3. Наша мова — українська

Усе наше життя пов'язане з мовою. Ми шукаємо найточнішого вираження думок або почуттів у словах. Можливості нашого пізнання безмежні, і так само невичерпними є можливості розвитку мови. Тому потрібно постійно дбати про наше слово, оберігати його коріння, леліяти його цвіт. Тоді наша мова буде багатою і співучою, сповненою музики й чарівності, життєвої правди й поетичності.

Ось яка історія відбулася в далекому 1916 році, коли Галичина належала до Австрії.

У купе швидкого потягу «Львів-Відень» їхали англієць, німець, італієць та відомий львівський юрист. Заговорили про мови, і кожен почав вихваляти свою. Англієць стверджував, що Англія — країна великих завойовників і мореплавців, тому англійська мова відома в усьому світі. Це мова Шекспіра, Байрона, Діккенса та інших великих письменників і вчених. Тому їй належить світове майбутнє.

Німець заперечив, сказавши, що німецька мова — це мова двох великих імперій: Великонімеччини й Австрії, які займають половину Європи. Це також мова філософії, техніки, армії, медицини. І тому саме німецька мова має світове значення.

Італієць усміхнувся і зауважив, що вони обидва помиляються. Адже мелодійною італійською мовою написані кращі твори епохи Відродження, лібрето знаменитих опер Верді, Пуччіні, Россіні. Тому італійській мові належить бути провідною у світі.

Українець сказав, що не вірить у світову мову. Далі він наголосив на тому, що міг би також сказати, що його рідна мова — це мова незрівнянного сміхотворця Івана Котляревського, мова геніального Тараса Шевченка, мова найкращої з поетес світу Лесі Українки, мова мислителя Івана Франка, який вільно володів п'ятнадцятьма мовами, проте рідною для нього була українська. Українською мовою звучить понад триста тисяч народних пісень, тобто більше, ніж у німецькій, англійській та італійській разом узятих.

Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, — продовжував українець. — Але вашим шляхом не піду. Ви нічого не сказали про багатство і можливості ваших мов. Чи зміг би кожен з вас своєю мовою створити невелике оповідання, у якому всі слова починалися б з однієї букви?

— Ні, ні! Це неможливо, — відповіли англієць, німець та італієць.

— У ваших мовах це неможливо, а нашою це зовсім просто. Назвіть якусь букву, — звернувся він

до німця.

— Нехай буде «п», — сказав той.

І українець склав таке оповідання, після чого всі визнали: багата українська мова житиме вічно поміж інших мов світу...

Однак повернемося в наші дні, замислимося над долею України, яка залежить сьогодні від послідовності та рішучості у формуванні підвалин поліетнічної, але власне української держави, на реальне утвердження державності української мови в усіх сферах використання.