виховати українську дитину, щоб вона стала справжнім сином чи донькою українського народу та повновартісною людиною. А вже до того, що дитина одержить у родині, дадуть свого і школа, і церква.

Пам'ятаймо: кожен, хто пристає до чужого, своїм там ніколи не стане і щасливим ніколи не буде. Тому кожна українська родина має віддати всі свої сили на те, щоб зробити нашу молодь українцями!

Велике значення у вихованні всієї родини, а особливо дітей, молоді взагалі має національне оздоблення оселі. Це обов'язок усіх батьків, а передусім — кожної матері. Ми повинні завжди дбати, щоб дім наш виглядав по-українському. Нехай українські вишивки прикрашають усе, як було в нас у рідному краї: наш одяг, постіль, столову білизну тощо. Вони оповивають душу родини теплом і спокоєм. Мати, яка пильнує за всім цим, скоро бачить наслідки такого національного утримання дому — родина її міцнішає, діти виростають свідомими свого. А це — найбільше щастя для кожного батька чи матері.

Обов'язок кожної матері — по-українськи проводити в своєму домі свята — Різдво, Великдень тощо. Потрібно нічого не забувати зі свого національного, щоб свято справді створило тепло для всієї родини, а особливо до молоді.

2. Національні символи

Говорячи: сильний, як ведмідь, хитрий, як лис, ми використовуємо слова-символи. Ведмідь тут виступає символом сили, лис — хитрості. Завдяки символу можна одним словом передати якесь складне поняття. Навколо нас є безліч символів.

Найдавніша символіка пов'язана з могутніми силами природи. Давні племена проголошували себе синами Сонця, ріки чи якоїсь тварини. Зображенні цих покровителів ставали символами, знаками роду.

Символами певної країни можуть бути й природні об'єкти. Так, символом Єгипту є ріка Ніл, символом Вірменії — гора Арарат, символом Японії — вулкан Фудзіяма.

Для українців найвизначнішим національним символом є Дніпро-Славутич. Він оспіваний у численних піснях, думах, легендах. Іншими природними символами України є найвища вершина українських Карпат гора Говерла, острів Хортиця.

Серед рослинних символів України відзначимо калину, чорнобривці, тополю, вербу. Промовистими для серця кожного українця є слова козак, кобзар, чумак, хлібороб.

Пам'ятки архітектури теж можуть бути символами. Одразу пригадуємо єгипетські піраміди, Велику Китайську стіну, Ейфелеву вежу в Парижі. Для українців національними архітектурними символами є Софійський собор, Золоті ворота, Києво-Печерська лавра.

Національними символами також можуть виступати легендарні чи реальні історичні постаті. Одразу на пам'яті спливають імена першокнязів Кия, Щека, Хорива та сестри їхньої Либіді, князя Володимира Великого,

Ярослава Мудрого. Пригадуємо ми й славних козацьких отаманів Байди Вишневецького, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Пилипа Орлика.

А хіба можна оминути увагою наших духовних провідників: Петра Могилу, Григорія Сковороду, Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Івана Франка!

Без цих постатей не було б національної пам'яті українського народу. Вони — наші світочі, наша гордість.