34. Охарактеризуйте українсько - єврейські відносини у роки війни.

Ось візьмемо, наприклад, українсько-єврейські відносини. Ізраїль - країна, яка прийняла в свої обійми і стала другою домівкою для  багатьох тисяч наших співвітчизників, країна, яка активно розширює з Україною торговельні та культурні зв’язки, країна, яка прийняла рішення щодо відміни візового режиму з нашою державою... Здавалося б, що все чудово, однак за спиною постійно відчувається „холодний” подих єврейських радикальних сил, які маючи „прописку”   навіть у США, ладні всіма силами вбити клинці між нашими державами та народами. Тому, із завидною регулярністю в пресі та Інтернеті з’являються неоднозначні публікації, в яких автори, на кшталт директора американсько-українського бюро з прав людини та дотримання чинного законодавства Шейхета Мейлеха, бризкаючи слиною, розповідають читачеві про „ксенофобію” та антисемітизм в Україні, утиски єврейської діаспори, відкривають „таємні” сторінки історії про звірства та погроми українцями єврейського місцевого населення в І та ІІ Світових війнах....

Однією з улюблених тем „єврейських правозахисників” є, і ще довго буде, так звана тема етнічної чистки та геноциду єврейського народу нацистським режимом разом з українськими націоналістичними організаціями в роки ІІ Світової війни. Дійсно, це  трагічна сторінка історії всього людства. Десятки мільйонів загиблих душ прагнуть пам’яті та відновлення справедливості шляхом покарання винуватих. Все це так, однак деякі єврейські „ура-патріоти” в своїх думках, які реалізують у власній пропаганді далеко „залишили берега”  справжньої історії...

    В цьому матералі  спробую трішки розвіяти деякі міфи і стереотипи, якими влучно маніпулюють „борці за правду”, що мешкають на берегах Червоного та Мертвого морів.

Міф перший. Євреї лише постраждала сторона в ІІ Світовій війні, фактів співпраці із німецьким окупаційним режимом не було і не могло бути.. А що кажуть архіви?

Своєрідним і практично безпрецедентним моментом в історії німецького окупаційного режиму на території Західної України  є співпраця громадян єврейської національності із німецькою адміністрацією. Ця тема в країнах Європи взагалі піддана закону „омерта” – мовчання... А спроби підійти до вказаного питання на основі пошуку архівних документів та не заангажованого погляду на них, наштовхується на стіну мовчання, побудовану на американських доларах та впливі „єврейського” лобі в урядах цих країн та їх ЗМІ. І тому архіви мовчать, але....

.......В архівній кримінальній справі стосовного учасників Вишневецької районної поліції у 1941-1944 роках - Соцького Є.Д. та Островського Я.Г. є згадка про єврея Бетковського (ім'я та по-батькові невідомі) який керував Вишнівецьким гетто (очевидно і очолював Юденрат). Сам Бетковський прибув до Вишнівця незадовго до початку Другої світової війни із Польщі, де до того мешкав. З приходом німецької влади та утворенням гетто він пішов на співпрацю. Вибравши із числа інших євреїв - токарів, механіків та слюсарів, він зорганізував робочу групу, яка займалася ремонтом німецької техніки. В замін за такі послуги німці дозволили їм вільно пересуватися по місту (на відміну від інших євреїв, які були змушені жити в гетто), окрім цього їх повсякчас забезпечували посиленими продуктовими пайками та ін. Ця група навіть проживала окремо від гетто, у великому будинку, яким колись володів багатий єврей, в центрі міста. Поліцейський Соцький Є.Д. розповідав, що сам неодноразово бачив Бетковського. який вільно входив в німецькі адміністративні та каральні установи для вирішення різних справ. Проте після ліквідації Вишнівецького гетто, восени 1942 року, при спробі втечі Бетковський був вбитий в центрі міста, тим же ж Соцьким.

Окрім співробітництва на адміністративному рівні є факти залучення громадян єврейської національності до таємного співробітництва. Для прикладу Местер-Недвецька Ядвіга Йосипівна, 1914 року народження, уродженка м. Львів, проживала в м. Теребовлі Тернопільської області, за національністю єврейка. В 1939-1940 роках працювала секретаркою в Теребовлянському районному відділ НКВС, звідки була звільнена, через те, що її родичі проживали в м. Сянок Дрогобицької області, яке на той час входило до складу Генерал Губернаторства. З початком Другої світової війни переховувалась, однак 20 листопада 1943 року Местер була заарештована співробітниками гестапо в м. Чорткові. Після кількох допитів була залучена до секретного співробітництва під псевдонімом «Янина». На початках використовувалась для внутрішніх тюремних оперативних розробок, а згодом дала підписку про співпрацю і отримала від гестапівця Кельнера завдання проводити розвідувальну роботу в м. Чорткові з метою виявлення оунівського підпілля та єврейського населення, яке переховувалось.

Міф другий. Євреї страждали від погромів, ініційованих українцями та їх націоналістичними воєнізованими формуваннями в ІІ Світовій війні, участі в українському визвольному русі не брали. А що кажуть архіви?

Участь євреїв в українському національно-визвольному русі

Помилковою історіографічною думкою є те, що єврейське населення України байдуже ставилося до національно-визвольних змагань українського народу. Окрім того в ряді історичних публікацій проросійського та пропольського спрямувань, існує думка, що українці як народ повсякчас негативно ставились до євреїв, та в соціумі були присутні ксенофобські настрої по-відношенню до цього народу, зокрема, погроми, масові розстріли та ін.

Однак представники єврейської національності все ж таки приймали участь в боротьбі українського народу. Під час Перших національно - визвольних змагань в листопаді 1918 року у Львові була утворена Українська Галицька Армія. Мало відомим факт є те, що до складу цього війська увійшов «жидівський курінь», який налічував близько 1500-2000 військових колишньої армії Австро-Угорської імперії, які були євреями за національністю. На сьогоднішній день в історичній науці існують дискусії навколо даного формування, а саме: його функціональне призначення, ставлення до «українського питання» після Першої світової війни, бойовий шлях та ін.

В архівній справі Грау Кароля Симоновича, 1898 року народження, уродженця і мешканця м. Тернополя, за національністю єврея, знаходимо відомості про «жидівський курінь» УГА. Після розпаду Австро-Угорської імперії і відповідно її армії в листопаді 1918 року частина вояків єврейської національності, яка на той час знаходилася в м. Львові отримала наказ від свого командира Ляймерда прямувати до м. Тернополя і влитися в ряди «жидівського куреня»  - виконувати охоронну роботу для запобігання єврейських погромів в місті. Проте після того як польські війська зайняли м. Тернопіль,  цей єврейський батальйон відступив на територію Великої України і влився в ряди Червоної армії.

Ще одним епізодом із історії українського національного руху, є той факт, що євреї були учасниками Української Повстанської Армії та членами Організації Українських Націоналістів. В переважній більшості громадяни єврейської національності вступали в ці структури в період німецької окупації для захисту від переслідувань та репресій, виконували обов’язки лікарів та медсестер. Водночас багато з них після закінчення війни (керівництво УПА дозволяло євреям покидати лави армії і легалізовуватись при радянській владі) залишалось при націоналістах і продовжувало боротьбу. Так наприклад підполковник УПА - доктор «Курманович» був за національністю євреєм і загинув вже в повоєнний час.

В архівній справі Ґанджи Іова Івановича, 1922 року народження, уродженця с. Дзвеняча Вишнівецького (нині Збаразького району), який із жовтня 1943 по квітень 1944 року перебував у військовому відділі ОУН (мельниківці) сотні «Сокола», знаходимо відомості про військовий шпіталь мельниківців в селі Духів Почаївського (нині Кременецького) району Тернопільської області. Очолював вищезгаданий шпіталь лікар «Май», 30-35 років, за національністю єврей, до війни був багатим поміщиком в Галичині, мав близько 300 гектарів землі. В даному епізоді важливим є те, що «Май» був лікарем саме в мельниківців, які на відміну від бандерівців були більш лояльні до німецької влади та неодноразово йшли з ними на примирення.

Ще один цікавий епізод знаходимо у біографії Фінкової Рахіль Рубінової, 1913 року народження, уродженки м. Бучач Тернопільської області, за національністю єврейка, яка в 1944 році прийняла християнську віру греко-католицького обряду, працювала зубним техніком-дантистом.

Фінкова в березні 1945 року вступила до ОУН і отримала псевдо «Надія». В ОУН виконувала різного роду організаційні завдання, а також забезпечувала учасників УПА медикаментами та продуктами харчування. Привертає увагу факт що під час німецької окупації Рахіль Фінкову переховував підрайонний референт СБ ОУН -Баран Зеновій, з яким вона постійно підтримувала зв'язки....

 Це тільки декілька прикладів з історії. Але їх було значно більше...

Так що, даваймо не будемо ділити правду на свою і чужу... Особливо, якщо вона стосується таких трагічних сторінок історії.

Не залишилась поза увагою французьких дослідників політика ОУН-УПА щодо неукраїнського населення України, в основі якої лежали теоретичні принципи співробітництва між народами в боротьбі з імперіалістичними силами. Зокрема, К. Гайман, у статті, опублікованій на сторінках «Європейського Сходу», звернув увагу на характер єврейсько-українських взаємин у роки Другої світової війни, наголосивши на позитивному ставленні до євреїв українських політичних сил. Про це яскраво засвідчив той факт, що в лавах УПА було багато євреїв, які втекли з гетто. Вони були простими бійцями чи лікарями (на початку 1960 років в Ізраїлі проживало кілька десятків євреїв, що воювали в складі УПА).¹⁰