- •Історія Модуль 3-4
- •1. Проаналізуйте передумови та перебіг акції 17 вересня 1939 року.
- •2.Охарактеризуйте передумови скликання та результати Народних зборів Західної України.
- •3. Визначте чим відрізнялися погляди на шляхи здобуття Україною незалежності прихильників с.Бандери та а.Мельника.
- •4. Охарактеризуйте вплив радянсько - німецького договору про дружбу та кордони на вирішення української проблеми.
- •5. Охарактеризуйте вплив радянсько - німецького договору про ненапад на вирішення українського питання.
- •6. Проаналізуйте еволюцію української проблеми у зовнішній політиці Німеччини у кінці 30-х років XX століття.
- •7. Охарактеризуйте культурологічні та духовні засади процесу радянізації західноукраїнських земель у 1939–1941 рр.
- •8. Проаналізуйте соціально-економічні аспекти радянізації західноукраїнських земель у 1939 - 1941 роках.
- •9. Охарактеризуйте проведення репресій та депортацій щодо населення Західної України у 1939 - 1941 роках.
- •10. Охарактеризуйте процес приєднання до урср Північної Буковини.
- •11. Оцініть мобілізаційні заходи радянської держави у 1941 році.
- •12. Охарактеризуйте початок німецько - радянської війни на українських землях та прикордонні бої.
- •13. Охарактеризуйте причини невдач радянських військ в Україні у початковий період німецько - радянської війни.
- •14. Визначте передумови та особливості проголошення Акту відновлення української державності 30 червня 1941 року. Дайте оцінку цього акту в історіографії.
- •15. Охарактеризуйте воєнно - мобілізаційні заходи радянського уряду на початку німецько - радянської війни.
- •16. Охарактеризуйте діяльність оун на початку німецько - радянської війни.
- •18. Охарактеризуйте виникнення та діяльність Української Головної Визвольної Ради.
- •19. Охарактеризуйте причини виникнення та функціонування дивізії „сс - Галичина".
- •20. Проаналізуйте особливості виникнення „Поліської Січі" та передумови утворення Української Повстанської Армії.
- •21. Прослідкуйте, як корінний перелом у ході Другої світової війни вплинув на вирішення українського питання.
- •22. Проаналізуйте особливості господарського режиму в Україні під час німецької окупації.
- •23. Охарактеризуйте політику німецько - фашистських окупантів в галузі освіти та культури.
- •24. Охарактеризуйте воєнні операції по визволенню Західної України від німецько-фашистської окупації.
- •25. Прослідкуйте воєнні операції по визволенню Лівобережної України та Криму (січень — травень 1944 р.) від фашистської окупації.
- •Операції радянських військ по звільненню Лівобережної України і висадка в Криму (1943 р.)
- •26. Проаналізуйте особливості діяльності упа в період літа 1943 — осені 1944 року.
- •27. Охарактеризуйте німецький окупаційний режим та його особливості у різних регіонах України.
- •28. Проаналізуйте проблему колабораціонізму на українських землях у період Другої світової війни.
- •29. Охарактеризуйте особливості та завдання радянського партизанського руху у роки німецько - радянської війни.
- •30. Проаналізуйте причини та наслідки Карпатського рейду Сидора Ковпака.
- •31. Прослідкуйте еволюцію тактики Української Повстанської Армії у 1942 - 1945 роках.
- •32. Визначте особливості стратегії і тактики упа у повоєнний період.
- •33. Проаналізуйте боротьбу загонів оун і упа з радянською системою у Західній Україні у післявоєнний період
- •34. Охарактеризуйте українсько - єврейські відносини у роки війни.
- •35. Визначте основні причини протистояння упа та ак у період Другої світової війни.
- •36. Порівняйте мету та завдання повстанського та партизанського рухів Опору у період війни.
- •37. Проаналізуйте зміни в етнічному складі населення урср у післявоєнний період.
- •38. Проаналізуйте особливості здійснення колективізації у Західній Україні у післявоєнний період.
- •39. Прослідкуйте причини та процес ліквідації Української греко -католицької церкви.
- •40. Охарактеризуйте етапи українсько — польских переселенських акцій 1944 - 1946 років.
- •І етап репатріації
- •Іі етап репатріації
- •Ііі етап репатріації
- •41. Проаналізуйте суть та наслідки операції „Вісла".
- •42. Прослідкуйте процес врегулювання повоєнних адміністративно - територіальних змін в Україні.
- •43. Визначте наслідки Другої світової війни для України.
- •44. Проаналізуйте особливості відбудови на території західних областей урср після Другої світової війни.
- •45. Проаналізуйте міжнародну діяльність урср у післявоєнний період.
38. Проаналізуйте особливості здійснення колективізації у Західній Україні у післявоєнний період.
Радянсько-німецька війна внесла вагомі зміни в розвиток процесів радянізації західноукраїнських земель. Вагому роль у регіоні почала відігравати створена в 1942 р. Українська Повстанська Армія, яка організовувала боротьбу проти німецької та радянської влади, в тому числі і проти колективізації. Українські селяни дуже часто підтримували УПА лише за те, що та боролася проти запровадження колгоспів. В листівках УПА прямо заявлялося, що вона виступає: «…За знищення більшовицької експлуататорської кріпацької системи в організації сільського господарства. Виходячи з того, що земля є власністю народу, українська народна влада не диктуватиме селянам однієї форми користування землею». Якщо в 1939 р. ОУН була не готова до боротьби з колективізацією, то до 1944 р., коли радянська влада повернулася на Західну Україну, ОУН та УПА створили широку підпільну мережу, яка в основному і чинила опір колективізації. Про початок колективізації в Галичині, на Волині, Буковині і, щойно приєднаному Закарпатті, було оголошено одразу після звільнення цих територій від військ Німеччини та її союзників в липні – жовтні 1944 р. А в травні 1945 р. вийшла постанова Раднаркому УРСР і ЦК КП (б) У «Про заходи по відбудові та дальшому розвитку господарства у Львівській, Станіславській, Дрогобицькій, Тернопільській, Ровенській, Волинській і Чернівецькій областях УРСР на 1945 рік», в якій зазначалося необхідність роздати селянам землю забрану в них німцями, потребу створення земельних громад. Окремим пунктом зазначалося: «Зобов’язати виконкоми обласних і районних Рад, обкоми і райкоми КП (б) У: а) приділити особливу увагу організаційно-господарському зміцненню колгоспів; б) всемірно підтримувати ініціативу бідняцько-середняцьких господарств, які бажають об’єднатися у колгоспи, надаючи всебічну організаційну та виробничу допомогу». Отже, держава не лише давала дозвіл на створення колгоспів, а й наказувала підтримувати лише колгоспи. В тоталітарній країні ця постанова мала сприйматися лише однозначно, як сигнал до повномасштабної колективізації будь-якою ціною. Держава і партія фактично дали санкцію на беззаконня і навіть заохочували його. Для прискорення темпів колективізації в західні області УРСР зі східних областей та з РРФСР було направлено десятки тисяч працівників НКВС, НКДБ, партійних функціонерів та державних чиновників. Їх точну кількість визначити досить важко. Але про великі розміри кадрової політики свідчить хоча б той факт, що в 1959 р. в Західній Україні було більше 330 тис. росіян (5% всього населення), тоді як на 1939 р. росіян тут майже не було. «Кадри вирішують все» – це гасло було дуже популярне у ті часи. Та влада проводила окрім кадрової політики ще низку інших заходів, що мали прискорити процеси радянізації, в тому числі і колективізації. Так за 3 дні було реалізовано на 101% IV воєнну позику. А були ще V, VI, і VII. Згідно постанови Ради Міністрів УРСР від 3 червні 1947 р. збільшувалися податки та норми зборів по зерну, картоплі, сіну, м’ясу, молоку на 50%, вовні на 100%, а також обмежувалися терміни здачі цих сільськогосподарських продуктів селянами-одноосібниками. Іноді їх змушували виконувати план здачі зерна ще до початку жнив. Проте чи не основними в 1944–1948 рр. засобами прискорення темпів колективізації були терор, залякування, побої, виселення селян до віддалених районів СРСР. Твердження радянських істориків про добровільний характер колективізації був нічим іншим які міфом. Селяни західних областей України, які зазнали менших матеріальних втрат під час війни ніж селяни східних областей, мали ще що втрачати. Крім того вони добре знали всі вигоди і принади колективізації, якщо не з власного досвіду, то зі слів численних прохачів зі східних областей УРСР та з Росії. В одному зі звітів того часу зазначалося: «З лютого 1946 р. почався масовий наплив населення з Брянської, Калузької, Орловської, Одеської, Полтавської, Київської, Вінницької та інших областей у західні області УРСР, було знято тільки з товарних поїздів 62 400 осіб, а за дві останні декади червня 97 633 осіб». За офіційними даними «…врожайність зернових культур в колгоспах республіки впала до 5,8 цнт з 1 га, а в радгоспах – до 4,5 цнт… Валовий збір усіх зернових культур у республіці становив у 1946 р. 531 млн. пудів, тобто більш ніж в 3 рази менший проти 1940 р. Із 26 397 існуючих на той час колгоспів 5,5 тис. не зібрали навіть тієї кількості зерна, яку висіяли». Все це призвело до нового голодомору, про який відкрито заявляли перші секретарі Херсонського, Полтавського та ін. обкомів КП (б) У та ряд голів облвиконкомів, і вже на травень 1947 р. було зареєстровано 935,5 тис. хворих на дистрофію (виснаження через недоїдання)[9]. Якщо раніше причини неврожаю пояснювали лише повоєнною розрухою, спекотним літом, то зараз науковці додають ще кілька не менш вагомих причин – цілеспрямовану політику радянської влади щодо українського селянства та неефективність і нерентабельність колективного господарювання та позаекономічних примусів селян до праці на землі. На території західних областей УРСР, попри всі заяви керівництва республіки, застосовувалися ті ж методи щодо колективізації, що і в 20–30-х рр. в східних областях. Найбільш поширеним засобом впливу на селян було виселення до Сибіру за звинуваченням в «куркульстві», «співробітництві» з німецькою окупаційною владою, чи у «бандпособництві» – тобто у наданні допомоги ОУН та УПА. Проте й тут можна прослідкувати одну чітку тенденцію: в 1944–1946 рр., коли ОУН та УПА ще мали досить сил для боротьби з каральними органами, найбільше людей вивозили з рівнинних областей – Волинської (28% до всіх вивезених в 1944 р. із західних областей УРСР і 22% в 1945 р.), Львівської (20,3% і 9% відповідно), Рівненської (25,4% і 18, 6%). В той же час у гірських областях, де каральні органи почували себе менш вільно, і де за словами М. Коваля: «…утворилося фактично двовладдя… З дня в день протягом майже десяти років надходили з місць дані про вбивства партійних працівників, вчителів, медпрацівників, господарників, які прибули зі східних областей, про напади на приміщення райвідділів НКВД і НКВС, підпали колгоспних і селянських будівель, зернових пунктів, хлівів з худобою, зриви мобілізації до Червоної Армії, псування колгоспної техніки, телефонного зв’язку…» – людей вивозили в 1944–1946 рр. значно менше. Наприклад з Чернівецької області в 1944 р. було вивезено 1,9% всіх вивезених того року із західних областей, в 1945 р. – 4,6%, в 1946 р. – 3,3%. Кидається в очі і той факт, що в тих областях звідки вивозили найбільшу кількість людей, було створено найбільшу кількість колгоспів, а найбільш активна колективізація, що припадає на 1947–1948 рр., збігається у часі з періодом найбільш масової депортації т.зв. «куркулів» та «бандпособників». Масова депортація селян була санкціонована державою. Так ще в липні 1929 р. Політбюро ЦК КП (б) У, за аналогічних обставин прийняло рішення про висилку «куркулів у віддалені райони СРСР». 21 лютого 1948 р. вийшов указ Президії Верховної Ради СРСР «Про виселення з Української РСР осіб, що злісно ухиляються від трудової діяльності в сільсько-господарському виробництві і ведуть антигромадський, паразитарний спосіб життя». Під цими особами, влада мала на увазі селян-одноосібників, які не виявляли бажання вступати в колгоспи і працювати за дарма, не маючи засобів для існування. Крім депортації каральні органи і міліція влаштовували побиття, а іноді і вбивства селян, які не хотіли писати заяви на вступ до колгоспу. Український історик з діаспори М. Поліковський писав: «Працівники міліції допускали численні грубі порушення радянської законності – незаконні обшуки, арешти, затримання, незаконне застосування зброї, побої громадян, вилучення майна і т.д.». Ці заходи наскільки погіршили ставлення селян до радянської влади, що ОУН та УПА, як противники НКВС та НКДБ, змогли протриматися майже до середини 50-х рр., коли було остаточно завершено колективізацію. В. Замлинський, та низка інших радянських істориків заявляли про те, що учасники ОУН-УПА є «бандитами», «ворогами радянської влади», які «залякують колгоспників», «саботують створення нових колгоспів». Вони також твердили про «нелюдську жорстокість бандерівців» і т.д. Всі ці твердження потрібно переглянути, можливо й справді в них є доля істини, однак не слід забувати, що жорстокість в 1944–1950 рр. не мала меж і була притаманна обом ворогуючим сторонам. Ще залишається відкритим питання – «Хто був жорстокіший?». Можливо, що радянська влада в цьому випередила навіть гітлерівський режим, адже зараз відомі численні факти вбивств, пограбувань та інших злочинів, які раніше приписувалися українським націоналістам, але насправді були вчинені відділами НКВС і т.зв. «спецбоївками» для звинувачення у злочинних діях членів ОУН та УПА. Звичайно не можна забувати про випадки, коли селяни під тиском радянської влади були змушені вступати до колгоспів, за що й були покарані бандерівцями. Всі ці складні моменти з історії західноукраїнських земель ще треба детально і критично вивчати.
Процеси колективізації у західних областях УРСР в 1949–1952 рр. характеризувалися такими обставинами: – завершення під тиском влади і каральних органів суцільної колективізації в регіоні; – початок укрупнення колгоспів та пошуку шляхів підвищення рівня ефективності їхньої роботи; – завершення колективізації мало як позитивні, так і негативні наслідки, хоча останні значно переважали; – вплив наслідків колективізації ми відчуваємо і по сьогодні.
Завершення колективізації мало водночас як позитивні так і негативні наслідки. До позитивних, слід віднести такі як припинення масового терору щодо селян; широке впровадження сільськогосподарської техніки; запровадження нових, більш продуктивних сортів та культур рослин та порід тварин; спеціалізація та товаризація сільського господарства в цілому. Однак переважали негативні наслідки: 1) під час колективізації було ліквідовано прошарок найбільш хазяйновитих селян, які вміли і хотіли працювати на селі; 2) селяни були позбавлені економічних стимулів до праці і часто-густо були змушені красти щоб вижити і прогодувати свої родини; 3) командно-адміністративне керівництво колгоспами призводило, за словами Л. Лисенка, до значних втрат під час посівної і збору врожаю і стало однією з причин занепаду сільського господарства СРСР; 4) створення колгоспів позбавило ОУН-УПА економічної бази. Деякі з негативних наслідків колективізації проявилися найбільш яскраво лише в останнє десятиліття і створили для проведення модерних аграрних реформ.