29. Народна художниця

Марія Приймаченко — самобутня народна художниця з України. Її творчість розгорнула нову сторінку у світовому образотворчому мистецтві, а виставки проходили в багатьох країнах світу.

Марія Оксентівна Приймаченко народилась у 1908 році на Київщині в сім'ї простих селян, які, проте, були мистецьки обдарованими людьми. Саме від матері перейняла майбутня художниця вміння створювати той особливий чарівний орнамент, у якому, за словами Гоголя, «птахи виходять схожими на квіти, а квіти — на птахів».

У дитинстві Марія захворіла на тяжку недугу — поліомієліт. Це зробило її не по-дитячому серйозною, загострило сприйняття навколишнього світу. Звернення до мистецтва було зумовлене одвічним селянським потягом до роботи. За словами майстрині, якось у дитинстві вона пасла гусей у лузі. Помітила синюватий глей, принесла його додому і розмалювала хату дивовижними візерунками. Сусіди похвалили роботу дівчинки, просили прикрасити і їхні хати. Не маючи змоги працювати в полі, Марія прагнула виразити себе в мистецтві.

Марія Приймаченко брала образи для своїх картин з рідної поліської природи. А ще на її полотнах оживає велика, різноманітна школа народного мистецтва, багатовікова культура народу. Картини Приймаченко — це згусток емоційних вражень від народних казок, легенд, переказів. Химерні образи її картин ніби випромінюють енергію доброти, наївного зачудування світом.

Фантастичні звірі, яких малювала художниця упродовж останніх років, — унікальне явище у світовому мистецтві. Ці картини — витвір геніальної уяви художниці. Насправді таких звірів не існує у природі, проте поштовхом до створення образів часто стають реалії сьогоднішнього дня.

Марія Приймаченко була творчо обдарованою особистістю. Підписи до своїх картин художниця придумувала сама. Назви «Три буслики в горосі живуть у нас і досі...», «Куріпочки пляшуть і хліб пашуть» свідчать і про поетичний талант, і про неабиякий хист відтворювати музику.

Останні роки життя хвороба прикувала Марію Приймаченко до ліжка. Але вона продовжувала спілкуватися зі світом — малювати.

30. Національний геній

Іван Миколайчук — обличчя і душа українського поетичного кіно, аристократ духу, блискучий самородок. Він був особливий, народний, справжній, найкращий Параджанов казав про нього: «Я не знаю більш національного народного генія... До нього це був Довженко».

Народився Іван Миколайчук 1941 року на Буковині в селі Чорторий. Закінчив Чернівецьке музичне училище, театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської, Київський державний інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого.

У кіно дебютував ще студентом, зігравши ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука в «Тінях забутих предків», й одразу здобув загальне визнання. Кінострічку «Тіні забутих предків» визнали однією з двадцяти найкращих картин світу. Поза сумнівом, успіхові цього фільму сприяла участь талановитих митців і передусім Івана Миколайчука. Він, будучи студентом першого курсу кіноакторського факультету, на кіно проби потрапив майже випадково. Проте вся творча група на чолі з режисером Сергієм Параджановим була захоплена його грою. Після того його запрошували працювати в Голлівуд, але Держкіно актора про це не повідомило. Американці назвали на честь Івана Миколайчука малу планету.

Після успішного дебюту в кіно Миколайчука знімали часто. У кожній картині він запам'ятовувався своєю яскраво грою. Навіть епізодичні ролі він «витягував» своїй особистості та вмінню створити образ майже з нічого.

Мірка — бути не гіршим від сусіда — була не для нього. Іван був яскравим романтиком, який прагне вершини. Фільм «Білий птах з чорною ознакою» розгортає нову сторінку в його творчості — він стає ще й сценаристом.

Виконавець колоритної ролі козака Василя у фільмі Бориса Івченка «Пропала грамота» був фактично співрежисером, а також працював над музичним оформленням фільму. Іван відходив від традиційного кіно, віддаючи перевагу філософському.

У сімдесяті почалися гоніння на діячів культури, які зачепили й Івана. Його звинуватили в націоналізмі, кваліфікували як людину ворожої ідеології. Стрічка «Білий птах з чорною ознакою», що здобула Золотий приз Московського міжнародного кінофестивалю, була сприйнята як мало не випад ворожих націоналістичних сил. Лягли на полицю і «Тіні забутих предків». Так поступово актора почали відлучати від творчого процесу.

І досі залишається таємницею, як митцеві вдалося зняти наповнений фантастичними і водночас реальними образами фільм «Вавилон XX», який увібрав усе найкраще, що міг дати йому Миколайчук - сценарист, Миколайчук - режисер, Миколайчук - актор.

Постійні неприємності, заборони творчих задумів, «табу» на фільми зіграли не останню роль у долі Івана Миколайчука. У серпні 1987 року його не стало. Розповідають що, того року, коли він помер, на став його рідного села Чорторий прилетіли лебеді. Люди назвали їх Івановими...