Гідрологія боліт

Болото – надмірно зволожена земельна ділянка із застояним водним режимом, яка має шар торфу не менше 30 см і вкрита специфічною рослинністю.

Найбільше боліт у поліссі,пересічна заболоченість досягає понад 6% території. Походження пов’язане із заростанням водойм та із заболочуванням суші.

Заболочування – це процес, який призводить до утворення надмірно зволожених земель та боліт. Виділяють два основних види заболочування суші: затоплення і підтоплення території .

Затоплення – переважання атмосферних опадів над випаровуванням за відсутністю дренажу, або з незначним поверхневим стоком в умовах зниженого рельєфу.

Підтоплення – це підвищення рівня ґрунтових вод після спорудження гребель на річках, унаслідок надмірного зрошення значних територій та ін.

Заболочені землі –надмірно зволожені ділянки зп з шаром торфу завтовшк < 30 см.

Типи боліт

Поділяють на: заболочені землі – це землі з незначним шаром торфу (торфові болота арктичної тундри, очеретяні та осокові болота лісостепу, засолені болота напівпустелі та пустелі, заболочені тропічні ліси тощо) і торфові болота, які за характером водно-мінерального живлення, формою поверхні і складом рослинності поділяються на три типи: низинні, перехідні, верхові.

Низинні болота мають ввігнуту або плоску поверхню і розповсюджені у знижених формах рельєфу. Живляться болота за рахунок атм. опадів, стоку поверхн. вод з оточуючої території, річкових вод під час паводків і водопілля, ґрунт. вод. Зольність торфу низинних боліт – 6-7 %

Верхові болота мають опуклу або плоску поверхню. Торф накопичується в центральній частині болота швидше, ніж на краях. Зустрічаються такі болота у зоні вологого клімату і розташовуються на плоских вододілах. Живляться такі болота лише за рахунок атмосферних опадів. Зольність торфу цих боліт менша 4 %.

Перехідні болота – це проміжні болота між низинними і верховими. Поверхня їх слабо опукла або плоска; мінеральне живлення помірне.

Морфологія та гідрографія боліт

Характерними елементами рельєфу поверхні болота є:

Пасма – окремі витягнуті в довжину підвищені ділянки болота, і які відокремлені одна від одної такими ж витягнутими в довжину значно обводненими зниженнями (мочарами). Пасма і мочари змінюються через кожні 4-6, іноді через 3-4 м, з’являються на болотних масивах у кінцевій стадії їхнього розвитку і являються наслідком підвищення рівня води в болоті. На їхній поверхні розвинена різна болотна рослинність.

Горби – їх утворення пов’язане з морозним випиранням і спостерігаються на болотах лісотундри. Утворення їх пов’язане з морозним витріщанням. Складені з торфу, під яким знаходиться вічна мерзлота.

Купини та міжкупинні зниження – утворення їх пов’язане з накопиченням торфу і нерівномірною густотою рослинного покриву.

Для болотних масивів характерна наявність внутрішньоболотних водних об’єктів.

Внутрішньоболотна гідрографічна мережа – це поєднання наявних внутрішньоболотних об’єктів: струмків, річок, озер, мікроозер, трясовин.

Струмки та річки утворилися або до заболочування території, або сформувалися в процесі болотоутворення і мають глибину 1,5-2 м, ширину русла не більше 10 м, малі витрати води та незначну швидкість течії.

Болотні озера – це відносно великі за площею (10 км²) та об’ємом води утворення , із глибинами до 10 м, мають торф’яні береги.

Мікроозера – водойми менших розмірів, зустрічаються великими групами серед заболоченої території і розташовані на схилах болотних масивів та у пониззях рельєфу.

Трясовини – перезволожені ділянки болотних масивів, які хар-ться розрідженою торфовою масою, слабою дерниною рослинного покриву та високим рівнем води. Трясовини бувають застійними, з фільтраційним рухом води та проточними.