8. Проаналізуйте соціально-економічні аспекти радянізації західноукраїнських земель у 1939 - 1941 роках.

В управлінні націоналізованою промисловістю запанувала жорстка централізація, яка практично не залишала простору для самостійних рішення господарських керівників, інженерів та техніків. Як наслідок виникло відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва, перетворення її у різновид найманих працівників. Ускладнювали становище і необґрунтоване усунення з роботи місцевих спеціалістів (насамперед колишніх власників підприємств), які проводилися під прапором боротьби із засміченістю підприємств «класове ворожими елементами». Лише у Львівській області з цієї причини на підприємствах промисловості та залізничного транспорту до 1 квітня 1940 р. було звільнено близько 10,9 тис. осіб.

Усе це не могло не позначитися на ефективності роботи виробничих колективів. Так, на нафтових промислах Дрогобицької області через виробки неполадки у 1940 р. було допущено 43 490 год. простоїв та 432 аварії. План буріння нафтовидобувна промисловість області за цей рік виконала на 73,8%, а по розвідувальних роботах — лише на 37,8%. На Львівській залізниці протягом 1940 р. паровозний парк використовувався не більш як на 50%. Щоб звести кінці з кінцями, залізниця одержала від держави 62 млн. крб. дотації.

Доведені до трудових колективів плани часто були занижені і не відповідали виробничим потужностям. Але й за таких пільгових умов сотні підприємств їх систематично не виконували.

В основу діяльності заводів і фабрик, промислових артілей і будівельних організацій були покладені головно валові показники, тож на більшості підприємств якість продукції не лише не поліпшилася, а й суттєво погіршилася. Завдання з асортименту продукції, як правило, не виконувалися. Відомчий підхід до керівництва промисловістю і будівництвом призводив до послаблення нормальних територіальних зв"язків між підприємствами, розташованими в одному економічному районі. Ефективність роботи більшості підприємств була низькою.

Повною мірою встигло відчути на собі прес командно-адміністративної системи і селянство. Партійні органи практично всі свої зусилля спрямували на здійснення колективізації одноосібних господарств, хоч ні об"єктивних, ні суб"єктивних передумов для цього не було. Вже на початку 1940 р. в селах Західної України почали створюватися перші колгоспи. До червня 1941 р. на території Волинської, Дрогобицької, Львівської, Ровенської, Станіславської, Тернопільської, Чернівецької та Ізмаїльської областей було створено 2867 колгоспів, які об"єднали 204,1 тис. селянських господарств.

Ідею колективізації підтримала лише частина найбіднішого селянства, тоді як основна маса сільського населення не виявляла бажання вступати в колгоспи. За таких умов з метою форсування колективізації принцип добровільності Широко підмінявся адміністративними заходами, грубим тиском. В окремих районах прийняття селян у колгоспи здійснювалося огульно. Щоб прискорити колективізацію, одноосібників обклали великими податками. Після цього значна щетина селян відвернулася від нового режиму.

Поспіх в одержавленні засобів виробництва і торгівлі, коли незважаючи на політичну та економічну недоцільність було націоналізовано сотні дрібних, фактично ремісничих підприємств, магазинчиків, кіосків, а також демонтаж розгалуженої системи західноукраїнської кооперації, надмірне скорочення приватної торговельної мережі, бюрократична неповороткість нових управлінських структур у сфері виробництва і обслуговування призвели до значних перебоїв у постачанні населення товарами першої необхідності. Дефіцитом стали білий хліб, м"ясо і м"ясопродукти, а в окремих районах навіть сіль і мило. За порівняно незначний час небачене виросли черги в магазинах, різко стрибнули вверх базарні ціни, розцвіла спекуляція.

Складна ситуація склалася в галузі торгівлі. Вже у жовтні 1939 р. мешканці міст і сіл Волині відчували нестачу тих чи інших товарів, зокрема таких, як сіль, сірники, гас, а взимку погіршилося постачання хлібом та іншими сільськогосподарськими продуктами [5, 25].

Причина такого становища полягала в тому, що під час націоналізації торговельних об’єктів поряд з крупними одержавлювалися й дрібні заклади. Внаслідок цього скоротилася торговельна мережа, а державна торгівля на той час не змогла повністю забезпечити потреб населення. Крім того військові та цивільні які прибули зі східних областей України та інших регіонів СРСР (а це багато тисяч людей) скуповували все що потрапляло під руку. Селянин – одноосібник постачав ринок усе меншою кількістю продукції оскільки він обкладався великими натуральними й грошовими податками які йшли у фонд держави і вивозилися на схід та в різні регіони СРСР.

Надзвичайно боляче сприймало населення Волині, її інтелігенція ті насильницькі заходи, що їх застосовувала радянська влада в аграрній галузі. Відомо, що стратегічна мета цих перетворень сталінського тоталітарного режиму в сільському господарстві краю передбачала ліквідацію приватної власності на землю, суцільне кооперування через колгоспи селянських господарств для утвердження більшовицьких виробничих відносин і викачування ресурсів із села, переборення приватновласницької психології селянина та перетвореня його у підневільного соціалістичної держави. Будь-якої альтернативи соціально-економічним змінами у селі краю не висувалося: партійно-державні органи керувалися курсом на неодмінну колективізацію.

Із перших днів нова влада повела активну політику щодо обмеження заможного селянства – сільської еліти, яка заздалегідь визначалася головним суперником колективізації. Тоталітарна держава навмисне, всупереч офіційно проголошеній політиці, не використовувала всіх наявних можливостей для вирішення проблем малоземелля, оскільки велика кількість малоземельних господарств забезпечувала соціальну базу майбутньої колективізації.

Ці та інші упущення, що негативно вплинули на матеріальне становище населення, не могли не викликати, а в багатьох випадках і зміцнити політичні сумніви значної частини західноукраїнського суспільства.