26. Проаналізуйте особливості діяльності упа в період літа 1943 — осені 1944 року.

У травні 1943 року УПА - сд і УПА - ПС об'єдналися в єдину УПА. Представники військових відділів ОУН - сд мали ввійти в штаб УПА, однак відмінність доктрин і статутів, а також особисті амбіції лідерів призвели до наростання суперечностей між Т. Боровцем і ОУН - сд. Сто­рони стали звинувачувати одна одну в деструкції та розпалюванні ота­манщини. Намагаючись відмежуватися від Р.-Д. Клячківського, Т. Боровець у липні 1943 року від'єднався від УПА й оголосив про створення Українсь­кої народної революційної армії (УНРА). На базі цієї формації була ство­рена Українська національно-демократична партія. 18 серпня 1943 ро­ку, підтримуючи консолідаційну акцію, спрямовану на створення єдиної потужної військової структури, загони служби безпеки УПА на чолі з ку­рінним М. Скорупським («Максом») оточили штаб УНРА в районі Степаня й, заарештувавши цілий ряд старшин, роззброїли УПА - ПС. За таких обставин в УПА влилося чимало колишніх прихильників Т. Боровця. Після вступу наприкінці 1943 року радянських військ на Житомирщину Т. Воронець розпочав переговори з німцями про передачу його загонам зброї та військового спорядження для ведення партизанської боротьби з більшовиками. Однак у ході переговорів Т. Боровця заарештувало геста­по.

У листопаді 1943 року завершилися переговори між ОУН - сд та ОУН(М), під час яких були досягнуті домовленості про:

• утворення єдиної УПА;

• допустимість поєднання легальної участі в українських збройних фор­муваннях у складі німецької армії (їх планувалося використати як підготовчо-вишкільну базу) та підпільної роботи;

• припинення міжфракційної ворожнечі на час боротьби за визволення України;

• участь мельниківських представників у єдиному штабі.

Однак після загадкової загибелі Р. Сушка в січні 1944 року в нетрив­кому мельниківсько-бандерівському альянсі стався новий розкол.

Серед найбільших військових операцій можна вважати напад УПА 19 серпня 1942 року на стан­цію Шепетівка, унаслідок якого німецький гарні­зон зазнав важких утрат.

Бойові дії УПА в 1943 році на Волині та Поліссі призвели до того, що в ряді районів була повністю ліквідована німецька окупаційна адміністрація й проголошена тимчасова українська військова вла­да. Через низку продуманих та вдало проведених бойових операцій значно зріс авторитет УПА як військової структури.

21 березня 1943 року здійснено напад на Горо-хів, під час якого курінь С. Качинського здобув численні трофеї та кілька стратегічних об'єктів. 2 травня 1943 року на трасі Брест — Ковель убито командувача «Штурмабтайлюнга» генерала В. Лютце. У середині травня 1943 року неподалік від Дубно обстріляно автомобіль, у якому їхали ні­мецькі офіцери та митрополит Української автономної церкви Олексій (Громадський), відомий своїми антинаціоналістичними виступами, вір­ністю московському патріархові та відвертою колаборацією з німцями. У серпні 1943 року відбувся бій у Загорові роти Андрія Марцинюка («Бе­рези»), під час якого німецька сторона застосовувала важку авіацію. У бою загинули 31 повстанець із 42 та понад 100 німців (з-понад 500).

Підрозділи УПА здійснювали рейди на Правобережжя, Буковину, За­карпаття, Підляшшя, Посяння; більша частина з них мала бойовий ха­рактер (боротьба проти польських боївок і радянських партизанів), а ін­ша — переважно пропагандистський.

У грудні 1943 року Українська народна самооборона (УНС) узяла на­зву «УПА - Захід». Це означало завершення періоду становлення УПА й початок розширення її діяльності на регіони, опанування яких перед тим було проблематичним. Передусім утілювався в життя план опану­вання Карпатських гір та налагодження дипломатичної служби. У 1943-1944 рр. представники УПА налагодили контакти з угорськими, ру­мунськими, словацькими військовими чинниками, а також з представ­никами союзників. Восени 1943-1944 рр. командування УПА досягло домовленості про дотримання нейтралітету з командуванням угорських і румунських частин, що перебували на українських землях; у лютому 1944 року була укладена угода з польською Армією крайовою про взаємовизнання боротьби обох народів за незалежність.

Головну команду становили головний командир та члени Головного військового штабу. Штаб ділився на сім управлінь: оперативне; розвідувальне; управління постачання; персональне; вишкільне; управління політичного виховання; управління військових інспекторів.

У листопаді 1943 року на Житомирщині відбувся Конгрес антибіль­шовицького блоку народів, який намітив проект створення спільного ан-тирадянського фронту всіх поневолених націй. У цей час у складі УПА воювали представники інших національностей, робилися спроби ство­рення в її складі національних формувань узбеків, грузинів тощо. Однак ці формування, як і сама участь неукраїнців в УПА, носили більше про­пагандистський, аніж практичний характер.

Навесні 1944 року відбулися перші збройні сутички УПА з регулярни­ми радянськими частинами. 12 лютого 1944 року перший секретар ЦК КП(б)У М. Хрущов підписав офіційне звернення до УПА з пропозицією добровільно скласти зброю, однак УПА не відступила від боротьби. У квітні 1944 року неподалік від с. Гурби Мізоцького району Рівненської області відбулася велика битва між відділами НКВС (ЗО тис. осіб під ко­мандуванням генерала Марченка) та УПА - Південь (5 тис. осіб під ко­мандуванням Миколи Свистуна — «Ясеня»). Радянські війська завдали відчутної поразки УПА, яка втратила в цьому бою 3 588 вояків.

Представник УПА Іван Гриньох («Герасимовський») 5 березня 1944 року зустрівся в Тер­нополі з представником командування охоронної поліції (шуцманншафт) та СД кримінал-комісаром Паппе, а 28 березня — з оберштурмбанфюрером СС Вітиском. Під час розмов ішлося про можливість українсько-німецької співпраці в спільній боротьбі проти Червоної армії, забезпечення УПА зброєю з німецьких складів, обмін інформацією, яка становить тактичний інтерес для обох сторін, звільнення німцями українських повстанців, що потрапили в полон. Щоправда, співпраця, яка намітилася на рівні охорон­ної поліції та УПА, не принесла реальних наслідків, насамперед через брак часу, погану поінформованість низових структур, а також через неможли­вість досягти згоди з такими німецькими структурами, як гестапо тощо. Гітлерівці й далі проводили репресивні акції щодо повстанців, а повстанці протягом першої половини 1944 року неодноразово вели бої з нацистами.

Улітку 1944 року особовий склад УПА значно поповнився за рахунок розбитої в бою під Бродами дивізії СС «Галичина». Наприкінці 1944 року Р. Шухевич, перегрупувавши війська, відмовився від тактики широко­масштабних бойових операцій.