22. Життєве кредо Михайла Драгоманова

На межі двох епох в українському національно-визвольному русі перебуває постать Михайла Драгоманова.

Народився він на Полтавщині в родині, яка цікавилася історією та літературою. Михайло навчався в Полтавській гімназії і, маючи доволі жвавий характер, вступив у конфлікт з керівництвом, за що хлопця мало не виключили зі складу учнів. Проте інтерес до навчання у нього не зник, особливо, до історії, а ще з'явилося бажання ділитися своїми здобутками з іншими. так, юний Драгоманов прилучається до культурно-освітньої роботи в недільних школах.

Працюючи над розробкою наукової історії Римської імперії, Михайло Драгоманов поставив перед собою завдання зрозуміти закони розвитку людського суспільства і знайти закономірності, що керують вчинками як видатних особистостей, так і цілих народів. З даної теми Драгоманов захистив дисертацію.

У 1863 році вийшов сумнозвісний Валуєвський циркуляр, який фактично проголошував неповноцінність української культури, на що Драгоманов з іншими діячами київської Громади видає одну за одною збірки українських пісень.

Михайло Петрович пише численні статті, огляди, рецензії з питань розвитку сучасної української мови та літератури. Буваючи в Берліні, Празі, Флоренції, він придивляється до національної програми, до соціального устрою європейських країн.

Згодом М. Драгоманова звільняють з університету, він їде в Женеву, де розпочинає видання журналу «Громада». У цей період остаточно встановлюється його життєве кредо: пропаганда конституційних свобод, духовного й соціального розвитку української нації та залучення її до європейського життя.

У 90-х роках Михайло Петрович переїжджає до Болгарії, де викладає у Софійській Вищій школі. Проте і справами, і помислами М. Драгоманов завжди належить лише Україні. Він стає духовним натхненником однієї з перших українських політичних партій у Галичині.

23. Рєпін і Яворницький

Щира дружба між Дмитром Яворницьким та Іллею Рєпіним тривала понад сорок років. Обидва діячі культури народилися й виросли на Харківщині, але познайомилися у Петербурзі тільки в 1887 році.

Коли Яворницький прибув на вечір, присвячений річниці народження Тараса Шевченка, на яку збиралося українське земляцтво, Рєпін підійшов до нього і запропонував сісти поруч.

Між ними зав'язалася розмова. Говорили про Україну, Запорозьку Січ. Рєпін розповів Яворницькому про свою працю над картиною про запорожців, які пишуть відповідь султану. Його цікавило, що скаже про картину найбільший знавець Запорозької Січі, тому він запросив Дмитра Яворницького до майстерні.

Картина Яворницькому сподобалася. Він зі щирим захопленням хвалив автора, а потім р адісно вигукнув: «Так беріться ж, дорогий Іллє Юхимовичу, за святе діло! Адже у своїх «Запорожцях» ви відображаєте одну з героїчних сторінок боротьби українського народу проти турецько-татарської агресії!».

Та Рєпін відповів, що для цієї картини йому багато чого не вистачає. Дмитро Іванович пригадав про свою величезну колекцію, зібрану ще за студентських років, коли з торбою за плечима ходив по слідах запорожців і збирав усе, пов'язане із Запорозькою Січчю.

Яворницький запропонував Рєпіну для його картини книжки з історії запорозьких козаків, колекцію зброї, одяг, кобзу, люльки, фотознімки запорозького прапора, на якому зображені запорожці, що пливуть по Чорному морю, репродукції старих картин. Він приводив до майстерні живописця багатьох своїх земляків і знайомих, які позували Рєпіну. Це була суттєва допомога художнику.

Ілля Юхимович працював він над «Запорожцями» майже дванадцять років. На великому полотні з'являлися все нові й нові постаті козаків. Вони здавалися Дмитрові Івановичу чудовими, але художник запевняв, що до них треба ще «трохи доторкнутися пензлем». І справді, у результаті виходило краще, виразніше.

Художник тричі приїздив в Україну і на Кубань. На Кубані Яворницький порадив йому зустрітися з козаком-станичником Василем Олешком. У його обличчі художник побачив риси схожості з образом Івана Сірка. Зібрані матеріали допомогли створити етюди, які потім художник переніс у картину. Яворницький допоміг Рєпіну увічнити одну із славних сторінок історії України.

Дружба двох побратимів дала рясні плоди. До нас дійшли слова Рєпіна, в яких він уболіває за долю України, клопочеться, щоб розцвів український стиль у мистецтві, адже український народ має особливе право на своє мистецтво.