15. Кава Юрія Кульчицького

Діялося це 1683 року. Величезна армія турецького султана Ахмета ІІ узяла в облогу столицю Австрії Відень. Урятувати захисників міста могли тільки союзники — німці та поляки. Але союзники не знали, що турецькі війська стоять під самими мурами Відня. Пробратися через ворожі кордони та передати звістку зголосився вусатий чоловік з люлькою в зубах, який сказав, що знає турецьку мову і може видати себе за турка.

Це був український козак Юрій Кульчицький, родом з-під Самбора, що на Львівщині. Він ще зовсім юним хлопцем подався на Січ. У походах і битвах швидко став справжнім козаком. Якось йому не пощастило — потрапив до турків у полон. Однак здібний бранець бездоганно вивчив турецьку мову, а після викупу з полону Кульчицький переїхав до Відня, де працював перекладачем, а потім став купцем.

Сміливцеві вручили листа, і він, переодягнувшись у турецьке вбрання, разом із товаришем сербом Михайловичем пробрався через ворожий заслін і передав листа союзникам. Ті зібрали військо і рушили до Відня, щоб урятувати столицю. Оборонці протрималися, доки надійшла допомога. Об'єднані війська німців, поляків і козацькі полки розгромили турецьку армію.

Після перемоги найшановніші люди Відня запитали, якої винагороди бажають сміливці. Михайлович захотів грошей, щоб будинок купити. А Кульчицький нічого не захотів, лише попросив віддати каву, яку турки з переляку покинули в своєму таборі. Віддали йому гору мішків з кавовими зернами, і довго дивувалися, навіщо нормальній людині пити таку гіркоту.

Пізніше Юрій Кульчицький видав книжку про свої військові пригоди і в центрі Відня відкрив першу в місті кав'ярню. Кожен, хто прочитав книжку, йшов до кав'ярні, щоб побачити героя. Купували каву, пили та кривилися від гіркоти, аж сльози їм з очей текли. Тоді Кульчицький вирішив додавати в каву цукор, і тепер усі пили її із задоволенням. Цей рецепт у нього перехопила вся Європа і до сьогодні готує каву саме за ним. Шкода, що забули назвати її «кава по-кульчицьки».

Отже, хороброго козака віденці запам'ятали не тільки героєм, рятівником свого міста, а й першим віденським кав'ярником. Коли Кульчицький помер, уся столиця Австрії ховала його з великими почестями. У XIX столітті одну з віденських вулиць назвали на його честь. А на одному з будинків було встановлено невелику бронзову скульптуру Кульчицького у турецькому одязі. У лівій руці він тримає тацю з філіжанками кави, а в ногах — трофеї розбитої турецької армії.

16. Хрестоматія народного життя

Творчість Івана Котляревського — початок нової ери української літератури, адже саме з неї починається потужний рух національного відродження. «Енеїда», над якою І. Котляревський працював майже три десятиліття, стала епохальним явищем у духовному житті українського народу, визначила змістовий напрям і форму нашій літературі.

Жив і творив І. Котляревський у час, коли, здавалося, самі підвалини національної ідеї відбували одне з найсерйозніших випробувань на право свого існування взагалі. Всеохоплюючий імперський тиск мав остаточно призвести до знищення навіть можливих проявів національного духу.

XVIII століття у літописі історії українського народу позначене поневірянням, визиском. Час, коли народ міг втратити надії, традиції, культуру, майбутнє і навіть себе. «Доборолась Україна до самого краю», — писав її геній Тарас Шевченко.

І раптом серед мертвої тиші лунає зневажливий, саркастичний, життєрадісний сміх, який сміх пробудив у душах людей не тільки почуття гідності, а й повернув віру в себе.

Мабуть, жоден народ у світі не наділяє такими повноваженнями своїх митців, як український. Особливо це стосується письменників. Слово завжди користувалося авторитетом у наших людей, а тому письменники сприймалися громадською думкою майже як пророки. А втім, поринаючи в нашу історію й зважуючи на реалії сьогодення, ми переконуємося в тому, що незалежність України є реальністю, — заслуга нашого письменництва.

Отже, розглядаючи І. Котляревського лише як письменника, годі й думати про повноту сприйняття цієї суспільної постаті. Тільки виміри громадсько-літературні здатні реально визначити його масштабність і значення.

Уже сучасниками «Енеїда» сприймалася як своєрідна енциклопедія народного життя, панорама побуту і звичаїв. І. Котляревський запозичив з поеми Вергілія лише основну сюжетну лінію та імена головних героїв.

Основним джерелом і натхнення була для письменника тогочасна дійсність. Найважливіше те, що І. Котляревський поставив перед собою досі не чуване завдання — передати все новими творчими методами.

Українські типи, реалії побуту, несподівані ситуації автор передавав і відтворював з незвичайною щирістю та виразністю. Щедрий гумор лише доповнював образну завершеність героїв поеми.

За міфологічною канвою просвітлюються обриси тогочасного суспільства, сповненого життєвих несправедливостей.

Національна ж особливість характеру українського народу — непоборна волелюбність, наполегливість.

Цією світлою ідеєю пройнята поема «Енеїда». Причина довговічності цього твору, за словами О. Білецького, — в єдності авторського задуму і стилю, в оптимістичному стихійно-реалістичному світовідчутті, яким вона пройнята. Вона була «першою друкованою пам'яткою української літератури, що немовби завершувала період довгого життя і водночас відкривала перспективи нового розвитку, і, незважаючи на свою комічну зовнішність, була серйозною за своїм громадським значенням».