36. Основні джерела небезпеки в роботі журналіста.

Серед джерел небезпеки виділяють три групи чинників: природні, техногенні, соціальні.

Група чинників небезпеки, що належать до природної сфери (екологічних чинників) характеризує несприятливий вплив на людину та всі інші живі організми природного середовища. До цієї групи відносяться кліматичні, ґрунтові, геоморфологічні, біотичні чинники.

Кліматичні чинники небезпеки залежать від надходження сонячної радіації до поверхні Землі, переміщення повітряних мас, Ґрунтові чинники небезпеки визначаються особливостями різних типів ґрунтів, Геоморфологічні чинники небезпеки викликані особливостями будови геологічних структур надр Землі,

Біотичні чинники небезпеки враховують вплив на людину рослин, тварин, вірусів, мікробів.

До чинників небезпеки в техногенній сфері відносяться технічні, санітарно-гігієнічні, організаційні та психофізіологічні.

Технічні чинники небезпеки визначаються рівнем надійності та ступенем ергономічності устаткування, Санітарно-гігієнічні чинники небезпеки виникають при підвищеному вмісті в повітрі робочих зон шкідливих речовин, Організаційні чинники небезпеки характеризують структуру виробничих взаємозв'язків, систему правил, норм, інструкцій, стандартів стосовно виконання робіт, Психофізіологічні чинники небезпеки визначаються втомою працівника через надмірну важкість і напруженість роботи, монотонність праці ь

До чинників небезпеки в соціальній сфері відносяться державно-правові, етно-соціальні, інформаційні, психологічні. Державно-правові чинники небезпеки обумовлені відсутністю або ж недостатньою проробкою законодавчо-правової бази, Етно-соціальні чинники небезпеки залежать від особливостей побуту, звичаїв, культури, релігії етнічної спільності людей, що історично склалася. Інформаційні чинники небезпеки визначаються надмірним інформаційним тиском на суспільство, психологічними закономірностями створення, передачі та сприйняття інформації, Психологічні чинники небезпеки проявляються в порушеннях правил поведінки і діяльності людей, а також їх психологічних характеристик.

Перераховані вище чинники підтверджують об'єктивні умови існування широкого спектру небезпек, різноманітних за походженням та сферою прояву. Теперішній час характеризується розвитком процесу наростання небезпек.

Отож, аби мати змогу ефективно працювати в умовах НС, необхідно дотримуватися певних норм техніки безпеки, бути заздалегідь готовим до виникнення несприятливих обставин і намагатися підготуватися до потенційних перешкод. Журналіст, який виконує свою діяльність у зоні надзвичайної ситуації, відповідно, також є в небезпеці.

37. Журналістське розслідування та особиста безпека журналіста.

Журналістське розслідування вимагає від авторів володіння інформаційною журналістикою, аналітичними прийомами, досвіду роботи з документами, джерелами інформації. Якісно проведене розслідування – це показник найвищої майстерності журналіста, яка ґрунтується на попередніх сходинках. У навчанні журналістському розслідуванню ключовий напрям – навчання прийомам пошуку унікальних джерел інформації. Журналістське розслідування – це створення матеріалу на тему, яку хтось приховує і яка є на сьогодні невідомою. Це пошук інформації, і навколо нього і повинна будуватися підготовка журналістів, які ведуть розслідування.

Журналісти повинні бути обізнані у своїх правах. Відсутність обізнаності у своїх правах суттєво перешкоджає журналістам у проведенні розслідувань. Щоправда, більшість розслідувань, які теоретично можна було б проводити, насправді не тягнуть за собою ані втрати посади, ані втрати грошей. Також журналісти часто не можуть відстояти своє право на інформацію. На журналістські запити офіційні структури часто відповідають "відписками".

Журналісти повинні використовувати тільки правдиву, перевірену інформацію. Проводячи журналістське розслідування, журналіст повинен стовідсотково отримати достовірну інформацію і оперувати тільки нею. Не домислами, не вимислами – це категорично заборонено. Якщо в інших жанрах вимисел допускається, то в журналістському розслідуванні – ні. Не повинно бути ніяких двояких суджень або фактів, які можна піддати сумніву.

Журналіст повинен дотримуватися професійної етики і вміти працювати з джерелами інформації. Журналіст, коли пише, не тільки себе наражає на небезпеку, а й людину, яка надає інформацію. Не йдеться про фізичну небезпеку. Після журналістського розслідування може виявитись надалі неможливим отримувати від джерела, з яким працював. Людина з власних міркувань може відмовитись від співпраці з пресою. Також у регіоні практично всі знають один одного і найперша реакція чиновників, які не звикли до демократичних засад роботи з пресою, буде: «Ти мене підставив. Як ти міг це опублікувати?» Тобто будуть вдаватися до особистих образ і припинять надавати інформацію у майбутньому.

Журналісти повинні бути політично незаангажованими, щоб їм не могли закинути відстоювання інтересів якоїсь одної політичної сили. Політична заангажованість преси абсолютно не сприяє появі на сторінках ЗМІ об’єктивних розслідувань.

Журналіст не повинен іти на поступки і домовлятися з фігурантами розслідувань.

У разі виникнення погроз журналістові не можна іти ні на які поступки і домовлятися. Коли телефонують в редакцію, говорять, що автори не праві, треба просити, щоб всі невдоволення надсилася у письмовій формі.

Журналісту слід якнайшвидше оприлюднити "небезпечну" інформацію. У роботі необхідно якнайшвидше іти до кінця. Бо, доки інформація десь у запаснику (на диктофоні чи у записнику), доти вона становить небезпеку для журналіста, а коли інформація вже оприлюднена, то людина, яка все це зробила, певною мірою вже поза небезпекою. Бо інформація є небезпечною, а не той, хто її уже оприлюднив. Якщо з’являються погрози, потрібно оприлюднювати і їх.

Журналістське розслідування слід завжди доводити до кінця. Якщо журналіст розпочав розслідування, то він обов’язково має довести його до кінця. Аудиторія повинна бачити результати роботи розслідувачів.

Журналісту треба убезпечити себе від відмови джерел від попередніх свідчень; варто вести записи. Вихід з цієї ситуації – не розголошувати інформацію, яку збираєте для матеріалу. Та інформація, що виголошена публічно, може бути опублікована без попередження джерела. Ще існує варіант прихованого збору інформації, коли журналіст не представляється журналістом. Але це не завжди етично.

Коли розслідування закінчується, потрібно зберігати по ньому всі матеріали ( аудіо, відеозаписи). Через певний час вони можуть знадобитись для захисту.

Дискусії щодо посилення захисту журналістів, очевидно, залишатимуться актуальними у професійному українському медіа-середовищі. Водночас, говорити про чіткі та дієві механізми захисту журналістів, які ведуть розслідування, можна лише після значної активізації практики розслідувань в українських медіа.