95.Виникнення інституціоналізму. Сутність та основні напрями.

На початку XX ст. посилилися монополістичні тенденції в світовій економіці і особливо в США – найбагатшій країні світу. Монополізм і корпоратизація економіки негативно впливали на діяльність дрібних і середніх підприємств, вони

не витримували конкурентної боротьби з трестами, і це приводило їх до банкрутства. Перед країнами постала необхідність стримування стихійної монополізації та протидії її руйнівним наслідкам, створення нового господарського

механізму, який би сприяв підтримуванню здорової конкуренції в економічному житті. Така ситуація сприяла формуванню нового напрямку в економічній науці,

який тепер прийнято називати соціально-інституціональним, або просто інституціоналізмом.

Виникнення інституціоналізму обумовлено такими факторами:

1) трансформаційними зрушеннями в ринковій системі під впливом монополізації та корпоратизації економіки та проявами ринкової нестабільності – ознаками циклічності, проблемою зайнятості тощо;

2) наявністю соціальних суперечностей та посиленням впливу масових суспільних організацій та рухів (робітничого, профспілкового);

3) неспроможністю неокласичної доктрини підтримувати думку про самодостатність конкурентного ринку, його цілком автоматичне ефективне регулювання та невтручання держави;

4) потребою суспільного контролю над ринковим механізмом та демократичного реформування суспільних відносин.

Прихильники цього напряму, як уже зазначалось, вирішальну роль у суспільному розвитку надають позаекономічним факто­рам — соціальним інститутам (держава, конкуренція, монополія, Звичаї і т. ін.). Інституціоналізм виник і набув поширення в США за умов монополістичного капіталізму.

У рамках раннього інституціоналізму сформувались три ос­новні напрями; соціально-психологічний (його було започаткова­но працею Т. Веблена «Теорія бездіяльного класу»); соціально-правовий (основний представник Д. Р. Коммонс): емпіричний (кон'юнктурно-статистичний) — засновник В. Мітчелл.

Інституціоналізм передбачав аналіз економічних проблем у контексті з іншими соціальними, політичними, етичними, право­вими тощо. Він виник як суто американське явище, але пізніше його місце в науці змінилося. Інституціоналізм отримав поши­рення і в інших країнах.

96.Післявоєнна стабілізація фінасово – грошової сфери у Західній Європі. План Маршалла та Бреттон-Вудська угода.

Від останньої третини XIX ст. до початку 1930-х років, за ви­нятком років Першої світової війни, існувала міжнародна валют­на система, відома як золотий стандарт. Вона передбачала прак­тично фіксовані валютні курси, бо межі відхилень їх від монетного паритету були незначними.

Фактор війни підірвав фінансово-грошову сферу та інвестиційну складову націон. економік європ. цивілізаціі. Німеччина пограбувала 70% промисловості окупованих країн, до цієї країни вивозили сировинні, паливні запаси нафти, металу, вугілля, продовольства. Це було серйозним бар’єром на шляху відродження економік.

Стабілізувати фінасово-грошову сферу та її інвестиційну складову національних економік європейської цивілізації був по­кликаний план Маршалла, ініційований урядом США. Ця країна прагнула активної участі в перебудові міжнародних економічних відносин відповідно до потреб мирного часу.

План Маршалла названо на честь держ секретаря США Джорджа Маршалла.

Серед причин виникнення плану Маршалла назвемо такі: уповільнені темпи повоєнного екон відродження Зах Європи, посуха й низький урожай 1947 року; скорочення міжнар товарообігу та дефіцит то­варів як наслідок валютного контролю у довоєнний та воєнний періоди, а також дотримання збалансованих двохстороннІх тор­гов потоків; брак америк валюти («доларовий го­лод») для подолання товарного дефіциту; брак інвестицій; загрозу політичній стабільності Зах Європи (загострення «холодної війни» між США і СРСР).

План Маршалла реалізовували від квітня 1948 року до грудня 1951 року. Загальний контроль за його виконанням здійснювала Адміністрація екон співпраці. Допомогу на­давали з федерального бюджету США у вигляді безоплатних субсидій і позик. За цим планом США видали 17 млрд доларів, основну частку з яких (60 %) отримали Англія, Франція, Італія, ФРН. 30 грудня 1951 року план був офіційно замінений законом «Про взаємну безпеку».

Стосовно процесу відродження Європи план Маршалла передбачав тимчасове припинення дії принципів еко­н лібералізму (на чотири роки). Передбачалося зосере­дитися на виконанні таких завдань: модернізація інфраструктури, збільшення обсягів виробництва, більш рівномірний розподіл важкої індустрії, раціоналізація ви­робництва в с/г та легкій промисл, грошова і фінансова стабілізація. Принцип плану пе­редбачав, що Європа має перебрати на себе ініціативу його реалі­зації в життя.

Реалізація плану Марш мала низку наслідків.

1.новий імпульс отримала промислова реконструкція країн та поновлення транспортної інфраструктури Західної Європи.

2. створено умови для модернізації індустріального й с/г обладнання, що позитивно позначилося на продуктивних силах націон економік Зах Європи.

3. на стабільний рівень було виведено темпи вироб­ництва продукції, полегшилися внутрішньоєвроп розрахун­ки та розрахунки із боргами країн Західної Європи.

4. відбулося пожвавлення фінансового ринку та розширення світової торгівлі зі специфікою до відкриття євро­п ринку збуту для США і Канади,

5. розпочалося відновлення європ середнього класу - гаранта політ стабільності і сталого розвитку.

6. було усунено загрозу комунізму для Зах Європи.

У 1944р. було створено МВФ(між нар. валютний фонд). МВФ розпочав функціонування у 1947 року. Метою діяльності МВФ було сприяння розвитку міжнар торгівлі й валютної співпраці шляхом управління структурою обмінних курсів різних світових валют, а також фі­нансування короткотривалих дисбалансів у міжнародних пла­тіжних відносинах.

Під час підписання «бреттон-вудської» угоди 1944р було утвердже­но створення стабілізаційного фонду в межах МВФ. Тоді ж було прийнято рішення про заснування міжнародної інвестиційної ор­ганізації, яка дістала назву «Міжнародний банк реконструкції та розвитку» (МБРР), або Світовий банк, метою діяльності якого було надання довготермінових позик для реконструкції зруйно­ваних війною економік, а в подальшому — сприяння розвитку найбідніших країн світу.

Бреттон-Вудська валютна система була побудована

на теоретичних положеннях кейнсіанства (концеп-ція введення інститутів наднаціонального регулю-вання, надання долару статусу резервної валюти).

Багато років ця система працювала досить ефек-тивно. Проте, з другої половини 60-х рр. хронічний дефіцит державного бюджету США разом із загальним дефіцитом платіжного балансу пере-творили долар на вельми нестійку валюту. Уряди зарубіжних країн почали масово позбавлятись американської валюти. Як наслідок – швидко скоротились золоті запаси США і у 1971 р. президент Р.Ніксон оголосив про припинення обміну доларів на золото. Це означало крах Бреттон-Вудської валютної системи, після чого посилилась критика кейнсіанців, як її ініціаторів.